Постанова

від 02.02.2021 по справі 911/1304/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 911/1304/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

помічник судді, який за дорученням судді здійснює повноваження секретаря судового засідання, - Вилегжаніна М. В.,

за участю представників:

позивача - Кукса О. В.,

відповідача - не з`явилися,

третіх осіб - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 (судді: Гаврилюк О. М. - головуючий, Ткаченко Б. О., Сулім В. В.) і рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2020 (суддя Бацуца В. М.) у справі

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зелена-28, 30"

до Білоцерківської міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа" та виконавчий комітет Білоцерківської міської ради,

про скасування державної реєстрації права власності на нежилі приміщення,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У вересні 2019 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зелена-28, 30" (далі - ОСББ "Зелена-28, 30") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності територіальної громади м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради на нежилі приміщення в житлових будинках № 28, приміщення 180, площею 33,0 м 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 354744732103 від 07.05.2014); № 30, приміщення 153, площею 29,3 м 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 354625032103 від 07.05.2014), на вул. Зеленій в м. Білій Церкві.

Позов обґрунтовано безпідставною та неправомірною реєстрацією за територіальною громадою м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради права власності на спірні приміщення, які належать до допоміжних приміщень співвласників багатоквартирних будинків за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Зелена, 28, 30.

1.2. Білоцерківська міська рада у відзиві на позов проти його задоволення заперечила; акцентувала, зокрема, на тому, що спірні приміщення не належать до допоміжних; право власності на такі нежитлові приміщення було зареєстровано відповідно до вимог чинного законодавства, тому територіальна громада м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради володіє цим майном на законних підставах.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 30.01.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020, позов задоволено. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності територіальної громади м. Біла Церква Київської області в особі Білоцерківської міської ради на нежилі приміщення в житлових будинках: № 28, приміщення 180, площею 33 м 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 354744732103 від 07.05.2014); № 30, приміщення 153, площею 29,3 м 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 354625032103 від 07.05.2014), розташованих на вул. Зеленій у м. Білій Церкві Київської області. Здійснено розподіл судових витрат.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що нерухоме майно, а саме спірні нежилі приміщення площею 33 м 2 в житловому будинку по вул. Зеленій, 28, у м. Білій Церкві, та площею 29,3 м 2 в житловому будинку по вул. Зеленій, 30, у м. Білій Церкві, є приміщеннями, в яких знаходяться та експлуатуються внутрішньобудинкові системи опалення - модульні дахові котельні із відповідним обладнанням, призначені для забезпечення експлуатації багатоквартирних будинків за зазначеними адресами, а тому за своїм призначенням вони є допоміжними приміщеннями і належать до спільного майна зазначених будинків, співвласниками якого є власники квартир та нежитлових приміщень таких будинків. Суд зазначив про відсутність у матеріалах справи жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які би підтверджували виникнення у відповідача та набуття ним у встановленому законодавством порядку права власності (комунальної) на спірне нерухоме майно; станом на час реєстрації права комунальної власності за відповідачем на спірне нерухоме майно його співвласниками були і є власники квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків за адресою: вул. Зелена, 28, 30, м. Біла Церква. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для державної реєстрації за відповідачем права власності на спірне нерухоме майно, оскільки таке нерухоме майно не є комунальною власністю м. Біла Церква; внаслідок такої реєстрації порушено речові права співвласників спірного нерухомого майна, а саме власників квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків за адресою: вул. Зелена, 28, 30, м. Біла Церква, у зв`язку із чим їх право спільної власності на таке нерухоме майно підлягає захисту у судовому порядку.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями Білоцерківська міська рада звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою (з урахуванням уточнень), в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 і рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2020 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.

Скаржник аргументує подання касаційної скарги положеннями пунктів 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо необхідності відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18. від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; а також щодо відсутності висновку Верховного Суду стосовно застосування норми права у подібних правовідносинах з підстав того, що у разі офіційного визнання державою та підтвердження факту виникнення у територіальної громади міста в особі відповідної ради права власності на нерухоме майно, яке було зареєстровано у відповідності до вимог законодавства і такі дії не були оскаржені та не скасовані, а судами першої та апеляційної інстанцій всупереч наведеному визначається правовий статус спірних приміщень. Зокрема, скаржник наголошує на неповноті судового дослідження, а також акцентує на тому, що територіальна громада м. Біла Церква в особі відповідача володіє, користується і розпоряджається спірним майном на законних підставах; нормами законодавства, яке діяло на час видачі свідоцтв про право власності на спірне майно, не визначалося, що дахові котельні є допоміжними приміщеннями. Скаржник зазначає, що дахові модульні котельні багатоквартирних будинків належать до об`єктів інженерної інфраструктури та не підлягають передачі у приватну власність; позивач буде неспроможний закуповувати ресурси для забезпечення роботи цих котелень, що призведе до негативних наслідків.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ОСББ "Зелена - 28,30" наголошує на безпідставності доводів скаржника, які не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій, покладених в основу судових рішень, вважає, що правових підстав для скасування оскаржених у справі судових рішень немає.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає про таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди, згідно з рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 16.05.1996 № 150 затверджено акт Державної приймальної комісії від 14.05.1996 про прийняття в експлуатацію першої черги 175 квартирного житлового будинку (143 квартири) на вул. Зеленій, 28 у м. Білій Церкві, з вбудовано-прибудованим магазином, а за рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 24.12.1996 № 370 затверджено акт Державної приймальної комісії від 20.12.1996 про прийняття в експлуатацію 107 квартирного житлового будинку на вул. Зеленій, 30 у м. Білій Церкві.

За рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 01.04.2003 № 101 Житлово-експлуатаційна контора № 3 (далі - ЖЕК № 3) передала, а Комунальне підприємство "Білоцерківтепломережа" (далі - КП "Білоцерківтепломережа") прийняла на баланс модульні котельні згідно з додатком, у тому числі, по вул. Зеленій, 28, 30 у м. Білій Церкві.

01.07.2003 ЖЕК № 3 і КП "Білоцерківтепломережа" підписали акт прийому-передачі модульних котельних, за яким ЖЕК № 3 передала, а КП "Білоцерківтепломережа" прийняло на баланс модульні котельні (приміщення та обладнання), у тому числі, по вул. Зеленій, 28, 30.

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 26.08.2008 № 359 ухвалено оформити за КП "Білоцерківтепломережа" право власності на нежитлове приміщення площею 33,0 м 2 , розташоване на вул. Зеленій, 28, у м. Білій Церкві.

05.09.2008 Білоцерківське управління житлово-комунального господарства на підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 26.08.2008 № 359 видало територіальній громаді м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежиле приміщення (прим. 180) площею 33,0 м 2 у житловому будинку по вул. Зеленій, 28, у м. Білій Церкві, Київської обл., і 30.04.2014 Реєстраційна службою Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області на підставі зазначеного свідоцтва про право власності на нерухоме майно здійснила державну реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради на таке нерухоме майно, що підтверджується витягом від 07.05.2014 № 21348404 із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 10.02.2009 № 41 вирішено, зокрема, оформити за КП "Білоцерківтепломережа" право власності на нежитлове приміщення - модульну котельню площею 29,3 м 2 по вул. Зеленій, 30, у м. Білій Церкві.

20.02.2009 Білоцерківське управління житлово-комунального господарства на підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 10.02.2009 № 41 видало територіальній громаді м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежиле приміщення (прим. 153) площею 29,3 м 2 у житловому будинку на вул. Зеленій, 30, у м. Білій Церкві, Київської обл., і 30.04.2014 Реєстраційна служба Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області на підставі цього свідоцтва про право власності на нерухоме майно здійснила державну реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради на зазначене нерухоме майно, що підтверджується витягом від 07.05.2014 № 21341836 із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

08.06.2016 проведено установчі збори співвласників багатоквартирного будинку, розташованого у м. Білій Церкві, на вул. Зеленій, 30, на яких були присутні власники квартир та нежитлових приміщень. На цих зборах, серед іншого, було вирішено, створити ОСББ "Зелена-28, 30", затвердити його статут, що підтверджується протоколом б/н від 08.06.2016 зборів співвласників багатоквартирного будинку за адресою: м. Біла Церква, вул. Зелена, 30.

05.07.2016 державним реєстратором суб`єкта державної реєстрації було зареєстровано юридичну особу - ОСББ "Зелена-28, 30", що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 06.07.2016.

30.09.2016 комісія у складі повноважних представників Комунального підприємства Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційної контори № 1 та ОСББ "Зелена-28, 30" склала та підписала акт приймання-передачі житлового комплексу, згідно з яким проведено обстеження активів житлового будинку за адресою: вул. Зелена, 28, м. Біла Церква, передано його з балансу комунального підприємства та прийнято на баланс зазначеного ОСББ.

30.09.2016 комісія у складі повноважних представників Комунального підприємства Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційної контори № 1 та ОСББ "Зелена-28, 30" склала та підписала акт приймання-передачі житлового комплексу, згідно з яким проведено обстеження активів житлового будинку за адресою: вул. Зелена, 30, м. Біла Церква, передано його з балансу комунального підприємства та прийнято на баланс зазначеного ОСББ.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, ОСББ "Зелена-28, 30" звернулося до суду з позовом про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності територіальної громади м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради на нежилі приміщення в житлових будинках № 28 і № 30 на вул. Зеленій в м. Білій Церкві, а саме приміщення 180, площею 33,0 м 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 354744732103 від 07.05.2014), розташоване у будинку № 28 та приміщення 153, площею 29,3 м 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 354625032103 від 07.05.2014), у будинку № 30 за вказаною адресою.

4.4. Такі вимоги позивача місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив повністю.

4.5. Білоцерківська міська рада оскаржила судові рішення у справі до суду касаційної інстанції, у поданій касаційній скарзі просила їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові повністю.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 08.12.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Білоцерківської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 і рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2020 у справі № 911/1304/19 з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.6. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4.7. Як уже зазначалося, скаржник у касаційній скарзі зазначав про необґрунтованість застосування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18. від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17.

Розглянувши такі доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів їх відхиляє та наголошує на відсутності підстав для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у зазначених постановах, з огляду на таке.

У цій справі, що розглядається Верховним Судом, господарські суди, задовольняючи позовні вимоги, установили, що нежиле приміщення (прим. 180) площею 33,0 м 2 у житловому будинку на вул. Зеленій, 28, у м. Білій Церкві, та нежиле приміщення (прим. 153) площею 29,3 м 2 у житловому будинку на вул. Зеленій, 30, у м. Білій Церкві, становлять приміщення, в яких розташовані та експлуатуються внутрішньобудинкові системи опалення, а саме модульні дахові котельні із обладнанням, що підтверджується актами приймання-передачі житлового комплексу від 30.09.2016, підписаними повноважними представниками Комунального підприємства Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційної контори № 1 та ОСББ "Зелена-28, 30", актами приймання-передачі від 23.05.1996, від 11.05.1997, матеріалами інвентаризаційної справи та технічної документації на ці приміщення, листами виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 01.06.2018 № 2030/01-10, від 25.03.2019 № 1022/01-10, листом Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський домобудівельний комбінат" від 11.02.2019 № 4/05-14 тощо), отже, зазначені приміщення призначені для забезпечення експлуатації багатоквартирних будинків за адресою: вул. Зелена, 28, 30, м. Біла Церква, тому за своїм правовим статусом і призначенням є допоміжними приміщеннями, належать до спільного майна цих будинків, співвласниками якого є власники квартир та нежитлових приміщень таких будинків. Суди зазначили, що до нежитлових приміщень належать ті, які з самого початку будувалися не як допоміжні приміщення, а які такі, що мають інше призначення та наголосили, що у матеріалах справи немає доказів того, що спірні приміщення раніше використовувалися не як допоміжні приміщення, а також доказів того, що вони є самостійними об`єктами нерухомого майна або ж визначалися (переводилися) у встановленому законодавством порядку у нежилі (нежитлові) приміщення.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін судове рішення, послався на правові позиції, які викладені у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18. від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, в яких суди зазначили, що під час вирішення спору з приводу належності нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку визначальним для його правильного вирішення є визначення правового статусу нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення того, чи належить спірне приміщення до допоміжних чи є нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", офіційне тлумачення положень якого наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 № 4-рп/2004 (зі змінами), власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

У зазначеному рішенні Конституційного Суду України визначено, що допоміжні приміщення (підвали сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Допоміжні приміщення, згідно з пунктом 2 статті 10 зазначеного Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Згідно з частиною 2 статті 382 Цивільного кодексу України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

За змістом статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" та статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" під допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку розуміють приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), в той час як нежитлове приміщення - це ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

У житлових будинках можуть бути як допоміжні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

Так, скасовуючи судові рішення у справі № 916/2069/17 і направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 18.07.2018, урахувавши наведені положення законодавства, виходив із того, що судами попередніх інстанцій допущена неповнота судового дослідження, зокрема щодо встановлення правового статусу спірного приміщення, мети з якою воно будувалося (як допоміжне чи використання його з самого початку мало інше призначення).

У справі № 906/1169/17 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про визначення статусу спірного приміщення, як допоміжного, яке первинно планувалося саме як допоміжне з метою забезпечення доступу до підвальних приміщень будинку, а отже не було ізольованим, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання недійсними та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав і їх обтяжень і виданого територіальній громаді м. Житомира в особі Житомирської міської ради свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасувавши постанову суду апеляційної інстанції у відповідній частині.

За змістом постанови Верховного Суду від 22.11.2018 у справі № 904/10402/18, суд касаційної інстанції залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, які задовольняючи позов про визнання незаконним і скасування рішення Дніпропетровської міської ради від 29.01.2014 в частині визначення об`єктом права комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська нежитлового приміщення № 75 загальною площею 149,6 м 2 у житловому будинку літ. А-6 за адресою: вул. Гоголя, 14А у м. Дніпропетровську, та про скасування зареєстрованого за реєстраційним номером 104405112101 права власності на зазначене нерухоме майно за територіальною громадою м. Дніпро, установили, що спірне приміщення відноситься до приміщень загального користування, а відтак є власністю співвласників багатоквартирного будинку № 14А по вул. Гоголя у м. Дніпро.

Висновки судів у цих справах та справі, що розглядається Верховним Судом, про належність спірних приміщень до допоміжних зроблені з урахуванням різних установлених фактичних обставин кожної справи, відмінної фактично-доказової бази, залежно від чого суди і застосували норми матеріального і процесуального права та ухвалили відповідні судові рішення.

Аргументи відповідача у касаційній скарзі у цій справі, що розглядається Верховним Судом, про те, що суди неналежним чином встановили статус спірних приміщень не знайшли свого підтвердження, оскільки попередні судові інстанції дослідили усі обставини справи, що входять до предмету доведення у такому спорі, оцінили наявні у справі докази, надані учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень, доводи сторін, та з урахуванням характеристик, особливостей спірних приміщень в межах повноважень наданих судам процесуальним законодавством, достеменно встановили статус спірних приміщень, як допоміжних, а суд касаційної інстанції в силу положень процесуального законодавства не здійснює переоцінки доказів та встановлення нових обставин справи.

Колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що з урахуванням положень процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Проте, звертаючись із касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Білоцерківська міська рада зазначила лише про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18. від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, який був застосований судом апеляційної інстанції, однак не навела правового обґрунтування щодо необхідності відступлення від такого висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах із визначенням конкретної норми права (абзац, пункт, частина статті), а також не навела змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. Касаційна скарга міської ради фактично обмежується незгодою із судовими рішеннями - зазначеними постановами Верховного Суду та оскарженими судовими рішеннями у справі, яка розглядається.

4.8. Крім того, Білоцерківська міська рада у касаційній скарзі як на підставу для касаційного оскарження посилалася на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Проте у касаційній скарзі скаржник не зазначає конкретних норм права, щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо такої норми для правильного вирішення спору, тому колегія суддів позбавлена можливості викласти висновок Верховного Суду та визнає такі доводи необґрунтованими.

Водночас, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, зважаючи на зміст спірних правовідносин, суть спору Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених у справі судових рішень з огляду на таке.

Ухвалюючи судові рішення у справі про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності територіальної громади м. Біла Церква Київської області в особі Білоцерківської міської ради на спірні нежилі приміщення, суди попередніх інстанцій зазначили, що за змістом статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У частині 1 статті 19 зазначеного Закону (у відповідній редакції) передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Відповідно до частин 1, 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у відповідній редакції) у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об`єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною 9 статті 15 цього Закону; 5 1 ) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5 2 ) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев`ятою статті 15 цього Закону; 5 3 ) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5 4 ) після завершення п`ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5 5 ) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5 6 ) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Відповідно до пункту 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868, (далі - Порядок) (чинного на час виникнення спірних відносин), документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є: 1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат; 2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; 3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; 4) видані нотаріусом свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікати; 5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до закону; 6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дублікат; 7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно чи його дублікат, видані до 01.01.2013 органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією; 8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 9) державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право власності на землю, державний акт на право власності на земельну ділянку або державний акт на право постійного користування землею; 10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 12) заповіт, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 13) закон, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

У пункті 41 цього ж Порядку передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності на підставі рішення про передачу об`єкта нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) рішення правонабувача майна, уповноваженого ним органу про надання згоди на передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 2) акт приймання-передачі об`єкта нерухомого майна, відповідно до якого оформлено передачу такого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність.

Згідно з пунктом 51 Порядку для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на об`єкт нерухомого майна державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 01.01.2013, за відсутності документа, що підтверджує виникнення права державної або комунальної власності на такий об`єкт, заявник подає органові державної реєстрації прав технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна. У разі проведення державної реєстрації права державної власності на об`єкт нерухомого майна заявник, крім документа, що зазначений в абзаці першому цього пункту, подає витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо такого об`єкта. У разі проведення державної реєстрації права комунальної власності на об`єкт нерухомого майна заявник, крім документа, що зазначений в абзаці першому цього пункту, подає: документ, відповідно до якого підтверджується факт перебування об`єкта нерухомого майна у комунальній власності, виданий відповідним органом місцевого самоврядування; документ, відповідно до якого підтверджується факт відсутності перебування об`єкта нерухомого майна у державній власності, виданий Фондом державного майна чи його регіональним відділенням.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У статті 328 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) унормовано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що державна реєстрація це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, тому не можна ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанції, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, установили, що належних, допустимих та достатніх доказів, які би підтверджували виникнення у Білоцерківської міської ради, яка представляє територіальну громаду м. Біла Церква, та набуття нею у встановленому законодавством порядку права власності (комунальної) на нежиле приміщення (прим. 180) площею 33,0 м 2 у житловому будинку на вул. Зеленій, 28, у м. Біла Церква, та нежиле приміщення (прим. 153) площею 29,3 м 2 у житловому будинку на вул. Зеленій, 30, у м. Біла Церква, і відповідно, підтверджували би правомірність прийняття виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради рішень від 26.08.2008 № 359, від 10.02.2009 № 41, у матеріалах справи немає.

