Постанова

від 09.02.2021 по справі 910/11752/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2021 р. Справа№ 910/11752/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Поляк О.І.

Дідиченко М.А.

при секретарі Титарєва Г.І.

За участю представників:

від позивача: Волошин О.І. довіреність б\н від 21 січня 2019 року

від відповідача: Черноусов О.А. довіреність б\н від 01 травня 2020 року

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Міт Трейд

на рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2020

у справі №910/11752/20 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Аскоп-Україна

до товариства з обмеженою відповідальністю Міт Трейд

про стягнення 565 222,73 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2020 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Міт Трейд в якому просив стягнути з відповідача основний борг за поставлений за договором поставки № 42 від 28.02.2020, але неоплачений товар в сумі 382 562,29 грн., пеню в сумі 63 390,96 грн., 30 % річних в сумі 99 561,96 грн. та інфляційні втрати в сумі 19 707,52 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем до суду подано повідомлення про часткову сплату відповідачем основного боргу (10.09.2020) та заяву про зменшення розміру позовних вимог (16.09.2020), в яких позивач повідомив про часткову, в сумі 220 000,00 грн., сплату відповідачем суми основного боргу в період з 07.08.2020 по 08.09.2020, з огляду на що просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 162 562,29 грн., пеню в сумі 63 390,96 грн., 30 % річних в сумі 99 561,96 грн. та інфляційні втрати в сумі 19 707,52 грн. (а.с. 41 )

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.11.2020, з урахуванням ухвали про виправлення описок від 14.12.2020, у справі № 910/11752/20 позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача присуджено 162 562,29 грн. основного боргу, 19 707,52 грн. інфляційних втрат, 54 915,87 грн. пені та 99 289,91 грн. 30 % річних, в решті сум позову відмовлено.

Розглядаючи спір сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті поставленого позивачем за спірним договором товару, з огляду на що позивач має право на стягнення з відповідача як основного боргу, так і пені, 30 % річних та інфляційних втрат.

Водночас, суд першої інстанції, під час перевірки розрахунків позивача щодо нарахування пені та 30 % річних за вказані позивачем періоди прострочення, з урахуванням часткових оплат, встановив, що такі розрахунки є частково неправильними, з огляду на що задовольнив зазначені вимоги за розрахунком суду в сумі 54 915,87 грн. пені та 99 289,91 грн. 30% річних.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Міт Трейд звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення господарського суду міста Києва у справі № 910/11752/20 від 30.11.2020 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оспорюване рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та без врахування вимог всіх обставин справи.

У обґрунтування вказаної позиції відповідач послався на те, що:

- за умовами спірного договору апелянт повинен був розрахуватися за поставлену продукцію протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів, тобто за видатковою накладною № 2136 від 03.03.2020 - у строк до 17.03.2020, проте, як апелянт, так і мережа ресторанів швидкого харчування Євразія , в особі товариства з обмеженою відповідальністю Берег Суші , яка є єдиним покупцем у апелянта спірної продукції, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 17.03.2020 були змушені тимчасово призупинити роботу до 30.04.2020, що унеможливило проведення апелянтом розрахунків за спірний товар. При цьому, як тільки апелянт відновив роботу, ситуація із заборгованістю почала поліпшуватися і на даний час апелянт робить всі можливі дії для погашення суми заборгованості перед позивачем;

- з`ясувати в повній мірі всі обставини по справі та встановити суму заборгованості апелянта перед позивачем можна було б при проведенні звіряння розрахунків між сторонами, проте судом першої інстанції не було зобов`язано сторін провести відповідну звірку взаєморозрахунків;

- у відповідності до пункту 6.4 спірного договору сторони звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання зобов`язань по цьому договору, якщо таке невиконанням є наслідком дії обставин непереборної сили, що виникли після укладання договору в результаті подій надзвичайного характеру;

- на думку апелянта позивачем були повністю проігноровані методи досудового врегулювання спірних взаємовідносин, які б дали можливість апелянту здійснити всі можливі заходи для погашення існуючої заборгованості перед позивачем, та виправлення ситуації в якій опинився апелянт, оскільки жодної дії, як то обмін листами, дзвінками, проведення актів звіряння розрахунків, або будь-яких інших дій направлених на врегулювання питання з боку позивача здійснено не було, в той час як позивач незважаючи на те, що апелянт робить все можливе для того щоб погасити заборгованість, все одно спрямовує свої дії, порушуючи вимоги статті 233 ГК України, на сплату апелянтом надмірно великих штрафних санкцій;

- суд першої інстанції помилково відніс справу до малозначних, оскільки за приписами ГПК України (п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України) малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого станом на 30.11.2020 (2 197,00 грн.) загальна сума для того щоб вважати справу малозначною становить 219 700,00 грн., в той час як предметом розгляду цієї справи є вимоги про стягнення 565 222,73 грн.;

- оспорюване рішення суперечить статті 233 ГК України, яка зазначає, що належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. При цьому, враховуючи те, що станом на день ухвалення судом першої інстанції оспорюваного рішення заборгованість апелянта перед позивачем складала 82 562,29 грн., що порівняно із загальною сумою поставки 1 287 562,29 грн., є сумою незначною, тому стягнення значних сум штрафів і пені призведе до фактичного надмірного збагачення позивача та суперечить приписам ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, які направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника;

- судом першої інстанції порушено строки розгляду цієї справи, адже відповідно до приписів ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, а відтак, враховуючи, що провадженні у цій справі було відкрито ухвалою від 14.08.2020, справа повинна була бути розглянута в термін до 14.10.2020, тоді як була розглянута 30.11.2020.

Крім того, відповідачем до апеляційної скарги додано додатковий доказ, а саме копію сертифіката Торгово-промислової палати України № 3100-20-0213 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вих.№ 134/05-4 від 09.04.2020 (а.с. 71-72).

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2020 апеляційну скаргу у справі №910/11752/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді Дідиченко М.А., Поляк О.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №910/1152/20, справу призначено до розгляду на 09.02.2020.

04.01.2021 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що:

- виходячи з положень спірного договору щодо оплати вартості товару протягом 14 календарних днів , обов`язок відповідача щодо такої оплати виник ще 04.03.2020, тобто в перший день 14-денного строку, а не в останній (17.03.2020), як стверджує відповідач, і протягом всього цього 14-денного строку відповідач не здійснив жодних дій, направлених на таку оплату, навіть часткову;

- відповідно до ст. 617 ЦК України невиконання контрагентом боржника своїх обов`язків не звільняє боржника від відповідальності за порушення зобов`язання перед кредитором. Так само введення карантину не звільняє відповідача від виконання прийнятих на себе зобов`язань та від відповідальності за їх порушення, оскільки дія карантину не поширювалась на діяльність самого відповідача і такої умови звільнення від виконання зобов`язання та від відповідальності за його невиконання, як введення карантину, не передбачено умовами укладеного між сторонами договору.

- позивач неодноразово надсилав відповідачу листи з вимогами погасити наявну заборгованість (№62/03 від 31.03.2020, №264/07 від 15.07.2020), що встановлено судом першої інстанції, на які відповідач не відповідав, а також неодноразово телефонував керівнику відповідача щодо питань погашення заборгованості, однак останній постійно уникав розмов. Вказані обставини свідчать про те, що позивач намагався в позасудовому порядку вирішити питання погашення заборгованості, і спростовують доводи відповідача про те, що будь-яких дій, направлених на врегулювання питання погашення заборгованості, з боку позивача здійснено не було;

- відповідач, в порушення положень ст. 74 ГПК України яка встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, протягом всього строку розгляду справи не надав суду жодних доказів на заперечення позовних вимог, в т.ч. заявленої до стягнення суми основного боргу, а так само не надав суду жодних заяв відповідно до ст. 46 ГПК України (яка не обмежує відповідача у строках на подання таких заяв на часткове визнання позовних вимог в розмірі непогашеної суми основного боргу. При цьому позивач, відповідно до положень п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України обмежений у часі щодо реалізації права на зменшення розміру позовних вимог протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, тобто до 14.09.2020, що ним і було зроблено;

- здійснюючи часткове погашення боргу, відповідач визнав наявність свого зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару, що в свою чергу вказує на незначну складність цієї справи, а відтак і на правильне вирішення судом питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо додаткового доказу, поданого відповідачем до суду апеляційної інстанції, а саме копії сертифіката Торгово-промислової палати України № 3100-20-0213 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вих.№ 134/05-4 від 09.04.2020, колегія суддів зазначає таке.

Враховуючи, що відповідач додав цей документальний доказ під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оскарженого рішення такого доказу суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Відповідач у апеляційній скарзі не наводить жодних обґрунтувань неможливості подати вказаний доказ до суду першої інстанції.

Однак колегія суддів зауважує апелянтові на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від апелянта.

Оскаржене рішення у цій справі було проголошено 30.11.2020, а відтак, наданий відповідачем додатковий доказ, з огляду на дату його виникнення (09.04.2020), він мав можливість подати до суду першої інстанції, проте вказаних дій не вчинив, а суду апеляційної інстанції доказів об`єктивної неможливості вчинення таких дій не надав.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює відповідачу більш сприятливі, аніж позивачу умови в розгляді конкретної справи.

За таких обставин, додана відповідачем під час апеляційного перегляду копія сертифіката Торгово-промислової палати України № 3100-20-0213 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вих.№ 134/05-4 від 09.04.2020 як додатковий доказ колегією суддів не приймаються.

Станом на 09.02.2021 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив рішення суду першої інстанції скасувати в позові відмовити в повному обсязі.

Представник позивача зазначив на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 28.02.2020 позивач як постачальник та відповідач як покупець уклали договір поставки № 42 (далі Договір) (а.с. 7-9), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язався передати окремими партіями продукти харчування у власність покупця, а покупець - приймати та оплачувати даний товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 1.2 Договору найменування (асортимент), кількість, ціна та вартість окремих партій товару визначаються за згодою сторін та вказуються у видаткових накладних, що є невід`ємними складовими частинами цього Договору.

Відповідно до п.п. 1.3, 1.4 Договору, сторонами узгоджено, що дата поставки товару зазначається в видатковій накладній. Строк поставки товару - протягом двох робочих днів від дати отримання постачальником заявки покупця.

Сума Договору визначається сумарною вартістю товару, поставленого за даним договором згідно видаткових накладних (п. 4.1 Договору).

За змістом п. 3.4 Договору право власності та ризики випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару переходять до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 287 562,29 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткової накладної № 2136 (а.с. 10) від 03.03.2020 та товарно-транспортної накладної № АС000002136 від 03.03.2020 (а.с. 11-12).

При цьому, факт поставки товару на вказану суму відповідачем у апеляційній скарзі не заперечується.

За умовами п.п. 4.2 4.3 Договору, покупець зобов`язується здійснити оплату вартості окремої партії товару протягом 14 календарних днів від дати підписання сторонами видаткової накладної. Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

31.03.2020 та 15.07.2020 позивач звертався до відповідача із письмовими вимогами вих. № 62/03 (а.с. 17) та № 264/07 (а.с. 19) від 15.07.2020 про погашення боргу на підтвердження факту направлення яких до матеріалів справи залучені належним чином засвідчені копії описів вкладення з відмітками пошти про прийняття відправлень до пересилання (а.с. 18,20), доказів надання відповідей на які матеріали справи не містять.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що відповідачем, товар поставлений за спірною накладною оплачений частково, в сумі 905 000,00 грн. з огляду на що несплачена сума заборгованості становить 382 562,29 грн. (1 287 562,29-905 000,00).

На доказ часткової оплати відповідачем спірної заборгованості позивачем до позову додано копію листа з АТ ОТП Банк вих.№ 008-01-916 від 06.08.2020 (а.с. 13-16) про надходження грошових коштів з якої слідує, що за період з 05.05.2020 по 05.08.2020 включно відповідач в рахунок оплати поставленого за Договором товару перерахував відповідачу 905 000,00 грн.

Водночас після звернення до суду з даним позовом позивач повідомив про сплату відповідачем у період з 07.08.2020 по 08.09.2020 грошових коштів в рахунок погашення спірної заборгованості за поставлений товар в сумі 220 000,00 грн., з огляду на що позивач 16.09.2020 звернувся до суду першої інстанції з заявою про зменшення розміру позовних вимог в якій, зменшив заявлену до стягнення суму основного боргу до 162 562,29 грн. (382 562,29-220 000,00) (а.с. 44-45).

Інших доказів оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять та відповідачем не долучено ні в суді першої інстанції, також не додано до апеляційної скарги.

При цьому, відповідач у апеляційній скарзі, серед іншого, посилається на те, що станом на день ухвалення судом першої інстанції оскарженого рішення його заборгованість перед позивачем за спірний товар склала 82 562,29 грн., проте, як зазначалось, будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин як відповідачем до апеляційної скарги, так і позивачем до відзиву на апеляційну скаргу не додано.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене вище, факт часткової оплати товару має бути підтверджений у порядку, встановленому спірними договорами.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, саме на відповідача покладений обов`язок довести обставини, на які він посилається, зокрема те, що станом на день ухвалення судом першої інстанції оспорюваного рішення його заборгованість перед позивачем за спірний товар склала 82 562,29 грн., що ним у встановленому законодавством порядку не зроблено.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений за спірною накладною товар саме в сумі 162 562,29 грн.

Водночас колегія суддів зауважує учасниками судового процесу на тому, що у випадку часткової сплати відповідачем присудженої до стягнення у цій справі суми, понад вказану позивачем суму, в тому числі і до винесення судом першої інстанції рішення у цій справі, вказані оплати мають бути враховані при виконанні рішення суду.

Суд першої інстанції позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за поставлений товар задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно до вимог ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

У відповідності до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Разом з тим, за змістом ст. 712 ЦК України передбачено що, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 629 ЦК України обумовлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на досліджені документальні докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт поставки відповідачу позивачем за Договором товару на суму 1 287 562,29 грн. та факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті такого товару на суму 162 562,29 грн., належних та допустимих доказів сплати суми боргу відповідач до суду першої інстанції не надав, а відтак, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 162 562,29 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо посилань відповідача на те, що за умовами Договору він повинен був розрахуватися за поставлену продукцію протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів, тобто за спірною накладною № 2136 від 03.03.2020 - у строк до 17.03.2020, проте, як відповідач, так і мережа ресторанів швидкого харчування Євразія , в особі товариства з обмеженою відповідальністю Берег Суші , яка є єдиним покупцем у відповідача спірної продукції, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 17.03.2020 були змушені тимчасово призупинити роботу до 30.04.2020, що унеможливило проведення відповідачем розрахунків за спірний товар колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження вказаних обставин, а саме того, що мережа ресторанів швидкого харчування Євразія , в особі товариства з обмеженою відповідальністю Берег Суші , є єдиним покупцем у відповідача спірної продукції; що відповідач та товариство з обмеженою відповідальністю Берег Суші з 17.03.2020 були змушені тимчасово призупинити роботу до 30.04.2020. При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 обмеження щодо діяльності закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо) не розповсюджувалося на діяльність з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень, що, відповідно не виключає діяльність мережі ресторанів швидкого харчування Євразія . Також, відповідачем не надано доказів того, що обмеження щодо діяльності, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , стосуються і відповідача.

Окрім того, умови спірного договору не визначають вказані відповідачем обставини, як підстави для збільшення строків оплати за поставлений товар.

Щодо позовних вимог про стягнення, нарахованих на суму основного боргу пені в сумі 63 390,96 грн., 30 % річних в сумі 99 561,96 грн. та інфляційних втрат в сумі 19 707,52 грн., колегія суддів зазнає наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, за змістом п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 6.2 Договору сторонами у двосторонньому порядку погоджено, що у випадку порушення покупцем строків оплати вартості окремої партії товару, строк оплати якої настав, покупець зобов`язується сплатити на користь постачальника пеню на залишок суми заборгованості в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період існування заборгованості, за кожен календарний день прострочення платежу.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 6.1 Договору у випадку порушення покупцем строків оплати вартості окремої партії товару, строк оплати якої настав, покупець зобов`язується сплатити на користь постачальника суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми.

Отже, зазначеними пунктами договору сторони погодили нарахування штрафних санкцій у вигляді пені на відповідно до змісту ст. 625 ЦК України змінили розмір процентів за невиконання грошового зобов`язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати отриманого за Договором товару, позивач відповідно до приписів договору має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов`язань пеню, а відповідно до положень ст. 625 ЦК України та Договору - інфляційні втрати та 30 % річних та звернутися за їх стягненням до суду.

Водночас, як вірно вказано судом першої інстанції під час перевірки розрахунків позивача щодо нарахування пені та 30 % річних за вказані позивачем періоди прострочення, з урахуванням часткових оплат встановлено, що вказані розрахунки є частково невірними, з огляду на що суд першої інстанції здійснив власний розрахунок пені та 30 % річних, відповідно до якого обґрунтованим розміром пені та 30% річних, що підлягають стягненню з відповідача, є 54 915,87 грн. та 99 289,91 грн. відповідно.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат за розрахунком позивача в сумі 19 707,52 грн., а пені та 30 % річних - за розрахунком суду в сумі 54 915,87 грн. та 99 289,91 грн. відповідно. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо посилань відповідача на те, що суд першої інстанції, для повного та всебічного з`ясування обставин справи, мав зобов`язати сторін провести звірку розрахунків, колегія суддів зазначає про те, що відповідно до положень ГПК України суд не має обов`язку щодо проведення звірки розрахунків між сторонами.

При цьому за змістом ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Щодо посилань відповідача на те, що позивач не вжив заходів щодо врегулювання спору в позасудовому порядку, колегія суддів зазначає про те, що вжиття таких заходів не є обов`язком сторони та їх невжиття не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за виконані позивачем роботи.

Відносно посилань відповідача на наявність підстав для зменшення судом першої інстанції штрафних санкцій у цій справі колегія суддів зазначає про те, зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

Водночас у цій справі відповідач з відповідним клопотанням до суду першої інстанції не звертався, що в будь-якому випадку, виключає можливість зменшення судом першої інстанції присудженої до стягнення у цій справі пені.

Щодо помилкового віднесення цієї справи до малозначних, на чому також зауважує відповідач, колегія суддів зазначає про те, що за змістом ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами, окрім справ, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1), віднесені також і справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, ціна позову у цій справи не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, спір сторін не віднесений до спорів, які підлягають вирішенню лише за правилами загального позовного провадження, ця справа є справою незначної складності, віднесення судом першої інстанції цієї справи до малозначних не суперечить положенням ГПК України.

Щодо порушення судом першої інстанції строків розгляду справи колегія суддів зазначає про те, що порушення строків розгляду справи не віднесено до визначених ч. 3 ст. 277 ГПК України порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, в той час за змістом п. 2 ч. 2 ст. 277 ГПК України інші порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого у спірному випадку не сталося.

Інших підстав для скасування рішення у апеляційній скарзі не наведено.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 30.11.2020 у справі № 910/11752/20, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються:

- судові витрати позивача за звернення з позовом - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог;

- судові витрати відповідача за звернення з апеляційною скаргою - на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Міт Трейд на рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2020 у справі № 910/11752/20 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2020 у справі № 910/11752/20 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/11752/20 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови підписано 12.02.2021.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді О.І. Поляк

М.А. Дідиченко