Постанова

від 03.02.2021 по справі 826/4721/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/4721/15 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Єгорової Н.М.,

суддів - Коротких А.Ю., Федотова І.В.,

при секретарі - Казюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного виробничого підприємства "Квадро" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом Приватного виробничого підприємства "Квадро" до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03 березня 2015 року № 0000111502.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2015 року зазначену постанову скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2016 року зазначені вище судові рішення скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

За результатами нового розгляду справи, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2016 року, залишеною в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, позов задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду від 17 квітня 2020 року зазначені вище судові рішення скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2020 року замінено відповідача його правонаступником, а саме: Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на Головне управління ДПС у м. Києві.

Рішення Окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що товарно-транспортні накладні складені щодо здійснення поставки соняшнику від ТОВ "Сан-Ріо" позивачу, водночас товарно - транспортні накладні, які б підтверджували факт здійснення транспортування товару від позивача до ТОВ "Сан-Ріо" відсутні. Звернув увагу на те, що в наданих суду на підтвердження отримання ТОВ "Сан-Ріо" товару видаткових накладних в графі " Отримав(ла)" міститься підпис та зазначено "За довіреністю № 196 від 19 вересня 2014 року", водночас не зазначено даних особи, яка вказаний підпис вчинила та не надано суду копії відповідної довіреності. Зауважив, що директор ТОВ Сан-Ріо підтвердив факт, що інших працівників на підприємстві крім нього не було.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняте нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що ПВП Квадро здійснювало витрати на придбання у ТОВ Сан-Ріо товарів з метою використання їх у власній господарській діяльності, спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що в період з 17 лютого 2015 року по 20 лютого 2015 року Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ПВП Квадро від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за вересень 2014 року.

За результатами перевірки складено акт № 360/1-26-50-15-20-24126303 від 20 лютого 2015 року, яким встановлено порушення вимог пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до: завищення податкових зобов`язань на суму 17779858 грн.; завищення податкового кредиту на суму 39954808 грн.; завищення від`ємного значення (p. 19) на суму 22174950 грн.; завищення залишку від`ємного значення (р. 24) на суму 329076 грн.

Поряд з викладеним суд встановив, що 03 березня 2015 року Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення - рішення № 0000111502, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2014 року на 22174950 грн.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження реальності та товарності фінансово - господарських відносин з ТОВ "Сан-Ріо", а отже не доведено факт здійснення поставки товару та надання послуг останнім, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідає вимогам чинного законодавства та скасуванню не підлягає.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети. Водночас, доказів на підтвердження даних обставин відповідачем надано не було.

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій між контрагентами, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 вересня 2014 року між ПВП Квадро (покупець) та ТОВ Сан-Ріо (постачальник) укладено договір поставки № 15/09-14, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити соняшник; постачальник здійснює поставку товару окремими партіями у кількості, зазначеній у відповідних накладних; період поставки товару з 15 вересня 2014 року по 15 жовтня 2014 року.

Відповідно до пункту 4.1 договору продавець забезпечує постачання товару на умовах EXW згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів ІНКОТЕРМС-2010.

У контексті наведеного, судова колегія звертає увагу на те, що у постанові від 16 липня 2019 року у справі № 802/2618/14-а Верховний Суд зазначив, що подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів наголошує, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм формування податкового кредиту з ПДВ є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про реальність господарської операції.

Реальність виконання вказаного вище договору підтверджують первинні документи, а саме копії: видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, позивачем на підтвердження реального здійснення фінансово - господарських правовідносин з ТОВ "Сан-Ріо" надано суду копії договору зберігання від 15 вересня 2014 року № 15/09-14/2 зі складеними до нього актами здачі - приймання майна до договору відповідального зберігання № 15/09-14/2 від 15 березня 2014 року, договору поставки від 15 вересня 2014 року № 15/09-14 зі складеними до нього видатковими накладними, а також копії товарно - транспортних накладних.

Пунктом 1.1 розділу 1 договору зберігання від 15 вересня 2014 року № 15/09-14/2 встановлено, що поклажодавець в період з 15 вересня 2014 року по 15 жовтня 2014 року передає зберігачу, а зберігач приймає на відповідальне зберігання та зобов`язується повернути поклажодавцеві у схоронності майно, перелік та кількість якого зазначені в акті здачі - приймання, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до актів здачі - приймання майна до договору відповідального зберігання № 15/09-14/2 від 15 березня 2014 року за період з 19 вересня 2014 року по 30 вересня 2014 року позивачем передано ТОВ "Сан - Ріо" соняшник у кількості, що перевищую 300 000 тон, водночас відповідно до актів здачі - приймання майна до договору відповідального зберігання № 15/09-14/2 від 15 березня 2014 року в період з 20 вересня 2014 року по 21 вересня 2014 року позивачем з відповідального зберігання від ТОВ "Сан-Ріо" отримано 149,73 тонни соняшнику.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав на те, що доказів та обґрунтувань на підтвердження отримання від ТОВ "Сан-Ріо" решти переданого соняшнику крім 149,73 тон, які було отримано в період з 20 вересня 2014 року по 21 вересня 2014 року позивачем суду надано не було.

Разом з тим, поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що перевезення товару (соняшника) до місця розташування виробничих потужностей з переробки насіння соняшника на олію соняшникову здійснювалось згідно товарно-транспортних накладних (соняшник), копії яких містяться в матеріалах спарви.

Крім того, вироблена продукція, а саме олія соняшникова, отримана з переробки від ТОВ Агроальянс Груп згідно договору переробки сировини № 14/05/09-1 від 21 серпня 2014 року була в подальшому реалізована ПАТ Харківський жировий комбінат згідно договору поставки товару № 11098 П-Сп від 20 червня 2013 року.

При цьому, суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги вказані вище обставини, зазначаючи про те, що з вказаних договорів є неможливим встановити факт того, що відповідна продукція - "олія соняшникова" була вироблена саме з товару отриманого позивачем від ТОВ "Сан-Ріо", оскільки соняшник є збірним товаром та не може бути ідентифікованим, а тому оцінка окремих первинних документів, на переконання суду апеляційної інстанції, має відбуватися у сукупності із іншими наявними в матеріалах справи доказами.

У контексті наведеного, судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як було встановлено судом першої інстанції, відповідно до пунктів 1.2, 3.2, 3.3, 4.2 договору поставки від 15 вересня 2014 року № 15/09-14 документами, які мають засвідчувати факт здійснення поставки ТОВ "Сан-Ріо" товару позивачу є накладні та рахунки - фактури.

Позивачем на підтвердження отримання товару від ТОВ "Сан-Ріо" рахунків - фактур суду надано не було, як і не було зазначено про причини неможливості їх надання.

В наданих суду на підтвердження отримання ТОВ "Сан-Ріо" товару видаткових накладних в графі " Отримав(ла)" міститься підпис та зазначено "За довіреністю № 196 від 19 вересня 2014 року", водночас не зазначено даних особи, яка вказаний підпис вчинила та не надано суду копії відповідної довіреності.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік" встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з посиланням суду першої інстанції на те, що з наданих позивачем суду на підтвердження отримання ТОВ "Сан-Ріо" товару видаткових накладних неможливо встановити особу, яка прийняла товар та вони складені з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік", як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Судова колегія звертає увагу на те, що у постанові від 16 липня 2019 року у справі № 802/2618/14-а Верховний Суд зазначив, що подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

У контексті наведеного, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що допитаний судом першої інстанції у якості свідка директор ПВП Квадро ОСОБА_1 підтвердив факт існування фінансово - господарських правовідносин з ТОВ "Сан - Ріо" та зазначив про те, що особисто підписував фінансово - господарські документи.

Під час допиту у якості свідка у суді першої інстанції директор ТОВ Сан-Ріо ОСОБА_2 зазначив про те, що ТОВ "Сан - Ріо" дійсно мало фінансово - господарські правовідносини з позивачем та здійснювало зберігання та поставку позивачу соняшника, вказавши про те, що документи які засвічують відповідні фінансово - господарські правовідносин він підписував особисто.

Колегія суддів наголошує, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм формування податкового кредиту з ПДВ є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про реальність господарської операції.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, судова колегія вважає, що останні містять всі обов`язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, відповідачем як суб`єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Водночас, жодного з документів, передбачених ч. 6 ст. 78 КАС України, щодо вказаних суб`єктів, ГУ ДПС у м. Києві надано не було.

Також, відповідачем не було надано жодних відомостей щодо існування будь яких кримінальних проваджень щодо посадових осіб позивача та його контрагента.

У контексті наведеного, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до положення статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо доводів відповідача про недоліки наданих позивачем товарно-транспортних накладних суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року, товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є ТТН та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Оформлення перевезень вантажів ТТН здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з ТТН водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр ТТН залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників).

При цьому, товарно-транспортна накладна не є обов`язковим документом у господарських операціях з поставки чи купівлі-продажу товарів, проте є обов`язковою для договорів перевезення. Відсутність товарно-транспортних накладних, а також недоліки в їх заповненні, які фактично унеможливлюють встановлення основних параметрів щодо перевезення (часу, маси, дані щодо навантаження, розвантаження) ставить під сумнів фактичне переміщення таких товарів у просторі, а у разі наявності й інших доказів та встановлених обставин, наприклад щодо відсутності матеріальних, зокрема транспортних засобів, та трудових ресурсів у господарюючих суб`єктів для здійснення відповідної діяльності, в тому числі і транспортування товару, свідчить на користь висновку про відсутність реальних поставок товару, а відповідно і про безпідставність формування даних податкового обліку за такими операціями.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № П/811/2695/15.

За таких обставин, колегія суддів вважає помилковими доводи суду першої інстанції про те, що всі товарно-транспортні накладні, якими підтверджується виконання договору поставки від 15 вересня 2014 року, складені щодо здійснення поставки соняшнику від ТОВ "Сан-Ріо" позивачу, водночас товарно - транспортні накладні, які б підтверджували факт здійснення транспортування товару від позивача до ТОВ "Сан-Ріо" відсутні.

Крім того, як було встановлено раніше, факт здійснення господарських операцій підтверджується, зокрема, документами, наданими позивачем на підтвердження вироблення продукції, а саме олії соняшникової, отриманої з переробки від ТОВ "Агроальянс Груп" згідно договору переробки сировини № 14/05/09-1 від 21 серпня 2014 року та на підтвердження її подальшої реалізації ПАТ "Харківський жировий комбінат" згідно до договору поставки товару № 11098 П-Сп від 20 червня 2013

Також, під час допиту як свідка судом першої інстанції на запитання щодо порядку поставки товару ОСОБА_1 зазначив про те, що перевезення товару здійснювалось як власними силами, у деяких випадках, так і за рахунок отримання послуг від автоперевізників та ТОВ "Сан - Ріо".

Як було встановлено судом першої інстанції, щодо порядку здійснення поставки товару ОСОБА_2 зазначив про те, що перевезення товару здійснювалось силами позивача.

Вказаний вище висновок щодо підтвердження факту транспортування товару узгоджується із постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 818/118/15, згідно якої відсутність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже відсутність у позивача ТТН не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентами, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Поряд з викладеним, колегія суддів зазначає, що до матеріалів справи долучено належним чином завірені копії товарно-транспортних накладних, якими оформлювалося транспортування товару по укладених позивачем договорах з вказаним контрагентом, і наявність в них окремих дефектів за умови підтвердження реальності господарської операції іншими доказами не є достатнім для спростування реальності господарської операції.

Доводи відповідача щодо неможливості здійснення контрагентом позивача фінансово-господарської діяльності у зв`язку з відсутністю у ТОВ "Сан-Ріо" фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення фінансово - господарських правовідносин з позивачем у вказаному обсязі, колегією суддів оцінюється критично з огляду на наступне.

Під час допиту директора ТОВ "Сан - Ріо" ОСОБА_2 зазначив про те, що офіційно працевлаштованих осіб на ТОВ "Сан - Ріо" не було та підприємством він керував особисто до продажу корпоративних прав.

При цьому, на запитання щодо порядку поставки товару директор ПВП Квадро ОСОБА_1 зазначив про те, що перевезення товару здійснювалось як власними силами, у деяких випадках, так і за рахунок отримання послуг від автоперевізників та ТОВ "Сан - Ріо".

У контексті наведеного, судова колегія звертає увагу на те, що позивачем на підтвердження наявності фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення фінансово - господарських правовідносин надано до суду копії договору охорони об`єкту від 03 липня 2014 року № 03/07/2014 року зі складеними до нього актами, договору № 15/07-У про надання послуг від 15 липня 2014 року зі складеними до нього актами, договору оренди № 1 від 01 липня 2014 року зі складеними до нього рахунками та квитанціями, договору перевезення вантажу від 03 лютого 2014 року. Також, в матеріалах справи наявний звіт про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за вересень 2014 року, відповідно до якого штатна чисельність працівників позивача - 16 чоловік, сума нарахованої заробітної плати - 72 000,00 грн., викладене підтверджується, зокрема, й актом перевірки.

Крім того, позивачем було надано до суду фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва за 2014 року рік, зі змісту якого вбачається, що первісна вартість основних засобів на кінець звітного періоду становить 126 927 000,80 грн.

Так, Верховний Суд в постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

Крім іншого, Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 811/2154/13 зауважив, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні КАС України, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись допустимими.

Згідно постанови Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 810/3790/17 податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

Щодо твердження відповідача про необхідність надання сертифікатів якості на товар суд апеляційної інстанції зауважує наступне.

Під час допиту у суді першої інстанції директора ПВП Квадро він вказав про те, що позивач від ТОВ "Сан - Ріо" сертифікатів якості на товар не отримував, оскільки зручніше було перевіряти якість товару на заводі з переробки соняшнику, водночас випадків поставки неякісної продукції не було.

Вказане підтвердив директора ТОВ Сар-Ріо зазначивши, що сертифікати на товар позивачу не видавались оскільки останній їх не вимагав та здійснював їх оформлення сам.

При цьому, відповідно до переліку продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації в Україні, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 28 від 01 лютого 2005 року, станом на момент вчинення спірних господарських операцій, насіння соняшнику та олія соняшникова не підлягають обов`язковій сертифікації. Відповідно до укладеного між ТОВ Сан-Ріо та позивачем договору поставки № 15/09-14 від 15 вересня 2014 року також не було передбачено обов`язку продавця проводити сертифікацію даної групи товарів. Якість олії соняшникової була перевірена вимірювальною лабораторією заводу-виробника ТОВ Агроальянс Груп (свідоцтво про атестацію № ВЛ-088/2014 року від 14 квітня 2014 року, свідоцтво про атестацію № ВЛ-089/2014 року від 14 квітня 2014 року). Результати досліджень були передані позивачем до покупця кінцевої продукції - ГІрАТ Харківський жировий комбінат .

Таким чином, ні чинне на час здійснення господарських операцій законодавство, ні укладений між ТОВ Сан-Ріо та ПВП Квадро договір не передбачали обов`язку надання сертифікатів якості товару.

Надаючи оцінку обставинам подання ТОВ Сан-Ріо податкової декларації за вересень 2014 року, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне.

Як було встановлено судом першої інстанції під час допиту свідка директора ТОВ Сан-Ріо , на запитання щодо наявності чи відсутності факту подачі декларації з податку на додану вартість за вересень 2014 року ОСОБА_2 пояснень надати не зміг.

При цьому, як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

При цьому суд апеляційної інстанції наголошує, що приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб`єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов`язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб`єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі Булвес проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постанові від 11 грудня 2007 року у справі № 21-1376во06, де зазначив, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

З огляду на викладене, посилання відповідача на можливе порушення контрагентом позивача податкової дисципліни в якості підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, на переконання судової колегії, є помилковими.

При цьому, як вказано у тексті апеляційної скарги та не спростовано відповідачем, податковий борг у ТОВ Сан-Ріо відсутній, податкові перевірки контролюючим органом не проводилися.

З урахуванням наведеного судова колегія не погоджується з твердженням суду першої інстанції про наявність правових підстав визнання безтоварними господарських операцій позивача зі згаданим контрагентом, у зв`язку з чим вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно п. 138.1 статті 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138 жовтня 2 - 138 жовтня 4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138 жовтня 5, 138 жовтня 6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб`єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що в силу положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не дають право на формування податкового кредиту операції, не підтверджені належним чином оформленими документами.

Таким чином, перевіривши відповідно до вказівок Верховного Суду фізичні, технічні та технологічні можливості постачальника позивача щодо можливості виконання обумовлених договором поставок, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб`єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв`язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентами з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов`язаних із таким залученням, колегія суддів приходить до висновку про те, що на момент виписування податкових накладних Товариство з обмеженою відповідальністю "Сан-Ріо" було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб`єкт підприємницької діяльності, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного виробничого підприємства "Квадро" - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов Приватного виробничого підприємства "Квадро" до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві від 03 березня 2015 року № 0000111502.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді А.Ю. Коротких

І.В. Федотов

Повний текст постанови складено 08 лютого 2021 року.