Постанова від 10.02.2021 по справі 914/1885/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2021 р. Справа №914/1885/19

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючий суддя: Бойко С.М.,

суддів: Матущака О.І.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Харів М.Ю.,

явка учасників справи:

від позивача - Орел С.С. (довіреність №14-115 від 09.04.2020);

від відповідача - Сливка В.В. (ордер серії ВС №1005156);

розглянув апеляційну скаргу акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України за № 14/4-1292-20 від 13.03.2020

на рішення Господарського суду Львівської області від 27.01.2020, суддя: Манюк П.Т. м.Львів, повний текст рішення складено 06.02.2020

та апеляційні скарги підприємства теплових мереж Самбіртеплокомуненерго б/н від 05.03.2020 та акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України за № 14/4-1900-20 від 20.03.2020

на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 17.02.2020, суддя: Манюк П.Т. м. Львів

за позовом акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м. Київ

до відповідача підприємства теплових мереж Самбіртеплокомуненерго , м. Самбір, Львівська область

про стягнення боргу у розмірі 484 768, 82 грн.

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог .

12.09.2019 в Господарський суд Львівської області звернулось акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі по тексту АТ НАК Нафтогаз України ) з позовом до підприємства теплових мереж Самбіртеплокомуненерго (далі по тексту ПТЖ Самбіртеплокомуненерго ) про стягнення 484 768, 82 грн., з яких: 274 208,76 грн. - пеня, яка нарахована з 26.01.2018 по 24.01.2019, 67 622,44 грн. - 3% річних, які нараховані з 26.01.2018 по 24.01.2019 та 142 937,62 грн. - інфляційні втрати, які нараховані за березень, квітень 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за отриманий природний газ згідно укладеного договору про постачання природного газу за №6102/1718-БО-21 від 15.09.2017, не розрахувався у встановлені договором строки, у зв`язку з чим йому нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Позивач правовою підставою позову зазначає ст.ст. 11-16, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264-265 Господарського кодексу України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції .

Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.01.2020 вищезазначений позов задоволено частково. Стягнуто з ПТЖ Самбіртеплокомуненерго на користь АТ НАК Нафтогаз України суму в розмірі 87 595, 99 грн., з яких: 85 044, 49 грн. пені; 2 551, 50 грн. - судового збору.

Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог про стягнення 104 119,78 грн. - пені, 67 622,44 грн. - 3% річних, 142 937,62 грн. - інфляційних втрат, оскільки позивачем не враховано оплату відповідача на суму 306 757, 00 грн., яка проведена на підставі платіжного доручення №3 від 27.04.2018, а тому існувала переплата в розмірі 273 514,00 грн., яка підлягала зарахуванню в рахунок сплати інфляційних, 3 % річних та часткової сплати пені.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що обґрунтованими є лише позовні вимоги в частині нарахування пені в розмірі 170 088, 98 грн. При цьому, на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України з врахуванням майнового стану сторін та співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій дійшов до висновку про зменшення розміру пені на 50%.

31.01.2020 відповідач звернувся до Господарського суду Львівської області із заявою про прийняття додаткового рішення у справі №914/1885/19 у якій просив стягнути з АТ НАК Нафтогаз України на користь ПТЖ Самбіртеплокомуненерго витрати, понесені на надання професійної правничої допомоги в розмірі 28 000,00 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 17.02.2020 заяву ПТЖ Самбіртеплокомуненерго задоволено частково. Стягнуто з АТ НАК Нафтогаз України на користь ПТЖ Самбіртеплокомуненерго 2 380, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу враховуючи складність справи та те, що у справі зменшено розмір пені, а позов було задоволено частково.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги .

АТ НАК Нафтогаз України подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 27.01.2020, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 397 172,83 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, в зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована наступним:

1)суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, не врахував інтереси та майновий стан позивача, а також те, що нараховані штрафні санкції не є надмірно великими у порівнянні з невиконаним відповідачем грошовим зобов`язанням;

2)місцевий господарський суд не врахував, що оплата 306 757, 00 грн. на підставі платіжного доручення №3 від 27.04.2018 проведена за рахунок грошових коштів, призначених не для цієї мети, тобто не у відповідності до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, внаслідок чого такі кошти підлягали поверненню;

ПТЖ Самбіртеплокомуненерго подало апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 17.02.2020, в якій просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції, заяву про стягнення витрат на правову допомогу задоволити повністю та стягнути з АТ НАК Нафтогаз України на користь ПТЖ Самбіртеплокомуненерго витрати, понесені за надання професійної правничої допомоги в розмірі 28 000,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована наступним:

1)судом першої інстанції порушено п.п. 3-5 ч. 4 ст. 238 ГПК України, оскільки не вказано в чому полягає необґрунтованість заявлених відповідачем витрат на правову допомогу;

2)місцевим господарським судом порушено ч. 4 ст. 238 ГПК України, оскільки не зазначено мотиви відхилення доказів відповідача, які подані в обґрунтування співмірності витрат на професійну правничу допомогу;

3)мотивувальна частина додаткового рішення не містить розрахунку про зменшення розміру понесених витрат.

АТ НАК Нафтогаз України подало апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 17.02.2020, в якій просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції в частині задоволення заяви про стягнення витрат на правову допомогу, в цій частині прийняти нове рішення про відмову в задоволенні вимог заяви.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено ст.ст. 124, 126, 129 ГПК України, ст.ст. 1, 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність оскільки винесено рішення без дослідження всіх істотних обставин, що мають значення для справи.

Узагальнені доводи та заперечення відповідача щодо апеляційної скарги АТ НАК Нафтогаз України на рішення Господарського суду Львівської області від 27.01.2020 .

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач погодився з висновками місцевого господарського суду, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін.

Зазначає, що про незначну ступінь своєї вини у виникненні спору, оскільки заборгованість виникла у зв`язку із несвоєчасними розрахунками населення та бюджетних організацій з відповідачем за спожитий природний газ. Відповідач також зазначає про те, що працює за тарифами для трьох груп споживачів: населення, бюджетні установи та госпрозрахункові підприємства; дані тарифи затверджуються (погоджуються) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, тарифи не покривають витрати виробництва. Покликається на постанови Верховного Суду від 25.01.2018 у справі №911/3165/16, від 14.08.2018 у справі №903/827/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 05.03.2019 у справі №923/536/18, від 10.09.2019 у справі №904/4685/18, від 10.09.2019 у справі у справі №904/4565/18.

Погоджується з висновками суду першої інстанції про врахування оплати 306 757, 00 грн. на підставі платіжного доручення №3 від 27.04.2018, які при поданні позову безпідставно не були враховані позивачем. При цьому, заперечуючи аргументи апелянта про нецільове перерахування грошових коштів, посилається на правові позиції постанов Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №911/2630/18, від 18.04.2018 у справі №904/12527/16 та від 26.09.2019 у справі №910/12934/18, відповідно до яких отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу.

Узагальнені доводи та заперечення відповідача щодо апеляційної скарги АТ НАК Нафтогаз України на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 17.02.2020 .

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу АТ НАК Нафтогаз України на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 17.02.2020 залишити без задоволення, у зв`язку з її необґрунтованістю.

В судове засідання 21.10.2020 представники сторін з`явились.

У судовому засіданні представники сторін підтримали доводи та вимоги, які викладені в їх апеляційних скаргах та відзивах.

В судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про долучення до матеріалів справи виписку з банківського рахунку в якому відображено повернення 306 757, 00 грн., які попередньо були сплачені йому відповідачем згідно з платіжним дорученням №3 від 27.04.2018. В обгрунтування даного клопотання зазначив, що цей доказ не подавався ним при розгляді справи в суді першої інстанції, оскільки відповідач не оспорював обставину повернення вищезазначених грошових коштів.

Представник відповідача проти вказаного клопотання заперечив, зазначивши, що в силу принципу диспозитивності сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Апеляційний господарський суд, заслухавши міркування учасників справи з приводу заявленого клопотання, на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України залишив його без розгляду, оскільки таке без поважних причин не було заявлене в підготовчому провадженні. Окрім того відзначив, що в силу ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи і заперечення, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача на рішення місцевого суду та апеляційні скарги сторін на додаткове рішення не підлягають задоволенню, а рішення та додаткове рішення підлягає залишенню без змін.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що між сторонами у справі було укладено договір купівлі-продажу природного газу №6102/1718-БО-21 від 15.09.2017 (надалі договір), відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а відповідач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Природний газ, що передається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (п. 1.2 договору).

За цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 2100 00, ввезений Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на митну територію України (п. 1.4 договору).

Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 2060 тис.куб.м.

Відповідно до п. 2.4 договору підписаний сторонами акт приймання-передачі природного газу, відповідно до п. 3.7 цього договору, вважається узгодженням сторонами загального обсягу переданого газу у відповідному місяці постачання газу.

Пунктом 3.7 договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Згідно з п. 3.1 договору право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

За приписами п. 6.1. договору, оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця купівлі-продажу природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ, крім фактично переданого природного газу, визначеного абзацом третім цього пункту, здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється таким чином:

1)споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 19-1 Закону України Про теплопостачання ;

2)в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;

3)з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалась дія статті 19-1 Закону України Про теплопостачання в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання;

4)шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшла від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений у минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором; Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором;

5)оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.

У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Пунктом п.12.1 сторони погодили, що договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за наявності), поширює свою дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 жовтня 2017 року, і діє в частині продажу природного газу до 31 березня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

За змістом статтей 525, 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 13 273 060, 72 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 (за жовтень 2017 року), від 30.11.2017 (за листопад 2017 року), від 31.12.2017 (за грудень 2017 року), від 31.01.2018 (за січень 2018 року), від 28.02.2018 (за лютий 2018 року), від 31.03.2018 (за березень 2018 року), від 30.04.2018 (за квітень 2018 року).

Відповідно до розрахунків позивача основний борг за газ відповідачем сплачено повністю в розмірі 13 273 060,72 грн., що відображено в довідці про сальдо ПТЖ Самбіртеплокомуненерго за період з 01.10.2017 по 28.02.2019, довідці про операції ПТЖ Самбіртеплокомуненерго за період з 01.10.2017 по 28.02.2019 та виписок з рахунків позивача.

Судами встановлено, що позивачем при розрахунку заборгованості не було враховано сплачену відповідачем, згідно платіжного доручення №3 від 27.04.2018 суму в розмірі 306 757,00 грн. з призначенням платежу: ПКМУ № 256 від 04.03.2002 р. за спожитий газ за березень 2018 року, угода № 6102/1718-БО-21 від 15.09.2017 та акту від 31.01.2018 .

Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256 (чинний станом на 2018) (надалі Порядок).

Згідно п.1 цього Порядку, він визначає, відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України, механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг тепло-, водопостачання і водовідведення.

У відповідності до пунктів 2-4 цього Порядку, фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, районних бюджетах, бюджетах об`єднаних територіальних громад на зазначені цілі.

Абзацом 7 пункту 8-1 зазначеного Порядку передбачено, що суб`єктами господарювання, які мають ліцензію на виробництво теплової енергії, та/або їх відокремленими структурними підрозділами отримані кошти спрямовуються на оплату природного газу оптовим продавцям та власникам ресурсу природного газу (в тому числі ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") та інших енергоносіїв, спожитих для виробництва теплової енергії, оплату послуг розподілу та транспортування природного газу операторам газорозподільної системи та оператору газотранспортної системи, спожиту електричну енергію, куповану теплову енергію, питну воду та послуги з централізованого водопостачання, придбані для надання послуг з централізованого постачання гарячої води, сплату грошових зобов`язань із загальнодержавних податків та зборів до бюджету, визначених статтею 9 Податкового кодексу України (крім податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість).

Таким чином, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, позивач є учасником розрахунків, тому зобов`язаний зарахувати оплату, яка надійшла від відповідача як субвенція з державного бюджету в погашення боргу за минулі періоди.

З цих підстав спростовуються доводи апелянта-позивача про те, що вказані кошти призначені не для цієї мети, тобто перераховані не у відповідності до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002. Окрім того, до компетенції позивача не входить перевірка походження цих коштів.

Перевіривши проведений позивачем розрахунок пені, інфляційних та 3 % річних, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що при проведенні вказаного розрахунку позивачем не враховано здійснену відповідачем часткову оплату за отриманий у березні 2018 року газ, на підставі платіжного доручення №3 від 27.04.2018 на суму 306 757, 00 грн.

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта-позивача про те, що ним повернуті вказані грошові кошти, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували цю обставину.

Оскільки повне погашення заборгованості, з урахуванням платежу на підставі платіжного доручення №3 від 27.04.2018 на суму 306 757,00 грн., відповідачем було проведено лише у грудні 2018 року, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність правових підстав для нарахування пені, інфляційних та 3 % річних за природний газ поставлений у квітні 2018 року.

Отже, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення пені в розмірі 258 377, 27 грн., інфляційних в розмірі 126 027, 25 грн. та 3 % річних в розмірі 59 198,46 грн.

З урахуванням того, що на час звернення позивача із даним позовом до суду, у відповідача не було основного боргу, а з урахуванням платежу проведеного відповідачем на підставі платіжного доручення №3 від 27.04.2018 на суму 306 757,00 грн., існувала переплата в розмірі 273 514,00 грн., вказана переплата підлягала зарахуванню в рахунок сплати інфляційних, 3 % річних та часткової сплати пені.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку, що задоволенню підлягають лише позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 170 088,98 грн., а в решті позвні вимоги не підлягають задоволенню.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач просив зменшити розмір пені на 80%. Обґрунтовуючи свою вимогу про зменшення пені, відповідач посилається на заборгованість державного бюджету по нарахованих сумах субсидій і пільг, що в свою чергу становить значно більшу суму, ніж заборгованість підприємства за спожитий природний газ, що підтверджується актами звіряння взаєморозрахунків між ПТЖ Самбіртеплокомуненерго та Управлінням праці та соціального захисту населення Самбірської МР за надані населенню послуги з теплопостачання, на які надаються пільги. Якби субвенцію з державного бюджету було надано вчасно, відповідач міг би вчасно проводити оплату отриманого природного газу перед АТ НАК Нафтогаз України . Такий стан речей негативно відображається на фінансовому стані відповідача, оскільки до прикладу станом на березень 2018 року (період заборгованості за який Позивач звернувся до суду) дебіторська заборгованість за субсидіями складала суму 922 290,79 грн, що є причиною отримання відповідачем чималих фінансових витрат.

Згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Статтею 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, суд апеляційної інстанції зазначає, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 925/1471/16 суд зазначив, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Апеляційний господарський суд враховує те, що відповідач надає послуги не тільки населенню, а й бюджетним підприємствам й установам, а також те, що відповідач погасив заборгованість в добровільному порядку, що свідчить про відсутність умислу з боку товариства щодо невиконання умов договору, оскільки невиконання зобов`язань з боку відповідача виникло з об`єктивних причин, пов`язаних з важким фінансовим становищем боржника.

У зв`язку з цим апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про зменшення розміру пені на 50% та стягнення пеню в розмірі 85 044,49 грн.

Що стосується апеляційних скарг сторін на додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

У ГПК України визначено види судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 123 ГПК України).

Згідно з положенням пункту 1 частини другої статті 129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апеляційним господарським судом встановлено, що в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України відповідачем до закінчення судових дебатів зроблено заяву про очікувані судові витрати 25 000,00 грн. витрат пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги.

В п`ятиденний строк, після ухвалення рішення суду, відповідачем подано докази, що підтверджують розмір судових витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Як убачається з матеріалів справи, представником відповідача у даній справі був адвокат Сливка Василь Васильович, який діяв на підставі ордеру серії ВС №1005156 та договору про надання правової допомоги №1510/19-1 від 15.10.2019.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу ним додано: (1)додаткову угоду від 15.10.2019 до договору про надання правової допомоги №1510/19-1 від 15.10.2019 в пунктах 2, 3 якої передбачено орієнтовний гонорар в розмірі 25 000,00 грн. та зазначено, що конкретний розмір гонорару визначається сторонами в акті наданих послуг, який визначається виходячи з мінімальних ставок адвокатського гонорару адвокатського об`єднання АЙЕМПАРТНЕРС ; (2)мінімальні ставки адвокатського гонорару адвокатського об`єднання АЙЕМПАРТНЕРС на 2019 рік; (3)акт №28/01/20 від 28.01.2020 про надання правової допомоги; (4)рахунок №28/01/20 від 28.01.2020 на суму 28 000,00 грн.; (5)платіжне доручення №1566 від 29.01.2020 про перерахування ПТЖ Самбіртеплокомуненерго 28 000,00 грн. на користь адвокатського об`єднання АЙЕМПАРТНЕРС .

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 129 ГПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ГПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

ГПК України визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач заперечив проти вказаних витрат, оскільки вважав їх завищеними. Зокрема, зазначив, що аналіз акта про надання правової (правничої) допомоги №28/01/20, який підписаний між відповідачем та адвокатським об`єднанням АЙЕМПАРТНЕРС свідчить, що зазначена у вказаному акті участь представника у судовому розгляді справи, оцінена в розмірі 16 000,00 грн та + 2 000,00 грн за другий та кожен наступний судодень, мала б охоплювати і підготовку до участі у справі, зокрема складення відзиву на позовну заяву та клопотання про зменшення суми неустойки, оцінене сторонами у розмірі 4 000, 00 грн.

Проаналізувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката, враховуючи що у справі зменшено розмір пені та позов було задоволено частково, апеляційний господарський суд погоджується з місцевим господарським судом про те, що відшкодування понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, слід пропорційно покласти на позивача, стягнувши суму у розмірі 2 380, 00 грн., а в задоволенні заяви про стягнення з позивача решти витрат пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги .

З огляду на наведене, апелянтами не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційні скарги сторін підлягають залишенню без задоволення, а рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду залишенню без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги позивача на рішення суду без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на позивача 8 936,39 грн., які сплачені згідно з платіжним дорученням №0000001784 від 28.02.2020.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за № 14/4-1292-20 від 13.03.2020 - залишити без задоволення.

Апеляційні скарги підприємства теплових мереж "Самбіртеплокомуненерго" б/н від 05.03.2020 та акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за № 14/4-1900-20 від 20.03.2020 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 10.02.2020 у справі №914/1885/19 - залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 17.02.2020 у справі №914/1885/19 - залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 8 936,39 грн. покласти на апелянта (АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України").

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя: Бойко С.М.

Судді: Матущак О.І.

Якімець Г.Г.

Повний текст постанови складено 10.02.2021.