Як уже зазначалось, і це установили суди, 05.09.2008 Білоцерківське управління житлово-комунального господарства на підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 26.08.2008 № 359 видало територіальній громаді м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежиле приміщення (прим. 180) площею 33,0 м 2 у житловому будинку на вул. Зеленій, 28, у м. Біла Церква, та 30.04.2014 реєстраційна служба Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області на підставі цього свідоцтва про право власності на нерухоме майно здійснила реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради на зазначене нерухоме майно, між тим саме рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 26.08.2008 № 359 стосувалося оформлення права власності на нежитлове приміщення площею 33,0 м 2 на вул. Зеленій, 28, у м. Білій Церкві за КП "Білоцерківтепломережа", а не за Білоцерківською міською радою.

20.02.2009 Білоцерківське управління житлово-комунального господарства на підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 10.02.2009 № 41 видало територіальній громаді м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежиле приміщення (прим 153) площею 29,3 м 2 у житловому будинку на вул. Зеленій, 30, у м. Білій Церкві, та 30.04.2014 реєстраційна служба Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області на підставі цього свідоцтва про право власності на нерухоме майно здійснила реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради на зазначене нерухоме майно, натомість саме рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 10.02.2009 № 41 стосувалося оформлення права власності на нежитлове приміщення - модульна котельня площею 29,3 м 2 на вул. Зеленій, 30, у м. Білій Церкві за КП "Білоцерківтепломережа", а не за Білоцерківською міською радою.

Суди наголосили, що докази, надані відповідачем у процесі розгляду справи і наявні у матеріалах справи, на підтвердження виникнення та набуття у встановленому законодавством порядку права комунальної власності на спірні нежилі приміщення, а саме рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 01.04.2003 № 101, акт від 01.07.2003 прийому-передачі модульних котельних, підписаний між ЖЕК № 3 та КП "Білоцерківтепломережа", рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 26.08.2008 № 359, свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 05.09.2008, видане територіальній громаді м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради, рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 10.02.2009 № 41, свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20.02.2009, видане територіальній громаді м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради, на підставі яких 30.04.2014 державний реєстратор реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області зареєстрував право власності на зазначені нежитлові приміщення за територіальною громадою м. Біла Церква Київської області в особі Білоцерківської міської ради, не є належними та допустимими доказами, що підтверджують виникнення та набуття у встановленому законодавством порядку відповідного речового права на спірні приміщення. Крім того, передача майна на баланс не тягне за собою виникнення права власності на нього .

У наведеному випадку суди констатували, що станом на момент реєстрації відповідачем права комунальної власності на спірні приміщення, які є допоміжними, призначеними для забезпечення експлуатації багатоквартирних будинків, співвласниками таких приміщень були і є власники квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків за адресою: вул. Зелена, 28, 30, м. Біла Церква; у Білоцерківської міської ради не було правових підстав для державної реєстрації права власності на спірне майно за територіальною громадою міста, позаяк таке нерухоме майно не є комунальною власністю м. Біла Церква, а, як вже зазначалося, є власністю власників квартир багатоквартирних житлових будинків, в яких воно розташовано; внаслідок проведення спірної реєстраційної дії було порушено речові права співвласників такого нерухомого майна, а саме власників квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків за зазначеною адресою, у зв`язку із чим їх право спільної власності на таке нерухоме майно підлягає захисту у судовому порядку.

Колегія суддів погоджується із здійсненим господарськими судами попередніх інстанцій застосуванням норм матеріального права до встановлених судами обставин, тому не вбачає підстав для скасування оскаржених судових рішень з підстав, наведених скаржником.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

5.2. Оскільки доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не отримали свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах, наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що правових підстав для задоволення касаційної скарги та зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у справі немає.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, згідно з положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Білоцерківської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 і рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2020 у справі № 911/1304/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак