Постанова

від 09.02.2021 по справі 916/3581/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2021 року м. ОдесаСправа № 916/3581/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Будішевської Л.О., Філінюка І.Г.

при секретарі - Лук`ященко В.Ю.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 , адвокат Новицька О.В.,

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційні скарги ОСОБА_1 та Садівничого кооперативу ,,ВЕСНА»

на рішення господарського суду Одеської області від 23.09.2020, головуючий суддя в І інстанції Лічман Л.В., судді Невінгловська Ю.М., Д`яченко Т.Г., повний текст якого складено 05.10.2020 в м. Одесі

у справі № 916/3581/19

за позовом: ОСОБА_1

до Садівничого кооперативу ,,ВЕСНА»

про визнання протиправної бездіяльності, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та будинком, зобов`язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Одеської області з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до Садівничого кооперативу ,,ВЕСНА» (далі - СК ,,ВЕСНА» , Кооператив), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність (дії) керівництва СК ,,ВЕСНА» в особі голови СК ,,ВЕСНА» Волошиної А.О. щодо неналежного утримання та благоустрою території (земельних ділянок) загального користування СК ,,ВЕСНА» , а саме: огорожі території СК ,,ВЕСНА» , внутрішньої мережі доріг, вулиць та пожежних проїздів, які знаходяться на території СК ,,ВЕСНА» за адресою: Одеська обл., Біляївський район, Іллінська сільська рада, Садовий кооператив ,,Весна» ;

- усунути ОСОБА_1 , яка проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , перешкоди щодо користування садовою ділянкою та садовим будинком АДРЕСА_2 , які знаходяться у власності ОСОБА_1 , шляхом зобов`язання керівництва СК ,,ВЕСНА» в особі голови СК ,,ВЕСНА» Волошиної А.О. встановити (відновити) огорожу території СК ,,ВЕСНА» та обмежити транзит автотранспорту членів інших садівничих кооперативів та обслуговуючих їх транспортних засобів, встановивши на вулиці Центральній шлагбаум на виїзді з території СК ,,ВЕСНА» на територію садівницького товариства ,,ІСКРА» з метою обмеження транзитного руху автотранспорту через територію СК ,,ВЕСНА» по вул. Центральній, яка знаходиться за адресою: Одеська обл., Біляївський район, Іллінська сільська рада, садовий кооператив ,,ВЕСНА» , за рахунок альтернативних проїздів по існуючих вулицях: ,,Южная» , ,,Цветочная» , ,,Удачная» , ,,Лиманная» , ,,Надежда» , розташованих на території СК ,,ВЕСНА» за адресою: Одеська область, Біляївський район, Іллінська сільська рада;

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що ОСОБА_1 є власником земельної № НОМЕР_1 та садового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 118,1 кв.м., які знаходяться у садівничому кооперативі ВЕСНА садовий масив Надія , та членом СК ,,ВЕСНА» . Зазначений кооператив ВЕСНА створений з метою здійснення комплексного обслуговування об`єктів, які знаходяться в управлінні цього кооперативу, та предметом його діяльності згідно статуту є, зокрема, упорядження і експлуатація, ремонт огорожі території садівничого кооперативу, внутрішньої мережі доріг, благоустрій території загального користування кооперативу. Вже деякій час позивачка не може нормально користуватись своєю власністю та насолоджуватись відпочинком на садибній ділянці, оскільки існує реальна небезпека її життю та її власності, а саме: садовому будинку, сараям, іншим господарським спорудам, які побудовані на цій земельній ділянці, плодовим деревам, кущам і огорожі ділянки, так як через вулицю Центральна в СК ВЕСНА транзитом проходять всі автотранспорті засоби на земельні ділянки всіх садівничих товариств садівничого масиву Надія , що створює у сезон відпочинку дуже інтенсивний та безперервний рух автотранспорту. Бездіяльність голови СК ВЕСНА свідчить про свідоме ігнорування ОСОБА_2 фактів небезпечності внутрішнього проїзду через СК ВЕСНА по вул. Центральній та небезпечності користування належною позивачці власністю у вигляді садової ділянки та садового будинку і її небажання виконувати передбачені статутом СК ВЕСНА обов`язки щодо упорядження і експлуатації, ремонту внутрішньої мережі доріг та надання допомоги членам кооперативу, здійснення благоустрою території загального користування садівничого кооперативу.

Як на правову підставу свого позову позивачка посилалася на положення ст. 41 Конституції України, статей 316, 317, 319, 321, 391 ЦК України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.09.2020 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Садівничого кооперативу ,,ВЕСНА» щодо належного утримання та благоустрою території (земельних ділянок) загального користування Садівничого кооперативу ,,ВЕСНА» , а саме: огорожі території Садівничого кооперативу ,,ВЕСНА» , внутрішньої мережі доріг, вулиць та пожежних проїздів, які знаходяться на території Садівничого кооперативу ,,ВЕСНА» за адресою: Одеська область, Біляївський район, Іллінська сільська рада, садовий кооператив ,,ВЕСНА» .

У решті позову відмовлено.

Стягнуто з Садівничого кооперативу ,,ВЕСНА» на користь ОСОБА_1 1921 грн. судового збору та 4000 вартості проведеної експертизи.

Садівничий кооператив ,,ВЕСНА» у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник зазначає неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права,

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник вказує те, що зазначеним рішенням господарський суд вирішив питання які не відносяться до його компетенції, безпідставно визнав бездіяльність СК "ВЕСНА" протиправною, всупереч закону фактично взяв на себе функції управління діяльністю СК ВЕСНА і незаконно спонукав кооператив до виконання в майбутньому безпідставних вимог ОСОБА_1 , що не відповідає завданням господарського судочинства, а тому рішення суду у даній справі з вищенаведених мотивів повинно бути скасоване в повному обсязі з одночасною відмовою в задоволенні всіх позовних вимог ОСОБА_1 на тій підставі, що при розгляді зазначеної справи судом першої інстанції було допущено суттєве порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Скаржник, зокрема, зазначає, що ОСОБА_1 являється членом СК "ВЕСНА" на підставі добровільно поданої нею заяви і не входить до складу керівництва чи інших органів управління кооперативу, вона не має частки в статутному фонді (майні) СК ВЕСНА , її земельна ділянка № НОМЕР_1 та розташований на ній дачний будинок є самостійним об`єктом власності ОСОБА_1 , а не часткою у спільній (колективній) власності всіх членів СК ,,Весна", тобто ОСОБА_1 є рядовою фізичною особою. Відповідач вважає, що спірні правовідносини між ОСОБА_1 та СК ВЕСНА взагалі не є корпоративними і не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, тому провадження у справі повинно бути закрито на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України. Однак, суд безпідставно не врахував зазначені доводи відповідача і розглянув позов ОСОБА_1 в порядку господарського судочинства, обмежившись тільки коротким посиланням на те, що спір вирішено по суті господарським судом на підставі п.3 ч.1 ст.20 ГПК України. Виходячи із вищенаведеного, скаржник вважає, що господарський суд першої інстанції у даній справі не визначився правильно з характером спірних правовідносин між ОСОБА_1 та СК "ВЕСНА".

Суд обґрунтував рішення з посиланнями як на доказ протиправної бездіяльності СК "ВЕСНА", всупереч приписам ст.5 ЦК України, на діючі на сьогоднішній день нормативні акти, зокрема Державні будівельні норми (ДБН), а не на ті норми, які діяли на час організації та забудови в 1989 році Садівничого масиву "Надежда" відповідно до Генерального плану. Таким чином, суд фактично надав зазначеним нормативним актам ДБН зворотної сили в часі і керувався ними при частковому задоволені позовних вимог.

Скаржник зауважує, що Морозовський садівничий масив "Надежда" не має офіційної назви як населений пункт з визначеною кількістю зареєстрованого та проживаючого постійно населення, не входить до переліку адміністративно- територіальної одиниці Одеської області, а позивач ОСОБА_1 зареєстрована та постійно проживає в м. Одесі. Територія Морозовського садівничого масиву "Надежда", в тому числі СК "ВЕСНА", відповідно до нормативних актів ні в якій мірі не може бути віднесена навіть судовим рішенням до числа сільських населених пунктів чи до території садибної забудови, і до цієї території не можуть бути застосовані зазначені в висновку будівельно-технічної експертизи та рішенні суду норми ДБН, при тому прийняті після забудови Садівничого масиву "Надежда".

Також відповідач вказує те, яким чином СК "ВЕСНА", членами якого являються в основному пенсіонери похилого віку, міг утримувати і повинен утримувати в належному стані відповідно до зазначених в рішенні суду ДБН те, чого на момент організації кооперативу не існувало в натурі і не існує, але суд цього при розгляді справи не врахував і відповідачу незрозуміло, що конкретно повинен робити кооператив, щоб утримувати в належному стані те, чого не було і немає, при цьому не з його вини і яким чином визнання судом протиправною бездіяльності СК "ВЕСНА" само по собі усуне ОСОБА_1 перешкоди в користуванні земельною ділянкою та дачним будинком.

В той же час, встановлення та відновлення в розумінні позивача, огорожі СК "ВЕСНА", покриття головного проїзду, та інші вимоги, зазначені в позові ОСОБА_1 , відноситься до виключної компетенції загальних зборів кооперативу, куди ОСОБА_1 з відповідною офіційною заявою не зверталася, при тому більшість із них можлива тільки в поєднані з рішеннями членів інших кооперативів садівничого масиву "Надежда" та за їх участю, які ні ОСОБА_1 , ані судом до участі в розгляді справи не були залучені.

Так, проїзди до садівницьких товариств та головний проїзд, з`єднуючий територію Садівничого масиву "Надежда" з дорогою Садівничого масиву "Мікрон" і дальше спільно через с.Морозовка з дорогою загального користування села Чоботарівка (с.Морозовка), та проїзди між земельними ділянками, були утворені в межах (розмірах) відповідно до Генерального плану, вони слугували і слугують одночасно і як безперешкодні пожежні проїзди, дозволу на установку на окремих проїздах односторонніх шлагбаумів, при цьому зі сторони масиву "Надежда", СК "ВЕСНА" нікому із своїх членів не надавав, у зв`язку з чим висновок суду в цій частині не відповідає фактичним обставинам і є помилковим.

В той же час, встановлені з власної ініціативи окремих членів СК "ВЕСНА" шлагбауми фактично не являються перешкодою для під`їзду пожежного чи іншого обслуговуючого транспорту, в зв`язку з чим позивач ОСОБА_1 та суд помилково вважають, що вони є перешкодою у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою та дачним будинком, як і те, що демонтаж таких шлагбаумів обмежить рух автотранспорту через територію СК "ВЕСНА" і усуне ОСОБА_1 зазначені перешкоди. Крім того, у СК "ВЕСНА" немає законних повноважень без рішення загальних зборів та згоди членів кооперативу, зокрема тих, які з власної ініціативи установили декілька шлагбаумів на крайніх проїздах біля своїх земельних ділянок, на примусовий демонтаж таких шлагбаумів.

ОСОБА_1 у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення скасувати в частині позовної вимоги, у задоволенні якої було відмовлено та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовну вимогу в цій частині.

Скаржник вважає, що оскаржуване рішення в частині позовної вимоги, яку судом не задоволено, не ґрунтується на законі, суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, мала місце недоведеність висновків, викладених у рішенні першої інстанції дійсним обставинам справи, також суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення, та при прийнятті рішення має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує те, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності СК ВЕСНА щодо належного утримання та благоустрою території (земельних ділянок) загального користування Садівничого кооперативу ВЕСНА , а саме: огорожі території Садівничого кооперативу ВЕСНА , внутрішньої мережі доріг, вулиць та пожежних поїздів, які знаходяться на території Садівничого кооперативу ВЕСНА , правильно встановив всі обставини, та надав їм правову оцінку у відповідності до діючого законодавства України, яке регулювало вказані правовідносини, які діяли на час їх виникнення. Але, відмовляючи позивачу в задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання керівництва СК ВЕСНА встановити (відновити) огорожу території СК ВЕСНА та встановити на вулиці Центральній шлагбаум на виїзді з території СК ВЕСНА на територію СК ІСКРА з метою обмеження транзитного руху автотранспорту через територію СК ВЕСНА по вул. Центральна за рахунок альтернативних проїздів по існуючих вулицях: Южная , Цветочная , Удачная , Лиманная , Надежда , розташованих на території СК ВЕСНА , суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення прийшов до помилкового висновку, який не відповідає дійсним обставинам справи і не підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи. Отже суд першої інстанції правильно встановив певні обставини справи та факти, але зробив неправильний висновок щодо необхідності встановлення огородження території садівничого кооперативу.

Судом першої інстанції під час ухвалення рішення в частині відмови у задоволенні другої позовної вимоги щодо встановлення (відновлення) огорожі території Садівничого кооперативу ВЕСНА не прийняті до уваги письмові докази, які свідчать про встановлення огорожі території СК Весна під час заснування садівничого кооперативу.

Судом першої інстанції не застосовано закон, нормативний акт, який повинен бути застосований і який регулював процедуру створення садівничих товариств і який містив вимоги щодо технічного влаштування колективних садів.

Таким нормативним актом, який підлягає до застосування є Ведомственные строительные нормы. Застройка территорий коллективных садов. Здания и сооружения. Нормы проектирования. ВСН 43-85**, норми якого розповсюджувались на проектування забудови території колективних садів, садових будинків та інших споруд громадського та особистого користування членами садівничих товариств.

Суд першої інстанції дійшов невірного висновку не звернувши увагу на те, що огородження території садівничих товариств (у подальшому змінено назву на кооператив) було законодавчо встановлено і являлось обов`язковою умовою створення та діяльності будь-якого садівничого товариства і цей факт був відображений у статуті Садівничого кооперативу ВЕСНА і у Генеральному плані забудови садового масиву Надія , до складу якого входило Садівниче товариство ВЕСНА , затвердженого рішенням виконавчого комітету Біляївської районної ради від 20.07.1989 року за №284 і який є дійсним на цей час та не зміненим.

Саме правління Садівничого кооперативу ВЕСНА , на думку апелянта, не забезпечило схоронність майна кооперативу до якого віднесено і огородження території колективного саду, яке було встановлено раніше під час створення Садівничого товариства, і саме правління СК ВЕСНА не приймало необхідних заходів щодо своєчасного ремонту споруд, до яких віднесено і огородження території садівничого кооперативу, що і привело до руйнування та повного знищення десь після 2007 року огородження садівничого кооперативу ВЕСНА .

Наявність огорожі колективних садів має на меті належну охорону території садового кооперативу та уникнення випадків крадіжок майна на території кооперативу, а також збереження вулиць та автодоріг кооперативу в належному стані, забезпечення членам кооперативу безпечного знаходження на земельній ділянці та в садовому будинку, а також безпечного відпочинку, та належних умов щодо використання своїх садових будинків та садівничих ділянок за цільовим призначенням - вирощуванням плодово-овочевої продукції та проведення оздоровлення членів кооперативу та їх родин.

У відзиві на апеляційну скаргу СК ВЕСНА позивачка заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить залишити її без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідач просить відмовити у її задоволенні, вважаючи її необґрунтованою.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте відповідач не скористався наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду.

Оскільки частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечення на них, вислухавши пояснення позивачки та її представника, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга СК ВЕСНА підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки № 675, загальною площею 0,0622 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, та садового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 118,1 кв.м., розташованих в Садівничому кооперативі ВЕСНА садовий масив Надія за адресою: Одеська область, Біляївський район, Іллінська сільська рада, вул. Південна, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5107329492019 від 24.01.2019 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 151881528 від 04.01.2019.

Позивачка є членом вказаного Кооперативу згідно з членською книжкою садовода № 4210, виданою у 1989 році.

Відповідно до п.п. 1.1, 2.3 статуту СК ,,ВЕСНА» , зареєстрованого рішенням виконавчого комітету Іллінської сільської ради № 71 від 31.08.2006, Кооператив створений робітниками і службовцями Одеського виробничого об`єднання кондитерської промисловості, на добровільних засадах у відповідності з чинним законодавством, для організації колективного саду; садівничий кооператив є об`єднанням громадян, яке здійснює обслуговування членів садівничого кооперативу і не ставить за мету отримання прибутку.

Пунктами 3.1, 3.2 статуту визначено, що садівничий кооператив створюється для організації колективного саду і використання його членами кооперативу для вирощування фруктів, ягід, овочів та іншої сільськогосподарської продукції, а також створення умов для культурного проведення вільного часу трудящих і їх родин, зміцнення здоров`я, залучення до праці підлітків; предметом діяльності садівничого кооперативу, зокрема, є: надання допомоги членам товариства; упорядження і експлуатація, ремонт огорожі території садівничого кооперативу, внутрішньої мережі доріг, високовольтної і внутрішніх ліній електропередач з виходом на кожну ділянку членів садівничого кооперативу; організація охорони території та об`єктів, що належать садівничому кооперативу та його членам; благоустрій території загального користування садівничого кооперативу; інші незаборонені законом види діяльності садівничого кооперативу згідно рішення загальних зборів або правління садівничого кооперативу, якщо ця діяльність відповідає його меті.

Згідно з п.п. 5.1, 5.7 статуту, членами садівничого кооперативу можуть бути як фізичні так і юридичні особи, які визнають статут кооперативу та дотримуються його вимог, зробили вступні внески, користуються послугами та беруть участь у господарській діяльності кооперативу; член садівничого кооперативу має право, зокрема, приймати участь в обговоренні питань, що розглядаються на спільних зборах (зборах уповноважених) членів кооперативу і засіданнях правління кооперативу, а також вносити пропозиції щодо покращення роботи кооперативу; обирати і бути обраним в правління та ревізійну комісію кооперативу; здійснювати будівництво літнього садового будиночка та інших будівель згідно норм і правил, указаних в статуті; здійснювати інші права, що витікають із статуту кооперативу.

За змістом п. 6.1 статуту, кошти садівничого кооперативу утворюються з вступних, членських та цільових внесків членів кооперативу та інших надходжень згідно з діючим законодавством.

Пунктами 7.1, 7.3, 7.5, 7.8 статуту визначено, що справами садівничого кооперативу керують спільні збори членів кооперативу, а в період між зборами - правління кооперативу. До виключної компетенції спільних зборів входить, зокрема, прийняття та внесення змін до статуту кооперативу, обрання правління та ревізійної комісії кооперативу; затвердження прибутково-видаткового кошторису; рішення на спільних зборах членів кооперативу приймаються простою більшістю голосів відкритим голосуванням; правління садівничого кооперативу є виконавчим органом кооперативу, підзвітним в своїй роботі спільним зборам членів кооперативу; голова правління садівничого кооперативу забезпечує виконання рішень спільних зборів (зборів уповноважених) членів кооперативу і правління кооперативу, представляє кооперативу у відносинах з державними органами та іншими установами і організаціями, укладає від імені кооперативу договори у межах прибутково -вибуткових кошторисів, відкриває поточні рахунки кооперативу.

За змістом положень статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Господарською діяльністю у Господарському кодексі України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності.

Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 ГК України).

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 ГК України).

Зазначені норми кореспондуються із нормами статей 83, 85, 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України "Про кооперацію".

За змістом положень статей 2, 6, 9 Закону України "Про кооперацію" кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Обслуговуючий кооператив це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (статті 2, 23 Закону України "Про кооперацію").

Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

Згідно з положеннями статті 12 Закону України "Про кооперацію" основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.

Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 509/577/18, від 01.10.2019 у справі № 910/7554/18, від 17.12.2019 № 904/4887/18.

Таким чином, враховуючи зазначену правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про те, що спір у даній справі виник з корпоративних відносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, за змістом, зокрема, пунктів 1, 3, 4, частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

Положення статті 20 цього Кодексу передбачають визначення юрисдикції господарських судів у справі як за суб`єктним, так і за предметним критерієм. Отже, визначення юрисдикції цієї справи залежить від змісту права, на захист якого позивачка подала позов як учасник господарської організації (СК ВЕСНА ) у зв`язку із порушенням (на думку позивачки) її корпоративних прав.

Відповідно до приписів частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Участь у товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин (частина третя статті 167 Господарського кодексу України).

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи.

За змістом положень статті 4, частини першої статті 20 Господарського кодексу України та статті 167 Господарського кодексу України сторонами корпоративного спору є або юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), або учасники юридичної особи, які володіють корпоративними правами, у тому числі учасник, який вибув.

Як вже було зазначено вище, згідно з положеннями статті 12 Закону України "Про кооперацію" основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Звертаючись до господарського суду з цим позовом ОСОБА_1 вказує про порушення її корпоративних прав як члена СК ВЕСНА на безпечне користування своєю ділянкою і садовим будинком та здоровий відпочинок внаслідок допущеної бездіяльності керівництва садівничого кооперативу ВЕСНА , всупереч меті створення та предмету діяльності останнього.

Судом установлено, що відповідно до статутних положень СК ВЕСНА , садівничий кооператив є об`єднанням громадян, яке здійснює обслуговування членів садівничого кооперативу і не ставить за мету отримання прибутку; садівничий кооператив створюється для організації колективного саду і використання його членами кооперативу для вирощування фруктів, ягід, овочів та іншої сільськогосподарської продукції, а також створення умов для культурного проведення вільного часу трудящих і їх родин, зміцнення здоров`я, залучення до праці підлітків; предметом діяльності садівничого кооперативу, зокрема, є: надання допомоги членам товариства; упорядження і експлуатація, ремонт огорожі території садівничого кооперативу, внутрішньої мережі доріг, високовольтної і внутрішніх ліній електропередач з виходом на кожну ділянку членів садівничого кооперативу; організація охорони території та об`єктів, що належать садівничому кооперативу та його членам; благоустрій території загального користування садівничого кооперативу (п.п. 2.3. 3.1, 3.2 статуту).

Якщо учасник господарської організації обґрунтовує позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності керівництва юридичної особи щодо неналежного утримання та благоустрою території (земельних ділянок) загального користування порушенням своїх корпоративних прав, то такий спір є спором про право управління господарською організацією, користування послугами цієї організації та щодо діяльності такої організації, має ознаки корпоративного і належить до юрисдикції господарських судів.

Отже, якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням корпоративних прав такого учасника, то цей спір є спором про право управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарських судів незалежно від того, чи є сторонами у справі фізичні особи. При цьому вирішення питання про наявність чи відсутність такого порушення та відповідно підстав для задоволення позову з`ясовується судами під час розгляду справи по суті позовних вимог (наведений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі № 916/1295/18 (провадження № 12-4гс19)).

Таким чином, з огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин колегія суддів вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки цей спір має ознаки корпоративного.

Наведеним спростовуються викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, що спірні правовідносини між ОСОБА_1 та СК ВЕСНА взагалі не є корпоративними і не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, тому провадження у справі повинно бути закрито на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України.

Задовольняючи позов в частині визнання протиправною бездіяльності СК ,,ВЕСНА» щодо належного утримання та благоустрою території (земельних ділянок) загального користування, а саме огорожі території СК ,,ВЕСНА» , внутрішньої мережі доріг, вулиць та пожежних проїздів, які знаходяться на території СК ,,ВЕСНА» , місцевий господарський суд виходив із того, що наявними у матеріалах справи доказами, у т.ч. довідкою про результати вимірів якості повітря та поверхневого ґрунту, висновком судової будівельно-технічної експертизи, підтверджується невиконання СК ,,ВЕСНА» основних завдань кооперації, наведених в ч.2 ст.3 Закону України ,,Про кооперацію» , та предмету діяльності кооперативу, який відображено в п.3.2 статуту СК ,,ВЕСНА» , в частині захисту прав членів, створення і розвитку інфраструктури, необхідної для провадження діяльності садівничого кооперативу.

Проте, колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з таким висновком місцевого суду, з огляду на таке.

Колегія суддів враховує, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання чи оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (ч. 2 ст. 45 ГПК України).

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем чи прокурором способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (наведену правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19).

Крім того, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі №910/16979/17 виклала правовий висновок про те, що законом не передбачений такий спосіб захисту цивільних прав або інтересів, як визнання незаконною бездіяльності суб`єкта цивільних правовідносин, адже задоволення відповідної вимоги не здатне призвести до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів. Тому, встановлення певних обставин не є належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин.

Таким чином, обраний позивачкою спосіб захисту свого права шляхом визнання протиправною бездіяльності керівництва СК ,,ВЕСНА» в особі голови СК ,,ВЕСНА» Волошиної А.О. щодо неналежного утримання та благоустрою території (земельних ділянок) загального користування СК ,,ВЕСНА» , а саме: огорожі території СК ,,ВЕСНА» , внутрішньої мережі доріг, вулиць та пожежних проїздів, які знаходяться на території СК ,,ВЕСНА» , не забезпечує реального захисту порушеного права, оскільки у будь-якому випадку не призведе до його поновлення через наявність заперечень відповідача, що унеможливлює задоволення позову в цій частині.

З огляду на встановлену апеляційним судом обставину обрання позивачкою неналежного способу захисту права та охоронюваного законом інтересу в цій частині, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині, колегія суддів не вважає доцільним досліджувати інші доводи відповідача, викладені ним в обґрунтування вимог апеляційної скарги.

Водночас, колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині усунення ОСОБА_1 перешкод щодо користування садовою ділянкою та садовим будинком шляхом зобов`язання керівництва СК ,,ВЕСНА» в особі голови СК ,,ВЕСНА» Волошиної А.О. встановити (відновити) огорожу території СК ,,ВЕСНА» та обмежити транзит автотранспорту членів інших садівничих кооперативів та обслуговуючих їх транспортних засобів, встановивши на вулиці Центральній шлагбаум на виїзді з території СК ,,ВЕСНА» на територію садівничого товариства ,,ІСКРА» з метою обмеження транзитного руху автотранспорту через територію СК ,,ВЕСНА» по вул. Центральній за рахунок альтернативних проїздів по існуючих вулицях: ,,Южная» , ,,Цветочная» , ,,Удачная» , ,,Лиманная» , ,,Надежда» .

Так, за змістом ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Судовий захист права власності та майнових інтересів власників - осіб, названих у ст. 4 ГПК України, здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Так, в силу вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).

Негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

З правового аналізу вказаної норми вбачається, що вона регулює захист права власності не в будь - якому випадку, а саме в разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та/або розпорядження майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов`язані з позбавленням володіння майном.

Статтею 15 Закону України ,,Про кооперацію» визначено, що вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить:

затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу;

утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу;

заслуховування звітів його органів управління і органів контролю;

затвердження порядку розподілу доходу кооперативу;

визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв;

визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу;

визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу;

затвердження річного звіту і балансу кооперативу;

затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства;

прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном;

утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників;

прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об`єднань;

прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.

Пунктами 7.1, 7.3, 7.5, 7.8 статуту СК ,,ВЕСНА» передбачено, що справами садівничого кооперативу керують спільні збори членів кооперативу, а в період між зборами - правління кооперативу. До виключної компетенції спільних зборів входить, зокрема, прийняття та внесення змін до статуту кооперативу; обрання правління та ревізійної комісії кооперативу; затвердження прибутково-видаткового кошторису; визначення трудової участі членів кооперативу в роботах, що проводяться колективно, затвердження плану агротехнічних заходів; затвердження видів робіт, здійснення їх за трудовими угодами, штату робітників, з якими кооператив укладає трудові договори, вирішення питань оплати їх роботи; рішення на спільних зборах членів кооперативу приймаються простою більшістю голосів відкритим голосуванням; правління садівничого кооперативу є виконавчим органом кооперативу, підзвітним в своїй роботі спільним зборам членів кооперативу; голова правління садівничого кооперативу забезпечує виконання рішень спільних зборів (зборів уповноважених) членів кооперативу і правління кооперативу, представляє кооперативу у відносинах з державними органами та іншими установами і організаціями, укладає від імені кооперативу договори у межах прибутково - вибуткових кошторисів, відкриває поточні рахунки кооперативу.

Відповідно до положень ст.16 Закону України ,,Про кооперацію» виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу. Виконавчий орган кооперативу: здійснює управління кооперативом у період між загальними зборами членів кооперативу, забезпечує виконання їх рішень; представляє кооператив у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, юридичними та фізичними особами; укладає угоди між кооперативом та іншими особами; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу. Виконавчий орган може бути наділений іншими повноваженнями, визначеними вищим органом управління кооперативу або статутом кооперативу.

Пункт 7.6 статуту СК ,,ВЕСНА» закріплює компетенцію правління садівничого кооперативу, яке, зокрема, веде облік майна та коштів кооперативу, розпоряджається ними у межах прибутково-видаткового кошторису, затвердженого зборам уповноважених членів кооперативу; організує роботу з водопостачання, електрифікації, будівництва доріг, огородженню саду та інші роботи, що проводяться з рішення спільних зборів членів кооперативу; складає прибутково-видаткові кошториси, представляє їх на затвердження спільних зборів (зборів уповноважених) членів кооперативу і звітує загальним зборам (зборам уповноважених) про свою роботу; укладає договір на виконання робіт і надання послуг для кооперативу; вносить на розгляд спільних зборів членів кооперативу питання, що входять до його компетенції, і вирішує інші питання, пов`язані з діяльністю кооперативу.

Таким чином, питання щодо будівництва доріг, встановлення (відновлення) огорожі території СК ,,ВЕСНА» та обмеження транзиту автотранспорту членів інших садівничих кооперативів, у т.ч. шляхом встановлення шлагбаумів, відносяться до внутрішньої діяльності кооперативу. Для їх вирішення загальні збори членів кооперативу обирають правління, яке організує відповідну роботу на підставі рішення загальних зборів членів кооперативу. Суд як орган державної влади не може підміняти органи управління кооперативу. Саме вони, виходячи з мети діяльності та нагальних потреб, повинні вирішувати статутні завдання кооперативу, в той час як суд може за зверненням члена кооперативу перевірити законність діянь юридичної особи.

За таких обставин, у суду відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача вчинити дії, які хоча і відносяться до компетенції загальних зборів та правління СК ,,ВЕСНА» , проте не були предметом їх розгляду.

Беручи до уваги зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що не можна стверджувати про те, що керівництво садівничого кооперативу ВЕСНА в особі голови кооперативу Волошиної А.О. протиправно вчиняє перешкоди позивачці у реалізації нею повноважень розпорядження та користування належним їй майном.

За таких обставин господарський суд дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи позивачки, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені позивачкою в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог її апеляційної скарги.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення господарського суду Одеської області у даній справі в частині задоволення позову про визнання протиправною бездіяльності Садівничого кооперативу ,,ВЕСНА» щодо належного утримання та благоустрою території (земельних ділянок) загального користування Садівничого кооперативу ,,ВЕСНА» , а саме: огорожі території Садівничого кооперативу ,,ВЕСНА» , внутрішньої мережі доріг, вулиць та пожежних проїздів, які знаходяться на території Садівничого кооперативу ,,ВЕСНА» , прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, що є підставою для його скасування в цій частині та прийняття нового рішення в цій частині про відмову у задоволення позову, а в решті рішення має бути залишено без змін як законне та обґрунтоване.

Відповідно до ст. 129, п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України у зв`язку із скасуванням судового рішення місцевого суду в оскаржуваній частині та ухваленням нового рішення, підлягають перерозподілу і судові витрати, а саме підлягають стягненню з позивачки на користь відповідача витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 5763 грн.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Садівничого кооперативу ,,ВЕСНА» задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 23 вересня 2020 року у справі № 916/3581/19 в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Садівничого кооперативу ,,ВЕСНА» про визнання протиправною бездіяльності Садівничого кооперативу ,,ВЕСНА» щодо належного утримання та благоустрою території (земельних ділянок) загального користування Садівничого кооперативу ,,ВЕСНА» , а саме: огорожі території Садівничого кооперативу ,,ВЕСНА» , внутрішньої мережі доріг, вулиць та пожежних проїздів, які знаходяться на території Садівничого кооперативу ,,ВЕСНА» за адресою: Одеська область, Біляївський район, Іллінська сільська рада, садовий кооператив ,,ВЕСНА» та розподілу судових витрат - скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В решті рішення господарського суду Одеської області від 23 вересня 2020 року у справі № 916/3581/19 залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Садівничого кооперативу ,,ВЕСНА» (67630, Одеська обл., Біляївський р-н, с. Чоботарівка, код 25829099) судовий збір у розмірі 5763 грн., сплачений за подання та розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 12.02.2021.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Будішевська Л.О.

Філінюк І.Г.