Ухвала

від 09.02.2021 по справі 910/18118/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18118/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Бакуліна С.В., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - Макарова А.М.,

третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Чинчин О.В.

від 09.07.2020 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Сулім В.В., Зубець Л.П., Ходаківська І.П.

від 01.12.2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант"

до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Лазурний берег"

про визнання договору недійсним.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки від 08.11.2016 № 4Л14399И/П, укладеного між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант".

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний договір було укладено під впливом обману, оскільки, як стверджує позивач, укладення кредитного договору від 08.11.2016 № 4Л1611Г було обумовлено тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант", здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників), в тому числі позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лазурний берег" за кредитними договорами від 24.12.2014 № 4Л14399И, від 24.12.2014 року №4Л14400И (на підставі оскаржуваного договору поруки від 08.11.2016 №4Л14399И/П), мало на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів представників Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість "старих" позичальників перед банком. Проте, після завершення процесу переоформлення боргів, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" перейшло у власність держави та не виконало зобов`язань по передачі поручителю документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання боржників.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 у справі №910/18118/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:

- кредитний договір від 08.11.2016 № 4Л1611Г укладений виключно для фінансування поточної діяльності позивача;

- жоден пункт вказаного кредитного договору не містить інформації про "трансформацію", необхідність укладення договорів поруки, зокрема, оспорюваного договору, та щодо інших обставин, які позивач зазначає в обґрунтування заявлених позовних вимог;

- позивачем не доведено обставин, які свідчили б про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявності умислу в діях відповідача та істотності значення обставин, щодо яких позивач стверджує про введення його в оману, а відтак вимоги позивача про визнання недійсним оспорюваного договору на підставі статей 215, 230 Цивільного кодексу України задоволенню не підлягають.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 у справі № 910/18118/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Підставою касаційного оскарження Товариством з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" зазначено пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, застосування судом апеляційної інстанції статті 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновку щодо їх застосування, викладеному в постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19.

08 лютого 2021 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, у якому міститься клопотання про поновлення строку на подання відзиву.

В обґрунтування поважності пропуску строку на подання відзиву на касаційну скаргу представник відповідача зазначив те, що ухвалу Верховного Суду від 20.01.2021 про відкриття касаційного провадження у даній справі відповідач отримав 28.01.2021 та у зв`язку із значною завантаженістю, тобто, з об`єктивних причин, відповідач не мав можливості надати відзив у встановлений судом термін - до 02.02.2021.

Згідно із частиною 1 статті 295 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом частин 1, 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли Господарським процесуальним кодексом України встановлено неможливість такого поновлення.

Натомість відповідно до частини 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. При цьому суд не може продовжити строк понад встановлений Господарським процесуальним кодексом України строк (правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16).

Враховуючи, що строк для подання відзиву на касаційну скаргу встановлений в ухвалі Верховного Суду від 20.01.2021 на час звернення з відповідним клопотанням сплив, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для його задоволення. Відтак, відзив відповідача на касаційну скаргу позивача залишається без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

4. Розгляд клопотань

01.02.2021 від адвоката Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" Зубрицького О.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Клопотання мотивоване тим, що у зв`язку із світовою пандемією, викликаною коронавірусом COVID-19, та з метою недопущення поширення гострої респіраторної інфекції, на думку заявника, наявні підстави для перенесення розгляду касаційної скарги.

Розглянувши зазначене клопотання, Суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно із якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, та не може встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України).

Процесуальний закон не містить приписів щодо обов`язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи. Не зазначалося про такий розгляд і в ухвалі Касаційного господарського суду від 20.01.2021 про відкриття касаційного провадження.

При цьому, доводи скаржника були ґрунтовно викладені в касаційній скарзі, а матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду касаційної скарги й за відсутності представників учасників справи.

До того ж, про наявність у представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" додаткових доводів, без дослідження яких неможливо розглянути касаційну скаргу по суті, Суду не повідомлялося.

Крім того, Суд вважає за необхідне зазначити, що оголошення карантину внаслідок поширення коронавірусу COVID-19 не зупиняє роботи судів, адвокатів, а Зубрицький О.О. не був позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відповідно до статті 197 Господарського процесуального кодексу України, проте не скористався своїм правом.

5. Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цієї норми касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), постанова Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15).

Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 21.07.2020 у справі №910/18007/19 щодо застосування статей 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

У частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування (onus probandi) лежить на сторонах.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

За частиною 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах 2, 3 статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено:1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (частина 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, 06.02.2020 позивач звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування у відповідача доказів -рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ.

Розглянувши наведене клопотання позивача про витребування доказів, що вбачається із протоколу судового засідання від 20.02.2020 та рішення суду першої інстанції від 09.07.2020, суд встановив відсутність підстав для його задоволення з огляду на необґрунтованість такого клопотання (позивачем не наведено, які саме обставини можуть підтвердити докази, які позивач просить витребувати або аргументи, які вони можуть спростувати, а також не доведено, що відповідні обставини входять до предмету доказування у справі).

Водночас, наявні в матеріалах справи докази, які були оцінені судами згідно з статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, були достатніми для прийняття законних і обґрунтованих судових рішень у справі відповідно до вимог статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

У справі 910/18007/19, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки №4М14109Д/П від 20.10.2016, на яку скаржник посилається в обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції скасував рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення у справі 910/18007/19 та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що позивач звертався до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування доказів - належним чином посвідченої копії рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, яке (рішення), на думку позивача, має суттєве значення для вирішення справи, оскільки містить відомості про її обставини і яке позивач не міг отримати самостійно, оскільки воно містить банківську таємницю (стаття 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Однак, у рішенні місцевого господарського суду відсутні будь-які відомості щодо розгляду такого клопотання. Про наведене позивачем (скаржником) зазначалося і в апеляційній скарзі зі справи, проте апеляційним господарським судом зазначене клопотання також не розглянуто по суті.

На думку Верховного Суду у справі № 910/18007/19, необґрунтоване залишення без будь-якого належного процесуального реагування конкретного і доречного клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно (по суті, ігнорування такого клопотання судом), свідчить про порушення останнім наведених положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

Отже, підставою для скасування Верховним Судом прийнятих у справі №910/18007/19 рішень судів попередніх інстанцій є порушення норм процесуального права.

На відміну від справи № 910/18007/19, у справі, яка переглядається, судами була надана оцінка клопотанню позивача про витребування доказів та судові рішення прийняті відповідно до норм процесуального права. Незгода позивача з рішенням суду щодо відмови у задоволенні його клопотання про витребування доказів з огляду на його необґрунтованість не свідчить про прийняття судами рішень з порушенням норм процесуального права та не є підставою для їх скасування з цих причин.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/18118/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020.

7. Судові витрати

У зв`язку з тим, що касаційне провадження зі справи закривається, судові витрати в даній справі з урахуванням вимог статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України розподілу не підлягають. Адже за змістом зазначених норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження).

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження у справі № 910/18118/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді С.В. Бакуліна

О.А. Кролевець