Постанова

від 12.02.2021 по справі 826/16120/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2021 року

м. Київ

справа №826/16120/17

касаційне провадження №К/9901/23868/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді -доповідача - Гончарової І .А.,

суддів - Олендера І .Я., Ханової Р .Ф .,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві

на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Беспалов О.О.; судді - Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.)

у справі № 826/16120/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВіДі Ван

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю ВіДі Ван звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 вересня 2017 року № 00006751402 та від 04 грудня 2017 року № 00008941402.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 19 лютого 2019 року адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 04 грудня 2017 року № 00008941402 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 209157,00 грн за основним платежем та 52290,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, а також від 25 вересня 2017 року № 00006751402 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 127955,00 грн за основним платежем та 31989,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями. В іншій частині позову відмовив.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25 березня 2019 року апеляційну скаргу залишив без руху у зв`язку з тим, що вона подана без додержання вимог пункту 1 частини п`ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме - не додано документ про сплату судового збору.

Внаслідок неусунення недоліків апеляційної скарги Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07 травня 2019 року повернув її контролюючому органу.

28 травня 2019 року, тобто з пропуском строку апеляційного оскарження, ГУ ДФС у м. Києві повторно звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій відповідачем також поставлено питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалами від 14 червня 2019 року клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року залишив без задоволення, а апеляційну скаргу - без руху та запропонував контролюючому органу протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали надати заяву із зазначенням інших підстав для такого поновлення або докази, що строк на апеляційне оскарження відповідачем не пропущено.

27 червня 2019 року відповідач надіслав на адресу суду апеляційної інстанції клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, яке обґрунтоване відсутністю коштів для сплати судового збору на час подання відповідної скарги вперше.

Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 липня 2019 року заяву ГУ ДФС у м. Києві про поновлення строку на апеляційне оскарження залишив без задоволення та відмовив у відкритті апеляційного провадження за його скаргою на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року та направити справу для розгляду по суті до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування своїх вимог ГУ ДФС у м. Києві посилається на порушення судом норм процесуального права. При цьому наголошує на об`єктивності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року.

Верховний Суд ухвалою від 18 вересня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частиною першою статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено порядок і строки апеляційного оскарження судових рішень.

Враховуючи викладене, учасники справи у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями суду першої інстанції, можуть скористатися правом їх оскарження в апеляційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений процесуальним законом строк та у визначеному порядку.

Статтею 296 Кодексу адміністративного судочинства України однією з вимог апеляційної скарги визначено надання документа про сплату судового збору.

Зі змісту положень Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI Про судовий збір та Кодексу адміністративного судочинства України надання документа про сплату судового збору у встановленому законом порядку та розмірі є одним із процесуальних обов`язків для реалізації права на звернення до суду, зокрема з апеляційною скаргою, та не є обмеженням гарантованого права на доступ до суду.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 Інші поточні платежі , розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

Особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, не обмежена в праві в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.

Частина друга статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише в разі його пропуску з поважних причин.

Відсутність бюджетного фінансування не надає суб`єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, Суд вважає, що невжиття суб`єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.

Належними доказами поважності підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, у зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою, є докази, які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій контролюючого органу з моменту виникнення права на апеляційне оскарження, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору фінансування з Державного бюджету України, які б свідчили, що відповідач дійсно бажає реалізувати своє право на апеляційне оскарження у справі в найкоротші строки.

При цьому такі дії повинні вчинятися у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту виникнення права на апеляційне оскарження до дати звернення з апеляційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої апеляційної скарги до дати повторного звернення з апеляційною скаргою тощо.

Утім, відповідачем не подано суду апеляційної інстанції доказів вчинення дій, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору за подання апеляційної скарги безпосередньо у справі № 826/16120/17 фінансування з Державного бюджету України у взаємозв`язку вказаних часових інтервалів.

Невжиття суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок виконувати функції і завдання держави, заходів щодо своєчасного оскарження судового рішення не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Суд апеляційної інстанції правильно застосував вказані норми процесуального права, відтак підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДФС у м. Києві без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова