Постанова

від 15.02.2021 по справі 420/3915/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/3915/20 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді -Кравець О.О. судді -Домусчі С.Д. судді -Коваля М.П. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року по справі №420/3915/20, прийнятого суддею Тарасишиною О.М. за правилами спрощеного позовного провадження, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

I. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ:

07.05.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру в Одеській області, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 10.04.2020 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;

зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Одеській області розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, яка має кадастровий номер 5123781600:01:001:0403 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області та прийняти рішення, яким надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

стягнути з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн. у відшкодування завданої моральної шкоди.

Рішенням Одесського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року позов ОСОБА_1 був задоволений частково, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 10.04.2020 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, яка має кадастровий номер 5123781600:01:001:0403 за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.

В задоволені решти позовних вимог було відмовлено.

II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ, УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ГУ Держгеокадастру у Одеській області подало апеляційну скаргу, у якій вважає вказане рішення прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову,

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки при повторному розгляді клопотання з`ясовано, що земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги окремими лотами відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №326 від 30.07.2019 року, а отже відмова у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою є правомірною, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того апелянт зазначає, що зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку документації з землеустрою є втручанням суду у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Позивач рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржував, надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав:

IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Судом першої інстанції встановлено, що 20.06.2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, кадастровий номер 5123781600:01:001:0403, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (а.с.9).

За наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1 отримав лист-відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 23.07.2019 року №К-7181/0-4195/0/37-19, оскільки у Головному управлінні відсутня інформація щодо позиції Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області щодо надання позивачу даної земельної ділянки, та на доданих до клопотання графічних матеріалах не зазначено межі бажаної до відведення у власність земельної ділянки (а.с.10).

04.07.2019 року ОСОБА_1 повторно звернувся до ГУ Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою (зворотній бік а.с.9). За наслідками розгляду даного клопотання позивач отримав лист-відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 08.08.2019 року №К-7939/0-4575/0/37-19, оскільки відповідно до Наказу №77 від 18.09.2014 року Про затвердження переліку земельних ділянок зі змінами від 30.07.2019 року №326 Про доповнення переліку земельних ділянок згідно з додатком №1 бажана позивачем земельна ділянка входить до переліку земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами (а.с.11).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 року у справі №420/5372/19 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо не прийняття рішення (наказу) за результатами розгляду клопотань позивача; зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20.06.2018 року та від 04.07.2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, орієнтованою площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області та прийняти рішення у виді наказу, яким вирішити питання надання або мотивованої відмови у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні (а.с.18-24).

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №15-6855/13-20-СГ від 10 квітня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту) орієнтовною площею 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства в зв`язку з тим, що Головним управлінням затверджено перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги окремими лотами, до якого бажана земельна ділянка і включена (а.с. 25).

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративними позовом.

V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):

Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини між сторонами регулюються положеннями Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України "Про особисте селянське господарство", Законом України "Про землеустрій", Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Положенням про Головне управління Держгеокадастру у області, затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521.

Зокрема, ст. 14 Конституції України передбачає, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства (п. а) ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України).

Згідно ст.22 Конституції України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 установлено, що звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови й засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порущена (абзац четвертий пункту 5.2 мотивувальної частини Рішення).

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 передбачено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державного органу (абзац четвертий пункту 2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).

Земельні відносини в Україні, відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Громадянам для ведення особистого селянського господарства передаються у власність та надаються у користування землі, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення (п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Статтею 116 ЗК України, зокрема, частиною 1 передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (ст. 121 ЗК України).

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Приписами абзацу першого частини сьомої статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Крім того, статтею 118 ЗК України встановлено вимоги до заяви, яку подають громадяни з метою одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та виключний перелік документів, які додаються до такої заяви.

Конституцією України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб`єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина друга статті 14).

Закон України від 22.05.2003 № 858-ІV "Про землеустрій" (далі - Закон № 858) визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Відповідно до ст. 4 Закону № 858 встановлено, що суб`єктами землеустрою є: органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування; юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій; землевласники та землекористувачі.

Стаття 5 Закону № 858 передбачає, що об`єктами землеустрою є: територія України; території адміністративно - територіальних одиниць або їх частин; території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Згідно зі ст. 8 Закону № 858 регулювання у сфері землеустрою здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, а також центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у межах повноважень, встановлених законом.

Законом України, від 02.06.2015 № 497-VIII ст. 186 ЗК України була викладена у новій редакції та змінена процедура погодження і затвердження документації із землеустрою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" Кабінет Міністрів України затвердив Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними (далі-Стратегія).

Метою Стратегії є створення сучасної, прозорої і дієвої системи управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, спрямованої на забезпечення захисту інтересів суспільства (насамперед учасників антитерористичної операції), територіальних громад та держави, а також раціонального та ефективного функціонування сільськогосподарських регіонів з урахуванням потреб розвитку населених пунктів, запобігання деградації земель, необхідності забезпечення продовольчої безпеки держави.

Основними завданнями Стратегії є: впровадження засад стратегічного менеджменту в систему управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності; забезпечення оптимального використання земель, зокрема з урахуванням регіональних програм і планів розвитку територій, генеральних планів населених пунктів; підвищення рівня прозорості та публічності під час формування та реалізації державної земельної політики; підвищення рівня обізнаності населення, землевласників і землекористувачів щодо проблем деградації земель та сталого землекористування; запобігання деградаційним процесам ґрунтового покриву, підвищення рівня родючості ґрунтів; проведення рекультивації порушених земель.

Згідно Механізму реалізації Стратегії Держгеокадастр реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності відповідно до закону, державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів; проводить моніторинг та оцінку результативності реалізації Стратегії.

Статтею 22 Закону України Про землеустрій встановлено, що землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень; рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною другою 134 ЗК України визначено випадки, коли земельні ділянки державної або комунальної власності не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Частиною першою статті 136 ЗК України визначено, що організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.

У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.

Відповідно до частини другої вказаної статті встановлено, що добір земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об`єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної чи комунальної власності, які або права на які виставляються на земельні торги, здійснюється з урахуванням затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, а також маркетингових досліджень, інвестиційної привабливості, звернень громадян та юридичних осіб щодо намірів забудови.

У відповідності до частини третьої статті 136 ЗК України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Відповідно до частини третьої статті 135 ЗК України організатором земельних торгів є фізична або юридична особа - власник земельної ділянки, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, що здійснює реалізацію права державної чи комунальної власності на земельні ділянки, які уклали з виконавцем земельних торгів договір про проведення земельних торгів.

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, (діючої ,на момент виникнення правовідносин, надалі - Типова інструкція № 600) накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та рішення у справі Щокін проти України (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року п.52;57).

VIII.ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ :

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1-2 ст.308 КАС України, в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії).

Апеляційний суд звертає увагу на те, що аналіз приписів статті 136 Земельного кодексу України дає підстави для висновку, що в разі віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

Крім того, аналізуючи приписи ст.135 ЗК України можна дійти висновку, що Головне управління Держгеокадастру в Одеській області як розпорядник земель сільськогосподарського призначення державної власності є організатором земельних торгів та відповідно до вимог чинного законодавства наділений повноваженнями визначати перелік земельних ділянок державної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою було те, що земельна ділянка, яку він виявив бажання отримати у власність для ведення особистого селянського господарства, внесена до переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги окремими лотами.

Таким чином, враховуючи, що на момент розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та прийняття відповідачем рішення з цього питання, вказана земельна ділянка наказом Головного управління Держземагенства в Одеській області від 18.09.2014 року №77, із змінами внесеними Наказом від 30.07.2019 року №326, була включена до переліку земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами, що в силу приписів частини третьої статті 136 Земельного кодексу України є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №815/3059/17, від 22.11.2020 року у справі №815/7279/16, від 28.10.2020 року по справі № 819/1976/17.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо протиправності відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі того, що земельна ділянка, яку позивач виявив бажання отримати у власність для ведення особистого селянського господарства, внесена до переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги окремими лотами.

Апеляційний суд, враховуючи принципи верховенства права, практику ЄСПЛ, як джерело права, правові позиції Верховного Суду, доходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову ,так як на момент прийняття наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 10.04.2020 року були наявні належні, допустимі, достатні та достовірні докази, що бажана позивачем земельна ділянка розташована на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту) орієнтовною площею 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства була включена до затвердженого переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги окремими лотами.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом приймаються як обґрунтовані.

Щодо інших позовних вимог - їх вирішення є похідним та не потребує додаткового мотивування, у зв`язку з доведеністю правомірності наказу.

(2) Висновки апеляційного суду:

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить до висновку , що неправильне застосування судом 1-ої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи призвели до неправильного вирішення справи , та про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги , скасування рішення суду 1-ої інстанції та ухвалення нового судового рішення - про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати понесені, у зв`язку із прийняттям судового рішення судом апеляційної інстанції підлягають перерозподілу, так як підстави для їх стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - відсутні.

Керуючись ст.8,19,55 Конституції України, ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7, 139, 242, 292, 308,311,315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області - задовольнити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове судове рішення :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, встановлених ст.328 КАС України.

Повне рішення складене та підписане 15 лютого 2021 року.

Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Коваль М.П. Домусчі С.Д.