Постанова

від 09.02.2021 по справі 233/6932/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 233/6932/19

Номер провадження 22-ц/804/172/21

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2021 року м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Кішкіної І.В.,

суддів Азевича В.Б., Гапонова А.В.,

за участю секретаря Кіпрік Х.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу № 233/6932/19 за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства АПК-Інвест , третя особа Друга Покровська державна нотаріальна контора, про витребування земельної ділянки, скасування запису про державну реєстрацію права оренди за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства АПК-Інвест на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 вересня 2020 року (суддя Бєлостоцька О.В., повний текст рішення складений 02 жовтня 2020 року),

в с т а н о в и в :

10 жовтня 2019 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПрАТ АПК-Інвест про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та скасування запису її державної реєстрації, 27 липня 2020 року змінила предмет позову, посилаючись на те, що їй на підставі Державного акту про право власності серії ДН №013070 належить земельна ділянка, кадастровий номер 1422484400:12:000:0014, площею 6,90 га, розташована на території Софіївської (Новоартемівської ) сільської ради Костянтинівського району. 11 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ПрАТ АПК-Інвест був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки терміном на 10 років. Державна реєстрація договору оренди була проведена 11 березня 2010 року, отже строк його дії спливає 11 березня 2020 року. У зв`язку із наміром самостійно господарювати на належній земельній ділянці 22 травня 2019 року ОСОБА_1 направила на адресу орендаря лист-повідомлення про припинення договору оренди землі після спливу строку, на який його було укладено. Листом №727 від 11 червня 2019 року ПрАТ АПК-Інвест повідомило її про те, що відповідно до додаткової угоди договір оренди землі діє до 11 березня 2035 року. Позивачка додаткову угоду до договору оренди землі від 11 березня 2010 року, яка була начебто укладена між нею та ПрАТ АПК-Інвест , не укладала та не підписувала. Просила суд витребувати від ПрАТ АПК-Інвест належну їй на праві власності земельну ділянку площею 6,9000га, кадастровий номер 1422484400:12:000:0014, розташовану на території Софіївської (колишньої Новоартеміської) сільської ради Костянтинівського району Донецької області, та зобов`язати ПрАТ АПК-Інвест повернути їй у стані придатному для її використання за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; скасувати запис № 15265854 від 02 липня 2016 року про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 6,9000га, кадастровий номер 1422484400:12:000:0014, який виник на підставі додаткової угоди від 01 квітня 2016 року до договору оренди землі від 11 березня 2010 року, зареєстрованого за № 041015700108 від 11 березня 2010 року, укладеною між ОСОБА_1 та ПрАТ АПК-Інвест .

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства АПК-Інвест , третя особа Друга Покровська державна нотаріальна контора, про витребування земельної ділянки, скасування запису про державну реєстрацію права оренди задоволено.

Витребувано у приватного акціонерного товариства АПК-Інвест земельну ділянку площею 6,90 га, кадастровий номер 1422484400:12:000:0014, розташовану на території Софіївської (колишня назва Новоартемівської) сільської ради Костянтинівського району Донецької області, належну ОСОБА_1 на праві власності на підставі державного акту серія ДН № 013070. Зобов`язано приватне акціонерне товариство АПК-Інвест повернути ОСОБА_1 належну їй на праві власності на підставі державного акту серія ДН № 013070 земельну ділянку площею 6,90 га, кадастровий номер 1422484400:12:000:0014, розташовану на території Софіївської (колишня назва Новоартемівської) сільської ради Костянтинівського району Донецької області, в стані придатному для її використання за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Скасовано запис № 15265854 від 02 липня 2016 року про державну реєстрацію права оренди, яке виникло на підставі додаткової угоди від 01 квітня 2016 року до договору оренди земельної ділянки, укладеного 11 березня 2010 року між ОСОБА_1 та приватним акціонерним товаристом АПК-Інвест щодо земельної ділянки площею 6,90 га кадастровий номер 1422484400:12:000:0014. Стягнуто з приватного акціонерного товариства АПК-Інвест на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 3115,90 грн. Стягнуто з приватного акціонерного товариства АПК-Інвест на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з проведенням почеркознавчої експертизи в сумі 10362 грн.

З вказаним рішенням не погодився відповідач ПрАТ АПК-Інвест та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме судом не було взято до уваги той факт, що скаржник як належний орендар, в повному обсязі виконує покладені на нього договором оренди землі та додатковою угодою від 01 квітня 2016 року зобов`язання, зокрема і щодо орендної плати, а ОСОБА_1 , в свою чергу, приймає належне виконання. Тобто, розмір коштів, які почала отримувати ОСОБА_1 , починаючи з 2016 року, значно збільшився, натомість жодних дій, які би свідчили про те, що особа не розуміє та не бажає отримувати кошти (орендну плату) у більшому розмірі, ніж встановлено договором до внесення в нього змін відповідною додатковою угодою, останньою вчинено не було, зокрема не повернуто апелянту суму коштів, у розмірі, що на думку позивача не був нею узгоджений (у відповідній додатковій угоді). Вказане підтверджує обізнаність та власну згоду ОСОБА_1 на внесення у договір оренди землі зміни. З огляду на означене, ПрАТ АПК-ІНВЕСТ вважає, що судом першої інстанції при розгляді даної справи мало бути застосовано доктрину (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). в основі якої - принцип добросовісності. Про необхідність застосування означеної доктрини в договірних відносинах наголошував і Верховний Суд, зокрема у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17. Також суд першої інстанції дійшов не обґрунтованого висновку про те, що позивачка ОСОБА_1 додаткову угоду від 01 квітня 2016 року до договору оренди землі від 11 березня 2010 року не підписувала та відповідно умов цієї додаткової угоди щодо продовження терміну дії договору оренди землі на 15 років та зміни розміру орендної плати не погоджувала, зважаючи на що суд приходить до висновку про те, що додаткова угода від 01 квітня 2016 року до договору оренди землі від 11 березня 2010 року є неукладеною. Тому висновок про неукладеність додаткової угоди, умови якої відповідають вимогам спеціального Закону України Про оренду землі , підписаної та зареєстрованої у встановленому порядку, не відповідає вимогам чинного законодавства. Зокрема у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс 18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ухвалюючи 10 квітня 2019 року рішення у справі № 390/34/17. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року, справа № 145/2047/16-ц, вказала і на те, що статтею 18 Закону України Про оренду землі договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації (п. 7.14 постанови).

Представником позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, оскільки судом прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Представник відповідача ПрАТ АПК-Інвест Гнатенко Ю.Є., яка діє на підставі довіреності, в судовому засіданні апеляційного суду просила апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ухваливши нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Представник позивачки ОСОБА_2 , який діє на підставі ордеру, в судовому засідання апеляційного суду просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Представник третьої особи Другої Покровськлї державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву, згідно якої просить справу розглянути за відсутності представника.

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивачки та відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів цивільної справи, що 11 березня 2010 року між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, відповідно до п.п.1,2,8 якого остання передала відповідачу в строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належну їй на праві власності на підставі державного акту серія ДН №013070 земельну ділянку площею 6,90 га, кадастровий номер 1422484400:12:000:0014, строком на 10 років (а.с.8, 9-10).

Договір оренди землі 11 березня 2010 року був зареєстрований за №041015700108 у Костянтинівському районному відділі Донецької регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам (а.с.9-10).

Листами від 22 травня 2019 року та від 22 червня 2019 року ОСОБА_1 просила ПрАТ АПК-Інвест після спливу строку оренди 11 березня 2020 року повернути їй земельну ділянку площею 6,90 га, кадастровий номер 1422484400:12:000:0014 (а.с.11,13).

Листом № 727 від 11 червня 2019 року ПрАТ АПК-Інвест повідомило ОСОБА_1 про те, що строк дії договору оренди землі від 11 березня 2010 року складає 25 років; договір діє до 11 березня 2035 року (а.с.12).

Як вбачається з матеріалів справи, 01 квітня 2016 року між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 11 березня 2010 року, зареєстрованого за № 041015700108, відповідно до якої сторони дійшли згоди продовжити термін дії вказаного договору на 15 років та змінити розмір орендної плати, встановивши її у розмірі 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (рілля) - 10629,95 грн. на рік (а.с.15,40).

Як вбачається з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 02 липня 2016 року зареєстроване право оренди ПрАТ АПК-Інвест відносно земельної ділянки площею 6,90 га, кадастровий номер 1422484400:12:000:0014, строком до 10 березня 2035 року на підставі додаткової угоди від 01 квітня 2016 року до договору оренди землі від 11 березня 2010 року (а.с.16-18, 22, 38).

З висновку судово-почеркознавчої експертизи № 210-211 від 24 квітня 2020 року вбачається, що підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді до договору оренди землі від 11 березня 2010 року, зареєстрованого за № 041015700108 від 11 березня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 (орендодавець) та ПрАТ АПК-Інвест (орендар) від 01 квітня 2016 року, в графі Орендодавець в рядку ОСОБА_3 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.106-110).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявність волевиявлення учасника правочину на укладання угоди, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину. З досліджених судом доказів, а саме з висновку експерта № 210-211 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 24 квітня 2020 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді від 01 квітня 2016 року до договору оренди землі від 11 березня 2010 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Отже, позивачка ОСОБА_1 додаткову угоду від 01 квітня 2016 року до договору оренди землі від 11 березня 2010 року не підписувала та відповідно умов цієї додаткової угоди щодо продовження терміну дії договору оренди землі на 15 років та зміни розміру орендної плати не погоджувала, тобто додаткова угода від 01 квітня 2016 року до договору оренди землі від 11 березня 2010 року є неукладеною, що узгоджується із правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (а.с.180-184).

Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Частиною першою статті 215 ЦК України, статтями 229-233 ЦК України передбачено недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Якщо ж встановлено, що сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Звертаючись до суду з вимогою про витребування земельної ділянки, скасування запису про державну реєстрацію права оренди, ОСОБА_1 посилалась, зокрема, на те, що додаткову угоду від 01 квітня 2016 року до договору оренди землі від 11 березня 2010 року вона не підписувала та її умови не погоджувала, що свідчить про відсутність волевиявлення власника землі на укладення правочину.

Судом першої інстанції з урахуванням висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 210-211 від 24 квітня 2020 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді до договору оренди землі від 11 березня 2010 року, зареєстрованого за № 041015700108 від 11 березня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 (орендодавець) та ПрАТ АПК-Інвест (орендар) від 01 квітня 2016 року, в графі Орендодавець в рядку ОСОБА_3 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі , в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі , в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

З огляду на викладене, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що правочин, а саме додаткова угода від 01 квітня 2016 року до договору оренди землі від 11 березня 2010 року, є такою, що не вчинена. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 387/970/17 (провадження № 61-35152св18), від 26 серпня 2020 року в справах № 624/679/16-ц (провадження № 61-1543св17), № 624/606/16-ц (провадження № 61-1467св17), № 624/605/16-ц (провадження № 61-15859св18), від 27 серпня 2020 року у справі № 394/492/17 (провадження № 61-38150св18), від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16-ц (провадження № 61-17729св19) прийнятих після подання касаційної скарги.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

З урахуванням викладеного, ефективним способом захисту права, яке позивачка вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема, шляхом повернення земельної ділянки. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Виникнення спірних правовідносин обумовлено наявністю між ОСОБА_1 та ПрАТ АПК-Інвест спору про право оренди на земельну ділянку після 11 березня 2020 року, оскільки, на думку позивачки із закінчення строку дії договору оренди землі від 11 березня 2010 року відсутні правові підстави для користування відповідачем належною їй земельною ділянкою, додаткова угода щодо продовження строку дії оренди підписана не власником, а іншою невстановленою особою, тому є неукладеною, а державна реєстрація зазначеного правочину порушує права позивачки на користування та розпорядження своєю власністю.

Вказана вимога свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин, тому ця позовна вимога правильно вирішена судом першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Як встановлено судом першої інстанції, спірна додаткова угода до договору оренди землі зареєстрована Другою Покровською (Красноармійською) державною нотаріальною конторою 02 липня 2016 року, запис до державного реєстру речових прав за № 15265854.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

За змістом статті 291 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Разом із тим, державна реєстрація права оренди на підставі неукладеного правочину (додаткової угоди) не відповідає вимогам закону, порушує права та інтереси позивача, як власника земельної ділянки.

Враховуючи підстави позову, доводи наведені у позовній заяві, а також заперечення відповідача, очевидно, що дії ОСОБА_1 спрямовані на повернення власної земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні ПрАТ АПК-Інвест .

Оскільки додаткова угода від 01 квітня 2016 року до договору оренди землі від 11 березня 2010 року є неукладеною, строк дії договору оренди землі від 11 березня 2010 року сплив, а інших правових підстав для користування відповідачем спірною земельною ділянкою не наведено, правильним є висновок суду першої інстанції про повернення ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер 1422484400:12:000:0014, із фактичного користування ПрАТ АПК-Інвест .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року в справі №145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказала, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Таким чином, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивачка як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки (негаторний позов).

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції дав належну оцінку, крім того, доводи скарги щодо помилкового висновку суду про неукладеність додаткової угоди апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки вони є власним суб`єктивним тлумаченням норм права відповідачем.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Судом постановлено обґрунтоване рішення з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування немає.

Нових доказів, які б давали підстави для задоволення позовних вимог, у дослідженні яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено або їх неподання було зумовлено поважними причинами, відповідачем не надано.

Доводи апеляційної скарги і зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до вимог 367 ЦПК України в межах розгляду справи судом апеляційної інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства АПК-Інвест залишити без задоволення.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 лютого 2021 року.

Судді І.В. Кішкіна

В.Б. Азевич

А.В. Гапонов