Постанова

від 10.02.2021 по справі 753/9570/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №753/9570/19

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/2936/2021

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргуОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 8 вересня 2020 року та додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року (суддя Мицик Ю.С.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів та додаткових витрат,

встановив:

у травні 2019р. позивач звернулася до суду з позовом, та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини аліменти у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання цього позову і до досягнення дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 18 805грн 59коп., що становить половину витрат, які пов`язані з навчанням та лікуванням малолітньої ОСОБА_3 за період з березня 2019р. по листопад 2019р.; зобов`язати ОСОБА_1 щомісяця в останній день місяця сплачувати 50% відсотків витрат на медичне лікування та ліки та 50% відсотків витрат на навчання та розвиток малолітньої ОСОБА_3 , а також стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 768грн 40коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19 680грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 28 травня 2011 року, який розірвано рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 9 вересня 2019 року, мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач стверджувала, що донька проживає з нею та знаходиться на утриманні її та її батьків, з квітня 2019 року відповідач не бере участі у вихованні та утриманні дитини, не надає дозвіл на виїзд дитини за кордон.

Позивач посилалася на те, що забезпечує дитину всім необхідним: купує продукти, сезонний одяг, покриває витрати на медичний догляд та відпочинок, загалом витрати становлять 31 311грн 18коп.

Також позивач зазначала, що оскільки вони з відповідачем проживають окремо, необхідно визначити місце проживання дитини з нею, так як вона має постійне місце проживання та джерела для існування, а також створила всі умови для проживання,

виховання та розвитку дитини.

Щодо стягнення додаткових витрат на дитину позивач зазначала, що з відповідача підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 18 805грн 59коп., що становить половину витрат, які пов`язані з навчанням та лікуванням малолітньої ОСОБА_3 за період з березня 2019р. по листопад 2019р.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 8 вересня 2020 року позов задоволено частково. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову до суду (13 травня 2019 року) та до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сумі 8 142грн 59коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць та вирішено питання про стягнення судового збору.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 680грн.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду в частині стягнення додаткових витрат на дитину та витрат на професійну правничу допомогу скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволені даних позовних вимог.

Відповідач посилається на неповне з`ясування судом обставин справи та неврахування того, що він постійно сплачує аліменти, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями. Станом на дату подачі апеляційної скарги він офіційно працевлаштований в ТОВ Маркетті та отримує заробітну плату у розмірі 2 365грн, а до цього працював в ТОВ Жити смачно та отримував 4 200грн. Рухомого та нерухомого майна у власності не має.

Також відповідач вважає, що витрати на курси англійської мови не є додатковими витратами у розумінні ст. 185 СК України, дані витрати мають покриватися за рахунок аліментів, крім того, вони здійснювалися позивачем на власний розсуд, без погодження з ним, та в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують навчання доньки, а з наданих суду квитанцій ФОП ОСОБА_4 на оплату освітніх послуг неможливо встановити кому надавалися дані послуги та які саме.

Крім того, відповідач не погоджується зі стягненням з нього 4 015грн витрат на оплату відпочинку в пансіонаті смт. Затока, оскільки наявна в матеріалах справи квитанція підтверджує витрати на відпочинок на двох осіб - позивача та доньку, тобто суд фактично стягнув витрати на відпочинок в пансіонаті позивача, при цьому відсутні будь-які документи, що донька перебувала на відпочинку та потребувала оздоровлення.

Також відповідач вважає безпідставним стягнення з нього витрат на лікування та придбання ліків для доньки у розмірі 6 105грн 18коп., оскільки позивачем не доведено, що ліки були придбані саме позивачем та для дитини. Крім того, його матеріальний стан не дозволяє платне навчання та лікування дитини у приватній клініці, позивач не погоджувала з ним необхідність відвідування дитиною гуртків та звернення до приватної клініки.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу відповідач вважає, що дані витрати не відповідають критерію реальності та розумності їх розміру, а враховуючи рівень його заробітної плати, такі витрати є надмірним тягарем та позбавляють можливості утримувати його сім`ю.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Козій Д.О. просить відмовити у її задоволенні, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, оскільки відповідач взагалі не утримує свою дитину, при цьому витрачає кошти на відпочинок та подарунки новій дружині. Також представник позивача зазначає, що додаткові витрати на дитину та правову допомогу підтверджені належними доказами, тому підстав для задоволення апеляційної скарги не має.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 травня 2011 року, мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 9 вересня 2019 року шлюб сторін розірвано.

Після припинення шлюбних стосунків дитина сторін залишилася проживати з матір`ю, що не заперечує відповідач.

Частково задовольняючи позовні вимоги в частині визначення місця проживання дитини з матір`ю та стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що визначення місця проживання дочки сторін разом з матір`ю відповідає інтересам дитини, відповідач зобов`язаний утримувати свою малолітню дитину, а визначаючи розмір аліментів врахував стан здоров`я позивача, матеріальне становище дитини та платника аліментів.

Рішення суду в частині вирішення позовних вимог про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів не оскаржується, тому не є предметом апеляційної перевірки відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення додаткових витрат на дитину, суд першої інстанції виходив з того, що витрати на освітні послуги, одяг, канцелярське приладдя, на відвідування дитиною гуртків не є додатковими витратами у розумінні ст. 185 СК України. Однак, витрати на лікування дитини (виклик лікарів, аналізи, придбання ліків, відвідування стоматолога) є витратами, які пов`язані з особливими обставинами, що стосуються здоров`я дитини та є додатковими витратами, які батьки зобов`язані нести порівну. Також суд першої інстанції зазначив, що відпочинок дитини в пансіонаті смт. Затока мало на меті її оздоровлення, а витрати на зайняття англійською мовою є витратами, пов`язаними з розвитком здібностей дитини, а тому є додатковими витратами у розумінні ст. 185 СК України і відповідач зобов`язаний приймати участь у їх оплаті.

Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна з таких підстав.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів

на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставин підлягають доведенню позивачем.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

При цьому, вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що витрати на освітні послуги, одяг, канцелярське приладдя, на відвідування дитиною гуртків не є додатковими витратами у розумінні ст. 185 СК України.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що позивач не навела особливих обставин, які б свідчили про необхідність стягнення з відповідача додаткових витрат, які викликані розвитком здібностей дитини, хворобою, каліцтвом тощо.

Відвідування дитиною курсів англійської мови не свідчить про розвиток її здібностей у розумінні ст. 185 СК України, а в переважній більшості це відноситься до загального розвитку дитини, і є не обов`язковим, а добровільним волевиявленням одного із батьків, у даному випадку матері. Також позивачем не доведено, що витрати на вивчення дитиною англійської мови зумовлені розвитком її здібностей в цьому.

Також не відноситься до додаткових витрат на дитину у розумінні статті 185 СК України витрати позивача на відпочинок дитини у смт. Затока, оскільки з наявної в матеріалах справи копії квитанції вбачається, що позивачем понесені витрати у сумі 16 060грн на відпочинок на базі відпочинку, а не у пансіонаті чи санаторії (с.с.114 т.1). При цьому позивачем не надано доказів, що даний відпочинок був пов`язаний із оздоровленням дитини за призначенням лікаря та в силу проблем зі здоров`ям дитини.

Позивач самостійно, на власний розсуд, обрала заклад, у якому донька сторін провела літній відпочинок, та заклади, в яких остання навчається.

Правомірними є також доводи відповідача щодо витрат на лікування та придбання ліків для доньки, які згідно наданих позивачем доказів не зумовлені особливими обставинами та здійснювалися останньою без погодження з відповідачем у приватній

клініці.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо віднесення витрат позивача на відвідування донькою сторін курсів з англійської мови, відпочинок на базі відпочинку та лікування дитини (виклик лікарів, аналізи, придбання ліків, відвідування стоматолога) до додаткових витрат, передбачених статтею 185 СК України.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення додаткових витрат, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи скасування рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача додаткових витрат на дитину та відмову у задоволенні вказаних позовних вимог, зміні підлягає рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь держави судового збору і стягненню підлягає 768грн 40коп. у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог про стягнення аліментів.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19 680грн у додатковому рішенні, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позову задоволено частково, а заявлені позивачем витрати у сумі 32 800грн будуть становити надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат, тому прийшов до висновку про зменшення розміру витрат на правничу допомогу на 40 %.

Перевіряючи доводи відповідача щодо незаконності додаткового рішення суду та стягнення з нього витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Частина 1 статті 134 ЦПК України передбачає, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У частині 3 статті 175 ЦПК України зазначено, що позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням

іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини 3 статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).

Аналіз вищезазначених процесуальних норм дає підстави для висновку, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна позиція викладена в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц.

З матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні 16 вересня 2020 року представник відповідача заперечував проти визначеного позивачем розміру витрат на правову допомогу та просив суд його зменшити.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції вказані норми процесуального права врахував.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які стягненні з відповідача на користь позивача, з 19680грн до 15 000грн.

Доводи апеляційної скарги, що відповідач за своїм матеріальним станом не має можливості відшкодувати позивачу вказані витрати, не можуть бути підставою для відмови позивачу у відшкодуванні понесених судових витрат, оскільки це не передбачено нормами процесуального права.

Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач є працездатною особою, молодого віку, а відтак зобов`язаний приймати належні заходи для достатнього матеріального забезпечення не тільки своєї нової родини, але і малолітньої

дочки.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 8 вересня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткових витрат на дитину у сумі 8 142грн 59коп. скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 8 вересня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 у прибуток держави судового збору змінити, зменшивши його розмір з 840грн 80коп. до 768грн 40коп.

Додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року змінити, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 19 680грн до 15 000грн.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.А. Семенюк