Постанова

від 15.02.2021 по справі 440/3831/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: Г.В. Костенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2021 р. Справа № 440/3831/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Бершова Г.Є.,

Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.03.2019, м. Полтава, повний текст складено 01.04.2019 по справі № 440/3831/18

за позовом ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України , Головного управління Національної поліції в Полтавській області треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

про визнання дій протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення дій, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області (надалі - ГУ НП в Полтавській області, відповідач-1), Державної казначейської служби України (надалі також - відповідач-2), треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якій просить визнати протиправними дії ГУ НП в Полтавській області, які виразилися в незабезпеченні належних умов перевезення ОСОБА_1 , з Державної установи "Полтавська установа виконання покарань №23" м. Полтава до суду м.Гадяч для участі у судових засіданнях судового розгляду кримінальної справи №532/308/15-к в Гадяцькому районному суді Полтавської області і у зворотному до місця утримання; зобов`язати ГУ НП в Полтавській області утриматися від перевезення ОСОБА_1 , з Державної установи "Полтавська установа виконання покарань №23" м. Полтава до суду м.Гадяч для участі у судових засіданнях судового розгляду кримінальної справи №532/308/15-к в Гадяцькому районному суді Полтавської області і у зворотному до місця утримання при незабезпеченні належних умов перевезення; стягнути Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 150000,00 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, шляхом списання цих сум, з єдиного казначейського рахунку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є інвалідом ІІ групи та учасником ліквідації аварії на ЧАЕС. На даний час є учасником судового провадження у кримінальній справі №532/308/15-к, що розглядається Гадяцьким районним судом Полтавської області. В дні судових засідань позивача доставляють співробітники поліції ГУ НП в Полтавській області в необладнаному спеціальному транспортному засобі - залізному фургоні, а після закінчення судового засідання на цьому транспортному засобі доставляють до місця у тримання - Державна установа "Полтавська установа виконання покарань (№23)". На думку позивача автомобіль, яким позивача конвоюють до Гадяцького районного суду Полтавської області, і у зворотному напрямку, не відповідає належним умовам перевезення. Вважає, що відповідач-1 своїми діями порушив права позивача та завдав моральну шкоду, яку позивач оцінив у 150000,00 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року позовні вимоги було задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного Управління Національної поліції в Полтавській області, які виразилися в незабезпеченні належних умов перевезення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з Державної установи "Полтавська установа виконання покарань №23" м. Полтава до суду м.Гадяч для участі у судових засіданнях судового розгляду кримінальної справи №532/308/15-к в Гадяцькому районному суді Полтавської області і у зворотному до місця утримання.

Визнано протиправними дії Головного Управління Національної поліції в Полтавській області, які виразились в експлуатації спецавтомобіля для перевезення осіб, взятих під варту, на базі автомобіля ГАЗ-3302 "Газель" виріб "Газель АЗУ", згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 : марки - ГАЗ, модель 3302-288, тип - загальний легковий пасажирський - В, на якому здійснюється перевезення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з Державної установи "Полтавська установа виконання покарань №23" м. Полтава до суду м.Гадяч для участі у судових засіданнях судового розгляду кримінальної справи №532/308/15-к в Гадяцькому районному суді Полтавської області і у зворотному до місця утримання.

В інший частині позовних вимог - відмовлено.

Позивач, ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на прийняття рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.03.2019 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач, Головне управління Національної поліції в Полтавській області, також подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на прийняття рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.03.2019 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, рішення суду першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії НОМЕР_2 , виданого Полтавською облдержадміністрацією 19.11.2009 (а.с.19), а також інвалідом 2 групи з 17.04.2014, яка встановлена у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із виконанням обов`язків військової служби з ЛНА на ЧАЕС, що підтверджується копією довідки до акта огляду МСЕК №198601 (а.с.22).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є обвинуваченим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 ч.2 ст. 28 ч. 2 ст. 377, ч.3 ст. 27, п.п.6,11,12 ч.2 ст. 115 КК України.

З 04.09.2014 позивач та треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , утримуються в Державній установі "Полтавська установа виконання покарань (№23)".

В межах розгляду кримінальної справи №532/308/15-к, що розглядається в Гадяцькому районному суді Полтавської області, позивача та третіх осіб неодноразово конвоювали з Державної установи "Полтавська установа виконання покарань (№23)" (м. Полтава, вул. Пушкіна, 83) до Гадяцького районного суд Полтавської області (м. Гадяч, вул. Лесі Українки, 6).

Позивач вважає, що умови перевезення в транспортному засобі, яким здійснюється конвоювання з Державної установи "Полтавська установа виконання покарань (№23)" до Гадяцького районного суд Полтавської області та у зворотному напрямку, є неналежними, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності дій ГУ НП в Полтавській області, які виразилися в незабезпеченні належних умов перевезення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з Державної установи "Полтавська установа виконання покарань №23" м. Полтава до суду м. Гадяч для участі у судових засіданнях судового розгляду кримінальної справи №532/308/15-к в Гадяцькому районному суді Полтавської області і у зворотному до місця утримання та в експлуатації спецавтомобіля для перевезення осіб, взятих під варту, на базі автомобіля ГАЗ-3302 "Газель" виріб "Газель АЗУ".

Відмовляючи в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що конвоювання позивача здійснено спеціальним автомобілем для перевезення осіб, взятих під варту, а тому вимога позивача про зобов`язання ГУ НП в Полтавській області утриматися від перевезення ОСОБА_1 , з Державної установи "Полтавська установа виконання покарань №23" м. Полтава до суду м. Гадяч і у зворотному напрямку до місця утримання при незабезпеченні належних умов перевезення задоволенню не підлягає.

Відмовляючи в частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано належних та достатніх доказів заподіяння відповідачем йому моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується із таким рішення суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Стаття 8 Конституції України визначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними (частина перша статті 22 Конституції України).

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду /частина перша статті 62 Конституції України/.

При цьому, статтею 68 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Статтею 11 КПК України визначено, що під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи. Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність. Кожен має право захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення кримінального провадження.

Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою /частини 1, 5 статті 17 КПК України/.

Статтею 6 Закону України "Про Національну поліцію" №580 від 02.07.2015 визначено, що поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 7 вказаного Закону передбачено, що під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Поліцейським за будь-яких обставин заборонено сприяти, здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких форм катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (частина 1, 4).

Поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України (стаття 8 Закону України "Про Національну поліцію").

У відповідності до пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006 суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною другою статті 6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

В пункті 56 рішення ЄСПЛ від 20.05.2010, справа "Віслогузов проти України" (заява №32362/02) зазначено, що відповідно до його практики погане поводження підпадає під дію статті 3 Конвенції, якщо досягнуто певного мінімального рівня жорстокості. Оцінка такого мінімального рівня є відносною; вона залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні та психологічні наслідки, а в деяких випадках враховуються стать, вік і стан здоров`я потерпілого (див., серед інших джерел, рішення у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the United Kingdom) від 18 січня 1978 року, п. 162, серія A, N 25). Крім того, вирішуючи, чи є поводження таким, що "принижує" гідність у розумінні статті 3 Конвенції, Суд братиме до уваги, чи було його метою принизити і образити відповідну особу і чи позначилися його наслідки несприятливо на її особистості такою мірою, що є несумісною з вимогами статті 3. Однак відсутність такої мети не може неминуче приводити до висновку про те, що порушення статті 3 не було (див. рішення у справі "Пірс проти Греції" (Peers v. Greece), заява N28524/95, пункти 67-68 і 74, ECHR 2001-III, та у згаданій вище справі "Валашинас проти Литви" (Valasinas v. Lithuania), пункт 101).

Коли йдеться про страждання і приниження, їх рівень повинен у будь-якому разі перевищувати той рівень страждань і приниження, який є невід`ємною складовою цієї форми законного поводження чи покарання. Заходи, які позбавляють особу свободи, часто можуть містити таку складову. Зазначене положення покладає на державу обов`язок піклуватися про те, щоб умови тримання особи під вартою відповідали принципу поваги до людської гідності, щоб характер і спосіб застосування такого заходу не завдавали їй душевного страждання чи труднощів, інтенсивність яких перевищує той неминучий рівень страждань, що завжди є невід`ємною складовою тримання під вартою, і щоб з урахуванням практичних вимог ув`язнення належним чином забезпечувалися охорона здоров`я такої особи та її добробут (див. рішення у справі "Калашников проти Росії" (980_057 ) (Kalashnikov v. Russia), заява N47095/99, пункт 95, ECHR 2002-VI) /пункт 57 рішення ЄСПЛ від 20.05.2010, справа "Віслогузов проти України"/.

Коли пiдсудних тримають пiд вартою, умови їхнього тримання, перевезення, заходи з органiзацiї харчування та iншi аналогiчнi заходи є важливими факторами, що мають враховуватися у зв`язку iз цим (див. рiшення ЄСПЛ вiд 06.12.1988 у справi "Барбера, Мессегуе та Хабардо проти Icпaнiї (Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain), пп.71 та 89, Series А № 146; рiшення СЄСПЛ вiд 20.01.2005 у справi "Майзiт проти Pociї" (Mayzit v. Russia), п.81; рiшення ССПЛ вiд 09.10.2008р. у справi "Моiсеев проти Pociї" (Moiseyev v. Russia), заява № 62936/00, п.222).

Також, в пп. 97,117,119,120 рiшення ССПЛ у справi "Худойоров проти Pociї" (Кhudoyorov v. Russia) вiд 08.11.2005 зазначено:

" ... 97. В Минимальных стандартных правилах обращения с заключенными, принятых на 1-ом Конгрессе ООН по предупреждению преступлений и обращению с преступниками, проведенном в г. Женеве в 1955 году, и одобренных ОСОБА_5 по экономическим и социальным вопросам 663 С (XXIV) от 31 июля 1957 г. и 2076 (LXII) от 13 мая 1977 г., в частности, указано следующее:

45. ... 2) Перевозка заключенных в условиях недостаточной вентиляции или освещения или же в любых других физически излишне тяжелых условиях подлежит запрещению".

117. Что касается перевозки заключенных, ЕКПП (Европейский комитет по предупреждению пыток и бесчеловечного или унижающего достоинство обращения) счел одиночные отделения площадью 0,4; 0,5 и даже 0,8 кв. м непригодными для перевозки человека, независимо от продолжительности поездки (см. CPT/Inf (2004) 36 [Азербайджан], §152; CPT/Inf (2004) 12 [Люксембург], §19; CPT/Inf (2002) 23 [Украина], §129; CPT/Inf (2001) 22 [Литва], §118; CPT/Inf (98) 13 [Польша], §68). В настоящем деле одиночные камеры (площадью 1 кв. м) в тюремном фургоне соответствовали стандартам ЕКПП, если предполагать, что проектная вместимость не была превышена и что она достаточно освещена, проветривается, отапливается и оборудована сиденьем и специальными приспособлениями, помогающими заключенным сохранять равновесие во время движения (см. CPT/Inf (2002) 36 [Словения], §95).

119. Европейский суд заметил, что заявителю приходилось терпеть эту тесноту два раза в день, по дороге в здание суда и обратно, и что его перевозили в этом фургоне не меньше 200 раз за четыре года содержания под стражей. В дни судебных заседаний его не кормили, он пропускал прогулки на свежем воздухе. Также Европейский суд в своей оценке обратил внимание на тот факт, что заявитель продолжал подвергаться такому обращению во время рассмотрения его дела в суде и рассмотрения ходатайств о продлении срока содержания его под стражей, то есть когда ему нужны были полная концентрация и бдительность.

120. Европейский суд признал, что обращение, которому заявитель подвергался во время перевозки его во Владимирский областной суд и обратно, превышало манимальный уровень суровости, и следовательно, имело место нарушение статьи 3 Конвенции ...".

З вищевикладеного слідує, що на державу в особі її органів покладено обов`язок піклуватися про те, щоб умови тримання під вартою, у тому числі умови перевезення на судові засідання, відповідали принципу поваги до людської гідності та щоб характер і спосіб застосування такого заходу не завдавали людині душевного страждання чи труднощів, рівень яких перевищує той неминучий рівень страждань, що є невід`ємною складовою тримання під вартою.

Колегією суддів встановлено, що перевезення позивача здійснювалося автомобілем марки ГАЗ-3302-288 "Газель", д.н.з. НОМЕР_3 .

У свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 (а.с.107, 110) зазначено наступне: реєстраційний номер - 171164; дата попередньої реєстрації - 12.10.2011; дата реєстрації - 18.10.2017; рік випуску - 2010; організація - ГУ Національної поліції в Полтавській області; адреса: Полтавська область, Октябрський район, м. Полтава, вул. Пушкіна 83; власність - є власником; марка - ГАЗ; модель - 3302-288; тип - загальний легковий пасажирський - В; номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 ; повна маса - 3500; маса без навантаження - 2000; категорія - В; об`єм двигуна - 2890, тип пального - В; колір - білий; кількість сидячих місць з місцем для водія - 8; особливі відмітки - автозак спеціальний, акт приймання-здачі - 29.06.2016.

З листа Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області від 10.01.2019 №31/16-9-117 (а.с.133 т.1) слідує, що в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, 18.03.2011 на ім`я юридичної особи, код ЄДРПОУ 08683317, в Полтавському ВРЕР підпорядкованого УМВС України в Полтавській області (на той час), на підставі акту приймання-передачі від 18.01.2011 №305, легковий автомобіль марки ГАЗ 3302-288, ідентифікаційне номерне позначення (VIN) " НОМЕР_7 ", 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , поставлено на облік із видачею тимчасового реєстраційного талону при уточнені реєстраційних даних ТЗ. 12.10.2017 Полтавським ВРЕР здійснено реєстрацію вказаного транспортного засобу з видачею свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_8 , особливі відмітки внесено запис: "автозак спеціальний".

Крім того, повідомлено, що транспортний засіб марки ГАЗ 3302-288, номерне позначення шасі " НОМЕР_6 ", був ввезений в Україну і розмитнений як: "моторний транспортний засіб для перевезення вантажів по дорогах загального користування, новий, календарний та модельний рік виготовлення 2010, автомобіль ГАЗ-3302-288 - шт, тип кузова - бортовий, тип двигуна - бензиновий, повна маса - 3500 кг, вантажопідйомність - 1660 кг, загальна кількість місць - 3 включно з водієм, кузов № НОМЕР_5 , шасі № НОМЕР_6 , призначення - вантажний". Після чого ТОВ ВО "Авто-Холдінг", код ЄДРПОУ 35598012, переобладнало автомобіль в легковий - пасажирський, спеціальний "автозак", кількість пасажирських місць - 8 з водієм, присвоєно номерне позначення (VIN) "Y8XG010F0A0000316", як транспортний засіб виготовлений в Україні.

ГУ НП в Полтавській області надано до суду паспорт на "Спецавтомобіль для перевезення осіб, взятих під варту, на базі автомобіля ГАЗ-3302 "Газель" виріб "Газель АЗУ", затверджений ТОВ "ВО "Авто-Холдінг" від 20.12.2010 (а.с.75-77 т.1).

Дослідивши вказаний паспорт, колегією суддів встановлено наступне: призначення - спецавтомобіль для перевезення осіб, взятих під варту, на базі автомобіля ГАЗ-3302, виріб "Газель АЗУ" забезпечує перевезення осіб, взятих під варту, з їх повною ізоляцією від сторонніх (пункт 1).

В підпункті 2.1 пункту 2 Технічні характеристики спецавтомобіля зазначено:

кількість камер: загальна - 1, одномісних камер - 3;

місткість, осіб: загальна - 4, одномісної камери - 3, кількість місць для караулу разом з водієм - 5;

площа підлоги, м2: салону 2,19, камер - 1;884;

об`єм, м3: салону - 3,35, камер 2,88;

габаритні розміри спецавтомобіля, мм: довжина 5480, ширина - 2095, висота - 2900;

маса спецавтомобіля, кг - 3500.

Отже, внутрішнє планування кузова передбачає приміщення для караулу, 1 загальну камеру на 4 особи, та 3 одиночних камери, розділених металевими перегородками.

Таким чином, відповідно до умов визначених в паспорті на виріб "Газель АЗУ" на базі автомобіля ГАЗ-3302, який затверджений 20.12.2010 виробником ТОВ "ВО "Авто-Холдінг", слідує, що кількість сидячих місць для перевезення осіб, взятих під варту, складає - 7, кількість сидячих місць для караулу з водієм - 5, а всього - 12 місць в даному транспортному засобі.

Наказом МВС України від 20.01.2005 №60дск затверджено Інструкцію з організації конвоювання затриманих і взятих під варту осіб в органах внутрішніх справ України (а.с.147 т.1).

Вказана інструкція визначає завдання та основи організації конвоювання затриманих і взятих під варту осіб органами внутрішніх справ, особливості конвоювання на різних видах транспорту, організації конвоювання в судах та під час проведення слідчих дій, заходи попередження виникнення надзвичайних подій під час конвоювання, порядок управління конвойними нарядами.

Пунктом 2.9 Інструкцію з організації конвоювання затриманих і взятих під варту осіб в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України 20.01.2005 №60дск, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.02.2005 за №269/10549, визначено склад звичайного конвойного наряду для охорони затриманих і взятих під варту осіб під час перевезення спеціальними автомобілями призначається з розрахунку: на спеціальних автомобілях, розрахованих на перевезення не більше 8-ми конвойованих - 4 працівники.

Колегією суддів встановлено, що позивач та треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 утримуються в Державній установі "Полтавська установа виконання покарань (№23)" та є обвинуваченими у кримінальній справі №532/308/15-к, що розглядається в Гадяцькому районному суді Полтавської області.

У свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 зазначено: тип автомобіля - "загальний легковий пасажирський - В", категорія - "В" (а.с.110).

Абзацом 47 пункту 1.10 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 визначено, що легковий автомобіль - автомобіль з кількістю місць для сидіння не більше дев`яти, з місцем водія включно, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів та їх багажу із забезпеченням необхідного комфорту та безпеки.

В пункті 2.13 Правил дорожнього руху України зазначено, що транспортні засоби належать до таких категорій, зокрема, В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми, состав транспортних засобів з тягачем категорії В та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів.

З вищевикладеного слідує, що інформація яка зазначена в паспорті на "Спецавтомобіль для перевезення осіб, взятих під варту, на базі автомобіля ГАЗ-3302 "Газель" виріб "Газель АЗУ", затверджений ТОВ "ВО "Авто-Холдінг" від 20.12.2010 щодо технічних характеристик вказаного автомобіля суперечить технічним характеристикам, визначених у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 . Так, відповідно до умов визначених в паспорті, кількість сидячих місць для перевезення осіб, взятих під варту, складає - 7, кількість сидячих місць для караулу з водієм - 5, а всього - 12 місць в даному транспортному засобі. А відповідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 , кількість сидячих місць з місцем для водія складає - 8 місць.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про дорожній рух" до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов`язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.

Крім того, частиною другою статті 37 Закону України "Про дорожній рух" визначено, що експлуатація транспортних засобів також забороняється в разі: порушення вимог щодо їх переобладнання; порушення порядку встановлення і використання спеціальних світлових і звукових сигнальних пристроїв; виявлення технічних несправностей і невідповідності вимогам правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також неукомплектованості відповідно до призначення.

Колегія суддів наголошує, що технічні характеристики автомобіля наведені в паспорті на "Спецавтомобіль для перевезення осіб, взятих під варту, на базі автомобіля ГАЗ-3302 "Газель" виріб "Газель АЗУ", затверджений ТОВ "ВО "Авто-Холдінг" від 20.12.2010, щодо кількості місць для сидіння, відповідають технічній характеристиці транспортного засобу - автобус.

В абзаці 1 пункту 1.10 Правил дорожнього руху України визначено, що автобус - автомобіль з кількістю місць для сидіння більше дев`яти з місцем водія включно, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів та їх багажу із забезпеченням необхідного комфорту та безпеки.

Керуючись частиною другою статті 6 КАС України, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та зважаючи на висновок викладений у пункті 117 рішення ЄСПЛ вiд 08.11.2005 у справi "Худойоров проти Pociї" (Кhudoyorov v. Russia) колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що умови перевезення позивача є непридатними. Так, відповідно технічної характеристики, наведеної в паспорті на "Спецавтомобіль для перевезення осіб, взятих під варту, на базі автомобіля ГАЗ-3302 "Газель" виріб "Газель АЗУ", затверджений ТОВ "ВО "Авто-Холдінг" від 20.12.2010, загальна площа салону 2,19 м2, камер - 1,884 м2. Враховуючи, що планування кузова передбачає 1 загальну камеру на 4 особи та 3 одиночних камери, розділених металевими перегородками, то при математичних підрахунках вбачається, що площа на одну особу, яка взята під варту, складає 0,269 м2 (1,884 м2 /7). Щодо доводів представника відповідача-1 про те, що конвоювання до Гадяцького районного суду Полтавської області здійснювалося щодо осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , суд зазначає, що площа на одну особу, яка взята під варту, складає 0,471 м2 (1,884 м2 /4).

Отже, ГУ НП в Полтавській області не забезпечено належні умови перевезення ОСОБА_1 з Державної установи "Полтавська установа виконання покарань №23" м. Полтава до суду м.Гадяч для участі у судових засіданнях судового розгляду кримінальної справи №532/308/15-к в Гадяцькому районному суді Полтавської області і у зворотному до місця утримання.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дії ГУ НП в Полтавській області, які виразилися в незабезпеченні належних умов перевезення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з Державної установи "Полтавська установа виконання покарань №23" м. Полтава до суду м.Гадяч для участі у судових засіданнях судового розгляду кримінальної справи №532/308/15-к в Гадяцькому районному суді Полтавської області і у зворотному до місця утримання.

Також, підлягають визнанню протиправними дії Головного Управління Національної поліції в Полтавській області, які виразились в експлуатації спецавтомобіля для перевезення осіб, взятих під варту, на базі автомобіля ГАЗ-3302 "Газель" виріб "Газель АЗУ", згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 : марки - ГАЗ, модель 3302-288, тип - загальний легковий пасажирський - В, на якому здійснюється перевезення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з Державної установи "Полтавська установа виконання покарань №23" м. Полтава до суду м.Гадяч для участі у судових засіданнях судового розгляду кримінальної справи №532/308/15-к в Гадяцькому районному суді Полтавської області і у зворотному до місця утримання.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання ГУ НП в Полтавській області утриматися від перевезення ОСОБА_1 , з Державної установи "Полтавська установа виконання покарань №23" м. Полтава до суду м.Гадяч для участі у судових засіданнях судового розгляду кримінальної справи №532/308/15-к в Гадяцькому районному суді Полтавської області і у зворотному напрямку до місця утримання при незабезпеченні належних умов перевезення, колегія суддів зазначає наступне.

Конвоювання позивача з Державної установи "Полтавська установа виконання покарань №23" м. Полтава до Гадяцького районного суду Полтавської області і у зворотному напрямку, здійснюється в межах розгляду кримінальної справи №532/308/15-к.

Частиною першою статті 1 КПК України визначено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у кримінальне судочинство.

Крім того, як встановлено судом конвоювання позивача 06.03.2019 та 14.03.2019 здійснено спеціальним автомобілем марки - СКС, тип - FT M2, д.н.з. НОМЕР_9 , 2018 року випуску, на підтвердження чого надано копії наказів ГУ НП в Полтавській області №373дск від 13.03.2019 та №337дск від 05.03.2019 (а.с.68-71).

Як зазначив представник ГУ НП в Полтавській області даний автомобіль взятий на облік та буде використовуватися для перевезення осіб, взятих під варту.

В межах розгляду даної адміністративної справи судом надано оцінку умовам перевезення позивача спецавтомобілем для перевезення осіб, взятих під варту, на базі автомобіля ГАЗ-3302 "Газель" виріб "Газель АЗУ", згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 : марки - ГАЗ, модель 3302-288, тип - загальний легковий пасажирський - В. Судом не досліджувалися умови перевезення спеціальним автомобілем марки - СКС, тип - FT M2, д.н.з. НОМЕР_9 , 2018 року випуску, оскільки позивачем в заяві про зміну предмету позову зазначено про порушення його прав внаслідок використання автомобіля марки ГАЗ-3302-288 "Газель", д.н.з. НОМЕР_3 .

Відтак, колегія суддів приходить висновку, що вимога позивача про зобов`язання ГУ НП в Полтавській області утриматися від перевезення ОСОБА_1 , з Державної установи "Полтавська установа виконання покарань №23" м. Полтава до суду м. Гадяч для участі у судових засіданнях судового розгляду кримінальної справи №532/308/15-к в Гадяцькому районному суді Полтавської області і у зворотному напрямку до місця утримання при незабезпеченні належних умов перевезення задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 150000,00 грн колегія суддів зазнає наступне.

Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Особливості відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду встановлені спеціальною нормою статті 1176 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-п`ятою цієї статті визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Якщо кримінальне провадження закрито на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає. Фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

За правилами частини шостої статті 1176 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

За правилами частини сьомої цієї статті, порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Таким законом є Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" №266/94-ВР від 01.12.1994.

Відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства (стаття 1 Закону).

Відповідно до статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Отже, цим законом передбачено вичерпний перелік підстав для відшкодування шкоди громадянину завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Судом не встановлено підстав для відшкодування позивачу шкоди в порядку Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналогічну позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року по справі №815/7401/16.

Статтею 1173 ЦК передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до загальних підстав деліктивної відповідальності при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди необхідним є наявність у діях відповідача певного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкідливих наслідків у вигляді заподіяння позивачу збитків, причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками, а також вини правопорушника.

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Колегія суддів наголошує на тому, що будь-яких допустимих та достатніх доказів того, що оскаржувані дії відповідача будь-яким чином вплинули на стан здоров`я позивача, спричинили погіршення його стану, позивачем не надано. Саме лише посилання на протиправність дій суб`єкта владних повноважень та незадовільний стан здоров`я недостатньо для прийняття рішення про відшкодування шкоди.

Позивачем не надано як до суду першої, так і апеляційної інстанції жодного доказу на підтвердження заподіяння моральної шкоди, а саме: розмір шкоди, причинний зв`язок цієї шкоди із неправомірними діями заподіювача шкоди, розрахунок суми визначення моральної шкоди, що відповідно до Постанови №4 є обов`язковим у даній категорії справ.

Враховуючи, що позивачем не було надано належних та достатніх доказів заподіяння відповідачем йому моральної шкоди, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.03.2019 по справі № 440/3831/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Г.Є. Бершов Судді І.М. Ральченко І.С. Чалий