Рішення

від 12.02.2021 по справі 474/596/20

ВРАДІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 474/596/20

Провадження № 2/474/26/21

РІШЕННЯ

Іменем України

12.02.21року смт. Врадіївка

Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Сокола Ф.Г.

за участю секретаря судового засідання Тодосьєвої А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Україна", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача державний реєстратор Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагар Геннадія Йосиповича, про повернення земельної ділянки,-

встановив:

28.08.2020р. ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду із позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Україна" (далі - відповідач), в якому просить від відповідача повернути їй земельну ділянку площею 2,6754 га (кадастровий номер 4822355000:04:000:0433) (далі - спірна земельна ділянка), яка розташована на території Врадіївської селищної ради Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить позивачці на праві власності згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, серії та номер 810, виданого 17 грудня 2019 року ОСОБА_2 , державним нотаріусом Врадіївської державної нотаріальної контори Миколаївської області.

Позов обґрунтований тим, що позивачці на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серії та номер 810, виданого 17.12.2019р. державним нотаріусом Врадіївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Поплужною К.А. належить спірна земельна ділянка.

До 17.12.2019р. власником спірної земельної ділянки була бабуся позивачки ОСОБА_3 , яка володіла нею на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 420562, виданого Врадіївською районною державною адміністрацією Миколаївської області 25.12.2006р., зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010601200180.

Зі слів ОСОБА_3 позивачці відомо, що з 1996 року по вересень місяць 2008 року земельна ділянка, оброблялася на усній домовленості між нею як власником та керівництвом відповідача. Жодних договорів оренди спірної земельної ділянки між ОСОБА_3 та відповідачем не було.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, а після її смерті спадщину прийняла позивачка однак з 2008 року по 2019 рік належним чином не оформила спадщину. Протягом вказаного періоду позивачка отримувала від відповідача оренду плату за фактичне використання земельної ділянки.

З вересня 2019 року позивачка почала обробляти спірну земельну ділянку самостійно, а 17.12.2020р. належним чином оформила право на спадщину, про що повідомила представника відповідача.

На початку березня 2020 року працівник відповідача повідомив позивачці, що відповідач планує обробляти спірну земельну ділянку на підставі укладеного між нею та відповідачем договору оренди землі, та що у неї перед позивачем наявний борг.

Водночас, позивачка заперечує факт укладення між нею та відповідачем договору оренди спірної земельної ділянки вказуючи при цьому, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності за нею на спірну земельну ділянку зареєстровано 17.12.2019р., в той час коли вищевказаний договір датується 09.12.2019р., тобто датою, станом на яку, за позивачкою не було зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.

Ухвалою суду від 31.08.2020р. до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - державного реєстратора Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагар Геннадія Йосиповича (далі - третя особа).

Позивачка в судові засідання, призначенні на 29.01.2021р. та 12.02.2021р., не з`явилася, хоча належним чином, в порядку визначеному ст.ст. 128-131 ЦПК України, повідомлена про дату, час та місце судового розгляду, про причини неявки суд не повідомила. Водночас 16.09.2020р. звернулася до суду із заявою, в якій підтримує позовні вимоги та просить розглянути справу за її відсутності.

Представниця позивачки - адвокат Миронець Л.А. в судові засідання, призначенні на 29.01.2021р. та 12.02.2021р., не з`явилася, хоча належним чином, в порядку визначеному ст.ст. 128-131 ЦПК України, повідомлена про дату, час та місце судового розгляду. Водночас 11.02.2021р. звернулася до суду із заявою, в якій підтримує позовні вимоги та просить розглянути справу за її відсутності та відсутності позивачки, оскільки не може з`явитися до суду через погодні умови.

Представник відповідача в судові засідання, призначенні на 29.01.2021р. та 12.02.2021р., не з`явився, хоча належним чином, в порядку визначеному ст.ст. 128-131 ЦПК України, повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, про причини неявки суд не повідомив, а також не подав до суду відзив на позовну заяву та заяви про розгляд справи за його відсутності чи відкладення розгляду справи.

Представник третьої особи в судові засідання, призначенні на 29.01.2021р. та 12.02.2021р., не з`явився, хоча належним чином, в порядку визначеному ст.ст. 128-131 ЦПК України, повідомлений про дату, час та місце судового розгляду. Водночас 12.02.2021р. звернулася до суду із заявою, в якій просить винести рішення на розсуд суду та розглянути справу за відсутності представника третьої особи, оскільки останній не може з`явитися до суду через зайнятість на роботі.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

З огляду на приписи ст.ст. 211 та 223 ЦПК України суд визнав за можливе розглянути справу по суті за відсутності учасників судового розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідив матеріали справи, судом встановлено таке.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 420562, виданого 25.12.2006р. Врадіївською районною державною адміністрацією Миколаївської області, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010601200180, ОСОБА_3 належала спірна земельна ділянка.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 29.05.2008р.

17.12.2019р. державним нотаріусом Врадіївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Поплужною К.А. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 810, згідно якого позивачка після смерті ОСОБА_3 успадкувала земельну ділянку, площею 2,6754 га, з кадастровим номером 4822355000:04:000:0433, яка розташована в межах території Врадіївської селищної ради Врадіївського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського господарства, та яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 420562, виданого 25.12.2006р. Врадіївською районною державною адміністрацією Миколаївської області, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010601200180.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 193490451 від 17.12.2019р. вбачається, що 17.12.2019р. за позивачкою, на підставі свідоцтва про право на спадщину № 810 від 17.12.2019р., зареєстровано право приватної власності на спірну земельну ділянку.

З витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки слідує, що станом на 26.08.2020р. її нормативна грошова оцінка складає 109 538 грн. 33 коп.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 204398706 від 17.03.2020р., вбачається, що 13.02.2020р. державний реєстратор Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагар Генаддій Йосипович на підставі договору оренди землі б/н від 09.12.2019р., укладеному між позивачкою та відповідачем, зареєстрував право оренди спірної земельної ділянки строком до 31.12.2026р.

В матеріалах справи наявний також оригінал вищевказаного договору оренди спірної земельної ділянки, який датується 09.12.2019р., який на вимогу суду наданий відповідачем. При чому вказаний оригінал договору не містить жодної відмітки щодо його реєстрації.

Встановивши вказані обставини суд приходить до такого висновку.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно приписів ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В свою чергу, ст.ст. 76-89 ЦПК України визначено поняття доказів, їх належності, допустимості, достовірності та достатності, обов`язок доказування і подачі доказів, а також підстави звільнення від доказування, порядок подачі доказів, витребування доказів та оцінки доказів.

Відповідно до ч.ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами 5 та 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно ст. 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Статтею 4 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про оренду землі" укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 15 та ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною 1 ст. 80 ЗК України визначено, що суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Водночас, відповідно до статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 2 ст. 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 ст. 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Статтями 125 та 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Отже, з комплексного аналізу зазначених норм чинного законодавства слідує, що власник земельної ділянки має право володіти, користуватися та розпоряджатися нею з моменту державної реєстрації цих прав.

Водночас як встановлено судом позивачка набула права власності на спірну земельну ділянку 17.12.2019р., в той час як договір оренди вказаної земельної ділянки датований 09.12.2019р., тобто на монет підписання цього договору та погодження його істотних умов позивачка не мала права вчиняти жодних правочинів щодо спірної земельної ділянки. А відтак вказаний договір оренди землі суперечить положенням чинного законодавства України.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В свою чергу в ракурсі вищевикладеного слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020р. у справі № 145/2047/16-ц виклала висновок, згідно якого:

"...7.26. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

7.27. Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97))...."

Таким чином, з сукупності вищевикладеного вбачається, що договір оренди спірної земельної ділянки від 09.12.2019р., в силу приписів ст.ст. 203, 215 ЦК України є недійсним, а відтак вимога позивачки є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір, понесений позивачкою в сумі 1 095 грн. 38 коп., підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 211, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Україна", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача державний реєстратор Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагар Геннадія Йосиповича, про повернення земельної ділянки - задовольнити.

Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Україна" повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , земельну ділянку площею 2,6754 га (кадастровий номер 4822355000:04:000:0433), яка розташована на території Врадіївської селищної ради Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на праві власності згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, серії та номер 810, виданого 17 грудня 2019 року ОСОБА_2 , державним нотаріусом Врадіївської державної нотаріальної контори Миколаївської області.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Україна" на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1 095 (одна тисяча дев`яносто п`ять) грн. 38 коп.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Врадіївський районний суд Миколаївської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано "15" лютого 2021 року.

Суддя Сокол Ф.Г.