Постанова

від 10.02.2021 по справі 484/4396/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

10.02.21

22-ц/812/99/21

Провадження №22-ц/812/99/21

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2021 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Бондаренко Т.З.,

суддів- Крамаренко Т.В., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №484/4396/18 за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Медведєвої Н.А. в приміщенні того ж суду, за позовом

ОСОБА_1 до Фермерського господарства Олег про визнання договору оренди землі недійсним,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства Олег про визнання договору оренди землі недійсним.

Позивач зазначав, що він є власником земельної ділянки площею 0,1100 га, розташованої в межах території Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №142835, виданого 05 лютого 2009 року Первомайською райдержадміністрацією Миколаївської області, зареєстрованого № 010902200454. Позивачу стало відомо, що 14 червня 2010 року між ним та фермерським господарством Олег було укладено договір оренди на десять років вказаної земельної ділянки кадастровий номер 4825484600:03:000:1196. Проте такий договір позивач не укладав.

Враховуючи викладене, просить визнати договір оренди землі від 14 червня 2010 року, зареєстрований 23 грудня 2011 року за реєстраційним номером 482548464000304 в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди, щодо оренди земельної ділянки площею 0,1100 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташованої в межах території Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, враховуючи правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у справі №145/2047/16-ц від 16 червня 2020 року, виходив з того, що договір оренди землі є неукладений, а тому не може бути визнаний недійсним. Водночас судом зазначено, що належним способом захисту порушеного права є звернення до суду з негаторним позовом.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов наступного.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частин 1,2,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам.

Так, з матеріалів справи, вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1100 га, розташованої в межах території Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №142835, виданого 05 лютого 2009 року Первомайською райдержадміністрацією Миколаївської області, зареєстрованого №010902200454 (а.с.7).

Згідно договору оренди землі від 14 червня 2010 року, вказана земельна ділянка перебуває в оренді ФГ Олег (а.с.5-6).

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 25 березня 2019р. №18-1115/19-101 підпис в графі "орендодавець" у договорі оренди землі, укладеного 14 червня 2010 року від імені ОСОБА_1 як орендодавця та ФГ Олег , зареєстрованого у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 23 грудня 2011 року за реєстровим №482548464000304, у двох примірниках договору, виконано не самим ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування почерку, підпису.

Предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності волевиявлення орендодавця на укладення оспореного договору на зазначених в ньому умовах, в тому числі строк його дії, оскільки позивач не вчиняв особистий підпис, як орендодавець, в цьому договорі, тому такий договір є неукладеним, а неукладений договір не підлягає визнанню недійсним.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Звертаючись з даним позовом, ОСОБА_1 , як на підставу для його задоволення, посилався на те, що він не мав волевиявлення на укладення оспореного договору оренди землі та не підписував його.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України Про оренду землі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга статті 15 Закону України Про оренду землі ).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) звертала увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаючись на те, що цей договір не підписував, умови його не погоджував, тож відповідач безпідставно стверджує про укладення договору оренди на умовах зазначеного договору, підписаного невстановленою особою замість позивача.

Суд першої інстанції повно та достеменно встановив обставини справи, за якими оспорений договір орендодавець не підписував та, відповідно, істотних умов цього договору не погоджував. На підтвердження вказаних обставин щодо неукладення спірного договору належним доказом є категоричний висновок судово-почеркознавчої експертизи від 25 березня 2019 року, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься у договорі оренди землі від 14 червня 2010 року, виконаний не ним, а іншою особою.

Стороною відповідача наведені обставини не спростовані.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Таким чином, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

За викладених обставин позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди землі не підлягають задоволенню з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту в цій частині, що вірно констатував суд першої інстанції.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що про наявність оспорюваного договору в даній справі укладеного з ФГ Олег позивачу стало відомо після відкриття проваження у справі за позовом ФГ Олег про визнання договору між ПП Агро-Віта.Юг та ОСОБА_1 недійсним, не спростовує наведені висновки суду.

За таких обставин, підстав для скасування судового рішення апеляційний суд не вбачає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним у справі доказам та дійшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

З урахуванням викладеного, згідно із приписами ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які б вплинули на наведені висновки суду.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту 15 лютого 2021 року.

Судді: Т.З.Бондаренко

Т.В.Крамаренко

В.І.Темнікова