Постанова

від 18.05.2021 по справі 910/14796/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2021 р. Справа№ 910/14796/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

при секретарі Реуцькій Т.О.

За участю представників:

від позивача: Галушко С.І. (ордер серія ВА №1012134 від 02.03.2021 року);

від відповідача: Макарова А.М (довіреність №12 від 02.03.2021 року);

третя особа: не з`явився,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Хромія

на рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2021 року

у справі №910/14796/20 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Хромія

до акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю Прадо

про визнання договору поруки недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Позов заявлено про визнання укладеного між сторонами договору поруки №4П14120И/П від 20.10.2016 року недійсним як такого, який вчинений під впливом обману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що відповідач, як недобросовісна сторона договору поруки №4П14120И/П від 20.10.2016 року, навмисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля відповідача, ввів в оману позивача про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення прав вимоги за кредитними зобов`язаннями третьої особи, у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем як кредитного договору №4X16090Г від 20.10.2016 року, так і оскаржуваного договору поруки.

На думку позивача, викладені ним у позовній заяві обставини, вказують на відсутність вищевказаних документів (договорів забезпечення) у відповідача, що мало істотне значення при укладенні оспорюваного договору поруки, та підтверджує факт обману відповідачем позивача, оскільки якби позивач знав про відсутність забезпечень, він би не укладав з відповідачем ані кредитного договору №4X16090Г від 20.10.2016 року, ані договору поруки №4П14120И/П від 20.10.2016 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.02.2021 року, повний текст якого підписано 12.02.2021 року, по справі №910/14796/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним у випадку доведення позивачем наявності одночасно трьох складових, а саме: 1) наявність умислу в діях відповідача, 2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, 3) наявність обману, і саме позивач має довести наявність всіх обставин (складових), які є підставами для визнання недійним спірного договору поруки №4П14011Д/П від 20.10.2016 року на підставі ст. 230 ЦК України, проте позивачем таких доказів суду надано не було.

У обґрунтування вказаної позиції суд першої інстанції послався на те, що:

- наявними у матеріалах справи доказами (протокол №13/10 від 13.10.2016 року загальних зборів учасників ТОВ Хромія , протокол техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 17.10.2016 року, заявка на отримання кредиту від 17.10.2016 року) підтверджується, що кредитний договір №4X16090Г від 20.10.2016 року було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача;

- виходячи зі змісту положень ЦК України поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше, що додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки;

- позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору №4Х16090Г від 20.10.2016 року, вважаючи його наслідком необхідність укладення договорів поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договорів поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 ЦК України.

Не погоджуючись з рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю Хромія звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2021 року у справі №910/14796/20 повністю та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір поруки №4П14120И/П від 20.10.2016 року.

В апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оспорюване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, їх недоведеності та невідповідності висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

У обґрунтування вказаної позиції позивач послався на ті ж самі обставини, що й при зверненні до суду з позовом, додатково зазначивши про те, що:

- висновок суду першої інстанції про те, що укладення кредитного договору №4X16090Г від 20.10.2016 року між сторонами ніяк не пов`язане з укладенням договорів поруки спростовується збігом дати укладення кредитного договору №4X16090Г від 20.10.2016 року та спірного договору поруки (20.10.2016 року), датою та часом отримання кредитних коштів та датою, часом проведення розрахунків по договорам поруки (20.10.2016 року, час між зарахуванням кредитних коштів на рахунок позивача та їх поверненням на рахунок відповідача становить декілька хвилин) та сумою отриманих кредитних коштів та загальною сумою сплачених коштів по договорам поруки (4 413 213 731, 52 грн.);

- поточною діяльністю суб`єкта господарювання є господарська діяльність, що направлена на виробництво (виготовлення) та/або реалізацію товарів, виконання робіт, надання послуг та спрямована на отримання доходу, а відтак, як поточна так і будь-яка інша діяльність позивача, як і в кожного суб`єкта підприємництва, здійснюється з метою отримання прибутку. Вказане спростовує висновок суду першої інстанції про те, що мета отримання коштів для фінансування поточної діяльності підприємства , вказана у кредитному договорі №4X16090Г від 20.10.2016 року, протоколі техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів, заявці на отримання кредиту не є метою, направленою на отримання прибутку, не відповідає дійсності;

- документи, які супроводжували процес трансформації, є внутрішніми документами відповідача, а тому позивач не мав можливості їх надати. При цьому для отримання таких документів позивач звертався, як до відповідача, так і до суду першої інстанції з відповідними клопотаннями, проте суд першої інстанції вказане клопотання не задовольнив. Водночас без вивчення та аналізу документів, що супроводжували план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля відповідача, обставини справи не можуть вважатись встановленими, а рішення не може бути законним і обґрунтованим.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/14796/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А. (доповідач у справі), судді Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2021 року задоволено заяву товариства з обмеженою відповідальністю Хромія про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2021 року у справі №910/14796/20 та поновлено товариству з обмеженою відповідальністю Хромія зазначений строк, відкрито апеляційне провадження у справі №910/14796/20 та призначено справу до розгляду на 20.04.2021 року о 10 год. 45 хв., зупинено дію оскаржуваного рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2021 року у справі №910/14796/20 до закінчення апеляційного провадження у даній справі.

20.04.2021 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В подальшому розгляд справи було відкладено.

У судовому засіданні, 18.05.2021 року представник позивача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача, заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Третя особа представників в судове засідання не направила, про причин неявки суду не повідомила.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги (а.с. 179-181), а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представника третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та віцдповідача, з урахуванням правил ст.ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 20.10.2016 року відповідач як банк та позивач як позичальник уклали кредитний договір №4Х16090Г (далі Кредитний договір) (а.с. 10), у п. 1.1 якого погодили, що відповідач за наявності вільних коштів зобов`язується надати позивачу кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 450 000 000, 00 грн. для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позивача щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни. (а.с. 10)

За умовами п. А.2.1 та п. А.3 Кредитного договору, термін повернення кредиту - 06.10.2026 року.

Згідно з п. 7.9 Кредитного договору договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів відповідача у порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.02.2016 року, укладеної сторонами.

За Кредитним договором позивач отримав кошти в розмірі 4 413 213 731, 52 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2165 від 20.10.2016 року (а.с.17 ).

З матеріалів справи слідує, що між позивачем як поручителем та відповідачем як кредитором укладені наступні договори поруки:

- договір поруки №4Т13407Д/П від 20.10.2016 року предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю Техспецмонтаж своїх зобов`язань за кредитними договорами від 26.06.2013 року №4Т13407Д, від 06.11.2013 року №4Т13710Д, від 20.02.2015 року №4Т15066И (а.с. 18);

- договір поруки №4Р13624И/П від 20.10.2016 року предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю Ранея своїх зобов`язань за кредитними договорами за від 09.10.2013 року №4Р13624И, від 10.10.2013 року №4Р13625И, від 18.11.2013 року №4Р13738Д, від 12.12.2013 року №4Р13808Д, від 24.10.2014 року №4Р14330И (а.с. 22);

- договір поруки №4П14120И/П від 20.10.2016 року (далі Договір поруки) предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання третьою особою своїх зобов`язань за кредитними договорами від 12.02.2014 року №4П14120И, від 19.02.2014 року №4П14081Д (а.с. 28);

- договір поруки №4П14011Д/П від 20.10.2016 року предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю Парадіз своїх зобов`язань за кредитним договором від 13.01.2014 року №4П14011Д. (а.с. 31)

Відповідно до п. 3 Договору поруки поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

У п. 4 Договору поруки сторонами погоджено, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Пунктом 5 Договору поруки сторони погодили, що у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки).

Згідно з п. 7 Договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

До поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання (п. 8 Договору поруки).

Відповідно до п. 10 Договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Згідно з п. 17 Договору поруки договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів відповідача у порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.02.2016 року, укладеної сторонами.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить визнати Договір поруки недійсним на підставі ст. 230 ЦК України як такий, при укладенні якого відповідачем було введено позивача в оману.

В обґрунтування вказаних тверджень позивач послався на те, що:

- протягом 2016 року він здійснював господарську діяльність із реалізації паливо-мастильних матеріалів на території м. Кіровограда та Кіровоградської області. В операційному управлінні позивача перебували 37 автозаправних станцій. Наявна мережа автозаправних станції охоплювало всю територію Кіровоградської області, у тому числі в найбільших містах регіону. За період ведення господарської діяльності із реалізації пального позивачем реалізовано пального на загальну суму 493 236 230, 00 грн.;

- позивач мав численні господарські зв`язки із різними організаціями та установами. Позивачем відкрито рахунки у відповідача, у тому числі рахунки для заробітної плати працівників позивача;

- за час взаємодії позивача з відповідачем позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг;

- відповідач, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі трансформації кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк ;

- така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 року №323/БТ, яким зобов`язано акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфеля на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. Як зазначено у позовній заяві, на думку банку, позивач повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на нього кредитного боргу старих боржників ;

- при цьому, як зазначає позивач, відповідач наголошував на тому, що кредитні зобов`язання старих боржників забезпеченні надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше;

- за твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за Кредитним договором були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань старих боржників банку в зазначених рамках реалізації плану трансформації кредитного портфеля акціонерного товариства комерційного банку Приватбанк , ініційованого НБУ, а укладення Кредитного договору обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості старих позичальників (боржників), в тому числі третьої особи, мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як, зі слів банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість старих позичальників перед банком;

- після завершення процесу переоформлення боргів старих боржників банку рішенням НБУ від 18.12.2016 року №498-р акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк визнано неплатоспроможним, та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 року №961 банк перейшов у власність держави, проте зобов`язання банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання старих боржників, банком виконані не були;

- протягом періоду з вересня 2017 року по березень 2018 року позивач намагався в судовому порядку отримати вказані документи від відповідача, однак, як встановлено у рішеннях судів (справа №910/15244/17), відповідач не був зобов`язаний передавати такі документи позивачу;

- таким чином, ані в порядку Договору поруки, ані в судовому порядку, відповідач не передав позивачу документи, які б давали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань старих боржників за кредитними договорами, зокрема, документи, які забезпечували виконання зобов`язань третьої особи за вказаними у Договорі поруки кредитними договорами;

- така поведінка банку свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за Договором поруки ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про введення в оману позивача відповідачем;

- при цьому, банк лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти як Кредитний договір, так і Договір поруки з метою реалізації плану трансформації , чим ввів позивача в оману щодо істотних умов договору;

- у позивача взагалі є сумніви щодо реальної наявності у банку таких активів, оскільки протягом 2016-2019 років банк не передав позивачу ні документи, які посвідчували наявність активі (їх копії), ні будь-яку іншу інформацію, що надавала б змогу позивачу звернути стягнення на такі активи.

Всі наведені обставини, на думку позивача, свідчать про те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації кредитного портфелю акціонерного товариства комерційного банку Приватбанк , ввів в оману позивача щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення виконання зобов`язань старих боржників за кредитними договорами у розмірах, що суттєво перевищують розміри заборгованості за кредитними договорами, а відсутність вказаних документів має істотне значення при укладенні як Кредитного договору, так і Договору поруки (та інших договорів поруки) та підтверджує факт обману позивача, оскільки якби позивач на момент укладення вказаного кредитного договору та договору поруки знав про відсутність договорів забезпечень, він би не вчиняв вказаних правочинів.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п`ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними визначено, що судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства; зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України); відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 230 ЦК України встановлює, що, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними встановлено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час розгляду справи позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин, які є підставами для визнання недійсним договору поруки на підставі ст. 230 ЦК України.

