Рішення

від 20.01.2021 по справі 950/2311/20

ЛЕБЕДИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 950/2311/20

2/950/144/21

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2021 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В. за участю секретаря - Гладкової С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - виконавчий комітет Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області, Управління "Центр надання адміністративних послуг" виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася до суду з вказаним позовом до відповідача, мотивує свої вимоги тим, що їй, на праві приватної власності, на підставі заповіту, належить будинок АДРЕСА_1 . У вказаному будинку також зареєстрований відповідач. Однак, він протягом останніх шести років у вказаному будинку не проживав. Позивачка позбавлена можливості розпоряджатися своїм правом власності на вказаний будинок, а саме не може його продати. Тому позивачка звернулася до суду та просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .

Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 22.12.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, про що повідомлено сторони.

Станом на 20.01.2021 року відповідач не подав до суду відзиву на позовну заяву та клопотань про відкладення розгляду справи, чи розгляду справи у його відсутності.

Позивач у судове засідання не з`явився, подав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, у якій позов підтримав, просить задовольнити, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце судового засідання був належним чином повідомлений.

Відповідачу надіслана судова повістка відповідно до ст.128-130 ЦПК України за місцем реєстрації, рекомендованим поштовим відправленням про час та місце розгляду справи, а також він був сповіщений шляхом розміщення оголошення на офіційному веб сайті судової влади.

Заперечень проти позову, заяв про поважні причини неявки чи розгляд справи без участі відповідача до суду не надходило.

Представник третьої особи Управління "Центр надання адміністративних послуг" виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності, у вирішенні спору поклався на розсуд суду.

Тому згідно з ст. 223 ЦПК України суд вважає, що неявка у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце цього засідання, можливо слухати у його відсутності.

Суд ухвалив проводити розгляд справи у заочному порядку без участі відповідача, який будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, а матеріалів справи є достатньо для розгляд справи по суті.

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, проаналізував матеріали справи, дослідив письмові докази, дійшов наступного висновку.

Спірні правовідносини підлягають врегулюванню відповідно до норм цивільного законодавства, що регулюють право власності та право користування чужим майном.

ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що стверджено свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, реєстровий номер 2483 від 31.10.2017 року (а.с. 12). У вказаному житловому будинку відповідно до наданої Будильською сільською радою Лебединського району Сумської області довідки за № 02-17/1310 (а.с. 15), значиться зареєстрованим ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 26.10.2002 року по даний час, але фактично за місцем реєстрації не проживає. Факт того, що відповідач не проживає у вищевказаному будинку стверджується показами свідків, які протягом тривалого періоду часу проживають в селі Будилка Лебединського району по сусідству із будинком, який належить позивачці, а саме: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які кожна зокрема, пояснили, що ОСОБА_2 є сином колишнього власника будинку - ОСОБА_5 , однак вони не бачили його з 2014 року, запевнили, що він не проживає в будинку по АДРЕСА_1 . Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Згідно із частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України( надалі- ЦК України) , правом власності є право особи на річ( майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Положенням частини 1 статті 317 ЦК України визначено , що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Законом України "Про власність" визначено само поняття право власності - це врегульовані законом суспільні відносини , щодо володіння, користування і розпорядження майном . Згідно статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник майна має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Приписами статті 379 ЦК України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення , призначені та придатні для постійного проживання в них. Відповідно до частини 4 статті 156 Житлового кодексу України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника можуть бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Члени сім`ї власника житла мають право користуватися житловим приміщенням на підставі сервітуту. Сервітут - це договір на обмежене користування, а обмежене користування житлом встановлюється законом. Законодавство пов`язує такий сервітут з спільним веденням господарства членами однієї сім`ї при умові , що його ведення не можливе без спільного проживання членів сім`ї. Виходячи з ч.2 ст.З СК України сім`ю складають особи , які спільно проживають, пов`язані спільним побутом , мають взаємні права та обов`язки. У разі, якщо член сім`ї, власника з правомірних підстав не проживає спільно з власником більше одного року, він не набуває права користуватися житловим приміщенням власника ( сервітуту).На підставі з п.4ч.1 ст.406 ЦКУкраїни , сервітут припиняється у разі припинення обставин , які були підставою для встановлення сервітуту . Отже, прис припиненні сімейних відносин та ведення господарства спільно припиняється дія сервітуту , а - член сім`ї отримує статус тимчасового мешканця. Відповідно п.2 ч. 1 статті 7 Закону України Про свободу пересування , Зняття з реєстрації місця проживання особи, яка досягла 14-річного віку, здійснюється на підставі: судового рішення , яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою .

Статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права , викладені в постановах Верховного Суду України. Виходячи із порівняльного аналізу статтей 383, 391 , 405 ЦК України та статтей 64, 150, 156 Житлового кодексу УРСР, слід дійти висновку , що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру від будь-яких осіб, у тому числі і тих, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України , статей 64, 150 156, Житлового кодексу УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї ( правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709 цс 16). Тому, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням є належним способом захисту порушених прав позивачки, що передбачені чинним законодавством України та Конституцією України. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, відповідно до положень ст. 391 ЦК України. На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 317, 321, 391 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 77-81, 133, 140, 141, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. Визнати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця села Селище Лебединського району Сумської області, РНОКПП НОМЕР_1 , таким, що втратив право на користування житловим приміщенням у житловому будинку АДРЕСА_1 . Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його складення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

Суддя Бакланов Р. В.