Рішення

від 22.12.2020 по справі 925/1084/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2020 року

м. Черкаси справа № 925/1084/19

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого - судді Довганя К.І., із секретарем судового засідання Дяченко Т.В. за участю прокурора - Олійник І.А. за посадою, представників сторін: першого відповідача - Тарасенка Ю.М. за довіреністю, другого відповідача - Бойка В.В. особисто, третього відповідача Горбенка К.О. адвоката за ордером, розглянувши у судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом першого заступника керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, до ОСОБА_1 та до фермерського господарства "Ювалон" про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсною додаткової угоди,

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов в якому перший заступник керівника Уманської місцевої прокуратури просив суд:

1) визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Черкаській області про внесення змін до договору оренди землі від 30.11.2015 №23-6092/14-15-СГ у частині передачі в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності площею 3,0872 га з кадастровим номером 7123182000:02:001:0202.

2) визнати недійсною додаткову угоду від 10.12.2015 до договору оренди землі від 29.07.2013, укладеного між Головним управлінням Держземагенства в Черкаській області та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 3,0872 га кадастровим номером 7123182000:02:001:0202, що знаходиться в адміністративних межах Добрянської сільської ради Маньківського району Черкаської області.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилався на те, що у ході реалізації повноважень передбачених ст. 23 Закону України Про прокуратуру було встановлено істотне порушення вимог земельного законодавства України, а саме факт незаконного набуття права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності з порушенням вимог земельного законодавства, що полягає у незаконній зміні цільового виду використання землі, її передачі особі, яка не може нею володіти для таких цілей.

Прокурор зазначив, що наказом Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 05.07.2013 за № ЧК/7123182000:02:001/00000206 на підставі заяви ОСОБА_1 останньому було надано дозвіл на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки орієнтовний розмір якої становить 49, 3720 га сільськогосподарського призначення рілля та пасовище в оренду, для ведення фермерського господарства, яка розташована в адміністративних межах Добрянської сільської ради Маньківського району за межами населеного пункту.

У подальшому, 29.07.2013 наказом ГУ Держземагентства у Черкаській області № ЧК/7123182000:02:001/00000524 затверджено розроблений на замовлення ОСОБА_1 проект землеустрою та згідно з договором оренди землі від 29.07.2013 зазначена земельна ділянка площею 46, 2848 га - рілля та земельна ділянка площею 3,0872 га - пасовища із земель державного запасу передана йому в оренду.

Прокурор повідомив, що не погоджуючись із вказаними наказами ГУ Держземагентства у Черкаській області та укладеним договором оренди землі від 29.07.2013, прокурором Маньківського району 03.07.2015 було заявлено позовну заяву в інтересах держави до ГУ Держземагентства в Черкаській області, ОСОБА_1 , Маньківського районного управління юстиції, третьої особи ФГ Ювалон про визнання недійсними правових актів органу державної влади, визнання недійсним правочину та повернення об`єкту оренди.

В обґрунтування своїх позовних вимог прокурор Маньківського району спирався на те, що вказаними вище наказами та договором оренди землі відповідачі допустили незаконну зміну виду використання спірної земельної ділянки.

Прокурор вказував, що із змісту договору оренди землі, який оскаржувався (п. 2 об`єкт оренди ) та довідки форми - 6 ЗЕМ, орендована ОСОБА_1 частина земельної ділянки відноситься до сінокосів, тобто систематично використовувалась для сінокосіння.

Прокурор зауважив, що спірні землі надавалися у 2013 році ОСОБА_1 не для сінокосіння, як того вимагає закон, а для ведення фермерського господарства, тобто відбулася зміна цільового виду використання землі, фактично спірним наказом та договором оренди поєднано два види використання землі - для сінокосіння та ведення фермерського господарства. В ході розгляду справи Маньківським районним судом 21.01.2016 відповідачем ОСОБА_1 було подано додаткові письмові докази.

Прокурор повідомив, що із долучених відповідачем матеріалів вбачалося, що листом - згодою ГУ Держгеокадастру в Черкаській області від 23.07.2015 надано згоду на розподіл земельної ділянки площею 49,3720 га з кадастровим номером 7123182000:02:001:0192 на підставі ст. 56 Закону України Про землеустрій . В подальшому, 30.11.2015 Головним управлінням Держгеокадастру в Черкаській області був виданий наказ за № 23-6092/14-15-СГ Про внесення змін до договору оренди землі . На підставі зазначеного наказу 10.12.2015 між ГУ Держгеокадастру у Черкаській області та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 29.07.2013. Згідно з змістом вказаної додаткової угоди визначено п. 2 договору оренди викласти в наступній редакції: В оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером земельної ділянки 7123182000:02:001:0202 площею 3,0872 га, сільськогосподарські угіддя - пасовища, розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Добрянської сільської ради Маньківського району Черкаської області .

На думку прокурора, вищевказаний наказ Головного управління Держгеокадастру в Черкаські області від 30.11.2015 № 23-6092/14-15- СГ Про внесення змін до договору оренди прийнятий з порушенням вимог законодавства України, а тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а додаткова угода від 10.12.2015, укладена між Головним управлінням Держгеокадастру в Черкаській області та ОСОБА_1 визнанню недійсною з таких підстав:

- земельна ділянка відноситься до пасовищ, тобто систематично використовувалась для сінокосіння;

- спірна земля надана ОСОБА_1 не для сінокосіння, як того вимагає закон, а для ведення фермерського господарства, тобто відбулася зміна цільового виду використання землі, фактично спірним рішенням та договором оренди поєднано два види використання землі - для сінокосіння та ведення фермерського господарства;

- жодного рішення уповноваженим органом щодо зміни виду використання спірної земельної ділянки не приймалось та відповідна землевпорядна документація не розроблялась.

На думку прокурора, оскільки спірна земельна ділянка відносяться до земель сільськогосподарського призначення (сіножаті), тобто систематично використовувалась для сінокосіння (код КВЦПЗ - 01.01.08), однак надана ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства (код КВЦПЗ-01.01.02), тобто мала місце зміна цільового виду використання землі з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення, то наявні підстави для висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області від 30.11.2015 за № 23-6092/14-15-СГ є незаконним та підлягає скасуванню, а додаткова угода від 10.12.2015 - визнанню недійсною на підставі ст. 21 ЗК України, ст.ст. 203,215 ЦК України.

Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

27.09.2019 перший відповідач (Головне управління Держгеокадастру в Черкаські області) подав до суду відзив на позов, в якому повідомив суд, що не погоджується з позовними вимогами.

Перший відповідач зазначив, що на виконання ухвали суду 15.02.2016 у справі № 701/764/15-ц за позовом прокурора Маньківського району до Головного управління, Бойка В.В., реєстраційної служби Маньківського районного управління юстиції, третя особа на стороні відповідача ФГ Ювалон про визнання незаконними наказів Головного управління, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права на землю, яка розглядалась Маньківським районним судом, Головне управління направило до Маньківського районного суду завірені ксерокопії звернення ЧРФ ДП Державний земельний кадастр до Головного управління щодо отримання згоди на розподіл земельної ділянки площею 49,3720 га, листа-згоди Головного управління від 23.07.15 № 1430/0/300-15, заяви ОСОБА_1 до Головного управління від 19.11.15, наказу Головного управління від 30.11.15 № 30.11.15 № 23-6092/14-15-СГ, додаткових угод від 10.12.15 про передачу в оренду земельних ділянок площами 46,2848 га і 3,0872 га. І тому викладене є підтвердження того, що до судового засідання позивач володів повною і достовірною інформацією щодо поділу земельної ділянки площею 49,3720 га та сформованих нових земельних ділянок, отримав можливість на ознайомлення (отримання копій) з оформленими належним чином копіями документів.

Перший відповідач повідомив, що за участі прокурора Маньківського району, суд першої інстанції дослідив обставини зміни предмету спору (об`єкта оренди), а саме відбувшихся на підставі наказу Головного управління від 30.11.15 фактів поділу спірної земельної ділянки на земельні ділянки: рілля - площею 46,2848 га (кадастровий № 7123182000:02:001:0203) і пасовище - площею 3,0872 га (кадастровий № 7123182000:2000:02:001:0202) та внесення змін до договору оренди землі від 29.07.13. Рішенням Маньківського районного суду від 24.02.2016 відмовлено у задоволенні вказаного позову, яке було залишено в силі ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 17.05.2016. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 08.02.2017 касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області задоволено частково, а рішення судів першої і апеляційної інстанцій скасовано, справу передано на новий розгляд до Маньківського районного суду, який ухвалою від 04.07.2019 закрив провадження у справі.

Перший відповідач зауважив, що прокурор, маючи в наявності вичерпну інформацію по справі з 2015 року, визначає зовсім інший предмет позову, а саме: визнання незаконним та скасування наказу Головного управління від 30.11.15 № 23-6092/14-15-СГ у частині передачі в оренду земельної ділянки площею 3,0872 га з кадастровим № 723182000:02:001:0202, визнання недійсною додаткової угоди від 10.12.2015 до договору оренди землі від 29.07.2013, укладеного Головним управлінням з Бойком В.В.

Перший відповідач звернув увагу суду на те, що посилання позивача на тривалий розгляд в порядку цивільного судочинства справи № 701/764/15-ц, як на поважну причину пропуску позовної давності в порядку статті 119 ГПК України є неправомірним, так як виходячи з викладеного, про існування спірних наказу Головного управління від 30.11.2015 і додаткової угоди від 10.12.2015 позивач довідався вчасно, а означені позовні вимоги Господарський суд Черкаської області розглядає вперше з 11.09.2019.

На думку першого відповідача, не коректним є посилання позивача і на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц та від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, оскільки навіть з огляду на яку, у прокурора було достатньо часу для подання позову у відповідності до вимог законодавства без порушення процесуальних норм.

Тому, відповідач вважає, що за обставин, що склалися, відсутні підстави для поновлення строку позовної давності для звернення прокурора до Господарського суду Черкаської області з позовом до Головного управління про визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі і просить суд відмовити у поновленні строку позовної давності.

По суті спору перший відповідач вказав, що спірний наказ Головного управління є актом одноразового застосування, який вичерпав себе, на підставі нього настали правові наслідки. На підставі наказу укладені додаткові угоди про передачу в оренду певних земельних ділянок, ФГ Ювалон перебуває у господарських відносинах з Державою в особі Головного управління, яке підтверджує належність виконання ним договірних умов у повному обсязі. Фермерське господарство закупило коштовну сільськогосподарську техніку, яку використовує для раціонального обробітку землі.

Перший відповідач зазначив, що спірна додаткова угода повною мірою відповідає зазначеним нормам статті 203 ЦК України, з огляду на те, що позивач не довів, що:

- зміст правочину суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.І);

- Головне управління не має необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2);

- волевиявлення Головного управління і ОСОБА_1 не є вільним та не відповідає їх внутрішній волі (ч.3);

- правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені (ч.5).

На думку першого відповідача, аргументи позивача про фактичну зміну виду використання земельної ділянки є помилковими, адже відповідно до пункту 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ, затверджено наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548) визначається поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Як зазначив перший відповідача, в наказі Головного управління від 05.07.2013 про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства наявне чітке посилання на КВЦПЗ, зокрема на її підрозділ 01.02 - для ведення фермерського господарства, секції А - землі сільськогосподарського призначення. Окремо в підрозділі 01.08 секції А, КВЦПЗ передбачено також і такий вид цільового призначення земель, як сінокосіння і випасання худоби.

Тому, як вбачає перший відповідач, у відповідності до вимог законодавства, громадянин ОСОБА_1 отримав в оренду земельну ділянку площею 3,0872 га, яка складається з сільськогосподарських угідь - пасовища, для ведення фермерського господарства (стаття 31 Кодексу та підрозділ 01.02. КВЦПЗ), а не для сінокосіння і випасання худоби, як це передбачено статтею 34 Земельного кодексу України та підрозділом 01.08. КВЦПЗ.

30.05.2019 від третього відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач вважає заявлені вимоги безпідставними, необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення посилаючись на те, що в оскаржуваному наказі був зазначений вид цільового призначення відповідної земельної ділянки згідно Класифікації видів цільового призначення земель (КВЦПЗ), затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 - (секція А, підрозділ 01.02). Тобто, на думку другого відповідача, твердження позивача про нібито фактичну зміну виду використання земельної ділянки є безпідставними та помилковими, бо відповідно до пункту 1.4. КВЦПЗ визначається поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями. видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів. А в наказі від 05.07.2013 міститься наявне чітке посилання на КВЦПЗ, зокрема на її підрозділ 01.02 - для ведення фермерського господарства секції А - землі сільськогосподарського призначення. В той же час окремо в цій же секції КВЦПЗ (А - землі сільськогосподарського призначення) у підрозділі 01.08 КВЦПЗ передбачений такий вид цільового призначення земель, як для сінокосіння і випасання худоби.

