Постанова

від 10.02.2021 по справі 640/11856/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11856/19 Суддя першої інстанції: Качур І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,

при секретарі - Закревській І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Українська культура на прийняту у порядку спрощеного позовного провадження ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Україна до Міністерства культури України про визнання протиправною бездіяльності, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Українська культура (далі - Позивач, ТОВ ВД Українська культура ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства культури України (далі - Відповідач, Мінкультури України) про визнання протиправною бездіяльності щодо реформування редакції журналу Українська культура .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2020 року закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України у зв`язку з неналежністю її розгляду у порядку адміністративного судочинства. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що за своєю суттю спір є корпоративним, що виключає можливість його розгляду за правилами КАС України.

Не погоджуючись з викладеним в ухвалі рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх доводів зазначає про помилковість висновків суду щодо належності цього спору до корпоративного, адже він виник між юридичною особою і суб`єктом владних повноважень щодо реалізації ним владно-управлінських функцій.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.02.2021 року.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

У судовому засіданні представники Позивача доводи апеляційної скарги підтримали та просили суд її вимоги задовольнити повністю з викладених у ній підстав.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, журнал Українська культура є друкованим засобом масової інформації, що видавався відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу інформації серії KB № 118 від 08.12.1994 року (а.с. 10), яке, як зазначено Позивачем, було анульоване 01.01.2019 року Міністерством юстиції України на виконання положень Закону України Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації (далі - Закон).

Матеріали справи свідчать, що 30.03.2016 року проведені збори трудового колективу редакції друкованого засобу масової інформації (далі - ЗМІ) журналу Українська культура , на яких в порядку денному прийнято рішення про участь у другому етапі реформування друкованого засобу масової інформації журналу Українська культура та редакції журналу Українська культура і запропоновано обрати спосіб реформування, який передбачає вихід органів державної влади із складу засновників (співзасновників) друкованого засобу масової інформації та редакції з перетворенням редакції членами її трудового колективу в суб`єкт господарювання із збереженням назви, цільового призначення і тематичної спрямованості друкованого засобу масової інформації. Зазначені рішення були прийняті трудовим колективом одноголосно, що підтверджується відомостями, зафіксованими у протоколі загальних зборів трудового колективу редакції журналу Українська культура від 30.03.2016 року №1 (а.с. 11-15).

Судом першої інстанції встановлено, що 30.03.2016 року відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону засновнику - Міністерству культури України надано пропозицію стосовно способу реформування. Ця пропозиція містила в собі повідомлення щодо рішення трудового колективу взяти участь у другому етапі реформування друкованого засобу масової-інформації журналу Українська культура , редакції журналу Українська культура та повідомлення про спосіб реформування, який передбачає вихід органів державної влади, інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування зі складу засновників (співзасновників) друкованого засобу масової інформації та редакції з перетворенням редакції членами її трудового колективу в суб`єкт господарювання із збереженням назви, цільового призначення і тематичної спрямованості друкованого засобу масової інформації. До пропозиції було додано копію вищезгаданого протоколу загальних зборів трудового колективу.

Крім того, 07.05.2018 року проведені збори трудового колективу друкованого ЗМІ журналу Українська культура , на яких ухваленні рішення про подальші дії щодо реформування видання та редакції журналу у зв`язку з невиконанням Закону з боку засновника - Міністерства культури України (а.с. 19-23).

З метою подальшого виконання вимог Закону Державним підприємством Національне газетно-журнальне видавництво видано наказ № Ю-ОД від 08.05.2018 року Про реформування журналу Українська культура (а.с. 17-18).

11.05.2018 року на сторінці газети Культура і життя № 19 від 11.05.2018 року було опубліковано повідомлення відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону (а.с. 31).

Судом першої інстанції також встановлено, що 19.07.2018 року Державним підприємством Національне газетно-журнальне видавництво до Міністерства культури України було направлено лист № 214/01-08 про реформування друкованого засобу масової інформації журналу Українська культура ) на виконання Закону (а.с. 24).

У свою чергу, із змісту листа Державного комітету телебачення і радіомовлення України № 37/33/5 від 03.01.2019 року (а.с. 25) та листа Міністерства юстиції України від 03.01.2019 року №338/ПІ-ЮР-785-18/19.4.2 (а.с. 26) випливає, що рішень щодо реформування Мінкультури України журналу Українська культура до Держкомлетерадіо та Мін`юсту України не надходило.

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 2, 4, 5, 6, 19 Кодексу адміністративного судочинства України, а також врахувавши позицію Верховного Суду у справі №396/2550/17 та Вищого адміністративного суду України у справі №К/800/11952/16,, суд першої інстанції прийшов до висновку, що за своєю суттю спірні правовідносини мають ознаки корпоративного спору, а відтак не можуть розглядатися за правилами КАС України.

З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 20.07.2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Частина 1 статті 2 КАС України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

У свою чергу, пунктом 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Матеріали справи свідчать, що спір у цій справі виник у зв`язку з протиправною, на переконання ТОВ ВК Українська культура , бездіяльністю Мінкультури України щодо неприйняття рішення щодо реформування друкованого засобу масової інформації на виконання вимог Закону.

У свою чергу, порядок прийняття рішення про реформування друкованих засобів масової інформації та редакцій регламентовано приписами ст. 4 Закону, згідно якої рішення про реформування друкованого засобу масової інформації та редакції приймається їх засновниками (співзасновниками) за участю трудового колективу. Трудовий колектив редакції має пріоритетне право у визначенні способу реформування (ч. 1).

Засновники (співзасновники) друкованого засобу масової інформації та редакції у місячний строк після надходження пропозиції трудового колективу редакції приймають рішення про реформування та про спосіб реформування, яке доводиться до відома трудового колективу та надсилається центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сферах, для внесення до Зведеного переліку об`єктів реформування та центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації друкованих засобів масової інформації (ч. 3).

Рішення засновників (співзасновників) про реформування друкованих засобів масової інформації та редакцій у місячний строк з дня його прийняття публікується у відповідному друкованому засобі масової інформації (ч. 5).

Спори між засновниками (співзасновниками) друкованого засобу масової інформації та редакції і трудовим колективом редакції зазначеного друкованого засобу масової інформації щодо способу реформування вирішуються у судовому порядку (ч. 6).

Способи реформування друкованих ЗМІ визначені у ст. 3 Закону, згідно ч. 1 якої реформування друкованих засобів масової інформації та редакцій здійснюється у такий спосіб:

1) вихід органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування із складу засновників (співзасновників) друкованого засобу масової інформації та редакції - у разі відсутності у майні редакції державного (комунального) майна;

2) вихід органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування із складу засновників (співзасновників) друкованого засобу масової інформації та редакції з перетворенням редакції членами її трудового колективу у суб`єкт господарювання із збереженням назви, цільового призначення, мови видання і тематичної спрямованості друкованого засобу масової інформації;

3) вихід органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування із складу засновників (співзасновників) друкованого засобу масової інформації та редакції з подальшою приватизацією майна редакції, що перебуває у державній чи комунальній власності, відповідно до законодавства з питань приватизації, якщо трудовий колектив редакції не подає протягом установленого цим Законом строку пропозиції про свою участь у реформуванні друкованого засобу масової інформації;

4) перетворення друкованих засобів масової інформації, заснованих центральними органами виконавчої влади, в офіційні друковані видання.

Отже, одним з етапів реформування державного друкованого засобу масової інформації є прийняття засновником (співзасновниками) рішення про реформування друкованого ЗМІ з урахуванням приписів ст. ст. 3, 4 Закону, яким має визначатися спосіб такого реформування.

У таким чином, на етапі реалізації функцій щодо реформування друкованого засобу масової інформації Мінкультури України діє як засновник (співзасновник) такого ЗМІ, не виконує жодних владно-управлінських повноважень і правовідносини між ним і трудовим колективом друкованого ЗМІ, який реформується, не перебувають у площині влади-підпорядкування.

Верховний Суд у своїх постановах (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 року у справі № 825/642/18, від 29.01.2019 року у справі № 803/1589/17, а також постанови Верховного Суду від 06.02.2020 року у справі №640/20032/18, від 21.05.2020 року у справі №826/16196/18, від 18.06.2020 року у справі №480/174/19, від 02.07.2020 року у справі №826/16977/16, від 10.08.2020 року у справі №580/2278/19, від 14.08.2020 року у справі №826/16769/16 та від 30.09.2020 року у справі №640/6930/19) неодноразово підкреслював, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як було встановлено раніше, указаний спір виник у зв`язку з протиправною, на переконання Позивача, бездіяльністю Відповідача, яка полягає у невиконанні останнім вимог, зокрема, ст. 4 Закону, положення якої приписують Мінкультури України як засновнику державного друкованого засобу масової інформації реалізувати свої повноваження шляхом прийняття рішення про спосіб реформування такого ЗМІ. Відтак, спірні правовідносини, як вірно встановлено судом першої інстанції, належать до корпоративного спору, що виключає можливість його розгляду адміністративним судом.

Згідно ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

З огляду на суб`єктний склад учасників даної справи, колегія суддів приходить до висновку, що спірні правовідносини підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 238, 242-244, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Українська культура - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді Л.В. Губська

О.В. Епель

Повний текст постанови складено та підписано 10 лютого 2021 року.