Рішення

від 27.01.2021 по справі 640/17302/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2021 року м. Київ № 640/17302/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Каракашьяна С.К., суддів: Григоровича П.О., Смолія І.В., при секретарі Мині І.І., за участі представника відповідача Шокуна О.В., від третьої особи - Житаря Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Профспілкової організації м. Миколаєва "Сильні разом" до Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, за участі третіх осіб Державної служби морського та річкового транспорту України, Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків про визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

Профспілкова організація міста Миколаєва "Сильні разом" звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства інфраструктури України, Кабінету Міністрів України, в якому просить:

Визнати протиправною та нечинною з моменту набрання чинності Постанову Кабінету Міністрів України №83 Про вдосконалення державного нагляду за станом підготовки та дипломування моряків від 31.01.2001 року.

Визнати протиправним та нечинним з моменту набрання чинності Наказ Міністерства транспорту та зв`язку України, правонаступником якого відповідно є Міністерство інфраструктури України, №693 Про затвердження Положення про Інспекцію з питань підготовки та дипломування моряків від 17.10.2001 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до Закону України Про приєднання України до Міжнародної Конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року від 01 листопада 1996 року, Україна приєдналась до вказаної Конвенції, проте, на час створення Інспекції офіційного перекладу вказаної Конвенції не існувало, що, на думку позивача, унеможливлює створення Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків.

Наявність порушеного права позивач мотивує посиланнями на приписи ст. 243 КЗпП України та ст. 13 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Кабінетом Міністрів України позовні вимоги заперечуються повністю з підстав правомірності прийняття оскаржуваного рішення та відсутності порушення прав позивача.

При цьому, відповідач стверджує про те, що вищезазначена Конвенція стала частиною законодавства України з моменту, визначеного відповідним Законом - 07.04.1997р., а переклад було опубліковано у встановленому порядку в Офіційному віснику України.

Міністерством інфраструктури України позовні вимоги заперечуються з огляду на видання оспорюваного Положення в межах повноважень.

Державною службою морського та річкового транспорту України надано пояснення, за змістом яких третя особа наголошує на відсутності порушення прав позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.10.2019р. прийнято справу до провадження та призначено до судового розгляду у підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2020р. закрито підготовче засідання та призначено судове засідання для розгляду справи по суті колегією у складі трьох суддів.

Судовий розгляд справи неодноразово відкладався, ухвалою від 23 грудня 2020 року розгляд справи призначено на 27 січня 2021 року, за участю представника Профспілкової організації міста Миколаєва "Сильні разом" в режимі відеоконференції, забезпечення проведення відеоконференції доручено Херсонському міському суду Херсонської області.

27 січня 2021 року до Херсонського міського суду представник позивача не з`явився, судом отримано заяву представника позивача про розгляд справи за його відсутності.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Законом України Про приєднання України до Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року від 01.11.1996 № № 464/96-ВР Верховною Радою України було затверджено приєднання України до Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року.

Відповідно до статті 14 вказаної конвенції, датою набрання чинності для України вказаної Конвенції є 07.04.1997.

Відповідно до статті 17 Закону України Про міжнародні договори України (чинний станом на момент прийняття оскаржуваної Постанови № 83), укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід`ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Враховуючи, що приєднавшись до Міжнародної конвенції з підготовки та дипломування моряків вахти 1978 року, зазначений акт став частиною національного законодавства, положення Конвенції є обов`язковими для виконання Україною, як держава-учасник.

Постановою Кабінету Міністрів України №83 Про вдосконалення державного нагляду за станом підготовки та дипломування моряків від 31.01.2001 року, на виконання вимог Міжнародної конвенції з підготовки та дипломування моряків і несення вахти та Кодексу торговельного мореплавства і з метою здійснення ефективного нагляду за функціонуванням національної системи підготовки і дипломування моряків було покладено на Міністерство транспорту виконання передбачених Міжнародною конвенцією з підготовки та дипломування моряків і несення вахти та визначених статтями 10 і 51 Кодексу торговельного мореплавства функцій щодо здійснення державного нагляду і загального керівництва з питань підготовки та дипломування моряків та погоджено утворення державної організації - Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків (далі - інспекція) та її представництв (філій, відділень) у відповідних регіонах України і затвердження положення про цю інспекцію, передбачивши, що до її компетенції належить підтвердження дипломів, кваліфікаційних свідоцтв та інших документів моряків, визначених законодавством.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2020 р. №739 Деякі питання підготовки та дипломування моряків , вищезазначений акт було визнано таким, що втратив чинність.

Наказом Міністерства транспорту України Про затвердження Положення про Інспекцію з питань підготовки та дипломування моряків від 17 жовтня 2001 року № 693, який було зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 листопада 2001 р. за № 928/6119 було затверджене положення про Інспекцію з питань підготовки та дипломування моряків.

Відповідно до п. 2.1 Статуту Профспілкової організації м. Миколаєва "Сильні разом", основною метою діяльності позивача є захист трудових, професійних, соціально - економічних, духовних прав та інтересів членів профспілки.

Пунктом 1.1 вказаного статуту, позивач є громадським об`єднанням робітників різних сфер, підприємств. Установ і організацій та інших мешканців м. Миколаєва.

Під час розгляду справи, в судовому засіданні 11.03.20р. позивачу було запропоновано надати докази звернення до позивача, наявності членів профспілки, щодо яких можлива реалізація повноважень Інспекцію з питань підготовки та дипломування моряків.

Позивачем жодних доказів надано не було.

Згідно із статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 26 червня 2018 року у справі № 802/1064/17-а, від 03 липня 2018 року у справі № 826/16634/16.

Поряд з цим, слід відмітити, що звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №822/3345/17 зазначено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таким чином, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача, при цьому захист порушеного права на майбутнє не допускається.

Вказане повністю відповідає усталеній практиці Європейського суду з прав людини.

Так, Суд зазначив, що право особи на звернення до ЄСПЛ пов`язане з наявністю у неї статусу жертви (потерпілого). Слово жертва в контексті статті 34 Конвенції означає особу або осіб, яких прямо або опосередковано торкнулося стверджуване порушення. (Валліанатос та інші проти Греції [ВП], № 29381/09 та№ 32684/09, п. 47, від 7 листопада 2011).

Щоб мати можливість подати скаргу відповідно до статті 34, заявник повинен бути здатним довести, що оскаржуваний захід зачіпає його безпосередньо (Бердєн проти Сполученого Королівства п. 33, від 29 квітня 2008).

Стаття 34 Конвенції не дозволяє скаржитися абстрактно на порушення Конвенції (Центр правових ресурсів імені Валентин Кампеану проти Румунії, № 47848/08, п. 101, від 7 липня 2014).

З огляду на викладене, суд дійшов висновків про відсутність порушення прав позивача оскаржуваним рішенням, у зв`язку з чим, керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 04.02.2020.

Головуючий суддя С.К. Каракашьян

Судді П.О. Григорович

І.В.Смолій