Так, позивачем не доведено, що представниками відповідача повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники відповідача замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальників за кредитними договорами);

Також позивачем не доведено і те, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки, які насправді не настануть.

Разом з тим, колегія суддів звертає агу на те, що як слідує з протоколу №13/10 загальних зборів засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю Хромія від 13.10.2016 року, загальними зборами позивача було прийнято рішення щодо отримання у відповідача кредиту у загальній сумі 4 450 000 000, 00 грн. у зв`язку з недостатньою кількістю оборотних коштів та для фінансування поточної діяльності товариства шляхом укладення відповідного договору. (а.с.80 зворот )

При цьому, як правильно встановлено судом першої інстанції, жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за старими кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як не міститься і будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо, так званої, трансформації кредитного портфелю банку.

Те, що метою кредитування позивача є саме фінансування поточної діяльності товариства, підтверджується як наданим позивачем Техніко-економічним обґрунтуванням повернення кредитних коштів від 17.10.2016 року (а.с.81), так і заявкою на отримання кредиту від 17.10.2016 року, яка була надана самим позивачем. (а.с.82)

Така саме мета кредитування зазначена й у Кредитному договорі.

Суд першої інстанції правильно взяв до уваги, що жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами всі перелічені вище документи не містять, так само, як не містять посилань і на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

Крім того, жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування позовних вимог.

Отже, матеріалами справи не підтверджується жодна з викладених на підтвердження наявності підстав для визнання Кредитного договору недійсним обставин, а підписавши спірний Договір поруки, позивач реалізував своє право, надане йому статтями 627, 628 ЦК України, на вільне укладення договору, вибір контрагента та визначення умов договору.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями статті 558 ЦК України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Відповідно до частини 3 статті 556 ЦК України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Вищевказане додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині безпідставної відмови у задоволенні клопотання позивача про витребування у відповідача доказів, колегія суддів зазначає про наступне.

З урахуванням принципу змагальності саме учасник справи, звертаючись із відповідним клопотанням про витребування доказів, мав довести суду, що витребувані ним документи стосуються предмета доказування.

Скаржник у апеляційній скарзі не наводить обґрунтувань стосовно того, яким чином докази, про витребування яких він просив, можуть підтвердити обставини введення його в оману відповідно до положень статті 230 ЦК України з огляду на те, що Кредитний договір та Договір поруки не містять посилань на трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем Договору поруки та щодо інших обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

При цьому колегія суддів зауважує позивачу на тому, що правовідносини щодо визнання недійсними договорів поруки аналогічних за змістом оспорюваному та з підстав тотожних заявленим позивачем при зверненні до суду з цим позовом неодноразово були предметом розгляду у суді.

Відсутність підстав для задоволення вказаних позовів встановлена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справах №910/18601/19 від 06.04.2021 року, №910/18729/19 від 06.04.2021 року, №910/18296/19 від 31.03.2021 року, №910/17881/19 від 31.0.2021 року, №910/18063/19 від 31.03.2021 року, №910/18600/19 від 31.03.2021 року, №910/18476/19 від 30.03.2021 року, №910/18743/19 від 30.03.2021 року, №910/18914/19 від 25.03.2021 року, №910/18714/19 від 25.03.2021 року, №910/18504/19 від 25.03.2021 року, №910/18699/19 від 12.03.2021 року, №910/18374/19 від 18.03.2021 року, № 910/18702/19 від 18.03.2021 року та інші.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дослідивши наявні в матеріалах справи, документальні докази, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено наявності встановлених цивільним законодавством умов для визнання недійсними договору поруки №4П14120И/П від 20.10.2016 року з підстав, зазначених ним у позовній заяві, а відтак, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в задоволенні позову.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на обставини, які викладені вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 02.02.2021 року у справі №910/14796/20, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Хромія на рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2021 року у справі №910/14796/20 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2021 року у справі №910/14796/20 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Поновити дію рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2021 року у справі №910/14796/20.

5. Матеріали справи № 910/14796/20 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 26.05.2021.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко