Рішення
від 12.02.2021 по справі 910/17370/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.02.2021Справа № 910/17370/20

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київська поліграфічна фабрика "Зоря" (Україна, 04074, м. Київ, вул. Лугова, буд. 1-А; ідентифікаційний код: 02470684)

до Дочірнього підприємства "Бест Альтернатива" (Україна, 01014, м. Київ, вул. Дорогожицька, буд. 13; ідентифікаційний код: 24583590)

про стягнення 17 578,65 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Київська поліграфічна фабрика "Зоря" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Бест Альтернатива" (далі - відповідач) про стягнення 17 578,65 грн, з яких 2 751,59 грн пені, 14 131,20 грн штрафу, 329,07 грн інфляційних втрат та 366,79 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором № 08/11 від 08.11.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 01014, м. Київ, вул. Дорогожицька, буд. 13.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 16.11.2020 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

27.11.2020 до суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення 23.11.2020 поштового відправлення відповідачеві (копії ухвали про відкриття провадження у справі від 16.11.2020).

Відтак, суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

14.01.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача, в якому останній зазначає, що станом на 11.01.2021 не отримував відзив на позовну заяву, просить суд вирішити спір за наявними матеріалами, до вказаного клопотання позивачем також додано докази на підтвердження понесення витрат та професійну правничу допомогу адвоката, у зв`язку з розглядом цієї справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

08.11.2018 між Приватним акціонерним товариством "Київська поліграфічна фабрика "Зоря" (далі - позивач, виконавець) та Дочірнім підприємством "Бест Альтернатива" (далі - відповідач, замовник) було укладено Договір № 08/11 (далі - Договір), відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого виконавець на замовлення замовника зобов`язується виготовити етикетно-пакувальну або поліграфічну продукцію (далі - продукція) та відвантажити її замовнику, а замовник зобов`язується прийняти виготовлену продукцію і оплатити її на умовах цього Договору.

У пунктах 3.1, 5.1 Договору сторони погодили, що кількість та вартість продукції, виготовленої за цим Договором, визначається в Специфікаціях, що є невід`ємними частинами Договору.

Ціна Договору визначається за сумою Специфікації та/або видаткових накладних, складених в період дії Договору (пункт 5.6 Договору).

За умовами пункту 6.1 Договору замовник здійснює оплату за продукцію на підставі виставлених виконавцем рахунків-фактур, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок виконавця, у строк не пізніше 60 календарних днів з дати поставки партії продукції. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Згідно з пунктами 7.1, 7.3 Договору термін відвантаження (прийомки) продукції узгоджується сторонами і фіксується в Специфікації. Датою відвантаження продукції вважається дата прийомки продукції замовником на складі виконавця, якщо інше не передбачено умовами Специфікації.

Відповідно до п. 7.4 Договору перехід права власності та ризиків на продукцію до замовника відбувається після її фактичного прийняття замовником та підписання товаросупровідних документів.

Договір набирає сили з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2020 року, але в будь-якому разі до остаточного виконання зобов`язань за Договором (пункт 14.5 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що сторонами було погоджено Специфікацію № 7 до Договору на суму 62 400,00 грн.

Як зазначає позивач, ним було належним чином виконано взяті на себе зобов`язання за Договором та відвантажено відповідачу продукцію вартістю 62 400,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № РН_Оф-00254/19285-У від 07.11.2019.

Продукція за вказаною видатковою накладною була прийнята відповідачем, про що свідчить підпис представника відповідача - Князік С.Д. у зазначеній накладній, який був уповноважений на отримання матеріальних цінностей від позивача Довіреністю 12ААЄ №911697 від 07.11.2019.

За твердженнями позивача, відповідач, в порушення умов Договору, оплатив вартість продукції частково, перерахувавши на рахунок позивача грошові кошти в сумі 15 295,99 грн, що стало підставою для звернення позивача до суду із заявою про видачу судового наказу.

27.03.2020 Господарським судом міста Києва за заявою позивача було видано судовий наказ про стягнення з відповідача заборгованості по оплаті товару за Договором від 8 листопада 2018 № 08/11 у розмірі 47 104,01 грн.

Як зазначає позивач, вказану заборгованість відповідачем оплачено лише 13.04.2020, про що свідчить виписка по рахунку позивача за 13.04.2020.

З огляду на неналежне виконання відповідачем зобов`язання за Договором щодо оплати вартості виготовленої продукції, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 2 751,59 грн пені, 14 131,20 грн штрафу, 329,07 грн інфляційних втрат та 366,79 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є змішаним договором, в якому містяться елементи договору підряду (виконання робіт) і договору поставки, а тому підпадає під правове регулювання Глави 54 та Глави 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з частинами 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Частиною 1 статті 846 Цивільного кодексу України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

За приписами частин 1, 2 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт виготовлення та поставки позивачем продукції за Договором вартістю 62 400,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної № РН_Оф-00254/19285-У від 07.11.2019, та факт прийняття продукції відповідачем, про що свідчать підпис уповноваженого Довіреністю 12ААЄ №911697 від 07.11.2019 представника відповідача Князік С.Д. у зазначеній накладній, що не заперечується відповідачем.

Вищевказана видаткова накладна відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у ній відсутні, відтак суд приймає зазначену накладну як належний доказ на підтвердження здійснення сторонами господарської операції з поставки продукції.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення пункту 6.1 Договору, зобов`язання з оплати продукції мало бути виконане відповідачем на підставі виставлених позивачем рахунків-фактур, у строк не пізніше 60 календарних днів з дати поставки партії продукції.

Водночас, суд звертає увагу, що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а відсутність рахунку-фактури не звільняє сторону договору від обов`язку з оплати вартості продукції за Договором.

Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як зазначає позивач, у зв`язку з простроченням оплати вартості продукції позивач звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу.

27.03.2020 Господарським судом міста Києва за заявою позивача було видано судовий наказ у справі № 910/4347/20 про стягнення з відповідача заборгованості по оплаті товару за Договором від 8 листопада 2018 № 08/11 у розмірі 47 104,01 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судові накази є судовими рішеннями.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На думку позивача, судовий наказ від 27.03.2020 у справі № 910/4347/20 має преюдиційне значення у цій справі, зокрема вказаним судовим рішенням встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання за укладеним між сторонами Договором.

Втім, суд не може погодитись з такими доводами позивача, оскільки в силу п. 7 ч. 1 ст. 155 Господарського процесуального кодексу України при розгляді вимог в порядку наказного провадження суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.

За висновком суду, судовий наказ від 27.03.2020 у справі № 910/4347/20 має преюдиційне значення, в розумінні ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, щодо наявності заборгованості за Договором у розмірі 47 104,01 грн.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За приписами ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Суд встановив, що відповідачем було погашено заборгованість за Договором у розмірі 47 104,01 грн 13.04.2020, про що свідчить виписка по рахунку позивача за 13.04.2020, натомість за умовами пункту 6.1 Договору відповідач мав здійснити оплату вартості виготовленої позивачем продукції у строк до 08.01.2020 включно (перший за днем закінчення строку для оплати продукції робочий день).

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених умовами договору штрафних санкцій, а також визначених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, а також у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 910/6495/18.

Предметом заявленого позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 751,59 грн пені, 14 131,20 грн штрафу, 329,07 грн інфляційних втрат та 366,79 грн 3 % річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 10.3 Договору у випадку несвоєчасної оплати замовником продукції, замовник сплачує на користь виконавця штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 1% від вартості несвоєчасно оплаченої партії продукції за кожен день прострочення платежів, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період. Якщо прострочення триває понад 5 діб, то замовник сплачує додатково штраф у розмірі 20 % від вартості несвоєчасно оплаченої партії продукції, а якщо прострочка триває понад 10 діб, то штраф додатково становитиме 30% від вартості несвоєчасно оплаченої партії продукції.

За умовами пункту 10.8 Договору нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Оскільки сторонами у Договорі було встановлено інший строк, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, за який нараховується пеня, нарахування штрафних санкцій здійснюється у відповідності до пункту 10.8 Договору.

Судом перевірено розрахунок пені за заявлений позивачем період та встановлено, що він є арифметично вірним.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що відповідачем прострочено оплату вартості продукції на понад 10 діб, що відповідно до п. 10.3 Договору зумовлює для відповідача настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 30% від вартості несвоєчасно оплаченої партії продукції, відтак заявлений позивачем до стягнення штраф у розмірі 14 131,20 грн (47 104,01 грн х 30%) є обґрунтованим.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17 та від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наданих у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16.

Судом також перевірено розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних за заявлений позивачем період їх нарахування та встановлено, що вказані розрахунки є арифметично вірними.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 2 751,59 грн пені, 14 131,20 грн штрафу, 329,07 грн інфляційних втрат та 366,79 грн 3 % річних.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4 000,00 грн суд зазначає наступне.

У поданій до суду позовній заяві позивач зазначив, що очікує понести у зв`язку з розглядом справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4 000,00 грн.

14.01.2021 позивачем подано до суду клопотання, до якого додано докази на підтвердження понесення ним вказаних судових витрат.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано Договір № 01/19 про надання правничої допомоги від 09.01.2019, Заяву-доручення № 9 від 28.10.2020, Акт наданих послуг № 27 від 11.01.2021 до Договору № 01/19 про надання правничої допомоги від 09.01.2019 на суму 4 000,00 грн та платіжне доручення № 2553 від 28.10.2020 на суму 8 125,00 грн, з призначенням платежу: оплата за юридичні послуги зг. дог. № 01/19 від 09.01.2019, доруч № 8, 9 без ПДВ.

Відповідач, в свою чергу, будучи обізнаним про розгляд цієї справи, у встановленому процесуальним законом порядку клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не подав.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

З огляду на вищенаведене, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4 000,00 грн, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Бест Альтернатива" (Україна, 01014, м. Київ, вул. Дорогожицька, буд. 13; ідентифікаційний код: 24583590) на користь Приватного акціонерного товариства "Київська поліграфічна фабрика "Зоря" (Україна, 04074, м. Київ, вул. Лугова, буд. 1-А; ідентифікаційний код: 02470684) 2 751 (дві тисячі сімсот п`ятдесят одну) грн 59 коп. пені, 14 131 (чотирнадцять тисяч сто тридцять одну) грн 20 коп. штрафу, 329 (триста двадцять дев`ять) грн 07 коп. інфляційних втрат, 366 (триста шістдесят шість) грн 79 коп. 3 % річних, 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. судового збору та 4 000 (чотири тисячі) 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 12.02.2021

Суддя О.В. Нечай

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення12.02.2021
Оприлюднено15.02.2021
Номер документу94830355
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/17370/20

Ухвала від 14.07.2021

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Іоннікова І.А.

Ухвала від 15.03.2021

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Іоннікова І.А.

Рішення від 12.02.2021

Господарське

Господарський суд міста Києва

Нечай О.В.

Ухвала від 16.11.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Нечай О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні