Постанова

від 28.01.2021 по справі 376/102/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2994/2021

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року м. Київ

Справа № 376/102/19

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,

за участю секретаря судового засідання Зиль Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 16 квітня 2020 року, ухвалене у складі судді Українця В.В.,

у справі за позовом Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

встановив:

У січні 2019 року позивач Департамент охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення коштів. Свої вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Київської обласної ради від 30 вересня 2010 року № 809-34-V затверджено Київську обласну програму підготовки лікарських кадрів для лікувальних закладів сільської мережі на 2010-2017 роки, що передбачала навчання студентів в Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця за кошти обласного бюджету.

07 червня 2011 року між Головним управлінням охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації (Департамент охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації) та ОСОБА_1 було укладено договір щодо навчання останнього в університеті за спеціальністю лікувальна справа . Відповідно до п. 2.2.4. договору позивач має право отримати від відповідача кошти в повному обсязі, сплачені за його навчання з урахуванням інфляції та індексації у разі невиконання умов договору та відрахування його з університету за невиконання навчального плану. Листом від 29 жовтня 2018 року було повідомлено позивача про те, що наказом університету від 26 червня 2017 року № 1983/л-1 відповідача було відраховано з університету за невиконання навчального плану. У зв`язку з цим відповідач зобов`язаний відшкодувати кошти за навчання у сумі 74052 гривні.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 16 квітня 2020 року у задоволенні позову відмовлено .

Не погоджуючись з рішенням суду, в.о. директора Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації Світлий О.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Стверджує, що відповідач навчався саме в Університеті, права та обов`язки стосовно зарахування, проходження навчання та відрахування виникли між відповідачем та Університетом. Позивачем було надано лист Університету від 29 жовтня 2018 року, яким підтверджується факт відрахування відповідача відповідно до наказу Університету від 26 червня 2017 року № 1983/л-1 за невиконання навчального плану. Проте, судом не враховано зазначений лист як доказ підтвердження відрахування відповідача. Зазначає, що відповідно до пункту 2.1.1 Договору позивач зобов`язується провести оплату вартості повного курсу навчання відповідача в Університеті на медичному факультеті за спеціальністю лікувальна справа .

Вказує, що з метою з`ясування вартості навчання скаржником направлено запит до Університету стосовно надання договору, на який листом від 21 липня 2020 року № 102/5-1399 надано копію договору № 2010/Л-1-12990 від 21 серпня 2010 року, укладеного між Університетом та відповідачем. Відповідно до пунктів 2.2.1 та 2.2.3 вартість навчання за семестр складає 6732 грн. Тому відповідач у зв`язку з порушенням умов договору, зобов`язаний відшкодувати кошти за навчання у сумі 74 052 грн. Посилається на те, що оскільки скаржник не є стороною договору № 2010/Л-1-12990 від 21 серпня 2010 року, укладеного між Університетом та відповідачем, зазначений договір був відсутній в його розпорядженні, а тому при поданні позовної заяви зазначений договір не було надано в додатках до позовної заяви. Запит на отримання договору було направлено Університету після отримання рішення Солом`янського суду м. Києва від 16 квітня 2020 року.

Звертає увагу на те, що позивачем не подавались заява про розгляд справи без його участі. Тому оскільки справа судом першої інстанції була розглянута в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, позивач був позбавлений права надати додаткові докази або заявити клопотання про витребування доказів в суді першої інстанції.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.

Представник Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, будучи повідомленим про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу у його відсутність відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ні договір про співпрацю від 07 червня 2011 року, ні лист Національного медичного університету імені О.О. Богомольця від 29 жовтня 2018 року не містять посилання на вартість навчання в університеті. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження відрахування ОСОБА_1 з Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, зокрема, копії відповідного наказу. Будь-яких інших доказів стосовно вартості навчання та відрахування відповідача з університету позивачем суду не надано. Суд вважає, що договір та лист, як єдині надані докази на підтвердження заявлених вимог, не є достатньою та безумовною підставою для стягнення з відповідача коштів за навчання.

Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції письмових доказів, висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову відповідають обставинам справи, наявним у матеріалах справи доказам, положенням матеріального закону, зроблені з дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 526, 530, 610, ч.1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 та 3 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі доданих позивачем до позовної заяви документів судом першої інстанції було встановлено, що 07 червня 2011 року між Головним управлінням охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації (замовник) та ОСОБА_1 (учасник) було укладено договір про співпрацю (а.с. 5-7).

Згідно з п. 2.1.1. договору замовник зобов`язується провести оплату вартості повного курсу навчання учасника в Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця на медичному факультеті за спеціальністю лікувальна справа .

Відповідно до п.п. а п. 2.2.4. договору замовник має право отримати від учасника кошти в повному обсязі сплачені за його навчання з урахуванням інфляції та індексації у разі невиконання умов договору та відрахування його з університету за невиконання навчального плану.

Листом від 29 жовтня 2018 року № 163 Національний медичний університет імені О.О. Богомольця повідомив Департамент охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації про те, що ОСОБА_1 був відрахований з університету за невиконання вимог навчального плану ( не здав Крок-2 ) наказом від 26 червня 2017 року №1983/л-1 (а.с. 8-10).

Виходячи зі змісту наданих позивачем доказів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність заявлених позовних вимог, оскільки ні доказів вартості навчання в університеті, ні доказів тих обставин, що така вартість була дійсно сплачена позивачем на користь університету матеріали справи не містять.

Тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що заявлена до відшкодування сума в розмірі 74052 грн., визначена позивачем лише у тексті позовної заяви, не підтверджується належними доказами.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги представником позивача до скарги додано копію договору № 2010/Л-1-12990 від 21 серпня 2010 року, з якого вбачається, що 21 серпня 2010 року між Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця та ОСОБА_3 (замовник) укладено договір, відповідно до п. 1.1 якого Національний медичний університет імені О.О. Богомольця зобов`язується провести зарахування на конкурсних умовах згідно правил прийому до НМУ в 2010 році громадянина ОСОБА_1 на місце понад план державного замовлення у межах ліцензованого обсягу і навчання його за рахунок коштів замовника на медичному факультеті за спеціальністю лікувальна справа .

Пунктом 2.1.1. цього договору визначено провести зарахування до 30 серпня 2010 року на конкурсних умовах згідно правил прийому до НМУ в 2010 році після перерахування коштів за 1 семестр 2010 року ОСОБА_1 студентом 1 курсу 1 семестру медичного факультету за спеціальністю лікувальна справа .

Згідно з п. 2.2.1. договору, замовник сплачує за весь час навчання (6 років, 12 навчальних семестрів) 80784 грн.

Тобто, за змістом наданого до апеляційної скарги договору № 2010/Л-1-12990 від 21 серпня 2010 року, зарахування ОСОБА_1 студентом Національного медичного університету імені О.О. Богомольця проведено після перерахування коштів за 1 семестр 2010 року замовником ОСОБА_3 , оплата за весь час навчання в університеті здійснюється також за рахунок коштів замовника ОСОБА_3 .

При цьому відповідно до п.2.2.3 договору замовник зобов`язаний перераховувати плату за навчання студента в розмірі 6732 грн. посеместрово: за весняно-літній семестр - до 20 січня, але не пізніше 1 лютого поточного року навчання, а за осінньо-зимовий семестр - до 20 серпня, але не пізніше 1 вересня поточного року навчання.

З огляду на викладене, проаналізувавши зміст та умови договору № 2010/Л-1-12990 від 21 серпня 2010 року та договору від 07 червня 2011 року про співпрацю, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки в матеріалах справи відсутні докази оплати позивачем на рахунок Національного медичного університету імені О.О. Богомольця коштів за навчання ОСОБА_1 в університеті, враховуючи те, що договором № 2010/Л-1-12990 від 21 серпня 2010 року оплата за весь час навчання в університеті повинна здійснюватись замовником ОСОБА_3 .

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено та не надано доказів відповідно до положень ст. 76-79 ЦПК України на підтвердження факту оплати позивачем вартості повного курсу за навчання відповідача в Університеті та перерахування цих коштів у розмірі, заявленому в позовній заяві, адже умовами договору № 2010/Л-1-12990 від 21 серпня 2010 року визначено, що оплата за весь час навчання в університеті здійснювалась замовником ОСОБА_3 .

Крім того, вбачається, що договір про співпрацю між позивачем та ОСОБА_1 було укладено наприкінці весняно-літнього ( 2-го) семестру першого року навчання відповідача - у червні 2011 року, тоді як згідно п.2.2.3 договору № 2010/Л-1-12990 від 21 серпня 2010 року оплата за весняно-літній семестр здійснюється до 20 січня, але не пізніше 1 лютого поточного року навчання. Отже, посилання позивача про наявність підстав для відшкодування вартості оплати за вказаний семестр також суперечить матеріалам справи.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відмову у задоволенні позову за недоведеністю позивачем позовних вимог належними та достатніми доказами.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 5-7 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Посилання представника позивача в апеляційній скарзі як на підставу для задоволення позовних вимог на умови п. 2.1.1 договору від 07 червня 2011 року про співпрацю, відповідно до якого позивач зобов`язується провести оплату вартості повного курсу навчання відповідача в Університеті, колегія суддів відхиляє, оскільки за наявності вищевказаних суперечностей в умовах договорів, позивачем суду не надано доказів виконання ним умов п. 2.1.1. договору про співпрацю, на підтвердження факту перерахування коштів за навчання відповідача на рахунок Університету.

За наведених обставин також не спростовують висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що доказом підтвердження відрахування відповідача з університету є лист Університету від 29 жовтня 2018 року, оскільки позивачем не доведено розмір понесених витрат на навчання відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка наявним у матеріалах справи доказам, доводи апеляційної скарги позивача висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не вбачається.

За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 268 , 367 , 368 , 374 , 37 5, 381-383 ЦПК України , суд

постановив:

Апеляційну скаргу Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації - залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 16 квітня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 11 лютого 2021 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Немировська О.В.

Чобіток А.О.