Постанова

від 24.06.2021 по справі 916/3581/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/3581/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кондратової І. Д., Мамалуя О. О.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Одеської області

у складі колегії суддів Лічмана Л. В., Невінгловської Ю. М., Д?яченко Т. Г.

від 23 вересня 2020 року

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів Бєляновського В. В., Будішевської Л. О., Філінюка І. Г.

від 09 лютого 2021 року

у справі за позовом ОСОБА_1

до Садівничого кооперативу ВЕСНА

про визнання протиправної бездіяльності, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та будинком, зобов?язання вчинити дії

за участю представників:

позивача: Новицька О. В., ОСОБА_1

відповідача: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Садівничого кооперативу ВЕСНА , в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову, що надійшла до суду 03 лютого 2020 року, у редакції, яку місцевий господарський суд прийняв до розгляду, просила:

- визнати протиправною бездіяльність (дії) керівництва Садівничого кооперативу ВЕСНА в особі його голови Волошиної Алли Олегівни щодо неналежного утримання та благоустрою території (земельних ділянок) загального користування Садівничого кооперативу ВЕСНА , а саме: огорожі території Садівничого кооперативу ВЕСНА , внутрішньої мережі доріг, вулиць та пожежних проїздів, які знаходяться на території Садівничого кооперативу ВЕСНА за адресою: Одеська область, Біляївський район, Іллінська сільська рада, Садовий кооператив Весна ;

- усунути ОСОБА_1 , яка проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , перешкоди щодо користування садовою ділянкою та садовим будинком в„– 675 за адресою: вул. Південна, Садівничий кооператив ВЕСНА , с/рада Іллінська, Біляївський район, Одеська область , які знаходяться у власності ОСОБА_3 , шляхом зобов`язання керівництва Садівничого кооперативу ВЕСНА в особі його голови Волошиної А. О. встановити (відновити) огорожу території Садівничого кооперативу ВЕСНА та обмежити транзит автотранспорту членів інших садівничих кооперативів та обслуговуючих їх транспортних засобів, встановивши на вулиці Центральній шлагбаум на виїзді з території Садівничого кооперативу ВЕСНА на територію Садівницького товариства ІСКРА з метою обмеження транзитного руху автотранспорту через територію Садівничого кооперативу ВЕСНА по вул. Центральній, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Біляївський район, Іллінська сільська рада, садовий кооператив ВЕСНА , за рахунок альтернативних проїздів по існуючих вулицях: Южная, Цветочная, Удачная, Лиманная, Надежда, розташованих на території Садівничого кооперативу ВЕСНА за адресою: Одеська область, Біляївський район, Іллінська сільська рада.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки № 675 , площею 0,0622 га (кадастровий номер 5121082800:01:001:0266) та розміщених на цій земельній ділянці садового будинку загальною площею 118,1 кв.м та господарських будівель і споруд, які знаходяться на території Садівничого кооперативу ВЕСНА , є членом зазначеного кооперативу. Зазначене майно знаходяться на перетині вулиць Південної та Центральної Садівничого кооперативу ВЕСНА , біля дороги, де існує небезпечний поворот та відбувається інтенсивний дорожній рух автомобільного транспорту, зокрема транзитний рух до інших садівничих кооперативів. Зазначені поворот та дорога по вулиці Центральній облаштовані з порушенням вимог ДБН, що створює небезпеку життю та власності позивачки, а саме: її садовому будинку, господарським будівлям і спорудам, плодовим деревам, кущам і огорожі ділянки, створює їй перешкоди у користуванні її майно. Однак Садівничий кооператив ВЕСНА в особі його голови Волошиної А. О. в порушення визначених його статутом завдань та обов`язків голови кооперативу не вчиняє дій з належного утримання та благоустрою території загального користування кооперативу, зокрема огорожі території кооперативу, внутрішньої мережі його доріг, вулиць та пожежних проїздів. За твердженням позивачки бездіяльність голови Садівничого кооперативу ВЕСНА свідчить про свідоме ігнорування фактів небезпечності внутрішнього проїзду через кооператив по вулиці Центральній та небезпечності користування належною позивачці власністю у вигляді садової ділянки та садового будинку і її небажання виконувати передбачені статутом кооперативу обов`язки щодо упорядження і експлуатації, ремонту внутрішньої мережі доріг та надання допомоги членам кооперативу, здійснення благоустрою території загального користування садівничого кооперативу.

Позивачка посилається на порушення її корпоративних прав як члена Садівничого кооперативу ВЕСНА на безпечне користування своєю ділянкою і садовим будинком та здоровий відпочинок внаслідок допущеної бездіяльності керівництва садівничого кооперативу ВЕСНА , всупереч меті створення та предмету діяльності останнього.

Як на правову підставу позову позивачка посилалася на положення статті 41 Конституції України, статей 316, 317, 319, 391 Цивільного кодексу України.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Садівничий кооператив ВЕСНА (ідентифікаційний код - 25829099) був створений робітниками і службовцями Одеського виробничого об`єднання кондитерської промисловості на добровільних засадах відповідно до чинного законодавства, для організації колективного саду.

Місцезнаходженням Садівничого кооперативу ВЕСНА є село Чоботорівка, Біляївський район, Одеська область.

Садівничий кооператив є юридичною особою, об`єднанням громадян, яке здійснює обслуговування членів садівничого кооперативу і не ставить за мету отримання прибутку (пункти 1.1., 1.3., 2.2., 2.3. статуту Садівничого кооперативу ВЕСНА , зареєстрованого рішенням Виконавчого комітету Іллінської сільської ради № 71 від 31 серпня 2006 року).

Згідно з пунктами 3.1., 3.2. статуту Садівничого кооперативу ВЕСНА садівничий кооператив створюється для організації колективного саду і використання його членами кооперативу для вирощування фруктів, ягід, овочів та іншої сільськогосподарської продукції, а також створення умов для культурного проведення вільного часу трудящих і їх родин, зміцнення здоров`я, залучення до праці підлітків.

Предметом діяльності садівничого кооперативу є, зокрема: надання допомоги членам товариства; упорядження і експлуатація, ремонт огорожі території садівничого кооперативу, внутрішньої мережі доріг, високовольтної і внутрішніх ліній електропередач з виходом на кожну ділянку членів садівничого кооперативу; організація охорони території та об`єктів, що належать садівничому кооперативу та його членам; благоустрій території загального користування садівничого кооперативу; інші незаборонені законом види діяльності садівничого кооперативу згідно рішення загальних зборів або правління садівничого кооперативу, якщо ця діяльність відповідає його меті.

Згідно з пунктами 5.1., 5.7. статуту Садівничого кооперативу ВЕСНА членами садівничого кооперативу можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які визнають статут кооперативу та дотримуються його вимог, зробили вступні внески, користуються послугами та беруть участь у господарській діяльності кооперативу.

Член садівничого кооперативу має право, зокрема, приймати участь в обговоренні питань, що розглядаються на спільних зборах (зборах уповноважених) членів кооперативу і засіданнях правління кооперативу, а також вносити пропозиції щодо покращення роботи кооперативу; обирати і бути обраним в правління та ревізійну комісію кооперативу; здійснювати будівництво літнього садового будиночка та інших будівель згідно норм і правил, указаних в статуті; здійснювати інші права, що витікають із статуту кооперативу.

За змістом пункту 6.1. статуту Садівничого кооперативу ВЕСНА кошти садівничого кооперативу утворюються з вступних, членських та цільових внесків членів кооперативу та інших надходжень згідно з діючим законодавством.

Відповідно до пунктів 7.1., 7.5., 7.6., 7.8. статуту Садівничого кооперативу ВЕСНА справами садівничого кооперативу керують спільні збори членів кооперативу, а у період між зборами - правління кооперативу.

До виключної компетенції спільних зборів входить, зокрема, прийняття та внесення змін до статуту кооперативу, обрання правління та ревізійної комісії кооперативу; затвердження прибутково-видаткового кошторису, розгляд скарг на рішення правління та ревізійної комісії кооперативу, дострокове вікликання членів правління та ревізійної комісії кооперативу.

Правління садівничого кооперативу є виконавчим органом кооперативу, підзвітним у своїй роботі спільним зборам членів кооперативу. Правління обирається з членів кооперативу строком на 2 роки кількістю не менш 2 особи. Зі складу правління обирається голова правління, секретар.

Правління садівничого кооперативу, зокрема організовує роботу з водопостачання, електрифікації, будівництва доріг, огородження саду та інші роботи, що проводяться за рішенням спільних зборів членів кооперативу, вносить на розгляд спільних загальних зборів членів кооперативу питання, що входять до його компетенції і вирішує інші питання, пов`язані з діяльністю кооперативу.

Голова правління садівничого кооперативу забезпечує виконання рішень спільних зборів (зборів уповноважених) членів кооперативу і правління кооперативу, представляє кооператив у відносинах з державними органами та іншими установами і організаціями, укладає від імені кооперативу договори у межах прибутково-вибуткових кошторисів, відкриває поточні рахунки кооперативу.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки № 675 , загальною площею 0,0622 га га (кадастровий номер 5121082800:01:001:0266) з цільовим призначенням - для ведення садівництва, та розміщених на цій земельній ділянці садового будинку загальною площею 118,1 кв.м та господарських будівель і споруд, розташованих на території Садівничого кооперативу ВЕСНА , садовий масив Надія за адресою: Одеська область, Біляївський район, Іллінська сільська рада, вул. Південна , що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5107329492019 від 24 січня 2019 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 151881528 від 04 січня 2019 року.

Згідно з членською книжкою садовода № 4210, виданою у 1989 році, ОСОБА_1 є членом Садівничого кооперативу ВЕСНА

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд Одеської області рішенням від 23 вересня 2020 року позов задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність Садівничого кооперативу ВЕСНА щодо належного утримання та благоустрою території (земельних ділянок) загального користування Садівничого кооперативу ВЕСНА , а саме: огорожі території Садівничого кооперативу ВЕСНА , внутрішньої мережі доріг, вулиць та пожежних проїздів, які знаходяться на території Садівничого кооперативу ВЕСНА за адресою: Одеська область, Біляївський район, Іллінська сільська рада, Садовий кооператив ВЕСНА . У решті позову відмовив. Стягнув з Садівничого кооперативу ВЕСНА на користь ОСОБА_1 1 921,00 грн судового збору та 4 000,00 вартості проведеної експертизи.

Рішення місцевого господарського суду в частині задоволених позовних вимог мотивоване тим, що наявними у матеріалах справи доказами, зокрема наданими позивачем довідкою про результати вимірів якості повітря та поверхневого ґрунту, висновком судової будівельно-технічної експертизи, підтверджується невиконання Садівничим кооперативом ВЕСНА визначених Законом України Про кооперацію та статутом основних завдань кооперації щодо захисту прав членів, створення і розвитку інфраструктури, необхідної для провадження діяльності садівничого кооперативу. При цьому суд визнав протиправною саме бездіяльність, а не дії відповідача, щодо належного утримання та благоустрою території загального користування кооперативу, а не неналеженого , як помилково зазначив позивач у прохальній частині позову, оскільки, за висновком суду, бездіяльність , виходячи з правильності формулювань цього слова, існує саме щодо належного виконання обов`язків, а також суд дішов висновку про те, що ця позовна вимога підлягає задоволенню саме щодо Садівничого кооперативу ВЕСНА , до якого заявлені вимоги, а не до ОСОБА_4 , яка не є відповідачем у справі.

Відмовляючи у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов`язання керівництва відповідача вчинити дії з упорядкування внутрішньої території загального користування кооперативу, суд виходив з того, що передумови для зобов`язання відповідача вчинити ці дії відсутні, оскільки вчинення таких дій хоча і відносяться до компетенції загальних зборів та правління Садівничого кооперативу ВЕСНА , проте не були предметом їх розгляду. Крім того за висновком суду ця вимога заявлена позивачкою на підставі статті 391 Цивільного кодексу України, однак такий спосіб захисту права власності (користування) не застосовується при вирішенні корпоративних спорів.

Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 09 лютого 2021 року скасував рішення Господарського суду Одеської області від 23 вересня 2020 року в частині задоволення позову про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо належного утримання та благоустрою території (земельних ділянок) загального користування Садівничого кооперативу ВЕСНА , та розподілу судових витрат, ухвалив у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. У решті рішення Господарського суду Одеської області від 23 вересня 2020 року - залишив без змін. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Садівничого кооперативу ВЕСНА 5 763,00 грн судового збору, сплаченого за подання та розгляд апеляційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо належного утримання та благоустрою території (земельних ділянок) загального користування Садівничого кооперативу ВЕСНА , суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір, який виник між сторонами у цій справі, є корпоративним та належить до юрисдикції господарського суду, проте обраний позивачкою спосіб захисту свого права шляхом визнання протиправною бездіяльності керівництва Садівничого кооперативу ВЕСНА в особі його голови Волошиної А. О. щодо неналежного утримання та благоустрою території (земельних ділянок) загального користування Садівничого кооперативу ВЕСНА є неналежним та неефективним, не забезпечує реального захисту порушеного права, не призведе до його поновлення. При цьогму суд врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/16979/17.

В іншій частині позовних вимог суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивачка - ОСОБА_1 просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09 лютого 2021 року повністю, а рішення Господарського суду Одеської області від 23 вересня 2020 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та направити справу № 916/3581/19 у скасованій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині (у частині задоволених позовних вимоги) рішення Господарського суду Одеської області від 23 вересня 2020 року залишити в силі.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржниця послалася на пункти 1, 2, 3, 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначила про те, що:

- (щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України) суди попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні за цільовим призначенням садівничим будинком та садовою земельною ділянкою дійшли помилкового висновку про те, що юрисдикція суду не поширюється на спори щодо оскарження рішень та дій кооперативу, які віднесені до його внутрішньої компетенції, не врахували висновки Верховного Суду щодо помилковості цього висновку, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження №14-113цс20), від 27 лютого 2019 року у справі № 738/1772/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 759/11487/16-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18-ц, від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18;

- (щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України) суд апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо належного утримання та благоустрою території (земельних ділянок) загального користування Садівничого кооперативу ВЕСНА дійшов помилкового висновку про те, що зазначений обраний позивачкою спосіб захисту своїх порушених прав є неналежним та неефективним, помилково врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/16979/17, який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин у цій справі, оскільки зроблений у правовідносинах, які не є подібними правовідносинам у цій справі. Крім того скаржник вважає, що існують підстави для відступлення від висновків Верховного Суду про відмову у задоволенні позову через неправильність обраного позивачем способу захисту порушеного права, викладених у постанові Великої палати Верховного Суду 14 травня 2019 року у справі № 910/16979/17, а також постановах Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 910/1972/17, від 23 травня 2019 року у справі № 920/301/18, від 25 червня 2019 року у справі № 922/1500/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 902/377/19. В обґрунтування підстав для відступу від зазначених висновків Верховного Суду скаржник послався на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду, викладену до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

- (щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України) суди попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні за цільовим призначенням садівничим будинком та садовою земельною ділянкою неправильно застосували частину другу статті 3 та статтю 12 Закону України Про кооперацію , висновок Верховного Суду щодо застосування яких у правовідносинах, пов`язаних з діяльністю садівничого кооперативу, виконанням його статутних завдань та наданням послуг його членам відповідно до законодавства у певних сферах діяльності, зокрема вимог Генерального плану та норм ДБН, за умови не проведення загальних зборів та неможливості їх скликання і оскарження, відсутній;

- (щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України) суди попередніх інстанцій при розгляді позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні за цільовим призначенням садівничим будинком та садовою земельною ділянкою не дослідили зібрані у справі докази, що підтверджують обставини встановлення огорожі території Садівничого кооперативу Весна при його заснуванні та визнання відповідачем факту існування цієї огорожі раніше.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу позивачки залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. У спростування доводів скаржника відповідач зазначає про те, що:

- доводи позивачки про існування огорожі території Садівничого кооперативу Весна при його заснуванні є неправдивими та недоведеними, оскільки окремої огорожі та окремих в`їзних воріт з моменту організації Садівничого кооперативу Весна не існувало та їх існування не було передбачене Генеральним планом забудови садівничого масиву Надія , позивачка не надає жодного доказу в обґрунтування обставин наявності огорожі земельних ділянок Садівничого кооперативу Весна ;

- доводи позивачки про те, що ця справа зачіпає інтереси інших багатьох членів садівничих кооперативів є недоведеними, оскільки позивачка не зазначає жодного свідка, який би міг підтвердити її доводи;

- позивачка помилково посилається на непроведення загальних зборів членів кооперативу, неможливість їх скликання та оскарження;

- спірні правовідносини, що склалися між сторонами у цій справі не є корпоративними та не підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства;

- суд апеляційної інстанції при визначенні належності обраного позивачкою способу захисту порушених прав / інтересів у цій справі правильно врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/16979/17, правовідносини у якій є найбільш подібними правовідносинам, що склалися між сторонами у цій справі;

- правові висновки Верховного Суду, на які посилається позивачка, зроблені у неподібних цій справі правовідносинах.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи позивачки, наведені у касаційній скарзі, та доводи відповідача, наведені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши обґрунтованість заявлених позивачкою у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

7.1. Щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній скарзі позивач в обґрунтування підстави касаційного оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 23 вересня 2020 року та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 09 лютого 2021 року у цій справі, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, послався на те, що суди попередніх інстанції при розгляді позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні майном дійшли помилкового висновку про те, що юрисдикція суду не поширюється на спори щодо оскарження рішень та дій кооперативу, які віднесені до його внутрішньої компетенції, не врахували висновки Верховного Суду щодо помилковості цього висновку, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження №14-113цс20), від 27 лютого 2019 року у справі № 738/1772/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 759/11487/16-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18-ц, від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Однак, позивачка, посилаючись як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі на пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не зазначила, які саме норми права були неправильно застосовані судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень у частині відмови у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні майном, висновки Верховного Суду щодо застосування яких на її думку не врахували суди попередніх інстанцій.

За змістом положень пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Критеріями визначення подібності правовідносин в іншій аналогічній справі є: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет) (ухвала об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, пункт 40 постанов Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц).

Отже для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Проаналізувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження №14-113цс20), від 27 лютого 2019 року у справі № 738/1772/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 759/11487/16-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18-ц, від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18, на які послалася позивачка у касаційній скарзі як на висновки Верховного Суду, що не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах не є подібними правовідносинам, які склалися між сторонами у цій справі № 916/3581/19, що переглядається, з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі № 916/3581/19 з урахуванням заяви про зміну предмету позову, що надійшла до суду 03 лютого 2020 року, у редакції, яку місцевий господарський суд прийняв до розгляду, є:

- визнання протиправною бездіяльності (дій) керівництва Садівничого кооперативу ВЕСНА в особі його голови Волошиної Алли Олегівни щодо неналежного утримання та благоустрою території (земельних ділянок) загального користування Садівничого кооперативу ВЕСНА , а саме: огорожі території Садівничого кооперативу ВЕСНА , внутрішньої мережі доріг, вулиць та пожежних проїздів, які знаходяться на території Садівничого кооперативу ВЕСНА за адресою: Одеська область, Біляївський район, Іллінська сільська рада, Садовий кооператив Весна ;

- усунення перешкод у користуванні майном: садовою ділянкою та садовим будинком, які знаходяться у власності ОСОБА_3 , шляхом зобов`язання керівництва Садівничого кооперативу ВЕСНА в особі його голови Волошиної А. О. встановити (відновити) огорожу території Садівничого кооперативу ВЕСНА та обмежити транзит автотранспорту членів інших садівничих кооперативів та обслуговуючих їх транспортних засобів, встановивши на вулиці Центральній шлагбаум на виїзді з території Садівничого кооперативу ВЕСНА на територію Садівницького товариства ІСКРА з метою обмеження транзитного руху автотранспорту через територію Садівничого кооперативу ВЕСНА за рахунок альтернативних проїздів по існуючих вулицях.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Садівничий кооператив ВЕСНА в особі його голови Волошиної А. О. в порушення визначених його статутом завдань та обов`язків голови кооперативу не вчиняє дій з належного утримання та благоустрою території загального користування кооперативу, зокрема огорожі території кооперативу, внутрішньої мережі його доріг, вулиць та пожежних проїздів. За твердженням позивачки бездіяльність голови Садівничого кооперативу ВЕСНА свідчить про свідоме ігнорування фактів небезпечності внутрішнього проїзду через кооператив по вулиці Центральній та небезпечності користування належною позивачці власністю у вигляді садової ділянки та садового будинку і її небажання виконувати передбачені статутом кооперативу обов`язки щодо упорядження і експлуатації, ремонту внутрішньої мережі доріг та надання допомоги членам кооперативу, здійснення благоустрою території загального користування садівничого кооперативу.

Позивачка посилається на порушення її корпоративних прав як члена Садівничого кооперативу ВЕСНА на безпечне користування своєю ділянкою і садовим будинком та здоровий відпочинок внаслідок допущеної бездіяльності керівництва садівничого кооперативу ВЕСНА , всупереч меті створення та предмету діяльності останнього.

З огляду на суб`єктний склад учасників спору, заявлені позивачем предмет та підстави позову спірні правовідносини у цій справі є такими, що склалися між членом садівничого кооперативу та садівничим кооперативом щодо діяльності останнього, управління кооперативом, користування його послугами та мають характер корпоративних відносин, про що обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами у справах № 683/351/16-ц (провадження №14-113цс20), № 738/1772/17, № 759/11487/16-ц, № 910/7554/18, № 640/1029/18-ц та № 904/4887/18, на які послалася позивачка у касаційній скарзі як на висновки Верховного Суду, що не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі, також мають характер корпоративних. Проте Верховний Суд зазначає, що сама лише схожість характеру спірних правовідносин не може свідчити про їх подібність, оскільки у межах такої загальної категорії спорів як корпоративні спори можуть заявлятися різні за предметом і підставами позови, можуть відрізнятися і суб`єктний склад сторін спору, і обставини кожної конкретної справи.

Як вбачається предметом позовів у справах, на висновки Верховного Суду у яких послалася позивачка у касаційній скарзі, було:

- у справі № 683/351/16-ц - визнання незаконним та скасування постанов зборів споживчого товариства, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди;

- у справі № 738/1772/17 - визнання позачергових загальних зборів пайовиків споживчого товариства такими, що не відбулися; визнання недійсними рішень цих позачергових зборів; зобов`язання державного реєстратора скасувати державну реєстрацію змін і відомостей, внесених до реєстру на підстави цих рішень;

- у справі № 759/11487/16-ц - визнання недійсним рішення членів правління кооперативу та членів ревізійної комісії;

- у справі № 910/7554/18 - визнання недійсним рішення загальних зборів кооперативу та скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб;

- у справі № 640/1029/18 - визнання недійсним рішення загальних зборів членів кооперативу та внесення змін до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб;

- у справі № 904/4887/18 - визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів членів кооперативу та скасування реєстраційних дій.

Підставами позовів у зазначених справах було порушення порядку скликання та проведення загальних зборів, зборів правління, ревізійної комісії, на яких були прийняті спірні рішення, а також невідповідність прийнятих спірних рішень вимогам чинного законодавства та статуту юридичних осіб.

Отже спірні правовідносини у зазначених справах також як і у цій справі (№ 916/3581/19) є корпоративними, проте предмет і підстави позовів у зазначених справах є іншими, ніж у цій справі.

Предметом позовів у зазначених справах були виключно рішення вищого органу управління - загальних зборів або рішення правління, або рішення ревізійної комісії. Проте у цій справі жодні рішення зборів членів кооперативу, правління, ревізійної комісії кооперативу позивачкою не оспорюються та не є предметом спору. З огляду на те, що зазначені справи та ця справа різняться за предметом позову, як наслідок різними є і підстави позовів, і обставини цих справ.

Наведене вище свідчить про те, що правовідносини у справах № 683/351/16-ц (провадження №14-113цс20), № 738/1772/17, № 759/11487/16-ц, № 910/7554/18, № 640/1029/18-ц та № 904/4887/18 ні за предметом, ні за підставою позову, ні за фактичними обставинами не є подібними правовідносинам у цій справі № 916/3581/19.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції зазначає про те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

7.2. Щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, що встановлює вимоги щодо законності та обґрунтованості судового рішення, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Садівничого кооперативу ВЕСНА щодо неналежного утримання та благоустрою території (земельних ділянок) загального користування Садівничого кооперативу ВЕСНА , апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що зазначений обраний позивачкою спосіб захисту своїх порушених прав є неналежним та неефективним. При цьому суд врахував та послався на висновок Верховного Суду, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/16979/17, відповідно до якого законом не передбачений такий спосіб захисту цивільних прав або інтересів, як визнання незаконною бездіяльності суб`єкта цивільних правовідносин, адже задоволення відповідної вимоги не здатне призвести до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів. Тому, встановлення певних обставин не є належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин.

Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга (у разі посилання як на підставу касаційного оскарження судових рішень на пункт 2 абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України) має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

В обґрунтування необхідності відступлення від висновку Верховного Суду про неналежність такого способу захисту цивільних прав як визнання незаконною бездіяльності субєкта цивільних правовідносин, викладеного у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/16979/17 та врахованого судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного у цій справі рішення, позивачка у касаційній скарзі послалася на те, що положення чинного законодавства не містять вичерпного переліку способів захисту прав, оскільки не існує вичерпного переліку правовідносин, види яких, в свою чергу, постійно розширюються, змінюються, трансформуються, чинне законодавств не передбачає можливості відмови в позові у випадку, якщо спосіб захисту є неефективним чи не передбачений законом або договором, оскільки це обмежує законодавчо встановлений принцип цивільного права, за яким право на обрання певного способу захисту порушеного права належить позивачу і обмежується лише у випадках, прямо передбачених законом. Також зазначає про те, що будь-який спір, переданий на вирішення суду з дотриманням правил юрисдикції та підсудності, має бути розглянутий по суті заявлених позовних вимог. При вирішені спору, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установлених обставин вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

При цьому скаржниця послалася на те, що аналогічні висновки викладені в окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Британчука В. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Прокопенка О. Б. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20). Тобто наведене позивачкою у касаційній скарзі обгрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, повністю базується на висновку, викладеному деякими суддями Великої Палати Верховного Суду в окремій думці.

Проаналізувавши ці доводи позивачки, Верховний Суд вважає їх необгрунтованими та такими, що не можуть бути підставою для відступу від висновку Верховного Суду про неналежність такого способу захисту цивільних прав як визнання незаконною бездіяльності субєкта цивільних правовідносин, викладеного у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/16979/17, з огляду на таке.

По-перше, доводи касаційної скарги, наведені в обгрунтування необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, стосуються будь-яких способів захисту, є загальними та зводяться до того, що будь-який спір, переданий на розгляд суду за будь-яким обраним позивачем способом захисту має бути розглянутий судом. При цьому доводів, які б стосувалися безпосередньо такого способу захисту цивільного права та / або інтересу як визнання незаконною бездіяльності суб`єкта цивільних правовідносин, доводів в обгрунтування належності такого способу захисту, у спростування висновку Верховного Суду про неналежність такого способу захисту цивільних прав, викладеного у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/16979/17, та в обґрунтування необхідності відступлення саме від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/16979/17 та застосованого судом апеляційної інстанції, касаційна скарга не містить.

По-друге, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржниці на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Британчука В. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Прокопенка О. Б. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) в обґрунтування необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/16979/17, оскільки у розумінні статті 232 Господарського процесуального кодексу України окрема думка судді не є судовим рішення, не має обов`язкового значення, не породжує юридичних наслідків та не може розглядатися як джерело права та судова практика. Крім того ця окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду була висловлена у справі щодо такого обраного позивачем способу захисту цивільного права як визнання договору іпотеки припиненим, що не може враховуватися як релевантне до позовної вимоги у цій справі про визнання незаконною бездіяльності суб`єкта цивільних правовідносин.

По-третє, як уже зазначалося, позивачка у касаційній скарзі зазначає про необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/16979/17 і врахованих судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови та одночасно посилається на неподібність правовідносин у справі №910/16979/17 правовідносинам у цій справі № 916/3581/19. Однак ці доводи касаційної скарги є взаємосуперечливими, оскільки, зазначаючи про те, що правовідносини у справі № 910/16979/17 та у цій справі № 916/3581/19, що розглядається Верховним Судом, не є подібними скаржниця усе ж просить від них відступити.

По-четверте, згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, який не є вичерпним.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Отже захист порушених прав - це передбачені законом, договором чи визначені судом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Спосіб захисту порушеного права обирається позивачем. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Обраний позивачем спосіб захисту повинен здійснюватися у спосіб, встановлений умовами договору, положеннями чинного законодавства у відповідних правовідносинах, має забезпечувати реальний захист і відновлення порушеного права та можливість виконання прийнятого судового рішення в процедурі виконавчого провадження.

Порушені право та/або інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, з`ясовує, чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року у справі № 914/1128/16 та Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 917/467/17, від 25 червня 2018 року у справі № 910/24249/16, від 17 липня 2018 року у справі № 910/237/18, від 14 серпня 2018 року у справі № 910/1972/17, від 23 травня 2019 року у справі № 920/301/18, від 25 червня 2019 року у справі № 922/1500/18.

Як свідчить судова практика Верховний Суд не відступав від цих своїх висновків, відповідна постанова Верховного Суду про відступлення від цих висновків відсутня.

Як вбачається висновок Верховного Суду про неналежність такого способу захисту цивільних прав як визнання незаконною бездіяльності субєкта цивільних правовідносин, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/16979/17 та врахований судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного у цій справі рішення про відмову у задоволенні позову про визнання протиправною бездіяльності Садівничого кооперативу ВЕСНА , є загальним, стосується усіх субєктів цивільних правовідносин, а тому має враховуватися судами при з`ясуванні відповідно до наведених вище висновків Верховного Суду обставин можливості поновлення/захисту порушеного права у такий спосіб. З огляду на викладене Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на те, що цей висновок Верховного Суду не підлягає застосуванню до спірних правовідносин у цій справі.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно з дотриманням норм процесуального права врахував висновок Верховного Суду про неналежність такого способу захисту цивільних прав як визнання незаконною бездіяльності субєкта цивільних правовідносин, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/16979/17, та дійшов правильного висновку про те, що обраний позивачкою спосіб захисту свого права шляхом визнання протиправною бездіяльності керівництва Садівничого кооперативу ВЕСНА в особі його голови Волошиної А. О. щодо неналежного утримання та благоустрою території (земельних ділянок) загального користування Садівничого кооперативу ВЕСНА є неналежним та неефективним способом захисту порушеного права, не забезпечує реального захисту порушеного права, не призведе до його поновлення через наявність заперечень відповідача. При цьому суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення місцевого господарського суду та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо належного утримання та благоустрою території (земельних ділянок) загального користування Садівничого кооперативу ВЕСНА .

Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від висновку Верховного Суду про неналежність такого способу захисту цивільних прав як визнання незаконною бездіяльності суб`єкта цивільних правовідносин, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/16979/17, відхиляє доводи касаційної скарги у цій частині з огляду на їх необґрунтованість та зазначає про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 абзацу першого частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

7.3. Щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами при вирішенні спору.

Отже у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Позивачка у касаційній скарзі послалася на те, що суди попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні за цільовим призначенням садівничим будинком та садовою земельною ділянкою неправильно застосували частину другу статті 3 та статтю 12 Закону України Про кооперацію та зазначила про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у правовідносинах, пов`язаних з діяльністю садівничого кооперативу, виконанням його статутних завдань та наданням послуг його членам відповідно до законодавства у певних сферах діяльності, зокрема вимог Генерального плану та норм ДБН, за умови не проведення загальних зборів та неможливості їх скликання і оскарження.

Проте позивачка лише посилається на відсутність зазначеного висновку Верховного Суду та не вказує, в чому полягає помилка судів попередніх інстанції при застосуванні частини другої статті 3 та статті 12 Закону України Про кооперацію до спірних правовідносин, не зазначає чому та яким чином ці норми права мають бути застосовані до спірних правовідносин, не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування цих норм для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах. Посилаючись на не проведення загальних зборів членів садівничого кооперативу та неможливості їх скликання і оскарження, позивачка не зазначає, в чому полягає неможливість їх скликання, проведення та оскарження.

При цьому Верховний Суд зазначає про те, що саме лише посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права без наведення обґрунтування необхідності застосування таких правових норм та того, яким чином такі норми права необхідно застосовувати для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи, за відсутності доводів про те, у чому полягає неправильне застосування таких норм права судами попередніх інстанцій, не є підставою для визнання судом касаційної інстанції обгрунтованою підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, як правильно встановив суд апеляційної інстанцій, заявлена позивачкою вимога про усунення їй перешкод щодо користування садовою ділянкою та садовим будинком в„– 675 за адресою: вул. Південна, Садівничий кооператив ВЕСНА , с/рада Іллінська, Біляївський район, Одеська область , які знаходяться у її власності, шляхом зобов`язання керівництва Садівничого кооперативу ВЕСНА в особі його голови встановити (відновити) огорожу території Садівничого кооперативу ВЕСНА та обмежити транзит автотранспорту членів інших садівничих кооперативів та обслуговуючих їх транспортних засобів, встановивши на вулиці Центральній шлагбаум на виїзді з території Садівничого кооперативу ВЕСНА на територію Садівницького товариства ІСКРА є за своєю правовою природою є негаторним позовом.

За змістом статей 316, 317, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).

Негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

З правового аналізу вказаної норми вбачається, що вона регулює захист права власності не у будь-якому випадку, а саме у разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та/або розпорядження майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов`язані з позбавленням володіння майном.

Відповідно до статті 15 Закону України Про кооперацію вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном; утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об`єднань; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.

Як встановили суди попередніх інстанцій згідно з підпунктами а , б , з пункту 5.7., пунктами 7.1., 7.3., 7.5., 7.8. статуту Садівничого кооперативу ВЕСНА член садівничого кооперативу має право приймати участь в обговоренні питань, що розглядають на спільних зборах (зборах уповноважених) членів кооперативу, у засіданнях правління кооперативу, зокрема повязаних з його діяльністю, а також вносити пропозиції щодо покращення роботи кооперативу; обирати і бути обраним в правління та ревізійну комісію кооперативу; здійснюювати інші права, що витікають зі статуту кооперативу.

Справами садівничого кооперативу керують спільні збори членів кооперативу, а в період між зборами - правління кооперативу.

До виключної компетенції спільних зборів входить, зокрема, прийняття та внесення змін до статуту кооперативу; обрання правління та ревізійної комісії кооперативу; затвердження прибутково-видаткового кошторису; визначення трудової участі членів кооперативу в роботах, що проводяться колективно, затвердження плану агротехнічних заходів; затвердження видів робіт, здійснення їх за трудовими угодами, штату робітників, з якими кооператив укладає трудові договори, вирішення питань оплати їх роботи.

Рішення на спільних зборах членів кооперативу приймаються простою більшістю голосів відкритим голосуванням.

Правління садівничого кооперативу є виконавчим органом кооперативу, підзвітним в своїй роботі спільним зборам членів кооперативу. Голова правління садівничого кооперативу забезпечує виконання рішень спільних зборів (зборів уповноважених) членів кооперативу і правління кооперативу, представляє кооператив у відносинах з державними органами та іншими установами і організаціями, укладає від імені кооперативу договори у межах прибутково - вибуткових кошторисів, відкриває поточні рахунки кооперативу.

Відповідно до статті 16 Закону України Про кооперацію виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу. Виконавчий орган кооперативу: здійснює управління кооперативом у період між загальними зборами членів кооперативу, забезпечує виконання їх рішень; представляє кооператив у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, юридичними та фізичними особами; укладає угоди між кооперативом та іншими особами; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу. Виконавчий орган може бути наділений іншими повноваженнями, визначеними вищим органом управління кооперативу або статутом кооперативу.

Пункт 7.6 статуту Садівничого кооперативу ВЕСНА закріплює компетенцію правління садівничого кооперативу, яке, зокрема, веде облік майна та коштів кооперативу, розпоряджається ними у межах прибутково-видаткового кошторису, затвердженого зборам уповноважених членів кооперативу; організує роботу з водопостачання, електрифікації, будівництва доріг, огородженню саду та інші роботи, що проводяться з рішення спільних зборів членів кооперативу; складає прибутково-видаткові кошториси, представляє їх на затвердження спільних зборів (зборів уповноважених) членів кооперативу і звітує загальним зборам (зборам уповноважених) про свою роботу; укладає договір на виконання робіт і надання послуг для кооперативу; вносить на розгляд спільних зборів членів кооперативу питання, що входять до його компетенції, і вирішує інші питання, пов`язані з діяльністю кооперативу.

Проаналізувавши наведені норми Закону України Про кооперацію та положення статуту відповідача, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що вирішення питань будівництва доріг, встановлення (відновлення) огорожі території Садівничого кооперативу ВЕСНА та обмеження транзиту автотранспорту членів інших садівничих кооперативів, зокрема шляхом встановлення шлагбаумів, які позивачка потавила на вирішення суду у цій справі, відноситься до внутрішньої діяльності кооперативу. Для їх вирішення загальні збори членів кооперативу обирають правління, яке організує відповідну роботу на підставі рішення загальних зборів членів кооперативу. При цьому суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано зазначили про те, що суд як орган державної влади не може підміняти органи управління кооперативу. Саме органи управляння кооперативу, виходячи з мети їх діяльності та нагальних потреб кооперативу, мають вирішувати статутні завдання кооперативу, в той час як суд може за зверненням члена кооперативу перевірити законність діянь юридичної особи.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у суду відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача вчинити дії, які хоча і відносяться до компетенції загальних зборів та правління Садівничого кооперативу ВЕСНА , проте не були предметом їх розгляду.

Зазначені висновки судів попередніх інстанцій не суперечать положенням частини другої статті 3 та статті 12 Закону України Про кооперацію , на неправильне застосування яких судами попередніх інстанцій послалася позивачка у касаційній скарзі, оскільки за змістом наведених норм позивачка як член кооперативу має, зокрема право на участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраною в органи управління, тобто шляхом участі у господарській діяльності кооперативу та в управлінні кооперативом сприяє виконанню основних завдань кооперації, визначених у частині другій статті 3 Закону України Про кооперацію . Проте, як встановили суди, позивачка не довела обставини того, що вона реалізувала свої права члена кооперативу на участь у загальних зборах членів кооперативу щодо вирішення питань діяльності кооперативу, які вона поставила на вирішення суду, зокрема і за її ініціативою.

Врахувавши наведене, суд апеляційної інстанці дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів обставин, необхідних для задоволення негаторного позову, зокрема того, що керівництво Садівничого кооперативу ВЕСНА в особі голови кооперативу Волошиної А. О. протиправно вчиняє перешкоди позивачці у реалізації нею повноважень розпорядження та користування належним їй майном, правильно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Доводів у спростування зазначених висновків судів попередніх інстанцій касаційна скарга не містить.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про необґрунтованість наведеної підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

7.4. Щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

В обгрунтування цієї підстави касаційного оскарження судових рішень позивачка у касаціній скарзі послалася на те що суди попередніх інстанцій при розгляді позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні за цільовим призначенням садівничим будинком та садовою земельною ділянкою не дослідили зібрані у справі докази, що підтверджують обставини встановлення огорожі території Садівничого кооперативу Весна при його заснуванні та визнання відповідачем факту існування цієї огорожі раніше.

Отже фактично підставою касаційного оскарження судових рішень є пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Отже за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі № 910/12765/19, від 05 листопада 2020 року у справі № 922/3472/19, від 10 листопада 2020 року у справі № 912/441/18, від 19 листопада 2020 року у справі № 912/217/18.

Крім того, самі лише посилання скаржника на те, що господарські суди попередніх інстанцій не в повному обсязі оцінили докази та не з`ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення та фактично зводяться до надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції, про що зазначалося вище по тексту цієї постанови.

З огляду на те, що наведені позивачкою у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими, про що зазначалося вище, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на пункт 4 частини другої статті 287 та пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України та доводи, що стосуються не дослідження судами зібраних у справі доказів.

Наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Верховний Суд також зазначає про те, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України. Зміст касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із судовими рішеннями.

З огляду на викладене, дослідивши доводи сторін, наведені у касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, зважаючи на зміст спірних правовідносин, суть спору, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість наведених скаржником підстав касаційного оскарження, відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених рішення місцвого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на те, що наведена позивачем у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження та є необґрунтованою, касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 23 вересня 2020 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09 лютого 2021 року у справі № 916/3581/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на те, що доводи позивачки у касаційній скарзі про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, а наведені нею підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 2, 3, 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішення Господарського суду Одеської області від 23 вересня 2020 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09 лютого 2021 року у справі № 916/3581/19.

9. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 23 вересня 2020 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09 лютого 2021 року у справі № 916/3581/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 абзаца 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 23 вересня 2020 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09 лютого 2021 року у справі № 916/3581/19 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Одеської області від 23 вересня 2020 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09 лютого 2021 року у справі № 916/3581/19 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

О. Мамалуй