Рішення

від 02.02.2021 по справі 910/14796/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.02.2021Справа № 910/14796/20 Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія"

до акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю "Прадо"

про визнання договору поруки недійсним

При секретарю судового засідання: Радченко А.А.

Представники сторін:

від позивача: Галушко С.І. - представник за ордером серія КР №030682 від 24.09.2020;

від відповідача: Фурманчук О.І. - представник за довіреністю б/н від 09.06.2020;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: не з`явився.

встановив:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія" до акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання договору поруки №4П14120И/П від 20.10.2016 недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що договір є недійсним на підставі ст. 215 та 230 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 27.10.2020. Залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю "Прадо" (49064, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Гомельська, будинок 59, кімната 3, код ЄДРПОУ 32723943).

27.10.2020 через канцелярію суду позивач подав клопотання про долучення доказів.

В судове засідання 27.10.2020 відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача не з`явилися, про поважні причини неявки суд не повідомляли, хоча про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Позивач заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2020 відкладено підготовче судове засідання у справі на 24.11.2020.

24.11.2020 на електронну адресу суду від відповідача надійшов відзив.

В судове засідання 24.11.2020 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача не з`явилася, про поважні причини неявки суд не повідомляла, хоча про дату та час судового засідання повідомлена належним чином.

Позивач заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Відповідач підтримав усне клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 відкладено підготовче судове засідання у справі на 14.12.2020.

В судове засідання 14.12.2020 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача не з`явилася, про поважні причини неявки суд не повідомляла, хоча про дату та час судового засідання повідомлена належним чином.

Позивач підтримав клопотання про витребування доказів, яке було подане разом з позовом, просив суд задовольнити.

Відповідач заперечив проти клопотання позивача про витребування доказів, просив суд відмовити, підтримав клопотання про витребування доказів, подане з відзивом, просив суд задовольнити.

Позивач заперечив проти клопотання відповідача про витребування доказів, просив суд відмовити.

Суд відмовив у задоволенні клопотань позивача та відповідача про витребування доказів за необґрунтованістю.

В судове засідання 02.02.2021 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача не з`явилася, про поважні причини неявки суд не повідомляла, хоча про дату та час судового засідання повідомлена належним чином.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти позову, просив відмовити в позові.

В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

20.10.2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Хромія" (позичальник) та публічним акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк (банк) укладено кредитний договір № 4Х16090Г, для фінансування поточної діяльності підприємства.

Згідно з вищезазначеним кредитним договором позивач отримав кошти в розмірі 4 413 213 731,52 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2165 від 20.10.2016 року.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Хромія" (поручитель) та ПАТ КБ Приватбанк (кредитор) укладено такі договори поруки в забезпечення виконання таких осіб перед КБ Приватбанк :

- договір поруки №4Т13407Д/П від 20.10.2016 року в забезпечення виконання зобов`язання ТЕХСПЕЦМОНТАЖ (надалі попередній боржник , старий боржник ) за кредитними договорами від 26.06.2013 року №4Т13407Д, від 06.11.2013 року №4Т13710Д, від 20.02.2015 року №4Т15066И (надалі первісні кредитні договори кредитні договори старого боржника );

- договір поруки №4Р13624И/П від 20.10.2016 року в забезпечення виконання зобов`язання РАНЕЯ (надалі попередній боржник , старий боржник ) за кредитними договорами від 09.10.2013 року № 4Р13624И, від 10.10.2013 року №4Р13625И, від 18.11.2013 року № 4Р13738Д, від 12.12.2013 року №4Р13808Д, від 24.10.2014 року № 4Р14330И (надалі первісні кредитні договори кредитні договори старого боржника );

- договір поруки №4П14120И/П від 20.10.2016 року в забезпечення виконання зобов`язання Прадо (надалі попередній боржник , старий боржник ) за кредитними договорами від 12.02.2014 року №4П14120И, від 19.02.2014 року №4П14081Д (надалі первісні кредитні договори кредитні договори старого боржника );

- договір поруки №4П14011Д/П від 20.10.2016 року в забезпечення виконання зобов`язання ПАРАДІЗ (надалі попередній боржник , старий боржник ) за кредитним договором від 13.01.2014 р. №4П14011Д (надалі первісні кредитні договори кредитні договори старого боржника ).

Позивач стверджує, що договір поруки №4П14120И/П від 20.10.2016 року укладено з порушенням чинного законодавства, зокрема таким, що вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини 1 статті 230 ЦК України, виходячи із наступних обставин.

Як зазначено позивачем, протягом 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю Хромія здійснювало господарську діяльність із реалізації паливо-мастильних матеріалів на території м. Кіровограда та Кіровоградської області. В операційному управлінні товариства перебували 37 автозаправних станцій. Наявна мережа автозаправних станції охоплювало всю територію Кіровоградської області, у тому числі в найбільших містах регіону.

За період ведення господарської діяльності із реалізації пального нашим товариством реалізовано пального на загальну суму 493 236 230,00 грн.

ТОВ Хромія мало численні господарські зв`язки із різними організаціями та установами. Товариством відкрито рахунки у ПАТ КБ Приватбанк , у тому числі рахунки для заробітної плати працівників ТОВ Хромія . За час взаємодії товариства позивача із ПАТ КБ Приватбанк ТОВ Хромія зарекомендувало себе як надійний та перспективний клієнт, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг.

На думку товариства з обмеженою відповідальністю Хромія , ПАТ КБ "Приватбанк" володіючи повною фінансовою інформацією про товариство, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію, щодо можливості участі ТОВ "Хромія" у процедурі "трансформації" кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк". Така процедура, зі слів співробітників Банку, була ініційована Національним Банком України. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.16 №323/БТ, ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

При цьому, за твердженнями позивача, ПАТ КБ "Приватбанк" наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Про ліквідність забезпечення зобов`язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ "Прайсвортерхаускуперс (аудит)". Пізніше, такі дані були підтверджені Окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги"), які були розміщені на вебсайті ПАТ КБ "Приватбанк".

Таким чином, дії позивача із отримання кредитних коштів по кредитному договору №4Х16090Г від 20.10.2016 року були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників банку в рамках реалізації зазначеного плану "трансформації" кредитного портфелю Банку, ініційованого НБУ.

На виконання такого плану представники ПАТ "КБ Приватбанк" та компанії позивача погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору, у зв`язку з чим між позивачем та банком укладено кредитний договір №4Х16090Г від 20.10.2016 та договори поруки: №4Т13407Д/П, №4Р13624И/П, 4П14120И/П, №4П14011Д/П від 20.10.2016 року.

Як стверджує позивач, обов`язковою умовою на якій наполягало товариство було набуття ТОВ "Хромія" права власності на активи, що забезпечували зобов`язання "старих" боржників перед банком.

Так, на виконання вищезазначених домовленостей згідно плану "трансформації" 20.10.2016 між Банком та ТОВ "Хромія" було укладено договори поруки перелічені вище на загальну суму 1 159 277 016,69 грн.

За твердженнями позивача, ТОВ "Хромія", як поручитель, виконав зобов`язання:

ТОВ ТЕХСПЕЦМОНТАЖ за кредитними договорами:

- від 26.06.2013 року №4Т13407Д в сумі 486835492,32 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2192 від 20.10.2016 р.;

- від 06.11.2013 року №4Т13710Д в сумі 789826163,21 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2193 від 20.10.2016 р.;

- від 20.02.2015 року №4Т15066И в сумі 29729086,10 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2194 від 20.10.2016 р.; а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, в загальній сумі 1 306 390 741,63 грн.

ТОВ Ранея за кредитними договорами:

- за кредитним договором від 09.10.2013 року №4Р13624И в сумі 4472115,18 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2187 від 20.10.2016 р.;

- від 10.10.2013 року №4Р13625И в сумі 10180976,30 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2188 від 20.10.2016 р.;

- від 18.11.2013 року №4Р13738Д в сумі 535578421,73 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2189 від 20.10.2016 р.;

- від 12.12.2013 року №4Р13808Д в сумі 68743363,29 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2190 від 20.10.2016 р.;

- від 24.10.2013 року №4Р14330И в сумі 139978193,33 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2191 від 20.10.2016 р.; а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, в загальній сумі 758 953 069,83 грн.

ТОВ Прадо за кредитними договорами:

- від 12.02.2014 року №4П14120И в сумі 205273908,38 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2185 від 20.10.2016 р.;

- від 19.02.2014 року №4П14081И в сумі 983318995,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2186 від 20.10.2016 р.; а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, в загальній сумі 1 188 592 903,37 грн.

ТОВ Парадіз за кредитним договором:

- від 13.01.2014 року №4П141011И в сумі 1 159 277 016,69 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2184 від 20.10.2016 р.; а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, в загальній сумі 1 159 277 016,69 грн.

Після завершення процесу переоформлення боргів старих боржників перед банком, Рішенням Національного банку України від 18.12.2016 № 498-р. ПАТ КБ "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, у результаті чого, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" ПАТ КБ "Приватбанк" перейшов у власність держави, при цьому зобов`язання банку, щодо передання товариству позивача документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників банком не виконані, документи товариству не передані.

Протягом періоду з вересня 2017 року по березень 2018 року позивач намагався у судовому порядку отримати зазначені документи від банку, проте як виявилося та встановлено судовим рішенням (справа №910/15244/17) банк і не був зобов`язаний передавати такі документи ТОВ Хромія , хоча саме отримання згаданих документів і було метою укладення кредитного договору № 4Х16090Г від 20.10.2016 р. та договорів поруки № 4Т13407Д/П, № 4Р13624И/П, № 4П14120И/П, № 4П14011Д/П.

Таким чином, банк ні в порядку встановленим договором поруки, ані в судовому порядку не надав ТОВ "Хромія" документи, які б дали змогу ТОВ Хромія звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань старих боржників перед банком. Така поведінка відповідача, на думку ТОВ Хромія" також свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки ні в момент його укладення ні протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що банк свідомо ввів в оману ТОВ Хромія .

Заперечуючи проти позову, банк під час судових засідань та у своєму відзиві зазначив, що всі наведені вище твердження та обґрунтування позивача не відповідають дійсності та приписам чинного законодавства України.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частинами 1-2 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 Справа № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. Аналогічна правова позиція міститься в пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу № 13/10 від 13.10.2016 загальних зборів учасників ТОВ Хромія , а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: у зв`язку з недостатньою кількістю оборотних коштів та для фінансування поточної діяльності товариства укласти з публічним акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк кредитний договір на суму 4 450 000 000,00 грн.

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність Позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку.

Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності товариства.

Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 17.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 17.10.2016, що були надані ТОВ Хромія на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності підприємства.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який Позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі №4Х16090Г від 20.10.2016р., а саме в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями статті 558 ЦК України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Відповідно до частини 3 статті 556 ЦК України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Це додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Товариство помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору №4Х16090Г від 20.10.2016р., вважаючи його наслідком необхідність укладення договорів поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договорів поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627ЦК України.

Таким чином, твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовується наведеним вище.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України."

При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, позивачем не доведено обставин які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про визнання договору поруки №4П14120И/П від 20.10.2016 недійним.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Хромія є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76, 77, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання рішення: 12.02.2021 року.

Суддя С. М. Мудрий