Рішення

від 08.09.2020 по справі 160/858/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2020 року Справа № 160/858/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКадникової Г. В. при секретарі судового засіданняПасічнику Т.В. за участі: представників позивачаСеверенчука М.В., Мелешка І.В. представника відповідача свідківЯкимова Г.О. Медвєдєвої А.А., Мостового О.М., Богомазова А.К., Кравченка Д.А., Земськової Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом Спільного підприємства у формі приватного акціонерного товариства «Софрахім» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,

ВСТАНОВИВ:

Спільне підприємство у формі приватного акціонерного товариства Софрахім (далі - СП у формі ПрАТ Софрахім , позивач) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держпраці у Дніпропетровські області, відповідач) від 18.12.2019 №ДН2783/1869/АВ/ТД-ФС/631 про накладення штрафу у розмірі 1'126'710грн. 00коп.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що контролюючий орган дійшов помилкового висновку про допуск працівників до роботи без належного оформлення трудових відносин та укладення договорів цивільно-правового характеру позбавляє права найманих працівників на обов`язкові елементи нормативно-правових актів трудового законодавства.

Разом з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить зупинити дію постанови ГУ Держпраці у Дніпропетровській області №ДН2783/1869/АВ/ТД-ФС/631 від 18.12.2019 року про накладення штрафу у розмірі 1'126'710грн. 00коп. до набрання законної сили судового рішення по справі.

Ухвалою суду від 23.01.2020 року заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову задоволено.

Ухвалою суду від 27.01.2020р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне провадження у справі, призначено її до розгляду у підготовчому засіданні.

Відповідач надав до суду відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що під час інспекційного відвідування посадовими особами ГУ Держпраці у Дніпропетровській області встановлено, що підприємством з працівниками укладені договори цивільно - правового характеру на виконання робіт, які мають ознаки трудових договорів, а відтак позивач застосував працю громадян без належного оформлення трудових відносин та вчиняв дії спрямовані на приховування трудових відносин, чим порушив норми чинного законодавства України.

15.04.2020 року ухвалою суду провадження по адміністративній справі зупинено до скасування карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів.

Ухвалою суду від 20.07.2020р. провадження по адміністративній справі поновлено.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши матеріали всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що інспектором ГУ Держпраці у Дніпропетровській області Афанасьєвою І.В. за наслідками інспекційного відвідування СП у формі ПрАТ Софрахім з питань виявлення неоформлених трудових відносин складено акт №ДН2783/1869/АВ від 17.10.2019 року, де зафіксовані порушення.

Не погодившись із висновками зазначеного акту, позивач надав інспектору заперечення.

Проте, відповідачем на підставі акту інспекційного відвідування складено припис про усунення виявлених правопорушень №ДН2783/1869/АВ/П від 24.10.2019 року.

29.10.2019 позивачем надано відповідь на припис разом із запитуваними документами.

18.12.2019 року відповідачем за результатами розгляду справи прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН2783/1869/АВ/ТД-ФС/631 у розмірі 1'126'710грн. 00коп.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення.

Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (підпункт 6 пункту 6 Положення №96).

Пунктом 7 Положення №96 закрпілено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

У відповідності до зазначених норм, ГУ Держпраці у Дніпропетровській області делеговано повноваження щодо здійснення на території області державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю визначено Порядком затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №823, положення якого узгоджуються з нормами Закону №877-V.

Відповідно до п.2 Порядку №823, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, в тому числі Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до п.19 Порядку №823 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (далі - акт), і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення.

Відповідно до п.21 Порядку №823 якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною.

Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дня, що настає за днем підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

У відповідності до п.3 Порядку №823 припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Згідно з п.27 Порядку №823 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об`єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

У разі виконання припису в установлений у ньому строк, заходи до притягнення об`єкта відвідування до відповідальності не вживаються (п.28 Порядку №823).

Вирішуючи питання щодо наявності порушення трудового законодавства збоку позивача, суд враховує, що згідно з ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом ст.21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст.208 Цивільного кодексу України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст.626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ч.1, 2 ст.837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У відповідності до ч.1 ст.839 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

При цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками виконання договорів цивільно-правового характеру укладених між позивачем та найманими працівниками складені та підписані акти виконаних робіт.

Позивачем вказано, що метою цих договорів є отримання певного матеріального результату. За цими договорами працівники не підпорядковувався правилам внутрішнього трудового розпорядку, вони самостійно організовували свою роботу і виконували її на власний ризик, трудові функції виконували разово, так як після закінчення виконання визначеного завдання, вказаним договором, трудова діяльність робітників з позивачем припинилася.

Судом встановлено, що за умовами договорів фізичні особи - виконавці зобов`язувались виконати на користь замовника певні роботи, обумовлені договором за визначену винагороду. Конкретні роботи визначено у відповідному пункті кожного договору та зазначено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку.

Предметом договорів підряду було виконання певних робіт, перелік яких зазначено у тексті договорів. Актами прийому наданих послуг підтверджено надання зазначених послуг.

В силу приписів ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відтак, цивільно-правові угоди, які укладені між позивачем та вказаними фізичними особами не містять ознак трудових договорів, зокрема: обов`язку виконавців бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години, обов`язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку; обов`язку підприємства забезпечувати виконавців матеріально- ехнічною базою; регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу.

Між виконавцями та позивачем регулярно підписувалися акти прийняття-передачі виконаних робіт за цивільно-правовими угодами.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не враховано того, що умови цивільних договорів чітко встановлюють, що виконавець виконує роботи на свій ризик, самостійно організовує виконання робіт, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку товариства.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що зазначені договори є трудовими договорами.

Крім того, чинним законодавством не передбачено обмежень на укладання цивільно-правових договорів у разі якщо відповідні послуги стосуються основної діяльності суб`єкта господарювання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 24.10.2019 року у справі №160/8664/18.

Відповідно до вимог ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору, усі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безпосередньо здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Доказів наявності у цивільно-правових договорів ознак нікчемності правочинів відповідачем суду не надано, як і не надано доказів визнання судом даних договорів не дійсним.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що доводи ГУ Держпраці у Дніпропетровській області про порушення позивачем вимог ст.ст. 21, 24 Кодексу законів про працю України є помилковими, а тому прийнята на підставі цих висновків постанова №ДН2783/1869/АВ/ТД-ФС/631 від 18.12.2019 року є необґрунтованою і такою, що прийнята без врахування всіх істотних обставин.

В силу вимог ст.19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно ч.2 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду в сумі 17'531грн. 25коп., що підтверджується платіжними дорученнями №12 від 09.01.2020р. та №13 від 10.01.2020р. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Спільного підприємства у формі приватного акціонерного товариства «Софрахім» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 18.12.2019 №ДН2783/1869/АВ/ТД-ФС/631 про накладення штрафу у розмірі 1'126'710грн. 00коп.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (49107, м. Дніпро, вул. Казакова, 3, код ЄДРПОУ 39788766) за рахунок бюджетних асугнувань на користь Спільного підприємства у формі приватного акціонерного товариства Софрахім (51400, м. Павлоград, Дніпропетровська область, вул. Заводська, 44, код ЄДРПОУ 00393703) судовий збір у розмірі 17'531грн. 25коп. (сімнадцять тисяч п`ятсот тридцять одна грн. 25 коп.)

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду буде складений до 18 вересня 2020 року включно.

Суддя Г. В.Кадникова