Рішення

від 10.02.2021 по справі 327/58/19

РОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 327/58/19

Провадження № 2/327/1/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.02.2021 року смт. Розівка

Розівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді - Завіновської А.П.,

при секретарях судового засідання - Літвіновій Т.А., Вьюкіній Г.В., Назарукі О.С., Захаренко А.В.,

за участю:

первісного позивача - ОСОБА_1 ,

представників первісного позивача - адвокатів Коломоєць І.В., Пругло М.С., Лишенка С.С.,

первісного відповідача - ОСОБА_2

представників первісного відповідача - адвокатів Лисакової О.О., Задніпряного А.О., Новицького Д.О., Борисенка В.А.

представника третьої особи - Лебедєва В.В.,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду цивільну справу за первісною позовною заявою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Коломоєць Іриною Василівною до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - ТОВ Прогрес ,

в с т а н о в и в:

15.02.2019 року ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Коломоєць І.В., звернулася до суду із первісною позовною заявою, яку в подальшому неодноразово уточнювала (остання редакція від 15.11.2019 року), в обґрунтування якої зазначала наступне.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.12.1985 року по 09.10.2017 року, який було розірвано заочним рішенням Розівського районного суду Запорізької області у справі № 327/277/17.

За час шлюбу ОСОБА_2 за договором дарування від 13.12.2004 року у подарунок від матері отримав будинок АДРЕСА_1 з надвірними господарськими будівлями, вартість якого на той час складала 38 871, 00 грн. В період шлюбу для покращення умов проживання, внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя було здійснено поліпшення будинку, а саме в 2014 році реконструйовано будинок та лазню, добудовано мансарду, сарай-гараж, вбиральню-душ, каналізаційну яму, поставлено чотири паркани, ворота, три хвіртки, викладено замощення, через що вартість домоволодіння істотно збільшилась і на даний час складає 289 662, 00 грн., що визначено оцінювачем ФОП ОСОБА_3 , тобто істотне збільшення будинку складає 250 791, 00 грн. (289 662, 00 грн. - 38 871, 00 грн. = 250 791, 00 грн.), що є спільним майном подружжя, а тому частка позивачки у спірному домоволодінні складає 43, 29 %, або 125 395, 50 грн. (250 791, 00 грн. / 2 = 125 395, 50 грн. = 43,29%), тобто 43/100 (43 %=43/100=43х1/100х1=43/100), яке відповідно до ст. 62 СК України є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу.

Окрім цього, за час шлюбу згідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 19.11.2013 року, було придбано земельну ділянку, яка оформлена на ім`я відповідача площею 0,15 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 2324955100:06:001:0119, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка виходячи з положень ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України та з урахуванням частки позивачки у домоволодінні (43 %), буде становити 0, 0645 га вартістю 2 805, 75 грн. (0,0645х 43,5 грн. (вартість 1 га).

Також за час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, відповідачем здійснено внесок до статутного капіталу ТОВ Прогрес в розмірі 100 827, 00 грн., що складає 11,2 % у статутному капіталі товариства, а тому позивачка набуває право вимоги виплати їй частини вартості майнових прав відповідача у товаристві, в розумінні ст. 190 ЦК України. На час розірвання шлюбу (найближча звітна дата 31.12.2017 року) балансова вартість ТОВ Прогрес становила 116 948 000, 00 грн., і відповідно частка відповідача у статутному капіталі - 13 098 176, 00 грн. (11,2 %), половина з якої становить - 6 549 088, 00 грн., що і належить позивачці.

Під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, ОСОБА_2 на своє ім`я було розміщено грошові кошти на банківських рахунках в АТ КБ ПриватБанк в сумі 214 000, 00 грн. та в АТ Райффайзен банк Аваль в сумі 43 648, 00 грн., які відповідно до положень ст. 61 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності та підлягають поділу в рівних частинах, що становить 128 824, 00 грн. (107 000, 00 грн. + 21 824, 00 грн.).

Крім того, в період шлюбу ОСОБА_2 за рахунок спільних коштів подружжя, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії І-ЗП № 032827, виданого 09.09.1999 року Розівською селищною радою Розівського району Запорізької області, отримав у приватну власність земельну ділянку площею 6,5283 га, з кадастровим номером 2324955100:01:001:0028, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вид угіддя - рілля, а тому відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, ст. 17 Закону України Про власність , ч. 2 ст. 112 ЦК УРСР, вказана земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя і також підлягає поділу, внаслідок чого частка позивачки буде становити 3,26415 га вартістю 81 552, 00 грн. (3,26415 га х 24 984, 00 грн. (вартість 1 га).

На підставі викладеного, ОСОБА_1 в особі її представника - адвоката Коломоєць І.В. у позовній заяві (в редакції від 15.11.2019 року), просила визнати вищезазначене майно спільною сумісною власністю подружжя та здійснити його поділ наступним шляхом:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 43/100 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями до нього;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,15 га, з кадастровим номером 2324955100:06:001:0119;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину коштів, що розміщені в АТ КБ Приватбанк в сумі 107 000, 00 грн., шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь останньої грошової компенсації в сумі 107 000, 00 грн.;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину коштів, що розміщенні в АТ Райффайзен банк Аваль в сумі 21 824, 00 грн., шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь останньої грошової компенсації в сумі 21 824, 00 грн.;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 6,5283 га, з кадастровим номером 2324955100:01:001:0028, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію Ѕ частини вартості майнових прав відповідача у ТОВ Прогрес в розмірі 6 549 088, 00 грн.

Судові витрати покласти на відповідача.

17.04.2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя (в редакції від 25.04.2019 року), в обґрунтування якого зазначав наступне.

В період шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 23.10.2009 року приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Шевченко Т.В., він і позивачка, придбали трьохкімнатну квартиру, загальною площею 67,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 560 000, 00 грн. Право власності на вказану квартиру було оформлено на ОСОБА_1 , а тому виходячи з положень ст. ст. 69, 71 СК України, ст. 364 ЦК України, він має право на Ѕ частину квартири, компенсація за яку складає 280 000 грн.

На підставі викладеного, ОСОБА_2 просив визнати квартиру АДРЕСА_3 , спільною сумісною власністю подружжя та стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошову компенсацію в розмірі Ѕ частини вартості зазначеної квартири, що становить 280 000, 00 грн., а також судові витрати.

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2019 року, та в порядку ст. 14 ЦПК України, головуючим суддею (суддею-доповідачем) по даній справі було визначено суддю Антіпову Т.А. (а.с. 57 т. 1).

У зв`язку із перебуванням судді Антіпової Т.А. на лікарняному, розпорядженням керівника апарату Розівського районного суду Запорізької області від 28.05.2019 року № 13, призначено повторний автоматизований розподіл судових справ (а.с. 171-174 т. 1).

28.05.2019 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, та згідно до ст. 14 ЦПК України, зазначену справу було передано на розгляд судді Завіновській А.П. (а.с. 175 т. 1).

Ухвалою судді Розівського районного суду Запорізької області від 04.06.2019 року було відкрито провадження у вказаній справі і підготовче судове засідання призначено на 13 год. 00 хв. 01.07.2019 року, в подальшому підготовче судове засідання неодноразово відкладалося (а.с. 176 т. 1).

Ухвалами суду від 01.08.2019 року: з Запорізького обласного державного нотаріального архіву витребувано згоду ОСОБА_2 на купівлю ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 , відповідно до договору купівлі-продажу від 23.10.2009 року; відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Коломоєць І.В. про постановлення окремої ухвали щодо перевірки наявності в діях ОСОБА_2 ознак злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України; продовжено строки підготовчого провадження (а.с. 224, 227, 228 т. 1).

Ухвалою від 21.08.2019 року за клопотанням позивачки ОСОБА_1 з АТ КБ ПриватБанк витребувано відомості про суму, розміщених коштів на рахунках ОСОБА_2 , станом на 09.10.2017 року, ухвала не виконана (а.с. 3 т. 2).

13.11.2019 року ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Коломоєць І.В. у призначенні по справі судової економічної експертизи (а.с. 75-76 т. 2).

Ухвалою суду від 10.02.2020 року за клопотанням представника позивача - адвоката Коломоєць І.В. у справі призначено комплексну судову бухгалтерсько-економічну експертизу та зупинено провадження у справі на час проведення експертизи (а.с. 165-166, т. 2).

27.04.2020 року провадження у справі відновлено та її призначено до підготовчого судового засідання (а.с. 175 т. 2).

11.06.2020 року згідно до ухвали суду, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю Прогрес (а.с. 207 т. 2).

Ухвалою суду від 23.07.2020 року частково задоволено клопотання представника відповідача - адвоката Лисакової О.О. і визнано процесуальну поведінку представника позивача - адвоката Коломоєць І.В., зловживанням процесуальними правами. У задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Коломоєць І.В. щодо призначення у справі комплексної судової експертизи, відмовлено (а.с. 38-40 т. 3).

30.07.2020 року ухвалою суду клопотання представника відповідача - адвоката Задніпряного А.О., задоволено і останньому надано додатковий строк для подання доказів у справі (а.с. 52 т. 3).

Ухвалою суду від 10.08.2020 року закрито підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду по суті на 14 год. 00 хв. 08.09.2020 року (а.с. 71 т. 3). В подальшому розгляд справи неодноразово відкладався та у справі оголошувались перерви, останній раз на 13 год. 00 хв. 03.02.2021 року.

09.12.2020 року згідно до ухвали суду з Розівської районної державної адміністрації Запорізької області витребувані докази, а саме документи стосовно надання дозволу на проведення будівельних робіт (реконструкцію або добудову), чи звернення (повідомлення) про факт вже проведених зазначених робіт у будинку АДРЕСА_1 у 2012-2017 роках, а також відомості про отримання дозвільної документації на будівництво (добудову або реконструкцію) вказаного будинку (а.с. 169 т. 3).

У відзиві на первісну позовну заяву, ОСОБА_2 частково визнавши позовні вимоги, зокрема зазначав, що у 2004 році за договором дарування він отримав у особисту приватну власність будинок АДРЕСА_1 , вартістю 38 871, 00 грн., оскільки покупна вартість гривні на час отримання будинку у власність та на кінець січня 2019 року (подачі позову до суду) відрізнялася, внаслідок інфляційних процесів, то фактична вартість будинку з урахуванням індексу інфляції складає 228 468, 00 грн. Таким чином, різниця у вартості будинку становить 61 194, 00 грн., і такі поліпшення не є істотними. Оскільки позивачці належить Ѕ частка від таких поліпшень, то він не заперечує сплатити останній грошову компенсацію за поліпшення будинку в розмірі 30 597, 00 грн. Крім того, відповідач вказував, що ремонтні роботи виконані в будинку не призвели до істотних змін об`єкта, а позивачка до того ж має окреме житло, з огляду на що, підстави для застосування положень ст. 62 СК України в даному випадку відсутні.

Стосовно позовних вимог щодо визнання за позивачкою права власності на Ѕ частку земельної ділянки, на якій розташоване домоволодіння площею 0,15 га та Ѕ частку земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6,5283 га, відповідач зазначав, що оскільки право власності на вказані земельні ділянки набуте ним шляхом приватизації із земельного фонду, то вони є його особистою приватною власністю та не входять до складу спільної сумісної власності подружжя, а тому поділу не підлягають.

Безпідставними відповідач також вважав і позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з нього компенсації вартості майнових прав у ТОВ Прогрес в розмірі 6 549 088, 00 грн., оскільки, на його думку, позивачка має право вимоги на виплату Ѕ частини вартості здійсненого ним внеску до статутного капіталу в ТОВ Прогрес , що становить 50 413, 50 грн. (100 827, 00 грн. - загальна сума внеску до статутного капіталу товариства).

Вимоги позивачки про визнання права власності на Ѕ частину коштів, розміщених на рахунках в АТ КБ ПриватБанк та АТ Райффайзен банк Аваль , відповідач визнав частково та не заперечував проти поділу грошових коштів, розміщених в АТ Райффайзен банк Аваль . Стосовно грошових коштів, розміщених у АТ КБ ПриватБанк зазначав, що станом на 04.10.2017 року на його рахунку було розміщено лише 13 112, 48 грн., а не 214 000, 00 грн., як зазначає позивачка, а тому поділу підлягають грошові кошти саме в розмірі 13 112, 48 грн. (а.с. 101-104 т. 1).

У відповідь на відзив первісного відповідача, представник позивача - адвокат Коломоєць І.В. вказувала, що часткове визнання останнім позову в частині сплати компенсації за поліпшення будинку в розмірі 30 597, 00 грн., не є предметом спору, та суперечать положенням ч. 5 ст. 71 СК України, а тому є безпідставним. Необґрунтованими представник позивача вважала і доводи відповідача щодо відсутності підстав для поділу земельних ділянок, внаслідок отримання їх у власність шляхом приватизації, оскільки зазначала, що право позивачки на земельну ділянку, яка розташована під домоволодінням, набувається в порядку ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, а на земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва на підставі ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, ст. 17 Закону України Про власність , ч. 2 ст. 112 ЦК УРСР. Стосовно посилань відповідача щодо наявності у позивачки права лише на поділ внеску до ТОВ Прогрес , представник позивача вказувала, що виходячи з положень ст. 190 ЦК України, об`єктом майнових прав відповідача у вигляді частки у статутному капіталі товариства, які підлягають поділу є сукупність корпоративних прав, а отже вартість частини майнових (корпоративних) прав відповідача має визначатися із дійсної (ринкової) вартості, з урахуванням всього майна товариства. Щодо часткового визнання відповідачем позову в частині поділу грошових коштів, розміщених на рахунку АТ КБ ПриватБанк представник позивача вказувала, що останнім була надана виписка лише по одному картковому рахунку, що не може свідчити про відсутність заявлених відповідачем в декларації грошових коштів у даному банку саме в розмірі 214 000 грн. (а.с. 156-159 т. 1). 01.10.2019 року представник первісного відповідача - адвокат Лисакова О.О. подала заперечення на відповідь на відзив представника позивача - адвоката Коломоєць І.В., у яких зокрема вказувала, що здійснені позивачкою розрахунки збільшення вартості будинку на підставі зміни вартості будинку на час дарування та на час подання позову, не передбачені нормами чинного законодавства. Крім того, позивачкою не надано доказів того, що нею були вкладені в покращення будинку особисті кошти, як то і докази того, що її доходи взагалі дозволяли здійснити такі поліпшення, а також що покращення будинку потягло за собою зміну його кількісних та якісних характеристик, а вартість будинку істотно збільшилась саме внаслідок здійснених за період шлюбу поліпшень. При цьому зазначала, що реконструкція будинку відбулася у 2019 році вже після розірвання шлюбу і за власні кошти ОСОБА_2 , водночас останній не заперечує, що за час спільного проживання у будинку були проведені поточні ремонти, вартість яких складає не більше ніж 30 000 грн., компенсацію за які відповідач не заперечує сплатити позивачці. З огляду на вказане, представник відповідача просила у задоволенні позовних вимог щодо визнання за позивачкою права власності на 43/100 частину спірного домоволодіння відмовити, а виходячи з цього і у задоволенні вимог щодо визнання за останньою права власності на 0,0645 га земельної ділянки для обслуговування житлового будинку.

Щодо вимог про визнання за позивачкою права власності на Ѕ частину коштів, розміщених у АТ КБ ПриватБанку в розмірі 107 000 грн., представник відповідача зазначала, що на підтвердження відомостей про розміщення ОСОБА_2 коштів у даному банку в розмірі 214 000 грн., позивачка посилалася на декларацію останнього. Водночас надана позивачкою роздруківка начебто декларації відповідача не є допустимим доказом, оскільки не містить посилання з якого ресурсу ці відомості отримані. До того ж відповідачем було надано виписку по банківському рахунку, з якої вбачається, що на час розірвання шлюбу на рахунку останнього перебували грошові кошти в сумі 13 112, 48 грн., половину з яких відповідач не заперечує сплатити позивачці. Проти позовних вимог щодо поділу грошових коштів, розміщених на банківському рахунку у АТ Райффайзен банк Аваль відповідач не заперечує.

Стосовно вимог щодо сплати компенсації Ѕ вартості майнових прав відповідача у ТОВ Прогрес в розмірі 6 549 088, 00 грн., представник відповідача вказувала, що вклад відповідача до статутного капіталу ТОВ Прогрес склав 100 827 грн., на половину яких і може розраховувати позивачка, враховуючи при цьому, що майно товариства не є власністю відповідача.

Безпідставними представник відповідача також вважала і вимоги щодо визнання за позивачкою права власності на земельну ділянку площею 6, 5283 га, призначену для ведення сільськогосподарського виробництва, посилаючись на те, що вказана ділянка була набута відповідачем відповідно до положень ст. ст. 17, 22 ЗК УРСР, 1990 року та ст. 24 КпШС України, шляхом приватизації, а тому не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

На підставі викладеного, представник відповідача просила позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити, з урахуванням наведених нею у запереченнях доводів (а.с. 21-27 т. 2).

Аналогічні доводи стосовно необґрунтованості вимог позивачки щодо визнання житлового будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя, викладені у письмових поясненнях представником відповідача - адвокатом Борисенко В.А. (а.с. 185-186 т. 3).

Представник первісного позивача - адвокат Коломоєць І.В. у відзиві на зустрічну позовну заяву зазначала, що квартира АДРЕСА_3 , не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки була придбана ОСОБА_1 за особисті кошти, про що свідчить відповідний запис у договорі купівлі - продажу, та на купівлю якої згоду надав сам ОСОБА_2 , а тому поділу не підлягає (а.с. 145-147 т. 1).

У письмових поясненнях представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ТОВ Прогрес - ОСОБА_4 зазначав, що товариство не має відомостей щодо спільного майна колишнього подружжя ОСОБА_1 , за винятком корпоративних прав. При цьому вказував, що ОСОБА_2 дійсно є одним із засновників ТОВ Прогрес , частка якого у статутному капіталі станом на 27.05.2017 року складала 11,2%, з урахуванням внесеного останнім внеску 100 827 грн. 17.01.2019 року загальні збори учасників ТОВ Прогрес надали ОСОБА_2 згоду на безоплатне відчуження своєї частки в розмірі 99 814, 33 грн. (11%) на користь іншої особи - ОСОБА_6 , з огляду на що, частка ОСОБА_2 у товаристві на даний час складає 0,12 %. Заява щодо виходу ОСОБА_2 з учасників товариства останнім не подавалася, а тому вимоги позивачки щодо розрахунку ринкової вартості частки останнього, є досить незрозумілими (а.с. 233-235 т. 2).

В дане судове засідання первісний позивач ОСОБА_1 та первісний відповідач ОСОБА_2 не з`явилися, надали повноваження на представництво їх інтересів в суді своїм представникам, з огляду на що, розгляд справи закінчено у їх відсутність.

В судовому засіданні 09.12.2020 року первісний позивач ОСОБА_1 підтримала свої позовні вимоги і просила їх задовольнити з підстав, наведених у позові. При цьому, зокрема пояснювала, що вона тривалий час перебувала у шлюбі із ОСОБА_2 , від якого вони мають вже дорослу дитину та онуків. В період шлюбу мати відповідача подарувала останньому житловий будинок АДРЕСА_1 , який вони повністю перебудували та здійснили будівництво інших добудов, внаслідок чого вартість будинку збільшилась. Реконструкція будинку та будівництво добудов були здійснені самочинно. Враховуючи, що у поліпшення умов проживання нею було внесено вагомий вклад шляхом грошових та трудових затрат, вважала, що ці обставини надають їй право претендувати на відповідну частку у володінні житлового будинку. Також позивачка просила визнати за нею право власності на земельну ділянку, на якій розташовано житловий будинок, на земельну ділянку (пай) площею 6,5283 га, на грошові кошти, розміщені у банках на ім`я ОСОБА_2 , на компенсацію Ѕ майнових прав відповідача у ТОВ Прогрес , посилаючись на те, що це майно було придбано під час перебування у шлюбі. У задоволенні зустрічного позову просила відмовити, посилаючись на те, що квартира була придбана нею хоча і в період шлюбу, але за її власні кошти.

Первісний відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні 07.10.2020 року пояснив, що він перебував у шлюбі із позивачкою. В період шлюбу його мати подарувала йому житловий будинок, який вже після розірвання шлюбу повністю було реконструйовано та здійснено відповідні добудови. Враховуючи, що будинок належить йому на праві приватної власності, а всі поліпшення здійснено вже після розірвання шлюбу, вважав, що у цій частині позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. При цьому зазначав, що реконструкція будинку та здійснення добудов проведені самочинно, без відповідного дозволу. Крім того, вважав такими, що не підлягають задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за нею право власності на земельні ділянки, посилаючись на належність їх йому на підставі права приватної власності. В частині грошових коштів, розміщених у банках, не заперечував проти задоволення позову в частині коштів, які перебувають у АТ Райффайзен банк Аваль , зазначаючи, що ці кошти дійсно є депозитом та були накопичені під час шлюбу. Щодо грошових коштів, розміщених у АТ КБ ПриватБанк у задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на те, що вказані грошові кошти не є вкладом (депозитом), а лише картковим рахунком (карткою), який він самостійно поповнює своїми власними коштами та за необхідності знімає з нього гроші. В частині позову щодо компенсації Ѕ частини майнових прав у ТОВ Прогрес також просив відмовити, вважаючи позов в цій частині необґрунтованим. Зустрічний позов просив задовольнити, з підстав наведених у ньому.

Представники сторін кожен підтримали свої позиції, викладені ними у процесуальних заявах по суті справи.

Представник третьої особи ОСОБА_4 в судовому засіданні просив вирішити спір на розсуд суду, посилаючись на те, що ТОВ Прогрес невідомо про майно придбане колишнім подружжям ОСОБА_1 під час шлюбу. Стосовно позову в частині корпоративних прав ОСОБА_2 у товаристві зазначав, що останній з числа учасників товариства не виходив, а тому вимоги позивачки в цій частині є безпідставними.

Заслухавши в судовому засіданні учасників справи, перевіривши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в ній докази та надавши їм оцінку, суд доходить наступного висновку.

У статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способи захисту передбачені ст. 16 ЦК України.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно достатті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з норм, викладених в ч.ч. 1, 2 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічні норми закону містяться і в ст. 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ч. 1 ст. 68, ч. 1 ст. 69 СК України).

Відповідно до норм, викладених в ч.ч. 1, 2 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (аналогічні норми, викладені і в ч.ч. 1, 2 ст. 372 ЦК України).

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Виходячи з роз`яснень, викладених у пунктах 22, 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири та транспортні засоби тощо. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Судом встановлено наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Сторони перебували у шлюбі, який було зареєстровано 19.12.1985 року у Розівській селищній раді Розівського району Запорізької області, під актовим записом № 45 (а.с. 11 т. 1).

Заочним рішенням Розівського районного суду Запорізької області від 09.10.2017 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 12-14 т. 1).

Вирішуючи позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя та здійснення поділу майна, шляхом визнання за останньою права власності на 43/100 частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями до нього, суд виходить з такого.

30.12.2004 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування отримав у подарунок від матері - ОСОБА_7 , житловий будинок АДРЕСА_1 , житловою площею 57,4 кв.м. з надвірними господарськими будівлями: сіни а , паркан № 1 , замощення № 4 , басейн В , сарай Б , погріб кБ , сарай Г , погріб кА , вбиральна З , паркан № 2 , ворота № 3 , душ Ю , баня Л , вартістю 38 871, 00 грн. (а.с. 214 т. 1).

Згідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, 30.03.2005 року право власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 255,9 кв.м., житловою площею 57,4 кв.м., вартістю 38 871, 00 грн., зареєстровано під реєстраційним номером 9375258 (а.с. 33 т. 1).

З наданого позивачкою ОСОБА_1 технічного паспорту на одноквартирний (садибний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого ФОП ОСОБА_8 станом на 29.01.2019 року, вбачається, що у 2012 році було самочинно реконструйовано житловий будинок та самочинно збудовано мансарду, сарай-гараж, лазню. При цьому, відповідно до характеристики будинку, господарських будівель та споруд у графі Рік побудови зазначено, що житловий будинок побудовано у 1990 році, реконструйовано у 2014 році, мансарда, сарай-гараж, вбиральня - душ, каналізаційна яма побудовані у 2014 році, лазня побудована у 2000 році, реконструйована у 2014 році, чотири паркана, ворота, три хвіртки встановлені у 2014 році, замощення викладено у 2014 році (а.с. 85-87, 213 т. 1).

Виходячи з технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого ФО-П ОСОБА_8 станом на 03.08.2020 року, наданого відповідачем ОСОБА_2 , у 2018 році було самочинно реконструйовано житловий будинок та самочинно збудовано мансарду, сарай-гараж, лазню. Згідно до характеристики будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами у графі Рік спорудження, реконструкція зазначено, що житловий будинок споруджено у 1990 році, реконструйовано у 2018 році, мансарду, сарай-гараж, вбиральню-душ побудовано у 2018 році, лазню побудовано у 2000 році, каналізаційну яму у 2006 році, встановлено чотири паркани, ворота, три хвіртки та здійснено замощення у 2018 році (а.с. 60-63 т. 3).

Загальна площа житлового будинку відповідно до вказаних технічних паспортів склала 226,1 кв.м. (раніше - 255,9 кв.м.), житлова площа - 142,9 кв.м. (раніше - 57, 4 кв.м.).

Отже, за наявності таких суперечливих даних, викладених у технічних паспортах достеменно встановити коли саме було реконструйовано житловий будинок та здійснено добудови у період шлюбу чи вже після його розірвання, за відсутності клопотання сторін про призначення у справі відповідної експертизи, встановити виявилось неможливо.

При цьому, сторони в судовому засіданні зазначали, що спірний житловий будинок реконструйовано та до нього здійснено добудови, самочинно, без відповідного дозволу на право проведення будівельних робіт, що знайшло своє відображення і у наданих ними технічних паспортах, та в свою чергу підтверджується і відповіддю Розівської районної державної адміністрації Запорізької області від 18.12.2020 року за № 2041/01-40, наданої на виконання ухвали суду про витребування доказів від 09.12.2020 року, про відсутність дозвільних документів на проведення реконструкції (добудови) за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 179 т. 3).

Частиною першою статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка вважається майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування (п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України).

Частиною першою статті 62 СК України передбачено, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення.

Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

Згідно з положеннями статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

У той же час частиною другою статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу між подружжям.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Слід зазначити, що в розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

У той же час об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти, не є об`єктами права власності, а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно із нормами статей 364, 367 ЦК України (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 15.04.2020 року у справі № 307/3957/14-ц).

Отже, враховуючи, що реконструкція житлового будинку та здійснення до нього добудов було вчинено без отримання відповідного дозволу, тобто самочинно, що не заперечувалось сторонами, то вказане майно не може бути визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, участь особи у проведенні ремонтних робіт, поліпшенні житлового будинку та інших приміщень надає право вимагати не визнання права власності, а відшкодування витрат на будівництво.

Водночас таких позовних вимог позивачка ОСОБА_1 не заявляла, як то і не надала суду належних та допустимих доказів, що внаслідок, зокрема її грошових та трудових зусиль цінність будинку істотно збільшилась, зокрема і шляхом порушення питання про призначення експертизи.

При цьому, наведені у позові розрахунки збільшення вартості будинку з часу коли його було отримано відповідачем ОСОБА_2 у приватну власність на підставі договору дарування, на час подачі позову до суду, з посиланням на звіт про незалежну оцінку майна, здійснену ФОП ОСОБА_3 , суд вважає недоречними, оскільки оцінювачем вартість житлового будинку визначена з урахуванням попиту аналогічного нерухомого майна на ринку, без встановлення конкретних поліпшень житла здійснених під час шлюбу та їх вартості.

Окрім цього, враховуючи, що реконструкція будинку та здійснення відповідних добудов вчинено самочинно, позовних вимог щодо відшкодування витрат на будівництво позивачка не заявляла, клопотання про призначення відповідної експертизи для встановлення поліпшень житлових умов та їх вартості останньою не подавалось, надані нею на підтвердження позовних вимог докази щодо часу проведення таких робіт, а саме копії свідоцтв про народження ОСОБА_9 (доньки сторін), онуки сторін - ОСОБА_10 з фотокартками будинку, актів здачі-прийомки виконаних робіт від 10.11.2014 року та 15.03.2015 року, в даному випадку, не мають доказового значення у даній справі (а.с. 56, 57, 58-60, 64, 65 т. 2).

З урахуванням наведеного, у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 в даній частині слід відмовити.

Посилаючись на норми ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК Українипозивачка просила визнати за нею право власності на Ѕ частину земельної ділянки, з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,15 га, з кадастровим номером 2324955100:06:001:0119.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 19.11.2013 року належить земельна ділянка площею 0,15 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 2324955100:06:001:0119, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 123, 124 т. 3).

Оскільки у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 в частині визнання права власності на 43/100 частину житлового будинку відмовлено, то в даному випадку положення ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, на які посилалася позивачка та її представники, як на підставу для задоволення позову в цій частині, відсутні.

Позивачка ОСОБА_1 у первісному позові просила стягнути компенсацію Ѕ частини вартості майнових прав відповідача у ТОВ Прогрес в розмірі 6 549 088, 00 грн., зазначаючи, що за час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, останнім здійснено внесок до статутного капіталу ТОВ Прогрес в розмірі 100 827, 00 грн., що складає 11,2 % у статутному капіталі товариства, а тому вона набуває право вимоги на частину вартості майнових прав відповідача, в розумінні ст. 190 ЦК України, яку визначала з балансової вартості ТОВ Прогрес станом на 31.12.2017 року.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є одним із засновників Товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес , його частка у статутному капіталі Товариства станом на 08.06.2017 року складала 100 827, 00 грн., або 11,2 % (а.с. 242 зв. ст., 245, 246, 248-250 т. 2).

В подальшому згідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ Прогрес № 2 від 17.01.2019 року, ОСОБА_2 було надано згоду на відчуження його частини частки у статутному капіталі Товариства на користь іншої особи - ОСОБА_6 в розмірі 99 814, 33 грн., або 11,0 %. Відповідно частка ОСОБА_2 у статутному капіталі Товариства склала 1 012, 67 грн., або 0,12 %, про що було внесено відповідні зміни до статуту Товариства, затвердженого протоколом загальних зборів № 9 від 15.05.2019 рокута до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 251, 252-260, 261-263 т. 2).

За змістом ст. 113 ЦК України та ст. 1 Закону України Про господарські товариства товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно зі ст. 115 ЦК України та ст. 12 Закону України Про господарські товариства господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Висновок щодо застосування зазначених норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 року у справі № 6-38цс15, відповідно до якого грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 11.03.2020 року у справі № 161/19023/17).

За таких обставин,позовні вимоги ОСОБА_1 фактично про стягнення частини вартості майна (балансової вартості) товариства виходячи з частки відповідача, є такими, що не узгоджуються з вимогами діючого законодавства, та є підставою для відмови у позові в цій частині.

Вирішуючи позовні вимоги первісного позивача ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя грошових коштів, розміщених в АТ КБ Приватбанк та АТ Райффайзен банк Аваль на ім`я відповідача, суд зазначає наступне.

В судовому засіданні первісний відповідач ОСОБА_2 не заперечував, що кошти, розміщені в АТ Райффайзен банк Аваль на його ім`я, на загальну суму 43 648, 00 грн., є банківським вкладом (депозитом) та були набуті під час шлюбу, а тому позов ОСОБА_1 в цій частині визнав.

З огляду на вказані обставини та враховуючи норми ч. 4 ст. 206 ЦПК України, суд задовольняє первісний позов ОСОБА_1 в цій частині та визнає грошові кошти, розміщені в АТ Райффайзен банк Аваль на ім`я ОСОБА_2 в розмірі 43 648, 00 грн., спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 , внаслідок чого присуджує позивачці половину вказаних грошових коштів в розмірі 21 824, 00 грн.

Стосовно грошових коштів, розміщених в АТ КБ Приватбанк на ім`я ОСОБА_2 в розмірі 214 000 грн., то в цій частині позову ОСОБА_1 , суд відмовляє з наступних підстав.

Позивачка просила визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя грошові кошти, розміщені в АТ КБ Приватбанк на ім`я ОСОБА_2 в розмірі 214 000 грн., здійснивши їх відповідний поділ в рівних частинах, надавши на підтвердження наявності такого спільного майна подружжя декларацію відповідача, подану як особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік, в якій зазначена вказана грошова сума (а.с. 27-32 т. 1).

Відповідач в судовому засіданні заперечуючи проти задоволення позову в цій частині зазначав, що вказані грошові кошти є його особистою власністю, не відносяться до банківського вкладу (депозиту), а є лише картковим рахунком (карткою), який він періодично поповнює власними грошовими коштами та використовує для здійснення відповідних витрат. Представники відповідача в цій частині також посилалися на те, що вказана декларація є недопустимим доказом, оскільки не містить посилання з якого ресурсу цей доказ було отримано, а також що на час розірвання шлюбу на картковому рахунку відповідача перебувало лише 13 112, 48 грн., на підтвердження чого надали відповідні виписки з банку по картковому рахунку ОСОБА_2 .

Не погоджуючись з такими доводами відповідача та його представників, суд зазначає, що з відкритих та публічних даних Єдиного державного реєстру декларацій встановлено, що відповідач ОСОБА_2 мав грошові кошти, розміщені у АТ КБ Приватбанку в розмірі 214 000 грн., про що ним зазначено у декларації поданій за 2017 рік, як особою уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Разом з тим, під час судового розгляду справи виявилось неможливим встановити час набуття та джерело походження цих коштів, враховуючи, що в декларації відповідача зазначені відомості за увесь 2017 рік, а шлюб між сторонами розірвано 09.10.2017 року.

І хоча виписки по картковому рахунку відповідача, на яких станом на час розірвання шлюбу знаходились грошові кошти у значно меншому розмірі, на думку суду, не можуть свідчити про відсутність інших рахунків відповідача у вказаному банку, водночас неможливість, внаслідок пасивної процесуальної поведінки сторін, визначитися з тим, чи були набуті вказані грошові кошти під час шлюбу, джерело їх набуття, позбавило суд можливості встановити чи відносяться вказані грошові кошти до об`єкту спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 .

Таким чином, оскільки збирання доказів не є обов`язком суду, а саме на учасників справи згідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України, покладено обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, суд вважає необхідним у цій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Не вбачає суд правових підстав і для задоволення первісного позову ОСОБА_1 про визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділу земельної ділянки площею 6,5283 га, з кадастровим номером 2324955100:01:001:0028, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Так, відповідачу ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії І-ЗП № 032827, виданого 09.09.1999 року Розівською селишною радою Розівського району Запорізької області, надано у приватну власність земельну ділянку площею 6,5283 га, з кадастровим номером 2324955100:01:001:0028, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 122, 125, 126 т. 3).

Отже, наведені обставини свідчать про те, що вказана земельна ділянка була набута відповідачем ще в 1999 році, тобто спірні правовідносини виникли до 01 січня 2004 року.

Відповідно до пункту 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України, зазначений Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Виходячи з роз`яснень, викладених в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності , розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України Про власність , стаття 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України Про власність ).

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб і сім`ю України (в редакція яка була чинна на момент спірних правовідносин), вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним контрактом) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або було одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі ст. 25 КпШС) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст. 28 КпШС).

З рішення виконавчого комітету Розівської селищної ради Розівського району Запорізької області від 24.02.1999 року № 39, яке послугувало підставою для видачі ОСОБА_2 державного акту на право приватної власності на землю, вбачається, що вказана земельна ділянка надана останньому, в процесі розпаювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств, відповідно до Указів Президента України від 10.11.1994 року Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва та від 08.08.1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям , згідно до яких право на земельну частку (пай) мали члени сільськогосподарських підприємств, в тому числі, які раніше працювали в колгоспах, радгоспах та інших сільськогосподарських підприємствах (а.с. 117, 121 т. 3).

Отже, оскільки спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_2 безоплатно, в процесі розпаювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств, а не набута шляхом сумісних зусиль подружжя, то режим спільного сумісного майна подружжя на цю земельну ділянку не поширюється, а тому суд відмовляє у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 в цій частині.

Вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, суд виходить з такого.

Як вбачається зі змісту договору купівлі - продажу, посвідченого 23.10.2009 року приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Шевченко Т.В., чоловік покупця - ОСОБА_2 надав згоду на купівлю його дружиною - ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 67,0 кв.м. При цьому у вказаному договорі зазначено, що квартира буде перебувати у особистій власності ОСОБА_1 , оскільки придбана за її особисті кошти, що підтверджується і окремою письмовою згодою ОСОБА_2 , засвідченою приватним нотаріусом Шевченко Т.В. (а.с. 216, 248 т. 1).

Пунктом 3 частини 1 статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належала їй, йому особисто.

Зазначені обставини свідчать про те, що вказано майно не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбано за власні кошти ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги ОСОБА_2 щодо сплати йому грошової компенсації в розмірі Ѕ частини вартості наведеної вище квартири в розмірі 280 000 грн., задоволенню не підлягають.

Згідно до ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Частинами 1, 2 статті 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому частиною 3 наведеної статті ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачкою ОСОБА_1 та АО Юрлюкссервіс в особі керуючого Лишенка С.С. було укладено договір про надання правової допомоги від 16.01.2019 року (а.с. 153 т. 1).

Згідно до акту прийому-передачі виконаних робіт/правничих послуг від 16.05.2019 року, підписаного адвокатом Коломоєць І.В., яка діяла відповідно до наведеного вище договору та ордеру від 23.01.2019 року серії ЗП № 097019, та позивачкою ОСОБА_1 , витрати на правничу допомогу, а саме підготовку відзиву на зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 склали 2 000 грн., що підтверджується відповідною квитанцією про сплату цих коштів адвокату (а.с. 151, 152, 155 т. 1).

Інших доказів щодо понесених позивачкою ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу суду не надано.

Відповідач та його представники клопотання про зменшення розміру понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу адвоката не подавали.

За таких умов, суд доходить висновку про доведеність та обґрунтованість понесених позивачкою витрат на правничу допомогу в розмірі 2 000 грн., які і підлягають стягненню з відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково, суд, згідно до положень ст. 141 ЦПК України, присуджує позивачці судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме з ОСОБА_2 в сумі виходячи з розрахунку: (21 824, 00 грн. (розмір задоволених позовних вимог) * 6 531, 40 грн. (розмір судових витрат) / 6 887 635, 00 грн. (розмір заявлених позовних вимог) = 20, 70 грн.

Оскільки у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено, суд відповідно відмовляє і у задоволенні понесених останнім судових витрат.

Керуючись ст. 22 КпШС України, ст. ст. 57, 60, 62, 63, 68-71 СК України, ст. ст. 113, 115, 177-179, 182, 331, 368, 372, 376, 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, ст. ст. 1, 12 Закону України Про господарські товариства , ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ст. ст. 4, 12, 13, 14, 76-81, 133, 137, 141, 211, 258-259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

первісну позовну заявуОСОБА_1 , подану адвокатом Коломоєць Іриною Василівною, до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - ТОВ Прогрес , - задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 грошові кошти, розміщені в АТ Райффайзен банк Аваль в розмірі 43 648, 00 грн., на ім`я ОСОБА_2 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (паспорт НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) Ѕ частину грошових коштів, розміщених в АТ Райффайзен банк Аваль на ім`я ОСОБА_2 в розмірі 21 824 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (паспорт НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) суму понесених судових витрат у виді судового збору в розмірі 20,70 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (паспорт НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) судові витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 2 000 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - ТОВ Прогрес , відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції, - Розівський районний суд Запорізької області шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: А.П. Завіновська