Тому, як вважає третій відповідач, види використовування земельної ділянки, встановлені статтями 31. 33-37 Земельного кодексу України не слід ототожнювати з видами земельних угідь, а законодавство не виключає можливості (не містить жодних заборон) використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства (вид використання), видом сільськогосподарських угідь якої є пасовища (вид земельних угідь). Отже, третьому відповідачу в повній відповідності до вимог законодавства на підставі оскаржуваних наказу (від 30.11.2015) та додаткової угоди до договору оренди (від 10.12.2015) було надано в оренду земельну ділянку (сільськогосподарські угіддя - пасовища для ведення фермерського господарства) (стаття 31 ЗК України та підрозділ 01.02 КВЦПЗ), а не для сінокосіння і випасання худоби, як це передбачено статтею 34 ЗК України та підрозділом 01.08 КВЦПЗ.

Також, третій відповідач заперечував проти того, що з даним позовом до суду в інтересах держави звернулась особа (Перший заступник керівника Уманської місцевої прокуратури), яка фактично не має права на таке звернення посилаючись на вимоги ч.4 ст.53 ГПК України.

30.09.2019 до суду від третього відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності, в якій відповідач вказав, що оскільки жодних вчасних, необхідних і активних дії щодо звернення до суду з метою оскарження наказу від 30.11.2015 та додаткової угоди від 10.12.2015 прокуратурою ніколи не вчинялося, то і відсутні жодні підстави вважати поважними причини пропуску строку позовної давності.

18.10.2019 від прокурора до суду надійшло письмове заперечення на заяву другого відповідача про застосування позовної давності, в якій виклав пояснення про те, що прокурор довідався про порушення інтересів держави - 03.07.2015, водночас звернувся до суду з даним позовом 06.09.2019, тобто з пропуском строку позовної давності. З липня 2015 року прокурор намагався захисти інтереси держави в порядку цивільного судочинства. Однак, з процесуальних підстав, пов`язаних з підвідомчістю такого спору, позов не вирішений по суті.

Прокурор вважає, що вини, бездіяльності чи недбалості з боку органів прокуратури у цьому не було, адже вчинено вчасні, необхідні і активні дії щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері земельних правовідносин, тому причина пропуску позивачем позовної давності у даній справі є поважною.

21.10.2019 від другого відповідача ( ОСОБА_1 ) до суду подана заява про застосування позовної давності, в якій відповідач акцентував увагу суду на тому, що держава, в інтересах якої діє перший заступник керівника Уманської місцевої прокуратури, дізналася або могла дізнатися про нібито порушення своїх прав (через нібито невідповідність оскаржуваного наказу та додаткової угоди вимогам законодавства) ще 30.11.2015 та 10.12.2015 у відповідно. Таким чином, на думку другого відповідача, позовна давність за вказаними вимогами сплила відповідно 30.11.2018 та 10.12.2018, а позовна заява була подана до суду лише 05.09.2019.

24.10.2019 третій відповідач (ФГ Ювалон ) подав додаткові пояснення щодо заперечень прокурора проти застосування позовної давності стверджуючи, що немає жодних підстав вважати поважними причини пропуску строку позовної давності.

27.10.2019 від третього відповідача судом отримана заява про застосування позовної давності, в якій третій відповідач зазначив, що держава, в інтересах якої діє перший заступник керівника Уманської місцевої прокуратури, дізналася або могла дізнатися про нібито порушення своїх прав (через нібито невідповідність оскаржуваного наказу та додаткової угоди вимогам законодавства) ще 30.11.2015 та 10.12.2015 у відповідно. Таким чином, на думку третього відповідача, позовна давність за вказаними вимогами сплила відповідно 30.11.2018 та 10.12.2018, а позовна заява була подана до суду лише 05.09.2019.

15.11.2019 перший відповідач подав до суду заяву, в якій просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, застосувавши позовну давність, оскільки позовна давність за вказаними вимогами сплила відповідно 30.11.2018 та 10.12.2018, а позовна заява була подана до суду лише 05.09.2019.

Ухвалою суду від 10.12.2019 провадження у справі було зупинено до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

Ухвалою суду від 08.09.2020 провадження у справі поновлено та призначено підготовче засідання на 01 жовтня 2020 р.

Ухвалою від 01.10.2020 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті у засіданні суду на 03 грудня 2020 року.

В судовому засіданні 03.12.2020 судом оголошувалась перерва до 11:30 год. 21 грудня 2020 р.

Прокурор в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав, просив суд задовольнити повністю з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники від першого, другого, третього відповідачів в судовому засіданні проти заявлених вимог заперечували, просили суд у позові відмовити та застосувати до заявлених вимог строк позовної давності.

Після завершення розгляду справи суд видалився у нарадчу кімнату до 09:00 год. 22 грудня 2020 р. для ухвалення рішення.

22.12.2020 судом відповідно до ст. 240 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, вислухавши прокурора та представників від першого, другого і третього відповідачів, оцінивши наявні докази у справі, встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 05.07.2013 за № ЧК/7123182000:02:001/00000206 на підставі заяви ОСОБА_1 , останньому був наданий дозвіл на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки, орієнтовний розмір якої становив 49, 3720 га сільськогосподарського призначення рілля та пасовище в оренду, для ведення фермерського господарства, яка розташована в адміністративних межах Добрянської сільської ради Маньківського району за межами населеного пункту.

Наказом Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 29.07.2013 № ЧК/7123182000:02:001/00000524 був затверджений, розроблений на замовлення ОСОБА_1 , проект землеустрою та згідно з договором оренди землі від 29.07.2013 зазначена земельна ділянка площею 46, 2848 га - рілля і земельна ділянка площею 3,0872 га - пасовища із земель державного запасу передана йому в оренду.

Судом з`ясовано, що не погоджуючись із вказаними наказами Головного управління Держземагентства у Черкаській області та укладеним договором оренди землі від 29.07.2013, прокурором Маньківського району 03.07.2015 заявлено позовну заяву в інтересах держави до ГУ Держземагентства в Черкаській області, Бойка В.В., Маньківського районного управління юстиції, третьої особи ФГ Ювалон про визнання недійсними правових актів органу державної влади, визнання недійсним правочину та повернення об`єкту оренди.

Рішенням Маньківського районного суду від 24.02.2016 у задоволенні позову було відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 17.05.2016 вказане рішення суду було залишене без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 08.02.17 касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області задоволено частково, рішення судів першої і апеляційної інстанцій скасовано, справу передано на новий розгляд до Маньківського районного суду.

Ухвалою Маньківського районного суду від 04.07.2019 провадження у справі було закрито.

23.07.2015 листом Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області було надано згоду на розподіл земельної ділянки площею 49,3720 га з кадастровим номером 7123182000:02:001:0192 на підставі ст. 56 Закону України Про землеустрій .

30.11.2015 Головним управлінням Держгеокадастру в Черкаській області був виданий наказ за № 23-6092/14-15-СГ Про внесення змін до договору оренди землі .

Згідно п.1 вказаного наказу були внесені зміни до договору оренди землі від 29.07.2013, укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області та ОСОБА_1 , номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2073651 від 10.08.2013, з додатковою угодою від 24.09.2014, номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 7399280 від 21.10.2014.

На підставі зазначеного наказу, 10.12.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода про внесення змін до договору оренди землі від 29.07.2013.

За умовами п.2 цієї додаткової угоди в оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером земельної ділянки 7123182000:02:001:0202 площею 3,0872 га, сільськогосподарські угіддя - пасовища, розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Добрянської сільської ради Маньківського району Черкаської області.

Ст.19 Земельного кодексу (далі - ЗК) України закріплено такі категорії земель; землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного, землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду, а також землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії згідно з ч.1 ст. 20 ЗК України здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.

Земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

За приписами ст.22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до ч.3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтями 31, 33-37 цього Кодексу встановлений правовий режим видів використання сільськогосподарських земель.

За приписами ст.1 Закону України Про особисте селянське господарство особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства.

Правовий режим земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначається ст. 31 ЗК України, відповідно до ч. 1 якої встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Відповідно до частини другої цієї статті громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Класифікація видів земельних угідь (далі - КВЗУ) є Додатком №4 до Порядку ведення державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, згідно якої землі сільськогосподарського призначення поділяються на групи та підгрупи, зокрема:

Група 001 (рілля) включає сільськогосподарські угіддя, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари та парники, оранжереї та і теплиці. До ділянок ріллі по належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав`яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви; Група 002 (рослинний покрив земель і ґрунти) включає землі, які використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції, обслуговування сільського господарства: - Підгрупа 01 (сіножаті) включає сільськогосподарські угіддя, які систематично використовуються для сінокосіння, до яких потрібно включати рівномірно вкриті деревиною та чагарниковою рослинністю площею до 20 відсотків ділянки;

Підгрупа 02 (пасовища) включає сільськогосподарські угіддя, які систематично використовуються для випасання худоби; рівномірно вкриті деревиною та чагарниковою рослинністю площею до 20 відсотків ділянки.

Види використання земельної ділянки, встановлені статтями 31, 33-37 Земельного кодексу України.

Оцінивши фактичні обставини справи та приписи наведеного вище законодавства суд приходить до наступних висновків.

Як зазначено вище, 30.11.2015 Головним управлінням Держгеокадастру в Черкаській області був виданий наказ за № 23-6092/14-15-СГ Про внесення змін до договору оренди землі .

Згідно п.1 вказаного наказу були внесені зміни до договору оренди землі від 29.07.2013, укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області та ОСОБА_1 , номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2073651 від 10.08.2013, з додатковою угодою від 24.09.2014, номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 7399280 від 21.10.2014.

П.2 цього договору був викладений в такій редакції: 2. В оренду передаються земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності загальною площею 49,3720 га, з них:

площею 3,0872 га (сільськогосподарські угіддя - пасовища), кадастровий номер земельної ділянки 7123182000:02:001:0202;

площею 46,2848 га (сільськогосподарські угіддя - рілля), кадастровий номер земельної ділянки 7123182000:02:001:0203, розташовані за межами населеного пункту в адміністративних межах Добрянської сільської ради Маньківського району Черкаської області .

Суд враховує, що в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.97 N 2-зп в справі N 3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 N 9-рп/2008 в справі N 1-10/2008 зазначено, що при визначенні природи "правового акту індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, суд приходить до висновку, що спірний наказ першого відповідача є актом одноразового застосування, який вичерпав себе, на підставі якого настали правові наслідки, оскільки відповідно до цього наказу сторонами були укладені додаткові угоди про передачу в оренду певних земельних ділянок.

Також, з матеріалів справи вбачається, що другий відповідач (ФГ Ювалон ) перебуває у господарських відносинах з Державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

Належне виконання другим відповідачем договірних умов у повному обсязі підтверджуються першим відповідачем, який зазначив, що Фермерське господарство Ювалон закупило коштовну сільськогосподарську техніку, яку використовує для раціонального обробітку землі.

За приписами статті 32 Закону України Про фермерське господарство незаконне втручання в господарську діяльність фермерського господарства органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб забороняється. Збитки, заподіяні фермерському господарству неправомірним втручанням в його діяльність, підлягають відшкодуванню відповідно до закону.

Суд бере до уваги те, що за змістом пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього використання.

У зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема у сфері земельних відносин відповідний акт слугує підставою для виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Право на оскарження вказаних актів органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування мають особи, які є суб`єктами правовідносин, де застосовуються прийняті вказаними органами акти.

Відтак, суд приходить до переконання, обґрунтування прокурора щодо порушення Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області інтересів держави і необхідність їх захисту не відповідає дійсності, не є суттєвим, переконливим і достатнім, оскільки нормами законодавства, на які посилається прокурор, не передбачений обраний ним спосіб захисту прав або інтересів в аспекті пункту 4 частини 3 статті 162 ГПК України, тобто шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління.

Щодо вимоги прокурора про визнання недійсною додаткової угоди від 10.12.2015 до договору оренди землі, суд приходить до наступного.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК України.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у ст.203 ЦК України, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Ч.1 ст. 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 і 6 статті 203 цього Кодексу.

Проте, право оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону правочину, але й інших, третіх осіб, що не сторонами правочину, визнаючи статус таких осіб, як заінтересовані особи (статті 215 і 216 ЦК України).

При вирішенні позову про визначення недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3,15 і 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, що було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Доказів існування підстав недійсності правочину, які були недодержані в момент вчинення правочину сторонами вимог, що встановлені частинами 1-3, 5 і 6 статті 203 цього Кодексу, прокурором до суду не подані.

