Рішення

від 08.02.2021 по справі 603/473/20

МОНАСТИРИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 603/473/20

Провадження №2/603/35/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2021 р. м. Монастириська

Монастириський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді Галіяна І.М.

за участю секретаря судового засідання - Захарчишин М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні цивільну справу № 603/473/20 Провадження №2/603/35/2021

позивач: ОСОБА_1

співвідповідач : ОСОБА_2

співвідповідач: ОСОБА_3

предмет позову: визнання права власності

сторони в судове засідання не з`явилися

в с т а н о в и в:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Андрусенко Ігор Ярославович звернувся до суду з позовом до Григорівської сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 , площею 0,1739 га, яка належала ОСОБА_4 згідно Державного акту на право приватної власності на землю серія ТР №01418.

Позов мотивував набуттям ОСОБА_1 27.07.2007 року на підставі договору куплі-продажу права власності на житловий будинок, що знаходиться на цій земельній ділянці. Вважав, що право власності на земельну ділянку до неї перейшло на підставі статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, тобто згідно із принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди.

Рух цивільної справи в суді

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2020 року для розгляду справи № 603/473/20 визначено головуючого суддю Галіяна І.М.

Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 13 серпня 2020 року відкрито провадження по справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та установлено строк та порядок обміну змагальними документами.

Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2020 року в підготовчому засіданні витребувано докази із Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори та оголошено перерву.

Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 10 листопада 2020 року проведення підготовчого засідання відкладено, залучено до участі у справі в якості співвідповідачів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 26 січня 2021 року, підготовче засідання закінчено, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою від 08.02.2021 року провадження в справі щодо Григорівської сільської ради залишено без розгляду.

Аргументи учасників справи

Позиція співвідповідача ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 через електронну пошту 14.01.2021 року надіслала відзив на позов у якому зазначила, що позивачка не навела у позові жодного доказу щодо відмови відповідачів у переоформленні на позивачку частини земельної ділянки. Окрім цього посилалась на ту обставину, що її мати ОСОБА_4 не заперечувала щодо права ОСОБА_1 на 0,1739 га. спірної ділянки, також висловила позицію про те, що ОСОБА_1 жодного разу під час життя мами та після її смерті не зверталася до них з проханням про переоформлення на неї частини земельної ділянки, а вирішила її оформити в судовому порядку. Вважала, що передання спірної земельної ділянки має відбуватися із спадкоємцями на умовах передбачених пункту 20 договору купівлі-продажу будинковолодіння від 27.07.2007 року, а саме шляхом купівлі-продажу. 21.01.2021 року ОСОБА_2 через електронну пошту надіслала клопотання про розгляд справи за її відсутності, окрім цього у клопотанні зазначила про розгляд справи за наявними у цій справі матеріалами із дотриманням вимог передбачених статтею 265 Цивільного процесуального кодексу України.

Позиція співвідповідача ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 через канцелярію суду подала заяву у якій зазначила, що проти позову не заперечую позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав зазначених у позові і просила їх задовольнити. Розгляд справи, просила проводити у її відсутності.

Позиція представника позивача

15.01.2021 року представник позивача - адвокат Андрусенко І.Я. через канцелярію суду подав відповідь на відзив у якому зазначив, що позивачка не погоджується із запереченнями ОСОБА_2 та додав, що укладаючи договір, спрямований на відчуження будинку, сторони не могли розуміти, що користування ним неможливе без використання земельної ділянки на якій він розміщений та необхідної для обслуговування будинку. Також пояснив, що на даний час відсутній правовий механізм переоформлення спірної ділянки на умовах передбачених пунктом 20 договору купівлі-продажу від 27.07.2007 року. Продавець ( ОСОБА_4 ) померла, строк який було визначено сторонами протягом якого вони мали переоформити ділянку у відповідності до пункту 20 договору купівлі-продажу від 27.07.2007 року сплинув. Жоден із співвідповідачів не оформив успадкованого права власності на спірну земельну ділянку у встановленому законодавством порядку, а тому відсутні правові підстави укласти договір про відчуження цієї земельної ділянки.

26.01.2021 року представник позивача - адвокат Андрусенко І.Я. через канцелярію суду подав заяву в якій просив розгляд справи проводити без його участі та без участі позивачки.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Встановлені судом обставини

27 липня 2007 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними будівлями, що підтверджується договором купівлі-продажу ВЕТ № 481649 року (а.с. 10).

Згідно із пунктом 20 указаного договору, земельна ділянка на якій розташований відчужуваний будинок приватизована.

Що також підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ТР №01418, який виданий на ім`я ОСОБА_4 (а.с. 13).

Із пункту 20 вищевказаного договору вбачається, що сторони погодили оформити договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки до 01.10.2007року.

Судом також встановлено, що на указаній земельній ділянці по АДРЕСА_1 , окрім придбаного позивачкою житлового будинку, знаходиться ще один будинок, який належав продавцю ОСОБА_4

У 2007 році ОСОБА_4 з метою відчуження необхідної для обслуговування проданого будинковолодіння земельної ділянки замовила звіт про грошову оцінку частини земельної ділянки у розмірі 0,1739 га (а.с. 12).

Також ОСОБА_4 розроблено кадастровий план на указану частину земельної ділянки необхідної для обслуговування проданого будинковолодіння у розмірі 0,1739 га (а.с. 14).

Між тим, указана земельна ділянка у розмірі 0,1739 га необхідна для обслуговування житлового будинку придбаного позивачем ОСОБА_1 так і не була ОСОБА_4 відчужена.

Разом з тим, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується матеріалами спадкової справи (а.с. 64-90).

Із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса звернулися спадкоємці - діти ОСОБА_4 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Проте судом установлено, оскільки це слідує із спадкової справи, що оформлення успадкованого права власності на спірну земельну ділянку у встановленому законодавством порядку спадкоємці не провели.

Таким чином судом установлено, що з липня 2007 року позивач по справі ОСОБА_1 набувши право власності на підставі договору купівлі-продажу на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 позбавлена можливості оформити будь-яке право на земельну ділянку у розмірі 0,1739 га, необхідної для обслуговування цього будинку.

Разом з тим, судом установлено що відповідач ОСОБА_2 не вважає позивача ОСОБА_1 власником спірною земельної ділянки, бо у відзиві вказує на необхідність укладення окремого договору купівлі-продажу щодо цієї земельної ділянки, отже вважає спірну земельну ділянку своєю.

Таким чином суд констатує, що одним із відповідачів ставиться під сумнів наявність права власності на земельну ділянку розміром 0,1739 га необхідну для обслуговування житлового будинку із надвірними будівлями позивача, адже заперечується належність цього права за позивачем у активній формі шляхом зазначення цього у відзиві на позов.

Мотиви, з яких виходив суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Тобто суд має ефективно, справедливо і неупереджено розглянути спір.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказана стаття знаходиться в розділі 29 Цивільного кодексу України "Захист права власності", тобто стосується випадків, коли існуюче, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв`язку з їх втратою.

Отже, відповідний позов пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що у липні 2007 року позивач на підставі договору купівлі-продажу набула у власність житловий будинок із надвірними будівлями. Однак не було оформлено право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться вказаний будинок у розмірах необхідних для його обслуговування, оскільки сторони у договорі передбачили, що відчуження спірної земельної ділянки відбуватиметься за окремим договором у строк до 01 жовтня 2007 року. Втім такий договір укладений не був.

Отже, у позивача майже 14 років відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку на якій знаходиться її будинок.

Очевидним є те, що житловий будинок це об`єкт нерухомого майна, безпосередньо пов`язаний із земельною ділянкою і невіддільний від неї. Тому забезпечення прав власника житлового будинку, як і іншої нерухомості, невіддільне від вирішення питання про долю земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомого майна та тієї її частини, яка необхідна для обслуговування цього нерухомого майна, оскільки в іншому випадку право власності на нерухоме майно буде примарним, ілюзорним, так як не може бути реалізованим.

Важливо вказати й на те, що укладаючи договір, спрямований на відчуження будинку, сторони не могли не розуміти, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку.

У контексті означеного слід вказати, що на момент укладення договору купівлі-продажу (27 липня 2007 року) набули чинності зміни до Земельного кодексу України, які у порівнянні із попередньою його редакцією по іншому регламентували перехід права власності земельної ділянки, а саме стаття 120 Земельного кодексу України станом на день укладення правочину уже передбачала, враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа.

Вказане підтверджується редакцією частини першої статті 120 Земельного кодексу України від 27.04.2007 року № 997-V, зміст якої наступний: 1. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування .

Разом з тим попередня редакція частини першої статті 120 Земельного кодексу України в період з 01 січня 2002 року до квітня 2007 передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Отже, зазначена норма в цей період закріплювала самостійні правові режими права власності на земельну ділянку та права власності на розташовані на цій земельній ділянці об`єкти нерухомості, згідно з якими перехід права власності на будівлю та споруду до набувача нерухомого майна не тягнув за собою безумовного переходу права власності на всю земельну ділянку, на якій вони розташовані.

Відтак, Земельний кодекс України з 2002 року до квітня 2007 року визнавав земельну ділянку і будівлю чи споруду на цій земельній ділянці самостійними об`єктами цивільно-правового обігу.

Відчуження об`єктів нерухомого майна в період з 01 січня 2002 року до квітня 2007 року не спричиняло безумовного переходу прав на земельну ділянку до набувача нерухомості на підставі правочину про набуття права на нерухомість.

Разом з тим, для правильного вирішення спору необхідно застосовувати редакцію норми права чинну на час виникнення спірних правовідносин, у цьому випадку положення Закону в редакції 2007 року, що передбачав принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, і визначав слідування земельної ділянки за нерухомим майном, яке придбаває особа.

При цьому слід враховувати, що положення Цивільного кодексу України в редакції Закону України № 435-IV також передбачали аналогічний принцип єдності цілісності об`єкту нерухомості і земельної ділянки, на якій цей об`єкт розташований.

Указане підтверджується нормами статті 377 Цивільного кодексу України, що були чинними на час виникнення спірних відносин, згідно з якою до особи, що придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Отже, виходячи зі змісту статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, можна зауважити, що на момент укладення договору купівлі-продажу будинковолодіння від 27 липня 2007 року, позивач ОСОБА_1 , яка набула права власності на будівлю стала власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику - продавцю ОСОБА_4 .

Оскільки сторони не обумовлювали розмір земельної ділянки яка переходить у власність позивачки у договорі купілі-продажу, то суд вважає достатнім такий розмір, який був безпосередньо визначений продавцем ОСОБА_4 - 0,1739 га. Саме на такий розмір земельної ділянки замовлялася грошова оцінка і було розроблено кадастровий план та приймалося рішення Григорівською сільською радою від 22 січня 2009 року № 72 про надання дозволу на відведення земельної ділянки (а.с.11,12,14). Окрім цього, земельна ділянка у такому розмірі зайнята житловим будинком, іншими спорудами та є необхідною для їх обслуговування.

Важливо вказати й на те, що саме такий розмір земельної ділянки не заперечувався жодною із відповідачів у своїх письмових документах адресованих суду.

З огляду на викладені мотиви суд не враховує доводи вказані у відзиві відповідача ОСОБА_2 , оскільки такі не виглядають переконливими та не узгоджується з положеннями законодавства, що були чинними на час виникнення спірних відносин.

Стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Оспорювання права полягає в запереченні належності або обсягу цього права без ознак його порушення. Оспорювання прав відображає такий стан правовідносин, коли є інша особа, яка в активній чи пасивній формі претендує на право, належне іншій особі, тим самим його заперечуючи.

Визнання права - це спосіб захисту, який застосовується у випадку спору між суб`єктами щодо наявності чи відсутності правовідносин між суб`єктами і, відповідно, наявності чи відсутності права та обов`язку. Отже, цей спосіб захисту використовується, якщо належне певній особі право не визнається чи оспорюється іншою особою та з метою усунення невизначеності та створення умов для здійснення права.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що знайшло своє підтвердження оспорювання права власності позивача ОСОБА_1 на земельну ділянку, що є необхідною для обслуговування її будинковолодіння, а отже оспорене право підлягає захистові в судовому порядку через визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 12, 18, 81, 141, 280, 282, ЦПК України суд,

у х в а л и в :

Позовну заяву представника позивача - адвоката Андрусенка Ігоря Ярославовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 , площею 0,1739 га.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду через Монастириський районний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі ухвалення рішення за відсутності учасників справи протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.

У разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення чи ухвалення рішення за відсутності учасників справи або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаюча за адресою: с. Григорів Монастириського району Тернопільської області.

Представник позивача: адвокат Андрусенко Ігор Ярославович, (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №701, Доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги №127 від 28 лютого 2020 р.) місцезнаходження якого: АДРЕСА_2 .

Співвідповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаюча за адресою: АДРЕСА_3 .

Співвідповідач: ОСОБА_3 ,. ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживаюча за адресою: АДРЕСА_1

Повний текст судового рішення складено 10.02.2021 року.

Суддя І. М. Галіян