Постанова

від 08.02.2021 по справі 917/518/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2021 р. Справа № 917/518/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А. , суддя Білоусова Я.О. , суддя Тарасова І.В.;

за участі секретаря судового засідання Крупи О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Тітова Сергія Вікторовича (вх.№3517П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 27.08.2020 у справі №917/518/20 (повний текст рішення складено та підписано 27.08.2020 суддею Солодюком О.В. у приміщенні господарського суду Полтавської області)

за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області, м.Кременчук, Полтавська область,

до фізичної особи - підприємця Тітова Сергія Вікторовича, м.Кременчук, Полтавська область,

про стягнення 37097,56 грн,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 37097,56 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 23.03.2017 по 23.03.2020 на підставі ст.1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 27.08.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи - підприємця Тітова Сергія Вікторовича на користь Кременчуцької міської ради Полтавської області 31346,38 грн безпідставно збережених коштів, 2102,00 грн витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, мотивував його тим, що відповідач користувався земельною ділянкою, на якій знаходиться належне йому нерухоме майно (свідоцтво про власність №73 від 29.05.2007) без правовстановлюючих документів, оскільки матеріали справи не містять доказів оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, загальною площею 241 кв.м, яка є сформованою та їй призначено кадастровий номер 5310436100:08:004:0084. Судом встановлено, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування земельною ділянкою у вигляді орендної плати, а тому зобов`язаний повернути ці кошти позивачу на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Дослідивши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 37097,56 грн за період з 23.03.2017 по 23.03.2020 включно, господарський суд встановив, що при підрахунку позивачем допущено арифметичну помилку, оскільки розмір безпідставно збережених коштів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача становить 31316,38 грн. З огляду на зазначене, суді дійшов висноску, що позовні вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 37097,56 грн за період з 23.03.2017 по 23.03.2020 підлягають задоволенню судом частково у сумі 31316,38 грн як такі, що обґрунтовані та підтверджені наявними доказами. У решті позовних вимог суд відмовив за їх безпідставності.

Відповідач з вказаним рішенням господарського суду Полтавської області не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 27.08.2020 у справі №917/518/20 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі, стягнути з позивача витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 13.03.2020, яка міститься у матеріалах справи та була досліджена господарським судом, з 15.06.2010 власником нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 є ОСОБА_1. Даному факту суд першої інстанції взагалі не надав оцінку та залишив його поза увагою. Щодо перебування спірної земельної ділянки у комунальній вланості апелянт зазначає, що матеріали справи не містять жодного правовстановлюючого документа, що підтверджував перебування спірної земельної ділянки у комунальній вланості. Також апелянт зазначає, що між позивачем та відповідачем 22.04.2008 був укладений договір оренди земельної ділянки терміном дії на 5 років до 22.04.2013. На період дії договору відповідач був внасником нежитлового приміщення та належним чином виконував обов`язки відповідно до умов договору. Додаткових угод до договору оренди земельної діянки выдповідач не укладав. Договір оренди земельної ділянки у період з 23.03.2017 по 23.03.2020 між позивачем та відповідачем не укладався, а, отже, відсутні й підстави для виникнення орендних правовідносин. Апелянт вважає, що за відсутності правових підстав для виникнення орендних правовідносин відповідно до Закону України Про оренду землі унеможливлює одержавння позивачем орендної плати за користування земельною діялянкою, та застосування у цьому випадку положень статті 1212 Цивільного кодексу України у разі несплати орендної плати. Позивачем не доведено факт набуття (збереження) відповідачем майна (спірних грошових коштів) за рахунок позивача, а також не надано доказів використання саме відповідачем земельної ділянки у спірний період.

До апеляційної скарги відповідач надає нові докази, а саме: - копію договору оренди земельної ділянки від 22.04.2008, - копію договору купівлі-продажу від 15.06.2010, - копію витягу з реєстру правочинів, та зазначає, що він не мав можливості надати їх до суду першої інстанції під час розгляду справи, оскільки не брав участі у розгляді справи через необізнаність про наявність судового процесу.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.12.2020 апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Тітова Сергія Вікторовича залишено без руху. Встановлено апелянту 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків апеляційної скарги. Роз`яснено заявнику апеляційної скарги, що не усунення недоліків, визначених цією ухвалою, має наслідки передбачені статтями 174, 260 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.01.2021 поновлено фізичній особі - підприємцю Тітову Сергію Вікторовичу строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Полтавської області від 27.08.2020 у справі №917/518/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця Тітова Сергія Вікторовича (вх.№2035П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 27.08.2020 у справі №917/518/20. Повідомлено учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги на 08.02.2021 о 12:00 годині. Встановлено учасникам справи п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання учасникам справи. Встановлено учасникам справи строк до 02.02.2021 для подання письмових заяв, клопотань тощо. Витребувано у учасників справи оригінали документів для огляду у судовому засіданні, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення і мають значення для справи; витяги з Єдиного держреєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день розгляду апеляційної скарги.

25.01.2021 від позивача до суду надійшов відзив (вх.№871) на апляційну скаргу, в якому зазначає, що земельна ділянказа актом приймання-передачі не була повернута, а факт закінчення дії договору не свідчить про припинення у відповідача обов`язку сплати орендної плати. Вважає, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

05.02.2021 від відповідача до суду надійшли письмові пояснення (вх.№1525) у справі щодо доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

У судове засідання 08.02.2021 позивач та відповідач не з`явились, були повідомлені належним чином про час та місце судового засідання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, які містяться у матеріалах справи (а.с.137, 138).

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Ураховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду апеляційної скарги та вирішення даного спору, зважаючи на відсутність передбачених частиною 11 ст.270 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, з урахуванням вимог пункту 1 ст.273 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про закінчення апеляційного розгляду справи у даному судовому засіданні за відсутності учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи та вимоги учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 27.11.2007 "Про надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особам у м.Кременчуці" вирішено надати дозволи на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на умовах оренди, зокрема, ФОП Тітову С.В. надано відповідний дозвіл на земельну ділянку, площею 241 кв.м, для експлуатації та обслуговування частини нежитлового приміщення по АДРЕСА_1. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробити та подати для розгляду та затвердження у встановленому порядку до 01.11.2008 (а.с.13).

Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 27.03.2008 "Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду фізичним і юридичним особам у м.Кременчуці" відповідачу затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, передано в оренду земельну ділянку, площею 241 кв.м, для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 терміном на 5 років.

Вказаним рішенням також встановлено плату за землю в розмірі 5% від грошової оцінки землі щорічно (а.с.14).

Вищезазначені рішення Кременчуцької міської ради не містять посилання на кадастровий номер земельної ділянки.

Згідно з інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 13.03.2020 власником нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 з 15.06.2010 є ОСОБА_1 (а.с. 15-16).

До позову позивач надав не засвідчену копію витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 06.12.2019 з кадастровим номером 5310436100:08:004:0084 за міцерозташуванням земельної ділянки: АДРЕСА_1 (а.с.24).

Позивач в обгрунтування позовних вимог посилається на те, що у період з 23.03.2017 по 23.03.2020 (включно) відповідач - ФОП Тітов С.В., використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для експлуатації та обслуговування частини нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Полтавської області доходу від орендної плати за землю, який остання отримала б у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами ст.125, 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Позивач вважає, що відповідач збільшив свої доходи, а Кременчуцька міська рада Полтавської області втратила належне їй майно (кошти від орендної плати) за період з 23.03.2017 по 23.03.2020 (включно) у розмірі 37097,56 грн, які позивач міг би отримати у разі укладення між ним і відповідачем договору оренди. Відповідач у вказаний період не вчинив дій, спрямованих на укладення договору оренди з Кременчуцькою міською радою Полтавської області.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом у порядку ст.83 Земельного кодексу України та ст.1212-1214 Цивільного кодексу України.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статями 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

У силу статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно із пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України передбачає, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).

Отже, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15, № 922/5468/14.

Господарським судом помилково встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці по АДРЕСА_1, оскільки згідно з інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 13.03.2020 власником нежитлового приміщення (магазину) по АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15.06.2010, посвідченого приватним нотаріусом Дзюбою В.І. Кременчуцького міського нотаріального окрегу за №1520 (а.с.15-16).

Матеріали справи не містять доказів оформлення новим власником майна - ОСОБА_1 , права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди з позивачем та державної реєстрації такого права.

Отже, фактичним користувачем земельної ділянки є ОСОБА_1 , а не Тітов Сергій Вікторович , що помилково не враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.

Посилаючись на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.08.2019 у справі №904/5896/18, позивач зазначає, що земельна ділянка за актом приймання -передачі не повернута, а факт закінчення дії договору оренди земельної ділянки не свідчить про припинення у відповідача обов`язку зі сплати орендної плати.

Колегія суддів зазначає, що правова позиція, на яку посилається позивач, що викладена у зазанченій постанові Великої Палати Верховного Суду, прийнята за іншої фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин справи, за інших поданих сторонами та оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийняті відповідні судові рішення, оскільки предметом спору у справі №904/5896/18 є стягнення з ФОП Штефан В.О. орендної плати, нарахованої міською радою після припинення дії договору оренди земельної ділянки внаслідок неповернення її цим субєктом господарювання за актом приймання-передачі (повернення) та використання останнім для розміщення автостоянки; натомість у даній справі ФОП Тітов С.В., як убачається з матеріалів справи, не продовжував користуватись земельною ділянкою після закінчення договору оренди землі у 2013 році, у зв`язку з відчуженням у 2010 році на користь іншої особи нежитлового приміщення, під яке земельна ділянка надавалась в оренду.

Позивач стверджує, що є власником спірної земельної ділянки та має право на одержання плати за її користування.

Визначення земельної ділянки наведено у частині 1 статті 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з приписами частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 ст.21 названого Закону).

З огляду на зазначене, позивач має надати докази існування протягом зазначеного у позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі №923/921/17.

Відповідно до приписів Закону України Про Державний земельний кадастр присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру неможливо без її державної реєстрації, а державна реєстрація у свою чергу неможлива без внесення відомостей про власника земельної ділянки (частини 1, 9 ст.24, частина 1 пункт і) ст.25 Закону).

Виключно власник майна (земельної ділянки), який належним чином набув права власності на нього, та зареєстрував це право у встановленому законом порядку, має право звернутись до суду з позовом з вимагою про усунення будь-яких порушень його права, зокрема, і повернення безпідставно отриманих коштів у порядку ст.1212 Цивільного кодексу України.

Господарським судом в оскаржуваному рішенні встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 , загальною площею 241 кв.м, є сформованою та їй призначено кадастровий номер 5310436100:08:004:0084 (а.с.24).

Однак колегія суддів зазначає, що такі висновки суду першої інстанції спростовуються матеріали справи, оскільки вищезазначені рішення Кременчуцької міської ради про надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних джілянок юридичним та фізичним особам у м.Кременчуці віід 27.11.2007 та про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду фізичним і юридичним особам у м.Кременчуці від 27.03.2008 не містять посилання на кадастровий номер земельної ділянки.

Документ, який взяв до уваги господарський суд, є не засвідченою копією витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 06.12.2019 з кадастровим номером 5310436100:08:004:0084 за міцерозташуванням земельної ділянки: АДРЕСА_1 (а.с.24).

Порядок засвідчення копій документів визначений пунктом 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 від 07.04.2003 "ДСТУ 4163-2003", відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Всупереч зазначеним вимогам законодавства, місцевий господарський суд прийняв рішення за відсутності у матеріалах справи саме належним чином засвідчених письмових доказів на підтвердження доводів позивача про те, що спірна земельна ділянка є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер та вона є власністю Кременчуцької міської ради.

Суд апеляційної інстанції не може прийняти незасвідчену копію витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 06.12.2019 у тому вигляді, в якому він наданий позивачем, оскільки цей документ не є допустимим доказом. Так, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому, питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом вирішено спір за належними, проте недопустимими доказами у справі, наданих позивачем в обґрунтування позовних вимог, зокрема, копії витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 06.12.2019.

Щодо поданих відповідачем до суду апеляційної інстанції нових доказів, а саме: - копії договору оренди земельної ділянки від 22.04.2008, - копії договору купівлі-продажу від 15.06.2010, - копії витягу з реєстру правочинів, неможливість подання цих доказів заявник обгрунтовує тим, що не мав можливості надати їх до суду першої інстанції під час розгляду справи, оскільки не брав участі у розгляді справи через необізнаність про наявність судового процесу, колегія суддів зазначає, що надані докази не впливають на спірні правовідносини між позивачем та відповідачем у даній справі, а стосуються нового власника об`єкта нерухомості.

Отже, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено допустимими доказами, що спірна земельна ділянка є сформованою, оскільки матеріали справи не містять документів, що визначають площу і межі земельної ділянки, та внесення інформації про її оформлення до Державного земельного кадастру та присвоєння їй кадастрового номеру, а також те, що Кременчуцька міська рада є власником спірної земельної ділянки.

Ураховуючи недоведеність позовних вимог про стягнення з відповідача 37097,56 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 23.03.2017 по 23.03.2020 на підставі ст.1212, 1214 Цивільного кодексу України колегія суддів не дає оцінку обґрунтованості розрахунку стягуваної суми.

З огляду на зазначені норми чинного законодавства та обставини справи, колегія суддів вважає необгрунтованим висновок господарського суду про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати за період з 23.03.2017 по 23.03.2020, оскільки позивач не довів, що спірна земельна ділянка знаходиться у його комунальній власності, є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер, а відтак у вказаний період позивач мав можливість передавати її в оренду. Крім того, власником майна станом на 15.06.2010, розташованого на спірній земельній ділянці, є ОСОБА_1., а не відповідач - ФОП Тітов С.В.

Щодо заявлених вимог апелянта про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 10000,00 грн колегія суддів виходить з такого.

Згідно з частиною 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з положеннями частини 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Тому, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

В апеляційній скарзі заявник зазначає про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс та очікує понести у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення господарського суду у сумі 10000,00 грн та судового збору у розмірі 3153,00 грн.

Матеріали справи містять такі докази: - копію угоди №218791 від 19.10.2020 на представництво у справі, укладеної між Тітовим Сергієм Вікторовичем та адвокатом Гузь Тетяною Олегівною, предметом якої є представництво інтересів відповідача у справі №917/518/20 у господарському суді Полтавської обалсті та Східному апеляційному господарському суді. Конкретний перелік видів та форм правової допомоги сторони передбачили у розділі угоди об`єм повноважень адвоката , також зазначено зміст доручення та відмітку про виконання доручення.

В угоді сторони передбачили оплату за надання правової допомоги у розмірі 10000,00 грн (а.с.109-110).

На підтвердження витрат на правничу допомогу відповідачем надано суду апеляційної інстанції: засвідчену копію угоди №218791 від 19.10.2020 на представництво у справі; ордер серії ПТ №218818 на надання правової допомоги від 19.10.2020 у Східному апеляційному господарському суді, засвідчену копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ПТ №1230 від 22.03.2013; витяг з Єдиного реєстру адвокатів України; розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу, який містить відомості про характер правової допомоги, варстість наданих послуг, фактичну сплату та містить підписи адвоката та клієнта про отримання/сплату коштів за надані послуги; оригінал квитанції про сплату послуг за надання правової допомоги від 19.10.2020 на суму 10000,00 грн.

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.

У відповідності до ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно зі ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

- договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині 2 ст.27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

- за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись ЦК України;

- договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

- адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

- адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено, як приписами цивільного права, так і Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

- відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Так, ціна наданих адвокатом послуг узгоджена сторонами згідно з умовами угоди №218791 від 19.10.2020 на представництво у справі у розмірі 10000,00 грн та її розмір зазначено у розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу, який за своєю суттю є актом про надання правової допомоги, що підписаний адвокатом та клієнтом.

При цьому розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Колегія суддів зазначає, що у зазначених документах визначено види (характер) наданих послуг та вартість за кожну надану послугу, а саме: попередня консультація щодо захисту прав та законних інтересів відповідача у розмірі 500 грн; складання та направлення через підсистему Електронний суд до господарського суду Полтавської області заяви про вступ до електронної справи №917/518/20 як представника відповідача у розмірі 500,00 грн; складання та направлення до господарського суду Полтавської області заяви про ознайомлення з матеріалами справи у розмірі 500,00 грн, ознайомлення з матеріалами справи №917/518/20 у розмірі 1000 грн; правовий аналіз матеріалів справи у розмірі 15000,00 грн; складання та направлення до Східного апеляційного господарського суду у даній справі апеляційної скарги з додатками та організація направлення її копії з додатками позивачу у розмірі 2000,00 грн, які з огляду на те, що подані представником відповідача за його погодженням, не змінювалися (не уточнювалися) відповідачем, є фактично підтвердженням наданих адвокатом послуг і їх вартості, та зазначені дії адвоката з надання правових послуг відповідачу підтверджуються матеріалами справи.

Однак у вказаному рохрахунку адвокат зазначає про надання послуг з представництва інтересів відповідача в Східному апеляційному господарському суді у даній справі у розмірі 4000,00 грн та зазначає про надання додаткового розрахунку після закінчення розгляду справи.

Як уже зазначалось, представник відповідача у судове засідання 08.02.2021 не з`явився, додаткового розрахунку після закінчення розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надав, таким чином, представництво інтересів відповідача в Східному апеляційному господарському суді у даній справі у розмірі 4000,00 грн заявником не підтверджено.

Відповідно до частин 5, 6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Колегія суддів зазначає, що позивач правом, наданим частинами 5, 6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не звертався.

За таких обставин, узявши до уваги, що апеляційну скаргу відповідача задоволено, а матеріалами справи (дослідженими судом доказами) підтверджується факт надання відповідачу професійної правничої допомоги у розмірі 6000,00 грн, крім представництва його інтересів в Східному апеляційному господарському суді у розмірі 4000,00 грн у зв`язку з неявкою адвоката відповідача у судове засідання, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів вважає справедливим та співрозмірним розмір понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у даній справі у розмірі 6000,00 грн.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 пункту 2 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до частин 1, 2 ст.277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. 2.Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції наведеним вище вимогам не відповідає, а тому підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на позивача.

Керуючись ст.269, 270, пунктом 2 частини 1 ст. 275, ст.277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Тітова Сергія Вікторовича задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 27.08.2020 у справі №917/518/20 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Кременчуцької міської ради Полтавської області (площа Перемоги, 2, м.Кременчук, Полтавської області, 39600, код ЄДРПОУ 24388300) на користь фізичної особи-підприємця Тітова Сергія Вікторовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 3153,00 грн за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Кременчуцької міської ради Полтавської області (площа Перемоги, 2, м.Кременчук, Полтавської області, 39600, код ЄДРПОУ 24388300) на користь фізичної особи-підприємця Тітова Сергія Вікторовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Доручити господарському суду Полтавської області видати наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 11.02.2021.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя І.В. Тарасова