Постанова

від 02.02.2021 по справі 903/72/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 903/72/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

помічник судді , який за дорученням судді виконує обов`язки секретаря судового засідання, - Вилегжаніна М. В.,

представники учасників справи:

позивачів - не з`явилися,

відповідача - Іщик В. А.,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької міської ради

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 (судді: Мельник О. В. - головуючий, Розізнана І. В., Грязнов В. В.) і рішення Господарського суду Волинської області від 18.08.2020 (суддя Костюк С. В.) у справі

за позовом фізичної особи-підприємця Ревін Наталії Ярославівни, фізичної особи-підприємця Криштапюка Миколи Миколайовича, фізичної особи-підприємця Яким`юк Ірини Володимирівни, фізичної особи-підприємця Міснік Олесі Стефанівни та фізичної особи-підприємця Приймачук Анни Миколаївни

до Луцької міської ради

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Луцькі ринки"

про визнання протиправним та скасування рішення Луцької міської ради,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У лютому 2020 року фізичні особи-підприємці (далі - ФОП) Ревін Н. Я., Криштапюк М. М., Яким`юк І. В. , Міснік О. С. і Приймачук А. М. звернулися до Господарського суду Волинської області з позовом до Луцької міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Луцькі ринки" (далі - КП "Луцькі ринки") про визнання протиправним і скасування рішення Луцької міської ради від 29.01.2020 № 69/1 "Про припинення права постійного користування комунальному підприємству "Луцькі ринки" земельною ділянкою".

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано порушенням чинного законодавства під час ухвалення Луцькою міською радою спірного рішення, оскільки, як зазначали позивачі, між ними та КП "Луцькі ринки" було укладено договори оренди торгівельних місць, які є чинними, а припинення таких договорів за відповідним рішенням органу місцевого самоврядування є порушення Конституції України, Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, а оспорюване рішення прийнято міською радою поза межами її компетенції та повноважень і є втручанням у господарську діяльність незалежних суб`єктів господарювання.

1.3. У відзиві на позовну заяву Луцька міська рада просила відмовити у її задоволенні, наголошуючи, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування не встановлює та не порушує прав та обов`язків позивачів, оскільки містить зобов`язання для КП "Луцькі ринки", як землекористувача земельної ділянки право постійного користування на яку припинено за згодою землекористувача; рішення прийнято у межах повноважень Луцької міської ради та у спосіб, визначений законодавством.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 18.08.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2020, позов задоволено, визнано протиправним і скасовано рішення Луцької міської ради від 29.01.2020 № 69/1 "Про припинення права постійного користування комунальному підприємству "Луцькі ринки" земельною ділянкою".

2.2. Судові рішення аргументовано прийняттям Луцькою міською радою спірного рішення всупереч вимогам чинного законодавства. Так, суди зазначили, що 29.07.2009 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 868 "Про деякі питання організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків", якою затверджено Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, згідно з пунктом 7 якого реконструкція (переобладнання, модернізація) та закриття ринку здійснюються в установленому порядку за умови забезпечення підприємців іншими торговельними місцями з урахуванням рекомендацій місцевої галузевої ради підприємців. Суб`єкт господарювання за рік до початку проведення робіт з реконструкції (переобладнання, модернізації) та закриття ринку повідомляє про це підприємців, які провадять торговельну діяльність на території ринку, та подає до органу місцевого самоврядування заяву про необхідність забезпечення таких підприємців іншими торговельними місцями.

Суди установили, що у липні 2018 року між позивачами та КП "Луцькі ринки" були укладені договори оренди торгових місць, зі строком дії до 30.06.2019, а додатковими угодами до даних договорів строк оренди продовжено до 30.06.2020, у зв`язку з чим суди зазначили, що Луцька міська рада зобов`язанням припинити дію діючих договорів оренди торгівельних місць фактично втрутилася в господарську діяльність третіх осіб, що суперечить статті 6 Господарського кодексу України, відповідно до положень якої заборонено незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарські відносини.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Волинської області від 18.08.2020 і постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2020, Луцька міська рада у касаційній скарзі просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржник зазначає, що суди посилалися на пункт 7 Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 № 868, згідно з яким реконструкція (переобладнання, модернізація) та закриття ринку здійснюється в установленому порядку за умови забезпечення підприємців іншими торговельними місцями з урахуванням рекомендацій місцевої галузевої ради підприємців і суб`єкт господарювання за рік до початку проведення робіт з реконструкції та закриття ринку повідомляє про це підприємців, які проводять торговельну діяльність на території ринку та подає до органу місцевого самоврядування заяву про необхідність забезпечення таких підприємців іншими торговельними місцями.

Тобто, як наголошує скаржник, обов`язок повідомлення про закриття ринку покладається на суб`єкта господарювання, яким у цьому випадку є КП "Луцькі ринки", а не відповідач - Луцька міська рада.

Постанову суду апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, обґрунтовано виключно нормами зазначеного вище Положення, але висновки Верховного Суду щодо його застосування відсутні.

Крім того заявник касаційної скарги зазначає про відсутність висновків Верховного Суду про застосування до відносин щодо оренди торговельних місць за аналогією закону норм матеріального права, які стосуються оренди та суборенди земельної ділянки, а суди, в порушення норм процесуального права, не надали належної оцінки доводам відповідача.

Луцька міська рада у касаційній скарзі акцентує увагу також на порушенні судами норм матеріального та процесуального права, оскільки суди вирішили питання про права КП "Луцькі ринки", який надав згоду на вилучення у нього з постійного користування земельної ділянки та не оскаржував рішення Луцької міської ради, а відтак всупереч волі власника земельної ділянки та землекористувача вирішили питання земельних відносин, які склалися між Луцькою міською радою та КП "Луцькі ринки".

3.2. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Луцької міської ради від 02.09.2009 надано у постійне користування КП "Луцькі ринки" земельну ділянку площею 0,5904 га, кадастровий номер 0710100000:11:050:0005, розташовану за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Глушець,1. Цільове призначення земельної ділянки - для обслуговування ринку "Центральний".

Упродовж 2018-2019 років між КП "Луцькі ринки" та фізичними особами-підприємцями було укладено договори оренди торгових місць, зокрема, 04.07.2018 між КП "Луцькі ринки" та фізичними особами-підприємцями Ревін Н. Я. , Криштапюк М. М. , Якимюк І. В. , Місник О. С., Приймачук А. М. укладено договори оренди торгівельних місць № 966, № 838, № 1204, № 1063, № 1089 , за умовами яких на земельній ділянці по вул. Глушець, 1, м. Луцьк, кадастровий номер 0710100000:11:050:0005, надано зазначеним фізичним особам-підприємцям у тимчасове платне користування торгівельні місця строком до 30.06.2020 включно (згідно із додатковими угодами до договору, укладеними 01.07.2019).

27.01.2020 виконавчий комітет Луцької міської ради звернувся до КП "Луцькі ринки" з листом, в якому з метою покращення туристичної та інвестиційної привабливості м. Луцька, відповідно до статті 149 Земельного кодексу України, просив надати згоду на вилучення земельної ділянки площею 0,5904 га, кадастровий номер 0710100000:11:050:0005, розташованої за адресою: м. Луцьк, вул. Глушець,1, з постійного користування КП "Луцькі ринки".

28.01.2020 КП "Луцькі ринки" повідомило Луцьку міську раду, що не заперечує проти вилучення з постійного користування земельної ділянки та віднесення її до земель запасу Луцької міської територіальної громади. Крім того, підприємство повідомило, що на земельній ділянці здійснюють свою підприємницьку діяльність 360 підприємців, з якими укладено відповідні договори оренди торгових місць, що діють до 30.06.2020 (том 1, а. с. 147).

29.01.2020 Луцькою міською радою прийнято рішення № 69/1 "Про припинення права постійного користування комунальному підприємству "Луцькі ринки" земельною ділянкою", згідно вказаного рішення вирішено, зокрема:

- вилучити з постійного користування КП "Луцькі ринки" земельну ділянку на вул. Глушець, 1, у м. Луцьку, площею 0,5904, кадастровий номер 0710100000:11:050:0005 та віднести її до земель запасу Луцької територіальної громади (пункт 1 рішення);

- припинити КП "Луцькі ринки" право постійного користування на земельну ділянку на вул. Глушець, 1, у м. Луцьку, площею 0,5904, кадастровий номер 0710100000:11:050:0005 (пункт 2 рішення);

- доручено юридичному департаменту міської ради подати документи на проведення державної реєстрації припинення права постійного користування, кадастровий номер 0710100000:11:050:0005 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в порядку визначеному чинним законодавством (пункт 3 рішення);

- зобов`язано КП "Луцькі ринки" припинити дію договорів оренди торгівельних місць, укладених із суб`єктами підприємницької діяльності, які здійснюють підприємницьку діяльність на земельній ділянці на вул. Глушець, 1, у м. Луцьку, площею 0,5904, кадастровий номер 0710100000:11:050:0005, до 02.02.2020 у зв`язку із вилученням земельної ділянки (підпункт 4.1 пункту 4 рішення); очистити шляхом демонтажу земельну ділянку на вул. Глушець, 1, у м. Луцьку від розміщених на ній тимчасових споруд та інших конструкцій, у тому числі паркану, та забезпечити відновлення порушеного благоустрою території до 03.02.2020 (підпункт 4.2 пункту 4 рішення);

- департаменту муніципальної варти міської ради в разі невиконання підпунктів 4.2 пункту 4 цього рішення провести демонтаж вказаних об`єктів у визначений законом спосіб та метод з забезпеченням відновленого порушеного благоустрою території після проведення демонтажу (пункт 5 рішення);

- відділу інформаційної роботи невідкладно довести рішення до відома громадськості через засоби масової інформації, а КП "Луцькі ринки" невідкладно довести до відома суб`єктів господарювання, що мають у користуванні тимчасові споруди та інші конструкції (пункт 6 рішення);

- контроль за виконанням рішення покласти на першого заступника міського голови та постійну комісію міської ради з питань земельних відносин та земельного кадастру (пункт 7 рішення).

4.3. Предметом позовних вимог у справі, яка розглядається, є вимога фізичних осіб-підприємців Ревін Н. Я., Криштапюка М. М. , Яким`юк І. В. , Міснік О. С. і Приймачук А.М. до Луцької міської ради про визнання протиправним і скасування рішення Луцької міської ради від 29.01.2020 № 69/1 "Про припинення права постійного користування комунальному підприємству "Луцькі ринки" земельною ділянкою", з посиланням на Конституцію України, статті 12, 122, 141, 142, 149, 154 Земельного кодексу України, у зв`язку із тим, що припинення договорів оренди торгівельних місць за рішенням органу місцевого самоврядування є порушенням закону і такий спосіб припинення зобов`язань не передбачено чинним законодавством, а оскаржуване рішення міської ради прийнято поза межами її компетенції та повноважень.

4.4. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

4.5. У статті 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За змістом статей 4, 5 цього Кодексу завданням земельного законодавства, яке включає цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, наданому на запит КП "Луцькі ринки" 05.05.2018, земельна ділянка кадастровий номер 0710100000:11:050:0005, розташована у м. Луцьку по вул. Глушець, 1 відноситься до земель житлової та громадської забудови, належить до комунальної форми власності та перебуває у постійному користуванні КП "Луцькі ринки" (том 1, а. с. 152).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна сформованою 19.02.2020, земельна ділянка кадастровий номер 0710100000:11:050:0005, розташована у м. Луцьку по вул. Глушець, 1 належить до комунальної форми власності, цільове призначення - для обслуговування ринку "Центральний" (том 1, а. с. 94).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі житлової та громадської забудови, використання яких здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм (пункт "б" частини 1 статті 19 та стаття 39 Земельного кодексу України).

За змістом пункту "а" частини 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.

За змістом статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об`єктів належать, зокрема, земельні ділянки.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина 3 статті 41 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 цього Кодексу).

У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Відповідно до статей 13, 14, пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.

4.6. Як свідчать матеріали справи, 08.01.2020 виконавчий комітет Луцької міської ради звернувся до КП "Луцькі ринки" (лист № 3/1.1-13/2020), в якому враховуючи рішення виконавчого комітету від 18.12.2019 № 824-1 "Про оголошення Всеукраїнського відкритого архітектурного конкурсу на кращу концепцію розвитку території, прилеглої до Луцького замку", а також рішення Луцької міської ради від 28.12.2016 № 16/29 "про затвердження звіту тимчасової контрольної комісії міської ради з питань врегулювання діяльності ринків на території міста Луцька", просило звернутися до Луцької міської ради з метою припинення постійного користування КП "Луцькі ринки" земельною ділянкою на вул. Глушець, 1, площею 0,5904 га, кадастровий номер 0710100000:11:050:0005 (том 1, а. с. 144).

КП "Луцькі ринки", у свою чергу, повідомило (лист від 09.01.2020 № 101-23-1-05/1), що підтримує реорганізацію роботи ринку "Центральний", реконструкцію Замкової площі, однак зазначило про недоцільність припинення права постійного користування земельною ділянкою до оголошення переможця Всеукраїнського відкритого архітектурного конкурсу на кращу концепцію розвитку території, прилеглої до Луцького замку. Землекористувач також звернув увагу на укладені ним 360 договорів оренди торгових місць зі строком дії до 30.06.2020 та недоцільність розірвання цих угод (том 1, а. с. 145).

У подальшому виконавчий комітет Луцької міської ради (лист від 27.01.2020 № 21/1.1-13/2020) у зв`язку із підготовкою постійною комісією Луцької міської радим з питань земельних відносин та земельного кадастру проекту рішення міської ради про вилучення з постійного користування КП "Луцькі ринки" земельної ділянки по вул. Глушець, 1 у м. Луцьку, площею 0,5904 га, кадастровий номер 0710100000:11:050:0005 та віднесення її до земель запасу Луцької територіальної громади, з метою покращення туристичної та інвестиційної привабливості міста Луцька, відповідно до статті 149 Земельного кодексу України, просив надати згоду на вилучення земельної ділянки з постійного користування КП "Луцькі ринки" (том 1, а. с. 146).

КП "Луцькі ринки" у листі від 28.01.2020 № 1/101-23-1-05/2020 повідомило, що не заперечує щодо вилучення з постійного користування земельної ділянки по вул. Глушець, 1 у м. Луцьку та віднесення її до земель запасу Луцької міської територіальної громади з метою покращення туристичної та інвестиційної привабливості міста (том 1, а. с. 147).

Ураховуючи згоду землекористувача земельної ділянки - КП "Луцькі ринки" (лист від 28.01.2020 № 1/101-23-1-05/2020), на підставі статей 12, 122, 141, 412, 149 Земельного кодексу України, Луцька міська рада прийняла оскаржуване рішення від 29.01.2020 № 69/1.

За змістом пунктів "а", "б" частини 1 статті 141, частини 1 статті 142 та частин 1, 2 статті 149 Земельного кодексу підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом. Припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

4.7 . Згідно з преамбулою Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" цей Закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (стаття 2 цього Закону).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (стаття 10 цього Закону).

За змістом пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За змістом статті 2 земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частини 1, 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

4.8. Статтею 152 Цивільного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтями 4, 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 4 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами - особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення.

Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник).

При цьому за змістом статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

4.9. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги ФОП Ревін Н. Я., Криштапюка М. М. , Яким`юк І. В. , Міснік О. С. і Приймачук А. М. , установивши обставини щодо укладення між цими фізичними особами-підприємцями та КП "Луцькі ринки" договорів оренди торгових місць, з урахуванням умов цих договорів (щодо підстав для дострокового розірвання договорів), а також з посиланням на пункт 7 Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 № 868, дійшли висновку, що Луцька міська рада зобов`язанням припинити дію діючих договорів оренди торгівельних місць фактично втрутилася у господарську діяльність третіх осіб, що суперечить статті 6 Господарського кодексу України, відповідно до положень якої заборонено незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарські відносини.

4.10. У касаційній скарзі Луцька міська рада, посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування зазначеного вище Положення, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 № 868 затверджено Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків (далі - Положення), дія якого поширюється на продовольчі, непродовольчі та змішані ринки (далі - ринки) незалежно від форми власності.

Згідно з пунктом 2 Положення під терміном "ринок" розуміється об`єкт торгівлі, на території якого суб`єкт господарювання, що має право на користування чи розпорядження земельною ділянкою, на якій даний об`єкт розташований, організовує та/або забезпечує створення належних умов для провадження торговельної діяльності підприємцями (далі - суб`єкт господарювання).

Послуги з обслуговування та утримання торговельних місць на території ринку надаються суб`єктом господарювання, який є юридичною особою (пункт 3 Положення).