Відтак, доводи прокурора щодо визнання недійсною додаткової угоди від 10.12.2015 до договору оренди землі є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Суд, досліджуючи доводи прокурора, викладені у позові щодо зміни цільового призначення використання земельної ділянки, встановив таке.

Земельна ділянка площею 49,3720 га була надана в оренду гр. ОСОБА_1 на підставі його заяви від 21.06.2013 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду для ведення фермерського господарства земельної ділянки, а саме сільськогосподарських угідь ріллі і пасовища.

Згідно ст.5 ЗК України одним із основних принципів земельного законодавства є принцип раціонального використання та охорони земель.

Відтворюючи дієвість цього принципу, Кодекс поділяє земельний фонд України, який складають усі землі країни в межах території, за особливим правовим режимом та основним цільовим призначенням на категорії.

Стаття 19 цього Кодексу закріплює, зокрема таку категорію земель, як землі сільськогосподарського призначення.

Частинами 1,2 і 3 статті 22 Кодексу встановлено, що зокрема, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції. До земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги). Землі сільськогосподарського призначення можуть передаватися у власність та надаватися у користування громадянам, зокрема для сінокосіння, випасання худоби, фермерського господарства.

Правовий режим видів використання сільськогосподарських земель встановлений статтями 31,33-37 Кодексу.

Нормами статті 31 Кодексу визначено яким чином можуть складатися землі фермерського господарства, зокрема з земельної ділянки, що використовується господарством на умовах оренди.

Правовий режим використання земельних ділянок для сінокосіння та випасання худоби визначається статтею 34 Кодексу, згідно якої громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

За абзацом 2 частини 5 статті 20 Кодексу встановлено обов`язок землекористувача використовувати земельну ділянку сільськогосподарського призначення виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31,33-37 Кодексу.

Відповідно до пункту 1.4 КВЦПЗ визначається поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

У наказі першого відповідача від 05.07.2013 про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства наявне чітке посилання на КВЦПЗ, зокрема на її підрозділ 01.02 - для ведення фермерського господарства, секції А - землі сільськогосподарського призначення.

Окремо в підрозділі 01.08 секції А, КВЦПЗ передбачено також і такий вид цільового призначення земель, як сінокосіння і випасання худоби.

Класифікація видів земельних угідь (далі - КВЗУ) являється додатком 4 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМ України від 17.1012. № 1051,згідно якої землі сільськогосподарського призначення поділяються на групи і підгрупи. Група 002 (рослинний покрив земель і грунти) включає землі, які використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції, обслуговування сільськогосподарського господарства. Підгрупа 02 (пасовища) групи 002 включає сільськогосподарські угіддя, які систематично використовуються для випасання худоби; рівномірно вкриті деревиною та чагарниковою рослинністю площею до 20% ділянки.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які вивили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

У частині 2 статті 2 Закону передбачено, що він поширюється на громадян, які ведуть особисте селянське господарство або які використовують земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби.

До того ж, частиною 2 статті 24 Закону визначено, що фермерське господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів з економічних зв`язків у всіх сферах діяльності.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що види використання земельної ділянки, встановлені статтями 31, 33-37 Кодексу не ототожнюються з видами сільськогосподарських угідь, а законодавство не виключає можливості використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, видом сільськогосподарських угідь якої є пасовища.

Таким чином, у відповідності до вимог законодавства, громадянин ОСОБА_1 отримав в оренду земельну ділянку площею 3,0872 га, яка складається з сільськогосподарських угідь - пасовища, для ведення фермерського господарства (ст.31 ЗК України та підрозділ 01.02. КВЦПЗ), а не для сінокосіння і випасання худоби, як це передбачено статтею 34 Кодексу та підрозділом 01.08. КВЦПЗ.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до переконання про недоведеність прокурором заявлених ним вимог і у позові необхідно відмовити.

Під час розгляду справи відповідачі подали до суду заяви про застосування судом до заявлених прокурором вимог строку позовної давності.

Оскільки судом встановлено, що заявлені прокурором позовні вимоги не доведені належними і допустимими доказами, суд не застосовує до цих вимог строк позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, ст. ст.232, 233, 236-241 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст складено і підписано 10.02.2021.

СУДДЯ К.І. Довгань