Постанова
від 10.02.2021 по справі 915/690/19
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 року м. ОдесаСправа № 915/690/19 м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів Головея В.М.,

Разюк Г.П.,

секретар судового засідання - Бебик А.М.

за участю представників учасників судового процесу:

від прокуратури: Коломійчук І.О., за посвідченням;

від ГУ Держгеокадастру у Миколаївської області: не з`явився;

від ФГ АГРОСФЕРА+ : не з`явився;

від ОСОБА_1 : не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Миколаївської області

від 21 жовтня 2020 року (повний текст складено 30.10.2020р.)

по справі № 915/690/19

за позовом Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави

до відповідачів:

1. Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

2. Фермерського господарства "АГРОСФЕРА+"

третя особа,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_1

про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки,-

суддя суду першої інстанції: Ржепецький В.О.

час та місце винесення рішення: 21.10.2020р., м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, Господарський суд Миколаївської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 10.02.2021р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури (надалі - позивач, Прокурор) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави до відповідачів: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (відповідач-1, ГУ Держгеокадастру), Фермерського господарства "АГРОСФЕРА+" (відповідач-2, ФГ АГРОСФЕРА+ ) про:

- визнання поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду з даним позовом;

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства в Миколаївській області від 03.07.2015 №3856-сг, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 8,5 га для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району;

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 22.03.2016 № 14-2140/14-16-СГ, яким ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку площею 7,6704 га (кадастровий помер 4821783000:02:000:0431) для ведення фермерською господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району;

- визнання недійсним укладеного 29.04.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області та ОСОБА_1 договору про надання в оренду останньому земельної ділянки площею 7,6704 га (кадастровий номер 4821783000:02:000:0431) в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №14566143 та скасування його державної реєстрації;

- зобов`язання Фермерського господарства "Агросфера+" повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 7,6704 га з кадастровим номером 4821783000:02:000:0431, нормативною грошовою оцінкою 228471,06 грн., розташовану в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району.

ОСОБА_1 визначен позивачем як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор посилається на порушення відповідачами вимог законодавства щодо відведення в оренду та, відповідно, отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства поза конкурсною процедурою.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2020р. у справі №915/690/19 (суддя Ржепецький В.О.) закрито провадження у справі в частині позовних вимог про:

В задоволенні позову в частині зобов`язання Фермерського господарства "Агросфера+" повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 7,6704 га з кадастровим номером 4821783000:02:000:0431, нормативною грошовою оцінкою 228471,06 грн., розташовану в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району - відмовлено.

У вказаному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, що права на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства набула фізична особа, а тому, предмет позову в частині вимог позовної заяви щодо визнання незаконними та скасування спірних наказів ГУ Держземагентства в Миколаївській області та ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області, а також, - визнання недійсним укладеного між ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області та ОСОБА_1 договору про надання в оренду земельної ділянки (кадастровий номер 4821783000:02:000:0431), та скасування його державної реєстрації, безпосередньо стосується прав та обов`язків зазначеної фізичної особи, отже, спір в цій частині є цивільно-правовим і підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Наведене стало підставою для закриття провадження у справі №915/690/19, відповідно до п.1 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог стосовно зобов`язання Фермерського господарства "Агросфера+" повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку за кадастровим номером 4821783000:02:000:0431, місцевий господарський суд виходив з того, що особа може бути позбавлена права користування тільки у разі відсутності у неї законних підстав такого права. Враховуючи, що відповідач-2 користується земельною ділянкою на підставі договору оренди землі, якій є чинним, що доказів визнання його недійсним прокурором не подано, що висновку про недійсність цього договору господарський суд дійти не може, враховуючи наведені вище обставини щодо юрисдикції спору у відповідній частині, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстав вважати неправомірним користування за цим правочином в господарського суду немає.

При цьому суд першої інстанції звернув увагу, що вимога про визнання вищенаведених спірних наказів незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, а тому, така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2020р. по справі №915/690/20 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апелянт зазначає, що оскаржуване рішення постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального (ст.ст. 7, 12, Закону України "Про фермерське господарство", ст.ст. 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України) та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 4, 20, 231, 236 Господарського процесуального кодексу України).

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу прокурор зауважує, що місцевий господарський суд не звернув уваги на позовні доводи про те, що на момент прийняття спірних наказів ОСОБА_1 являвся головою ФГ Агросфера + та вже використав своє право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі. При цьому, прокурор виходив із змісту та суб`єктного складу сторін спору.

Позивач наполягає на тому, що оскільки як на час прийняття спірних наказів та укладення договору оренди, так і на час звернення прокурора до суду з позовною заявою, ФГ Агросфера + , засноване ОСОБА_1 , вже було зареєстровано і на час подання позову використовувало спірну земельну ділянку, відповідний спір про законність отримання фізичною особою ОСОБА_1 підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Водночас, апелянт вказує, що про віднесення цієї категорії спорів саме до юрисдикції господарських судів вже наголошувалось Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020р. у справі №695/2632/17, у якій, з урахуванням позиції Верховного Суду в інших справах (№№348/992/16-ц, 272/1652/14-ц, 606/2032/16-ц, 317/2520/15-ц), зроблено висновок про те, що якщо на момент визначення юрисдикції суду у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, останнє вже було зареєстрованим, то таку справу треба розглядати за правилами господарського судочинства.

Крім того, прокурор посилається на постанову Верховного Суду від 09.09.2020р. у справі №922/3530/19, якою висловлено відповідну позицію стосовно належності спору у подібних правовідносинах до господарської юрисдикції, виходячи зі змісту спірних правовідносин та суб`єктного складу сторін спору як таких, що виникли на підставі Закону України Про фермерське господарство та пов`язані з реалізацією громадянином своїх прав на створення фермерського господарства, що є формою підприємницької діяльності.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2020р. у справі №915/690/19, розгляд справи призначено на 27.01.2021р.

29.12.2020р. від Фермерського господарства "Агросфера+" до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу, відповідно до яких відповідач-2 не погоджується з доводами останньої, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2021р. розгляд справи відкладено на 10 лютого 2021 року о 15:30 год.

10.02.2021р. до початку судового засідання від Фермерського господарства "Агросфера+" до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю представника відповідача-2, що було враховано судовою колегією.

У судовому засіданні 10.02.2021р. прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги та просив останню задовольнити, а оскаржуване рішення - скасувати. Представники відповідачів та третя особа у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Судова колегія зазначає, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою та те, що матеріалів справи достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників відповідачів та третіх осіб.

При цьому, судом врахований принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також враховано положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.

У судовому засіданні 10.02.2021р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника прокуратури, дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до Наказу ГУ Держземагенства у Миколаївській області від 21.11.2013р. №МК/4821783000:02:000/00000291 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства, а наказом від 18.07.2014р. №822-сг затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку загальною площею 7,9833 га ріллі, з кадастровим номером 4821783000:02:000:0419, для ведення фермерського господарства на території Новосвітлівської сільської ради Веселенівського району.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.08.2014р. зроблено запис за №6550367 про реєстрацію права власності на вказану ділянку за ОСОБА_1

21.10.2014р. зареєстроване фермерське господарство "АГРОСФЕРА +", керівником якого є ОСОБА_1 , що не оспорюється відповідачем у відзиві на позовну заяву.

В подальшому, 02.06.2015р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагентства у Миколаївській області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту земелеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 8,5 га в оренду для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Весилинівського району Миколаївської області.

До даного клопотання ОСОБА_1 було додано копію паспорту та ідентифікаційного коду, копію документа про наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, викопіювання з кадастрової карти (плану) земель Новосвітлівської сільської ради, на яких зазначено бажане місце розтошування земельної ділянки та довідку про склад земельних угідь.

Наказом ГУ Держземагентства в області від 03.07.2015р. №3856-сг ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 8,5 га пасовищ із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району.

Крім того, Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду без зміни цільового призначення від 22.03.2016р. №14-2140/14-16-СГ затверджено проект землеустрою та надано громадянину України ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, площею 7,6704 га із кадастровим номером 4821783000:02:000:0431 для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

На підставі вищевказаного наказу, 29.04.2016р. між ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області як орендодавцем та ОСОБА_1 як орендарем укладено договір оренди земельної ділянки із кадастровим номером 4821783000:02:000:0431 (далі - Договір оренди) строком на 7 років.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.05.2016р. зроблено запис за №14566143 про реєстрацію права оренди на вказану ділянку за ОСОБА_1 .

У зв`язку з цим, після отримання ОСОБА_1 в оренду спірної ділянки, вона перейшла в користування ФГ "АГРОСФЕРА +", про що свідчить інформація Вознесенського управління Головного управління ДФС в області від 19.03.2019р. №196/9/14-29-52-05.

Ґрунтуючись на наведених обставинах, прокурор вважає, що відповідач безпідставно володіє спірною земельною ділянкою площею 7,6704 га ріллі.

При цьому висновок про таку безпідставність прокурор робить з доводів про незаконність наказів ГУ Держземагентства в області від 03.07.2015р. №3856-сг та від 22.03.2016р. №14-2140/14-16-СГ, а також недійсності договору оренди землі від 29.04.2016р.

Вказані обставини стали підставою звернення Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави до господарського суду з відповідним позовом.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, колегія суддів зазначає наступне.

Закриваючи провадження у справі в частині вищезазначених позовних вимог, суд першої інстанції керувався висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постановах від 20.03.2019 року у справі № 619/1680/17, від 15.01.2020 року у справі №698/119/18 та у справі № 627/1351/18, від 25.02.2020 року в справі № 922/614/19, відповідно до яких за правилами цивільного судочинства необхідно розглядати справи у спорах, у яких без проведення земельних торгів особі виділена друга та кожна наступна земельна ділянка для ведення фермерського господарства, яке вже було створене на земельній ділянці державної/комунальної власності.

При цьому, судова колегія також враховує, що існує протилежна позиція, викладена зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі №615/2197/15-ц, від 15.01.2020 року у справі № 695/2632/17 та від 19.02.2020 року у справі №629/4590/17, відповідно до яких у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа. При цьому, за вказаної правової позиції, якщо на момент визначення юрисдикції суду у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, останнє вже було зареєстрованим, то таку справу треба розглядати за правилами господарського судочинства.

Тобто, наразі існує дві позиції, які продовжують підтримуватись Верховним Судом щодо юрисдикції такої категорії спорів, що і спір у даній справі, при цьому, за загальним правилом, суди розглядаючи таку категорію спорів мають враховувати відповідну позицію саме виходячи з обставин конкретної справи, що розглядається.

Судова колегія зазначає, що в даному випадку існують обставини, які унеможливлюють розгляд вказаної справи за правилами іншої юрисдикції, аніж господарська.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, у даному позові Заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з позовом до органу, уповноваженого розпоряджатися землею державної власності у спірних правовідносинах та до фермерського господарства, яке є користувачем земельних ділянок, про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди, а також про зобов`язання повернути державі земельні ділянки, надані для ведення фермерського господарства.

Місцевий господарський суд закрив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказів органу, уповноваженого розпоряджатися землею державної власності та визнання недійсним договору оренди.

При цьому, суд першої інстанції прийшов до висновку, що зазначений спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з положеннями ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно з ч.3 ст. 7 Закону України Про фермерське господарство у редакції земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст. 8 Закону України Про фермерське господарство ).

З указаного вбачається, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акту на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього.

Статтею 12 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Таким чином, судова колегія звертає увагу, що за змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України Про фермерське господарство , після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

У частині четвертій ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні положення містяться і в Законі України Про судоустрій та статус суддів . Так в ч.5 ст.13 вказаного Закону зазначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містять відповідну норму права.

Відповідно до правового висновку, зробленого Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.03.2018 року у справі №348/992/16-ц, від 22.08.2018 року у справі №606/2032/16-ц (провадження №14-262цс18), від 21.11.2018 року у справі №272/1652/14-ц (провадження №14-282цс18), від 04.09.2019 року у справі №697/2767/16 (провадження 14-295цс19), якщо на момент відкриття провадження у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, фермерське господарство вже було зареєстрованим, то така справа має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Якщо ж на час відкриття провадження у справі щодо такого спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстроване, то стороною таких спорів є громадянин, якому надавалась земельна ділянка, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, судова колегія, розглядаючи даний спір бере до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 15.01.2020р. у справі №695/2632/17, та полягає у тому, що оскільки ГУ Держземагентства в області та фізична особа уклали договори оренди з метою ведення фермерського господарства на підставі Закону України Про фермерське господарство , а на час виникнення правовідносин діяло фермерське господарство вказаної фізичної особи, яка є засновником і головою такого фермерського господарства, то розгляду цієї справи здійснюється за правилами господарського судочинства. Доводи касаційної скарги щодо цивільної юрисдикції суду були Великою Палатою у справі №695/2632/17 відхилені.

Судова колегія зазначає, що ухвала про відкриття провадження у справі №915/690/19 була прийнята Господарським судом Миколаївської області 12.04.2019р.

Разом із тим, як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 21.10.2014р. було зареєстроване фермерське господарство "АГРОСФЕРА +", керівником якого є ОСОБА_1 .

Таким чином, після реєстрації вказаного фермерського господарства відбулась заміна орендаря і землекористувача з фізичної особи на фермерське господарство, а тому, відповідно до викладених правових висновків Великої Палати Верховного Суду вказана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки провадження у вказаній справі за позовом Заступника прокурора Вознесенської місцевої прокуратури було відкрито після реєстрації юридичної особи.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не було враховано правову позицію Верховного Суду , викладену у постанові справі №628/776/18, яка є аналогічною за складом сторін та позовними вимогами, в якій зроблено висновок, що зазначений спір повинен розглядатися саме за правилами господарського судочинства.

Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до змісту спірних правовідносин та суб`єктного складу сторін спору як таких, що виникли на підставі Закону Про фермерське господарство та пов`язані з реалізацією громадянином своїх прав на створення фермерського господарства, що є формою підприємницької діяльності.

Таким чином, висновки місцевого господарського суду про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України не відповідають наведеним вище нормам матеріального та процесуального права.

Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України „Про прокуратуру" та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з вимогами ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру (від 14.10.2014р. року №1697-У1І в редакції Закону від 02.07.2015 року №578-VIII, далі - Закон), прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частинами 3, 4, 5 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999р. №3- рп/9 (п.2, 3 Резолютивної частини):

- під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах , зазначеним у частині другій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади;

- під представництвом прокуратурою України інтересів держави в господарському суді за змістом ст.131-1 Конституції України та ст.45 Цивільного процесуального кодексу України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючі визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.

Ці дії включають подання прокурором до суду загальної юрисдикції позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Обираючи форму представництва прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтями 14 Конституції України та 373 Цивільного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 1 Закону України Про основи національної безпеки України до національних інтересів відносяться життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. Суб`єктами забезпечення національної безпеки є також органи прокуратури України.

Отже, в основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Поряд із цим, інтерес держави (національний, суспільний інтерес) у вказаній сфері суспільних відносин полягає у дотриманні розпорядником та суб`єктом господарювання відповідно конституційних обов`язків здійснювати повноваження щодо реалізації прав на землю Українського народу та користуватися природними об`єктами права власності народу виключно відповідно до вимог Закону.

Відповідно до ст. 15 Земельного кодексу України розпоряджатися землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, уповноважений центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 4 статті 122 вищевказаного Кодексу передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно підпункту 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016р. №333, вказаний орган розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, орган, який на даний час розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території області є Головне управління Держгеокадастру в області.

Водночас, відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України від 10.09.2014р. №442 та від 14.01.2015р. №5 реорганізовано територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Тобто, фактично Головне управління Держгеокадастру в області є правонаступником прав та обов`язків Головного управління Держземагентства в області, а отже відповідачем у справі визначено Головне управління Держгеокадастру в області.

Надаючи у користування ОСОБА_1 спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області реалізував функцію розпорядника землі та вирішив питання про речове право на спірну земельну ділянку, яку отримано у користування відповідачем у позаконкурентному порядку, без визначення ринкових ставок орендної плати.

Таким чином, порушення інтересів держави виникло внаслідок прийняття незаконних рішень органом державної влади, наділеним повноваженням щодо розпорядження спірною земельною ділянкою - Головним управлінням Держземагенства (Держгеокадастру) у Миколаївській області.

Водночас, до компетенції вказаного органу і віднесені відповідні повноваження щодо здійснення контролю за використанням та охороною земель та відповідно захисту інтересів держави у вказаній сфері.

Крім органів, зазначених у статті 55 Конституції України, відповідно до окремих актів законодавства України здійснюють захист цивільних прав та інтересів або сприяють їх захисту, зокрема, органи прокуратури.

Частиною другою статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

При цьому, повноваження по розпорядженню від імені держави цією землею належить до повноважень органу державної влади, який у цих правовідносинах є правопорушником.

Так, саме цим органом допущені порушення під час передачі у користування спірної земельної ділянки, внаслідок чого і відбулось порушення інтересів держави, що стало підставою для визначення прокурором його у відповідності зі ст. 45 Господарського процесуального кодексу України відповідачем.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не є органом, який наділений повноваженнями по зверненню до суду з цим позовом.

Відтак, участь прокурора у спірних правовідносинах, в тому числі в якості самостійного позивача, є обгрунтованим.

Щодо суті спору, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається з позовної заяви, прокуратурою вимагається, зокрема, визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагентства в Миколаївській області від 03.07.2015р. №3856-сг щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 8,5 га для ведення фермерського господарства.

Судова колегія звертає увагу, що Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996р. у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення від 20.09.2011р. у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Частиною 1 ст.261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Аналогічні правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018р. у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018р. у справі №372/2592/15, від 06.06.2018р. у справі №372/1387/13-ц, від 22.05.2018р. у справі №369/6892/15-ц, від 22.05.2018р. у справі №469/1203/15-ц, від 05.06.2018р. у справі №359/2421/15-ц, від 30.05.2018р. у справі №367/2271/15-ц, від 04.12.2018р. у справі №910/18560/16 та від 30.05.2018р. у справі №359/2012/15-ц; постановах Верховного Суду від 05.02.2020р. у справі №911/2191/16, від 19.11.2019р. у справі №910/16827/17.

У застосуванні зазначених положень слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Обчислення позовної давності починається з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018р. у справі №362/44/17.

Слід також зазначити, що оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 10.05.2018р. у справі №914/1708/17, від 22.05.2018р. у справі № 922/1084/17 та від 19.11.2019р. у справі №910/16827/17.

При цьому, прокурор приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, Держава в особі Головного Управління Держземагентства в Миколаївської області дізналася про спірні обставини у даній справі саме з моменту прийняття оскаржуваних наказів, а саме: з 03.07.2015р. - стосовно наказу №3856-сг та з 22.03.2016р. - стосовно наказу № 14-2140/14-16-СГ.

З огляду на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що у випадку, якщо прокурором пред`явлено позов в інтересах держави у зв`язку із вчиненням порушення тим органом, на який покладено владні повноваження в цій сфері, момент початку перебігу строку позовної давності повинен відліковуватися з моменту, коли про порушення прав або про особу, яка їх порушила дізнався або мав можливість дізнатися відповідний орган державної влади. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.08.2020р. у справі №922/1948/19.

У даному випадку трирічний (загальний) строк позовної давності для звернення до суду щодо визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства в Миколаївській області від 03.07.2015р. №3856-сг сплив 03.07.2018р.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Матеріали справи свідчать, що прокурор просить суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними, в обґрунтування чого посилається на те, що Вознесенською місцевою прокуратурою неодноразово скеровувались запити до органів Держгеокадастру в області про земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні ОСОБА_1 , проте у відповідь надавалась лише інформація про земельну ділянку, яку надано у користування на підставі спірних наказів. Дані щодо наявності у відповідача інших земельних ділянок для ведення фермерського господарства не зазначались.

Так, місцевою прокуратурою 07.12.2017р. за №(15-33) 8806 вих-17 в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру" до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області скеровано запит про надання інформації щодо отримання ОСОБА_1 та іншими особами у власність чи користування, в тому числі для ведення фермерських господарств, земельних ділянок та укладання договорів оренди. Однак, на нього відповідь не надійшла. Аналогічний запит скеровано 21.02.2018р. за №(15-33)1771вих.-18, проте відповіді на нього також не отримано.

При цьому, у кримінальному провадженні, розпочатому місцевою прокуратурою 18.04.2018 за ч. 1 ст.367 КК України, на запит до відділу у Веселинівському районі ГУ Держгеокадастру від 18.05.2018р. №(15-33)3541 вих.-18 про земельні ділянки державної власності, які надавалися у власність чи користування особам, в тому числі ОСОБА_1 (до укладення договору оренди із ГУ Держгеокадастру від 29.04.2016р.) з вказаного відділу 22.05.2018 отримано відповідь за №102/108-18 про те, що ОСОБА_1 земельні ділянки у власність (постійне користування) для ведення фермерського господарства не надавались.

Лише у подальшому, на запит у вказаному кримінальному провадженні від 19.06.2018р. Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області за вих. №10-14 - 0.22 - 4906/2-18 від 02.07.2018р. надано копії матеріалів щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки загальною площею 7,9833 га ріллі, з кадастровим номером 4821783000:02:000:0419, для ведення фермерського господарства на території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району.

Однак, судова колегія вказує, що згідно зі статтею 1 Закону України Про прокуратуру (який частково втратив чинність з липня 2015 року) прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Відповідно до статті 19 названого Закону предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

З огляду на те, прокуратура на момент прийняття наказу ГУ Держземагентства в Миколаївській області від 03.07.2015р. №3856-сг здійснювала прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів органами державної влади, не може спиратись в обґрунтування своєї позиції на те, що органи прокуратури не є учасниками спірних правовідносин, у зв`язку з чим не мають повної інформації з приводу вчинення порушень у сфері орендних правовідносин.

В даному випадку суд рахує, що прокуратура дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу (03.07.2015р.), та відхиляє твердження прокурора, що про спірні обставини останньому стало відомо через лише 02.07.2018р. через надання Головним управлінням Держгеокадастру в області на черговий запит документів щодо відведення у 2014 році ОСОБА_1 у власність земельної ділянки загальною площею 7,9833 га для ведення фермерського господарства.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства в Миколаївській області від 03.07.2015 №3856-сг з мотивів спливу строку позовної давності.

Щодо визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 22.03.2016р. № 14-2140/14-16-СГ.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.2 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016р. №333 (далі - Положення), ГУ ДГК в області у своїй діяльності керується Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства регулюється, крім Земельного кодексу України, Законом України Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 15-1, 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, у власність або у користування для всіх потреб.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Законом України Про фермерське господарство" (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності (ч.3 ст. 7 Закону України Про фермерське господарство ).

Статтею 8 цього Закону визначено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (постанова Великої Палати ВС від 13.03.2018 року по справі № 348/992/16-ц).

При цьому, передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення цього господарства як юридичної особи та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення вже існуючого фермерського господарства.

Як вже було зазначено вище, наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду без зміни цільового призначення від 22.03.2016р. №14-2140/14-16-СГ затверджено проект землеустрою та надано громадянину України ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, площею 7,6704 га із кадастровим номером 4821783000:02:000:0431 для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

Водночас, наведений наказ був виданий ОСОБА_1 після отримання останнім у власність земельної ділянки з кадастровим номером 4821783000:02:000:0419 саме для ведення фермерського господарства відповідно до наказу Головного управління Держземагенства у Миколаївській області від 18.07.2014р. №822-сг.

Відповідно до ч. 3 ст.5 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Кабінет Міністрів України постановою №1051 від 17.10.2012р. затвердив Порядок ведення Державного земельного кадастру (далі Порядок), згідно з пунктом 5 якого, до складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори.

Згідно ст. 30 вказаного Закону для державних кадастрових реєстраторів інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених цим Законом, надається в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до цього реєстру відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Після отримання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 7,9833 га ріллі, з кадастровим номером 4821783000:02:000:0419, для ведення фермерського господарства на території Новосвітлівської сільської ради Веселенівського району, останній відповідно до приписів ст.8 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) повинен провести державну реєстрацію фермерського господарства.

Відповідне фермерське господарство - "АГРОСФЕРА +" було зареєстроване 21.10.2014р.

Таким чином, у 2014 році ОСОБА_1 фактично скористався правом на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства поза конкурсною процедурою.

Водночас, судова колегія звертає увагу, що з дати реєстрації набуває статусу юридична особа (селянське (фермерське) господарство). З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (постанова Великої Палати ВС від 13.03.2018 року по справі №348/992/16-ц).

Землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство", ч. 1 ст. 31 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , на час прийняття спірних наказів, являвся головою фермерського господарства АГРОСФЕРА + (код ЄДРПОУ 39451416).

Отже, після отримання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки за кадастровим номером 4821783000:02:000:0419 відповідно до наказу Головного управління Держземагенства у Миколаївській області від 18.07.2014р. №822-сг, остання перейшла в користування ФГ АГРОСФЕРА + , про що свідчить інформація Вознесенського управління Головного управління ДФС в області від 19.03.2019р. №196/9/14-29-52-05.

Таким чином, звертаючись до Головного управління Держгеокадастру в області у лютому 2016 року із відповідною заявою про отримання спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства, ОСОБА_1 вже був головою фермерського господарства АГРОСФЕРА+ , мав у власності земельну ділянку та відповідно займався фермерським господарством.

Проте, матеріали справи свідчать, що Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду без зміни цільового призначення від 22.03.2016р. №14-2140/14-16-СГ затверджено проект землеустрою та надано громадянину України ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, площею 7,6704 га із кадастровим номером 4821783000:02:000:0431 для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

Відповідно до частин 2, 3 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, статтею 123 Земельного кодексу України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; заборонено компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлені загальні підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 7 Закону України Про фермерське господарство (в редакції чинній на час прийняття розпорядження) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Тобто, колегія суддів зазначає, що спеціальний Закон визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, в якої передбачено не лише зазначення бажаний розміру і місця розташування ділянки, але й обґрунтування цього розміру, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Отже, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України Про фермерське господарство як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.

Аналогічної правової позиції щодо обов`язковості зазначення таких обґрунтувань дотримується Верховний Суд України у постановах від 03.02.2016р. у справі №6-2902цс15, від 11.05.2016р. у справі №6-2903цс15, від 18.05.2016р. у справі №6-248цс16, а також, Верховний Суд у постанові від 23.05.2018р. у справі №389/29/17.

Судова колегія звертає увагу, що всупереч наведених вимог закону, у заяві ОСОБА_1 , окрім бажаного розміру та місця розташування ділянки, інші, передбачені законом обставини та обґрунтування не зазначено. Зокрема, ОСОБА_1 не обґрунтовано необхідність отримання для ведення фермерського господарства такої великої площі земельної ділянки з урахуванням можливості їх обробітку.

Також, у заяві ОСОБА_1 не вказано кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, не обґрунтовано розміри земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

При цьому, згідно інформації ТУ Держпродспоживслужби в Миколаївській області від 21.11.2018р. за ОСОБА_3 та ФГ АГРОСФЕРА+ сільськогосподарська техніка не зареєстрована та на обліку не перебуває.

Судова колегія звертає увагу, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

Зокрема, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Однак, як впливає з матеріалів справи, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду спірної земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не пересвідчилось в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство, не провело належної перевірки наведеної заявником інформації, зокрема, у тому, що на момент подачі Головному управлінню Держгеокадастру у Миколаївськійї області про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 7,6704 га із кадастровим номером 4821783000:02:000:0431 та на момент укладання договору оренди цієї земельної ділянки, ОСОБА_1 вже був засновником та керівником іншого фермерського господарства - ФГ АГРОСФЕРА+ .

Також, незважаючи на відсутність обов`язкових вимог до змісту заяви про отримання в оренду земельної ділянки, передбачених Законом України Про фермерське господарство відповідачем 1 прийнято рішення про передачу земельної ділянки в оренду.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, при вирішенні питання щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення відповідного проекту землеустрою, не надано оцінку всім вищевказаним обставинам та задоволено клопотання, яке не відповідало вимогам ст. 7 Закону України Про фермерське господарство .

У відповідності до п.п 2, 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільною законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 3 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Приписами ч. 1 ст. 393 Цивільного кодексу України унормовано, що правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

З огляду на вищевикладене, наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.03.2016р. №14-2140/14-16-СГ суперечить вимогам ст.ст. 7, 8 Закону України Про фермерське господарство , прийнятий з порушенням ст. 123, ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України тому підлягає визнанню судом незаконними та скасуванню.

Щодо визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 29.04.2016р. та скасування його державної реєстрації, а також повернення земельної ділянки державі в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області.

Визнання угоди недійсною є одним із способів захисту прав на землю, передбаченим ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину з недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, спірний договір оренди землі від 29.04.2016р., укладений між Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області та ОСОБА_1 , щодо оренди земельної ділянки площею 7,6704 га (кадастровий номер 4821783000:02:000:0431), є таким, що укладений з порушенням норм чинного законодавства, а саме ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство , тому останній підлягає визнанню судом недійсним.

Вимоги про скасування державної реєстрації права право оренди є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування наказу від 22.03.2016р. №14-2140/14-16-СГ та визнання недійсним договору оренди від 29.04.2016р.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції визнав незаконним і скасував вищевказаний наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, та визнав недійсним договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 4821783000:02:000:0431), то похідні вимоги щодо скасування права оренди, яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №14566143, від вказаних вимог, з огляду на встановленні обставини, підлягають задоволенню.

За приписами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Таким органом наразі є Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Доказів передання земельної ділянки відповідачу 1 суду не надано. На підставі викладеного, земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності площею 7,6704 га з кадастровим номером 4821783000:02:000:0431, нормативною грошовою оцінкою 228471,06 грн., що розташована в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області підлягає поверненню державі, в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального права України, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення апеляційних вимог, скасування рішення суду з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 269, 270, 275, 277, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2020 року у справі №915/690/19 скасувати.

Позовні вимоги заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 22.03.2016 № 14-2140/14-16-СГ, яким ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку площею 7,6704 га (кадастровий помер 4821783000:02:000:0431) для ведення фермерською господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району;

Визнати недійсним укладений 29.04.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області та ОСОБА_1 договір про надання в оренду останньому земельної ділянки площею 7,6704 га (кадастровий номер 4821783000:02:000:0431) в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №14566143 та скасування його державної реєстрації;

Зобов`язати Фермерське господарство "Агросфера+" повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 7,6704 га з кадастровим номером 4821783000:02:000:0431, нормативною грошовою оцінкою 228471,06 грн., розташовану в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району.

В решті позову відмовити.

Постанова відповідно до ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст складено 15.02.2021р.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Головей В.М.

Суддя Разюк Г.П.


Суд	Південно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	10.02.2021
Оприлюднено	15.02.2021
Номер документу	94862904
Судочинство	Господарське

Мавродієва М.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 10.02.2021 по справі 915/690/19ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —915/690/19

Постанова
від 10.02.2021 по справі 915/690/19
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД