Постанова

від 02.02.2021 по справі 910/7518/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2021 р. Справа№ 910/7518/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Кубей В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Малеванчук І.В.;

від відповідача: Шмарьова Т.О.;

від третьої особи: не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНСО"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2020 року ( повний текст рішення складено 09.11.2020 року)

у справі № 910/7518/20 (суддя: Бондарчук В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасадбудсервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНСО"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Товариства з обмеженою відповідальністю "Просперітатіс"

про стягнення 334 787,64 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фасадбудсервіс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНСО" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки у розмірі 334 787,64 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором №300501 від 30.05.2018 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2020 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНСО" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасадбудсервіс" 334 787,64 грн неустойки, 5 021,81 грн судового збору та 9 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІНСО" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2020 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Крім того, скаржник вказав, що доказів того, що саме відповідач повернув будівельні риштування позивачу в справі не має, оскільки, таке повернення було здійснено третьою особою - Товариством з обмеженою відповідальністю "Просперітатіс".

При цьому, скаржник наголосив, що він надав суду першої інстанції належний і допустимий доказ відсутності його вини, а саме акт судового виконавця Ігнатенка К.Е. від 22.11.2019 року.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/7518/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНСО" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2020 року у справі №910/7518/20 та повідомив учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 02.02.2021 року своєю ухвалою від 21.12.2020 року.

11.01.2021 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач просив суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що скаржником не було надано доказів, які свідчать про відсутність вини щодо несвоєчасного повернення обладнання позивачу, а недодержання Товариством з обмеженою відповідальністю "Просперітатіс" своїх обов`язків перед відповідачем не є підставою для звільнення від відповідальності останнього від відповідальності за порушення його зобов`язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Фасадбудсервіс".

Також, 11.01.20201 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшло клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в якому останній просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНСО" на користь Товариством з обмеженою відповідальністю "Фасадбудсервіс" витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2000,00 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 02.02.2021 року підтримав доводи апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 02.02.2021 року заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Представник третьої особи у судове засідання 02.02.2021 року не з`явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, зокрема, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 року.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника третьої особи, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2020 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНСО" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2019 року в справі № 910/4389/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасадбудсервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНСО", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - товариства з обмеженою відповідальністю "Просперітатіс", про зобов`язання повернути обладнання та стягнення неустойки в розмірі 99 606,24 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору від 30.05.2018 року № 300501, вимоги позивача задоволено. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІНСО" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Фасадбудсервіс" обладнання на суму 182 850,00 грн, а також стягнуто з відповідача на користь позивача неустойку в розмірі 99 606,24 грн та 4 236,84 грн судового збору.

На час винесення оскаржуваного рішення вказане судове рішення набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, вищенаведеним рішенням Господарського суду міста Києва встановлено, що 30.05.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІНСО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фасадбудсервіс" було укладено договір № 300501, за умовами якого останнє передало, а відповідач прийняв у тимчасове оплатне (орендне) користування, без передачі права власності, 1 (один) комплект будівельного обладнання відповідно до додатку № 2 (специфікація обладнання).

Мета оренди: будівельні та оздоблювальні роботи за адресою: Київська область, Броварський район, вулиця Анатолія Луценка. (п. 2.1 даної угоди).

За умовами пунктів 3.3, 3.6 та 3.7 вказаного правочину обладнання передається та повертається орендарю на складі орендодавця за адресою: 02088, місто Київ, вулиця Дружби, будинок 3. Орендар своїми силами і за свій рахунок доставляє обладнання до місця експлуатації, а потім повертає його на склад орендодавця. Підтвердженням факту повернення орендованого майна орендодавцю є відповідним чином складений та підписаний акт повернення обладнання. До підписання сторонами такого акту обладнання вважається таким, що знаходиться в користуванні орендаря та не повернуто орендодавцю. Орендоване обладнання повинно бути повернуто орендодавцю в справному стані з урахуванням нормального зносу, не пізніше 1 (одного) дня після закінчення терміну оренди.

У додатку № 1 до даного договору сторони погодили, що орендар в особі директора Посреднікова Сергія Юрійовича особисто гарантує та зобов`язується повернути орендоване обладнання після закінчення терміну договору на склад, звідки обладнання видавалось.

У специфікації до цієї угоди (додаток № 2) сторони визначили перелік та вартість обладнання, яке передається орендодавцем орендарю.

Згідно з актом приймання-передачі від 25.05.2018 року № 1 (додаток № 3) позивач передав відповідачу 1 (один) комплект обладнання відповідно до додатка № 2, у технічно справному стані, без візуальних дефектів та пошкоджень.

18.06.2018 року сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору, за умовами якої орендарю було додатково надано обладнання загальною вартістю 32 118,00 грн до 23.08.2018 року.

За умовами додаткової угоди від 31.10.2018 року № 3 до даного правочину термін оренди обладнання було продовжено до 30.11.2018 року, а також визначено, що розмір орендної плати з 01.11.2018 року до 30.11.2018 року становить 13 834,20 грн з ПДВ, з розрахунку на 1 день - 461,14 грн з ПДВ.

В обґрунтування своїх позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Фасадбудсервіс" посилалося на те, що орендар частково повернув йому обладнання лише 16.03.2020 року, у зв`язку з чим позивачем на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України нараховано неустойку в розмірі подвійної плати за користування обладнанням за період з 19.03.2019 року по 15.03.2020 року на загальну суму 334 787,64 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно ч.ч. 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом (ч. 6 ст. 289 Господарського кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як було зазначено вище, обставини припинення спірного договору встановлені Господарським судом міста Києва у справі № 910/4389/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач свій обов`язок щодо повернення орендованого обладнання у передбачені законодавством та договором строки не виконав. Обладнання було частково повернуте позивачу лише 16.03.2020 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Таким чином неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Так, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що він надав суду першої інстанції належний і допустимий доказ відсутності його вини, а саме акт судового виконавця Ігнатенка К.Е. від 22.11.2019 року відповідно до якого встановлено факт наявності спірного обладнання на майданчику за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Анатолія Луценка, будинок 27, а також перешкоджання приватному виконавцю охороною об`єкта доступу до цього обладнання з метою його опису та передачі стягувачу, яким є позивач, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, використання спірного обладнання за вищевказаною адресою передбачено п. 2.1 договору.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що позивач немає жодних правовідносин з третьою особою. В даному випадку мають місце відносини між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Просперітатіс".

Тобто, даний акт не може свідчити про те, що відповідач лише 16.03.2020 року мав можливість повернути з оренди обладнання, а є лише свідченням того, що станом на 22.11.2020 року обладнання знаходилося за адресою, яка визначена умовами договору та відповідно не суперечить останньому.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У той же час відповідач на надав суду будь-яких доказів, які б свідчили про відсутність його вини у неповерненні орендованого обладнання у визначені строки.

Разом із тим, твердження скаржника, що доказів того, що саме відповідач повернув будівельні риштування позивачу в справі не має, оскільки, таке повернення було здійснено третьою особою - Товариством з обмеженою відповідальністю "Просперітатіс" не спростовує висновків суду.

Водночас, колегія суддів відзначає, що за умовами ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

З огляду на викладене, недодержання Товариством з обмеженою відповідальністю "Просперітатіс" своїх обов`язків перед відповідачем не є підставою для звільнення останнього від відповідальності за порушення його зобов`язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Фасадбудсервіс".

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що неповернення об`єкта оренди за спірним договором у період після закінчення строку дії даної угоди, у тому числі за період з 19.03.2019 року по 15.03.2020 року, відбулося з вини відповідача, а отже, наявні правові підстави для нарахування неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України за визначений позивачем період.

Колегія суддів перевіривши розрахунок розміру неустойки позивача вважає його арифметично вірним та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 334 787,64 грн.

Щодо клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасадбудсервіс" про стягнення з відповідача суми понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 9 000,00 грн, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

21.09.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фасадбудсервіс" надало суду першої інстанції клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн та надав відповідні докази, якими підтверджується надання правової допомоги, а саме копію договору про надання правничої допомоги №14/05 від 14.05.2020 року, копію додаткової угоди №1 до договору №14/05 про надання правової допомоги від 14.05.2020 року, копію актів №19/06/20 від 19.06.2020 року та №11/09/20 від 11.09.2020 року прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги, копія рахунку-фактури №19/06 від 19.06.21020 року, копію виписки від 22.06.2020 року про зарахування коштів у розмірі 5000,00 грн по договору про надання правничої допомоги, копію виписки від 11.09.2020 року про зарахування коштів у розмірі4000,00 грн по договору про надання правничої допомоги, копію витягу з Єдиного реєстру адвокатів України відносно Адвокатського бюро Малеванчук та партнери .

З огляду на викладене, беручи до уваги задоволення пред`явлених Товариством з обмеженою відповідальністю "Фасадбудсервіс" позовних вимог у повному обсязі, а також зважаючи на відсутність клопотання відповідача про зменшення судових витрат на оплату професійної правничої допомоги у зв`язку, зокрема, з їх неспіврозмірністю, суд першої інстанції дійшов правомірного щодо покладення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 9000,00 грн на відповідача.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасадбудсервіс" про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, Товариством з обмеженою відповідальністю "Фасадбудсервіс" на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу надано копію договору про надання правничої допомоги №14/05 від 14.05.2020 року, копію додаткової угоди №1 до договору №14/05 про надання правової допомоги від 14.05.2020 року, копію акту №06/01/02 від 06.01.2021 року прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги, копія рахунку-фактури №06/01 від 06.01.2021 року, копія платіжного доручення №1574 від 06.01.2021 року на суму 2000,00 грн.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

За приписами ч.4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.11.2019 року №910/906/18.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідач не звертався до суду апеляційної інстанції з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та не надав доказів неспівмірності витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу.

З огляду на доведення Товариством з обмеженою відповідальністю "Фасадбудсервіс" понесення витрат на правничу допомогу для розгляду справи у суді апеляційної інстанції, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає за необхідне покласти судові витрати позивача пов`язані із наданням професійної правничої допомоги на відповідача в сумі 2000,00 грн.

Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНСО" фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНСО" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2020 року у справі № 910/7518/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2020 року у справі №910/7518/20 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНСО" (01021, м. Київ, вул. М. Грушевського, 28/2, №43, код ЄДРПОУ 30936870) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасадбудсервіс" (02068, м. Київ, вул. Драгоманова, 31, кв. 189, код ЄДРПОУ 35030793) 2000,00 грн (дві тисячі 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу.

4. Матеріали справи №910/7518/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич

Дата складення повного тексту 12.02.2021 року.