За змістом статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Суб`єкт господарювання - господарська організація, яка може бути утворена за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і фізичних осіб шляхом заснування нової господарської організації, злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення діючої (діючих) господарської організації (господарських організацій) з додержанням вимог законодавства (частина 1 статті 56 Господарського кодексу України).

Відповідно до пунктів 5, 6 Положення суб`єкт господарювання забезпечує створення та ведення реєстру укладених договорів оренди та суборенди торговельних місць і присвоює кожному такому місцю порядковий номер (цифрами). Суб`єкт господарювання повинен мати затверджений відповідним органом місцевого самоврядування план території ринку, в якому зазначається розмір земельної ділянки, інформація про наявність правовстановлюючих документів на неї, кількість торговельних місць та займана ними площа, площа стоянок для транспортних засобів (із зазначенням кількості таких засобів, що можуть розміститися на стоянці), найменування, призначення і площа будівель та інших споруд, розташованих на території ринку.

За змістом пункту 7 Положення, на який посилалися суди задовольняючи позовні вимоги, реконструкція (переобладнання, модернізація) та закриття ринку здійснюються в установленому порядку за умови забезпечення підприємців іншими торговельними місцями з урахуванням рекомендацій місцевої галузевої ради підприємців. Суб`єкт господарювання за рік до початку проведення робіт з реконструкції (переобладнання, модернізації) та закриття ринку повідомляє про це підприємців, які провадять торговельну діяльність на території ринку, та подає до органу місцевого самоврядування заяву про необхідність забезпечення таких підприємців іншими торговельними місцями.

Отже, зазначеним Положенням передбачено здійснення повідомлення підприємців, які провадять господарську діяльність на ринку, за рік до початку проведення робіт з реконструкції (переобладнання, модернізації) та закриття ринку саме суб`єктом господарювання, яким у цьому випадку є КП "Луцькі ринки".

Водночас, у справі, яка розглядається предметом позову фізичних осіб-підприємців була їх вимога до органу місцевого самоврядування - Луцької міської ради про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке стосувалося врегулювання земельних правовідносин із постійним землекористувачем земельної ділянки (КП "Луцькі ринки)".

4.11. З урахуванням викладеного, виходячи зі змісту касаційної скарги Луцької міської ради, в якій скаржник наголошує, у тому числі, на порушенні судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та протиправності висновків судів про наявність порушених прав позивачів оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування, яким урегульовані земельні правовідносини із землекористувачем, який, у свою чергу рішення Луцької міської ради не оскаржував, а навпаки надав згоду на вилучення у нього з постійного користування земельної ділянки, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Луцької міської ради, скасування судових рішень у справі з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.12. Щодо доводів заявника касаційної скарги щодо відсутності висновків Верховного Суду стосовно застосування до відносин оренди торговельних місць за аналогією закону норм матеріального права, які стосуються оренди та суборенди земельної ділянки, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарженні є відсутність висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Можливість застосування аналогії закону передбачена в частині десятій статті 11 Господарського процесуального кодексу України, яка допускає в разі якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

Застосування закону за аналогією закону допускається, якщо: відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання; ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права; вирішити спір, що виник, неможливо, ґрунтуючись на засадах і змісті законодавства; є закон, який регулює подібні відносини і який може бути застосований за аналогією закону (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19).

У справі, яка розглядається, предметом позовних вимог є визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних правовідносин, які урегульовані відповідними нормами чинного законодавства, не є подібними правовідносинам, пов`язаним із орендою торгових місць, такі правовідносини не були предметом спору у справі, відтак, посилання заявника касаційної скарги на відсутність висновків щодо застосування до відносин оренди торгових місць за аналогією закону норм матеріального права, які стосуються оренди та суборенди земельної ділянки, не беруться до уваги.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У частині 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.3. За наведених обставин колегія суддів вважає висновок судів попередніх інстанцій передчасним і таким, що зроблений без дослідження всіх зібраних у справі доказів на підтвердження наявності, чи навпаки, відсутності порушення прав позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду, на чому наголошував заявник касаційної скарги, тому рішення та постанову належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Луцької міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 і рішення Господарського суду Волинської області від 18.08.2020 у справі № 903/72/20 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді: Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак