Постанова

від 04.02.2021 по справі 366/60/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у І інстанції Тетервак Н.А.

Провадження №22-ц/824/2046/2021 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Мельника Я.С., Поливач Л.Д.,

при секретарі: Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 15 вересня 2020 року у справі за позовом Керівника Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства України з управління зоною відчуження, Державного спеціалізованого підприємства Північна Пуща до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держземагентства у Київській області та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2019 року керівник Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства України з управління зоною відчуження, Державного спеціалізованого підприємства Північна Пуща звернувся до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держземагентства у Київській області та витребування земельної ділянки, в якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 14.10.2013 року за № КИ/3222050000:01:001/00007328 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки з кадастровим номером 3222050000:01:001:0002 для ведення особистого селянського господарства, за межами населених пунктів Страхоліської сільської ради у власність ОСОБА_1 ; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Державного спеціалізованого підприємства Північна Пуща земельну ділянку з кадастровим номером 3222050000:01:001:0002, площею 2 га, та стягнути з відповідачів понесені судові витрати.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що Броварською місцевою прокуратурою Київської області під час опрацювання відомостей, отриманих з метою встановлення наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави в суді, виявлено факт порушення вимог земельного законодавства під час відведення земельної ділянки лісового фонду на території зони відчуження.

Так, відповідно до наказу Головного управління Держземагенства у Київській області Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність від 14.10.2013 року за № КИ/3222050000:01:001/00007328 та за № КИ00007328 затверджено проект із землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222050000:01:001:0002, загальною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 09.08.2018 року за № 133808740 на підставі вказаного наказу зареєстровано право власності на відповідну земельну ділянку за ОСОБА_1 .

Разом з тим, вказана земельна ділянка з кадастровим номером 3222050000:01:001:0002, загальною площею 2 га, вибула з власності держави з порушенням встановленого законом порядку, оскільки в силу ст.ст.19, 57, 84 Земельного кодексу України та ст.5 Лісового кодексу України ці земельні ділянки відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовуються для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання (далі - ВО Укрдержліспроект ) від 09.08.2018 за № 466 земельна ділянка з кадастровим номером 3222050000:01:001:0002 накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДСП Північна Пуща виділи № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 кварталу 307 Опачицького лісництва, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування станом на 2006 та 2016 роки.

При цьому, ДСП Північна Пуща , як землекористувач, будь-яких дозволів на вилучення даної земельної ділянки лісового фонду, зміну цільового призначення земель не надавало, а земельна ділянка на даний час використовується у лісогосподарській діяльності у відповідності до матеріалів лісовпорядкування, що підтверджується відповіддю від 13.09.2018 року за № 01-15/1136.

Крім того, спірна земельна ділянка розташована на території зони відчуження, що також виключає можливість передачі її у приватну власність в силу положень ст. 83 Земельного кодексу України.

З огляду на викладене, оспорюваний наказ Головного управління Держземагентства прийнятий з порушенням вимог ст.ст.6, 14, 19 Конституції України, ст.ст. 20, 22, 56, 57, 83, 84, 141, 142, 149 Земельного кодексу, ст.57 Лісового кодексу України, оскільки ліси на території зони відчуження взагалі не можуть передаватися у приватну власність, в зв`язку із чим даний наказ має бути визнаний незаконним та скасований.

Враховуючи те, що земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника, оскільки її відведення у приватну власність здійснено всупереч встановленого законом порядку, зокрема, за відсутності згоди постійного користувача, ділянка підлягає витребуванню із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДСП Північна Пуща .

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 15 вересня 2020 року позов задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 14.10.2013 року за № КИ/3222050000:01:001/00007328 щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населених пунктів Страхоліської сільської ради, та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222050000:01:001:0002.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Державного спеціалізованого підприємства Північна Пуща земельну ділянку з кадастровим номером 3222050000:01:001:0002, площею 2 га.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Київській області та з ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області за наступними реквізитами: р/р: 35216008015641, МФО: 820172 (Державна казначейська служба України у м. Києві), код ЄДРПОУ: 2909996; Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області судові витрати в сумі 4 017 грн. 50 коп. з кожного.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначив, що суд в своєму рішенні послався на інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 09.08.2018 року, відповідно до яких на підставі оспорюваного наказу зареєстровано право власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 , однак дані довідки відсутні у матеріалах справи. Таким чином, суд першої інстанції встановив факт реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 без наявності у матеріалах справи будь-яких доказів та витребував цю ділянку із володіння відповідача, не встановивши належність йому або іншій особі права власності, що є грубим порушенням вимог процесуального закону.

Крім того, суд встановив, що земельна ділянка розташована у зоні відчуження та зоні безумовного відселення без наявності будь-яких доказів на підтвердження цієї обставини, не звернувши уваги на те, що прокурором суду не надано доказів, що станом на 14.10.2013 року спірна земельна ділянка розташовувалась у зоні відчуження та безумовного відселення.

Необгрунтованим є і висновок суду про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, оскільки, на думку апелянта, цей висновок суду ґрунтується на припущеннях.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 також зазначив, що передана йому у власність земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а показання свідка ОСОБА_2 про те, що ця ділянка знаходиться на території Опачицького лісництва, є землею лісового фонду і на ній не здійснюються жодні сільськогосподарські роботи, є неналежним доказом і помилково були враховані судом при ухваленні рішення.

Крім того, апелянт у скарзі просив застосувати наслідки пропуску позовної давності, пропущеної позивачем за вимогами до нього, а також зазначив, що у прокурора відсутні повноваження на звернення до суду в інтересах Державного агентства України з управління зоною відчуження та Державного спеціалізованого підприємства Північна Пуща , оскільки прокурором не наведено, а судом не перевірено, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави вищевказаними державними органами.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ДСП Північна Пуща , останній проти задоволення скарги відповідача заперечив та просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Костюк І.І. апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав.

Представник Державного агентства України з управління зоною відчуження Сомик Я.Я.проти задоволення скарги відповідача заперечив та просив рішення суду залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу Головного управління Держземагентства у Київській області Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність від 14.10.2013 року за № КИ/3222050000:01:001/00007328 затверджено проект із землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222050000:01:001:0002, загальною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області (том 1, а.с.13).

Згідно Державного акту на право постійного користування землею ІІ-КВ №003600 вбачається, що цей Державний акт на право постійного користування землею видано Державному департаменту - АЗВ і зони безумовного (обов`язкового) відселення МНС України Іванківського району Київської області. З даного акту судом встановлено, що зазначеному землекористувачу надано у постійне користування 175 771,3 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування.

Землю надано у постійне користування для виконання заходів щодо ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відповідно до рішення Х сесії ХХІ скликання Київської обласної ради народних депутатів від 7 липня 1992 року (том 1, а.с.236-238).

Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №102, підписано Головою Іванківської районної ради народних депутатів М.І.Костюченком - 09.10.2000 року.

З Плану зовнішніх меж землекористування Державного департаменту Адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселення МНС України в межах Іванківського району (175 771,3 га) вбачається, що в користування ДДАЗВ ввійшли землі Дитятківської сільської ради, Пісківської сільської ради та Старосоколівської сільської ради Іванківського району та Орджонікідзенської сільської ради Поліського району. Опис меж: Республіка Білорусь, Чернігівська область, Страхоліська сільська рада Іванківського району, Горностайпільська сільська рада Іванківського району (том 1, а.с.237).

З довідки №01-15/1136 Державного агентства України з управління зоною відчуження, Державне спеціалізоване підприємство Північна Пуща від 13.09.2018 року слідує, що згідно наказу МНС України № 1086 від 09.12.2010 року ДСКП Чорнобильська Пуща реорганізоване шляхом приєднання до ДСП Чорнобильський спецкомбінат . В подальшому комплекс лісового господарства Чорнобильська Пуща згідно наказу № 186 від 29.05.2015 року перейменовано у відділення лісового господарства Чорнобильська Пуща , а згідно наказу ДАЗВ № 28 від 24.11.2015 року відділення лісового господарства Чорнобильська Пуща ДСП Чорнобильський спецкомбінат реорганізовано шляхом виділу у ДСП Північна Пуща та зареєстроване Іванківською районною державною адміністрацією Київської області 02.02.2016 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.ст. 7 , 8 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України .

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Статтею 55 ЗК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст.56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до ст.57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Частиною першою ст.17 ЛК України встановлено, що у постійне користування ліси на землях саме державної власності, для ведення лісового господарства, без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачу ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність від 14.10.2013 року за № КИ/3222050000:01:001/00007328 передано у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства із складу земель, що перебувають у постійному користуванні ДСП Північна Пуща Державного агентства України з управління зоною відчуження та розташовані на території зони відчуження. Це, зокрема, підтверджується інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання (далі - ВО Укрдержліспроект ) від 09.08.2018 року за № 5427, згідно якої земельна ділянка з кадастровим номером 3222050000:01:001:0002 накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДСП Північна Пуща виділи № НОМЕР_4 , НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , 42 кварталу 307 Опачицького лісництва, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування станом на 2006 та 2016 роки (том 1, а.с.14-15).

Відповідно до п. 1 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 року № 848, Державний лісовий кадастр та облік лісів ведеться Державним агентством лісових ресурсів України за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді України.

Українське Державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання Укрдержліспроект засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 року за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО Укрдержліспроект , окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.

Таким чином інформація, надана ВО Укрдержліспроект щодо факту накладення спірної земельної ділянки на землі, які перебувають в постійному користуванні ДСП Північна Пуща виділи № НОМЕР_4 , НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , 42 кварталу 307 Опачицького лісництва з доданим викопіюванням з публічної кадастрової карти, є належним підтвердженням вказаних обставин, оскільки надана уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів.

Крім того, пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції регламентує процедуру їх виготовлення.

Таким чином, право користування спірними земельними лісовими ділянками посвідчується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДСП Північна Пуща , що відповідає правовому висновку, висловленому Верховим Судом України у справах № 6-224цс14 від 21.01.2015 року, № 6-50цс15 від 01.07.2015 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать нормам Земельного кодексу України.

Водночас у пункті 2 статті 5 Лісового кодексу України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Судом під час розгляду справи встановлено, що ДСП Північна Пуща , як постійний землекористувач, будь-яких дозволів на вилучення спірної земельної ділянки із земель лісового фонду, що перебувають у його користуванні, не надавало, і земельна ділянка продовжує використовуватися ним у лісогосподарській діяльності.

Розташування спірної земельної ділянки у зоні відчуження також виключає можливість передачі її у приватну власність згідно вимог ст.83 ЗК України.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України , в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Споррон і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14 , 19 Конституції України ).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Описану вище правову позицію висловив Верховний Суд України у справі № 6-1376цс16, яку суд обґрунтовано врахував при розгляді даної справи.

Відповідно до ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від такого права, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частинами 3, 4 ст. 142 ЗК України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 153 Земельного кодексу України визначено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

У відповідності до ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Положення ст.ст.13, 14 Конституції України визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України за основним цільовим призначенням земель виділяють, зокрема, землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови та землі водного фонду. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

У відповідності до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

При цьому, згідно положень ст. 12 Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення виводяться з господарського обороту, відмежовуються від суміжних територій і переводяться до категорії радіаційно небезпечних земель.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Оскільки наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується той факт, що передача у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222050000:01:001:0002, загальною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області відбулась з порушенням встановленого діючим законодавством порядку вилучення земельних ділянок та зміни цільового призначення земель, наслідком чого стало порушення прав держави, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Київській області Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність від 14.10.2013 року за № КИ/3222050000:01:001/00007328 та за № КИ00007328, яким затверджено проект із землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222050000:01:001:0002, загальною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області.

Обгрунтованим є і рішення суду в частині витребування з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДСП Північна Пуща земельної ділянки, оскільки ОСОБА_1 є набувачем земельної ділянки, яку отримав від держави безоплатно, тому, зважаючи на доведеність факту незаконного набуття ним цієї ділянки у власність та на підставі ст. 387 ЦК України порушене право держави підлягає відновленню шляхом повернення цієї ділянки у її власність у спосіб витребування від набувача.

При цьому, судом обґрунтовано зазначено, що відповідач, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 Лісового кодексу України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки, знаходження її в зоні відчуження, яка по периметру обмежена дротяною огорожею, знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь держави відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм ст. 153 Земельного кодексу України, ст. 387 Цивільного кодексу України у зв`язку із виявленням порушень вимог Лісового кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності; офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Також варто зауважити, що Стокгольмська Декларація, прийнята у 1972 році на Конференції Організації Об`єднаних Націй з навколишнього довкілля сформулювала принцип про те, що Людина [повинна мати] має основне право на свободу, рівність і сприятливі умови життя в довкіллі, якість якого дозволяє вести гідне і процвітаюче життя, вона несе головну відповідальність за охорону і поліпшення довкілля на благо нинішнього і майбутніх поколінь . Збереження і покращення якості оточуючого людину середовища є важливою проблемою, яка впливає на добробут народів та економічний розвиток усіх держав світу; це - вираз волі народів усього світу і обов`язок урядів усіх держав .

Орхуська Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, була погоджена Європейською економічною комісією ООН у 1998 році. Конвенція ратифікована у 40 країнах та Євросоюзом. Цей міжнародний договір визнає право кожної людини нинішнього та прийдешніх поколінь на життя в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту .

Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950) не містить екологічних прав. Але рішення Європейського суду формують судову практику, відповідно до якої визнається, що забруднення навколишнього середовища є причиною порушення основних прав громадян, як право на життя, на повагу до приватного та сімейного життя.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 27.11.2007 року у справі Хаммер проти Бельгії суд вирішив, що не зважаючи на той факт, що навколишнє середовище прямо не захищене в Конвенції, проте саме по собі воно є цінністю, в якій як суспільство, так і державні органи мають живий інтерес. Економічні міркування і навіть право на власність, не мають виходити на перший план у питаннях охорони навколишнього середовища, зокрема, коли ця сфера законодавчо регулюється державою. Таким чином, державні органи зобов`язані діяти з метою захисту навколишнього середовища.

Оскільки ліси є невід`ємним елементом екосистеми, незаконне відчуження земель лісового фонду призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля.

За таких обставин у даній справі суспільним , публічним інтересом звернення керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної та комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.12.2015 року у справі №6-2510цс15, яка згідно вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у матеріалах справи інформаційних довідок про право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку не являються підставою для скасування рішення, оскільки представник відповідача в суді апеляційної інстанції факт належності цієї ділянки ОСОБА_1 не заперечував.

Необгрунтованими є і доводи скарги про те, що земельна ділянка є землею сільськогосподарського призначення і не відноситься до земель лісового фонду та не розташована у зоні відчуження та безумовного відселення, оскільки позивачем на підтвердження вищевказаних обставин суду було надано належні, допустимі та достовірні докази, які відповідачем спростовані не були. При цьому, посилання відповідача у апеляційній скарзі на те, що планшети лісовпорядкування не підтверджують факт накладання земельних ділянок, оскільки датовані 2006 та 2016 роками, тоді як земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 14.10.2013 року, колегією суддів відхиляються, оскільки ці посилання без підтвердження їх належними та допустимими доказами є припущеннями апелянта.

Відхиляються апеляційним судом і доводи скарги про пропуск позивачем позовної давності, оскільки прокурором у позові порушено питання про поновлення пропущеного ним з поважних причин строку позовної давності у зв`язку із тим, що про факт незаконної передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 йому стало відомо в межах кримінального провадження, відкритого 06.08.2018 року. Щодо Державного агентства України з управління зоною відчуження та Державного спеціалізованого підприємства Північна Пуща , в інтересах яких подано даний позов, то дані органи про порушення їхнього права користування спірною земельною ділянкою не знали до моменту повідомлення їм про це органами прокуратури, оскільки згоди на вилучення ділянки, як користувачі, не надавали та продовжували користуватися нею в лісогосподарських цілях, при цьому видимих ознак користування земельною ділянкою відповідачем, які б дали змогу дійти висновку про її вибуття з користування державних підприємств, не було.

Не спростовують обґрунтованості висновків суду і доводи скарги про те, що у прокурора відсутні повноваження на звернення до суду в інтересах Державного агентства України з управління зоною відчуження та Державного спеціалізованого підприємства Північна Пуща , оскільки прокурором не наведено, а судом не перевірено, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави вищевказаними державними органами. Колегія суддів, зважаючи на те, що позовні вимоги прокурора, заявлені ним в інтересах вищевказаних державних органів, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а задоволення позову сприятиме відновленню становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, вважає, що не може бути скасоване законне та обґрунтоване рішення суду про задоволення позову з підстав недоведеності прокурором причин, які перешкоджали самостійному зверненню до суду вищевказаних державних органів, оскільки ці підстави, на думку колегії, є формальними, а правильне по суті рішення суду не може бути скасоване лише заради правового пуризму.

Доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норми процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин справи та дотриманням норм матеріального права при її вирішенні.

Інші аргументи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди відповідача з висновками суду щодо їх оцінки. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 15 вересня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: