Постанова

від 04.02.2021 по справі 910/4622/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2021 р. Справа№ 910/4622/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Гунці О.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 04.02.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 (повний текст підписано 14.09.2020)

у справі №910/4622/20 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1" Шевченківського району міста Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер"

про стягнення 292 675,56 грн.

В судовому засіданні 04.02.2021 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1" Шевченківського району міста Києва звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" про стягнення 292 675,56 грн. неустойки, нарахованої у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 15 червня 2016 № 450/3, в частині порушення строків повернення майна з оренди.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 у справі №910/4622/20 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" на користь Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1" Шевченківського району міста Києва 146 337,78 грн. неустойки та 2 195,07 грн. судового збору.

У задоволенні вимог Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1" Шевченківського району міста Києва про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" 146 337,78 грн. неустойки відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що належна до стягнення з відповідача неустойка згідно з п. 4.2.20 договору та ч. 2 ст. 785 ЦК України за листопад - грудень 2019 в сумі 292 675, 56 грн. розрахована вірно, але до стягнення підлягає в розмірі 146 337, 78 грн., оскільки за вказаний період відповідачем сплачено 146 337, 78 грн. орендної плати.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 12.10.2020 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові, зменшивши заявлену суму неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з листопада по грудень 2019 на 50%, тобто до розміру фактично сплаченої апелянтом орендної плати.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:

- суд не звернув уваги на те, що для позивача не настало негативних наслідків порушення зобов`язання, відсутнє спричинення збитків, які він має компенсувати за рахунок стягнення неустойки, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності в результаті дій відповідача з невиконання умов договору, тобто має місце невідповідність розміру неустойки наслідками порушення зобов`язань за спірними правовідносинами;

- суд передчасно ухвалив рішення за наслідками розгляду спору, тим самим позбавив відповідача права клопотати перед судом про необхідність зменшення суми стягнення неустойки;

- незабезпечення судом можливості відповідачу подати відзив на позов у строк, визначений ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.04.2020, свідчить про недотримання судом принципів господарського судочинства, тобто порушення ст.ст. 7, 13 ГПК України;

- вказує, що рішенням Господарського суду м. Києва від 16.07.2020 у справі №910/5342/20 за позовом Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1" Шевченківського району міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" про стягнення 291 370,02 грн. за договором, вже було стягнуто 116 548, 01 грн. неустойки, тобто позивач вже отримав надприбуток за рахунок орендаря в зазначеній сумі, яка є значною;

- звертає увагу на ступінь виконання зобов`язання відповідачем за спірними правовідносинами, повну сплату суми орендної плати.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечує проти задоволення апеляційної скарги, просить її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін, зазначаючи, що апелянт намагається позбавити себе обов`язку від сплати неустойки попри те, що відповідач більше року не виконував своїх обов`язків по звільненню приміщення після закінчення договору оренди.

Вказує, що вимоги апеляційної скарги про відмову в позові повністю та зменшення розміру пені, є взаємовиключними.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 поновлено відповідачу строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 03.12.2020.

03.12.2020 розгляд справи №910/4622/20 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Михальської Ю.Б. у відпустці.

Після виходу судді Михальської Ю.Б. з відпустки, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 розгляд апеляційної скарги призначено на 04.02.2021.

Явка представників сторін

Представники позивача та відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 04.02.2021 не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки представника відповідача суду невідомі.

29.01.2021 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутність.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників позивача та відповідача обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 липня 2019 у справі №910/5496/19 за позовом Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1" Шевченківського району міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" про виселення та стягнення 485 306,63 грн. заборгованості по орендній платі за договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 15 червня 2016 № 450/34 вимоги позивача задоволено повністю. Виселено Товариство з нежитлового приміщення загальною площею 193,7 кв.м, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 37, а також стягнуто з відповідача на користь позивача 426 102,03 грн. заборгованості з орендної плати, 43 029,87 грн. пені, 16 174,73 грн. штрафу та судовий збір у розмірі 9 200,61 грн.

На час розгляду даного спору вказане судове рішення набрало законної сили.

Вищенаведеним рішенням Господарського суду міста Києва встановлено, що 15 червня 2016 між Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією (далі - Адміністрація), Товариством та Підприємством укладено договір № 450/34 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, за умовами якого Адміністрація на підставі протоколу постійної комісії Київради з питань власності від 27 квітня 2016 № 14 та розпорядження Адміністрації від 20 травня 2016 № 293 передає, a відповідач приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 37, для розміщення приватного закладу охорони здоров`я.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що об`єктом оренди є нежитлові приміщення загальною площею 192,8 кв.м., згідно з викопіюванням з поверхового плану, яке складає невід`ємну частину договору.

02 червня 2017 між сторонами була підписана додаткова угода № 1 про внесення змін до вказаного договору, в якій останні погодили, що площа об`єкта оренди становить 193,7 кв.м.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2, 3.4 договору за користування об`єктом оренди відповідач сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 21 квітня 2015 № 415/1280. Розмір орендної плати, згідно з розрахунком орендної плати, що є невід`ємною частиною цього договору, на дату підписання договору становив 262,98 грн. за 1 кв.м орендованої площі, що в цілому складало 50 703,06 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому в поточному місяці. Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

31 травня 2018 сторони внесли зміни до договору, а саме: п. 3.1 вказаного правочину виклали в наступній редакції: "Орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21 квітня 2015 N 415/1280 (із змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 8 лютого 2018 № 21/4085) згідно з розрахунком орендної плати, що є невід`ємною частиною цього договору, становить без ПДВ 340,48 грн. за 1 кв.м орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку березень 2018 - 65 951,68 грн.".

За умовами п. 3.6 даної угоди орендна плата сплачується орендарем на рахунок позивача, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі.

Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця (п. 3.6 договору).

Пунктом 9.1 договору встановлено, що цей правочин є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 15 червня 2016 до 14 червня 2019.

Актами приймання-передачі від 15 червня 2016 та від 2 червня 2017 нерухоме майно (нежитлове приміщення) загальною площею 193,7 кв.м, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 37, передано відповідачу в оренду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 жовтня 2019 у справі №910/10757/19, яке набрало законної сили, стягнуто з орендаря на користь балансоутримувача заборгованість з орендної плати за період з травня 2019 по липень 2019, також рішенням Господарського суду міста Києва від 16 січня 2019 у справі № 910/15614/19, яке набрало законної сили, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати за серпень-жовтень 2019.

В обґрунтування своїх вимог Підприємство посилалося на те, що орендар приміщення за актом приймання-передачі не повернув, у зв`язку з чим, крім орендної плати, нарахованої на підставі п. 3.12 договору, повинен сплатити згідно з п. 4.2.20 цієї угоди неустойку в розмірі подвійної орендної плати за листопад-грудень 2019 в розмірі 292 675,56 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 289 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За умовами п. 3.12 договору в разі припинення (розірвання) договору орендар сплачує орендну плату до повернення об`єкта за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії цього договору не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, Підприємству.

Пунктом 4.2.20 договору передбачено, що після припинення дії договору протягом трьох календарних днів орендар зобов`язаний передати майно по акту приймання-передачі Підприємству. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати.

Обставини припинення спірного договору оренди встановленні Господарським судом міста Києва у справі № 910/5496/19.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Однак відповідач після закінчення строку дії договору не повернув орендоване майно.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України).

Частиною 1 ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Таким чином неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.

Неповернення об`єкту оренди за спірним договором у період після закінчення строку дії даної угоди, у тому числі в листопаді-грудні 2019, відбулося виключно з вини самого орендаря, який не повернув і не намагався повернути об`єкт оренди у визначений договором строк, а продовжив користування орендованим майном.

Отже неповернення майна з орендного користування у визначений договором оренди строк є підставою для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Водночас, при дослідженні матеріалів справи, судом було встановлено, що відповідач сплатив позивачу орендну плату в розмірі 146 337,78 грн. за спірний період - листопад-грудень 2019, що не заперечувалося сторонами.

Як зазначалося вище, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.

Одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення, що суперечить положенням ст. 61 Конституції України.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 лютого 2018 у справі №910/12949/16 та від 17 грудня 2018 у справі № 906/1037/16.

Отже, помилковим є стягнення з відповідача, як орендаря, який не повернув майно з орендного користування у визначний договором строк, одночасно орендної плати та неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Належна до стягнення з відповідача на користь позивача неустойка згідно з п. 4.2.20 договору та ч. 2 ст. 785 ЦК України за листопад-грудень 2019 становить 292 675,56 грн. Водночас, за вищевказаний період відповідачем було сплачено позивачу орендну плату в розмірі 146 337,78 грн.

Враховуючи викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача 146 337,78 грн. неустойки. Відповідно в решті вимог про стягнення 146 337,78 грн. неустойки слід відмовити.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі

Твердження апелянта про те, що в даному випадку для позивача не настало негативних наслідків порушення зобов`язання, відсутнє спричинення збитків, які він має компенсувати за рахунок стягнення неустойки, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності в результаті дій відповідача з невиконання умов договору, тобто має місце невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення зобов`язань за спірними правовідносинами, не заслуговують не увагу, оскільки заявлені позивачем до стягнення кошти визначені позивачем не як збитки, а як штрафні санкції згідно ст. 549 ЦК України, підстав для додаткового зменшення яких апеляційний суд не знаходить.

Доводи апелянта про те, що суд позбавив відповідача права клопотати перед судом про необхідність зменшення суми стягнення неустойки, подати відзив на позов у строк, визначений ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.04.2020, з огляду на запроваджений через пандемію коронавірусу карантин, не можуть бути підставою для скасування цілком законного рішення суду.

Крім того, апелянт не зазначає причини, які безпосередньо перешкоджали йому подати відповідне клопотання та відзив на позов, в той час як саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05.05.2020 у справі №910/3880/19.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зазначена стаття кореспондується зі ст. 233 ГК України, яка визначає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Скаржник не надав жодних доказів, з яких можливо б було здійснити аналіз конкретної ситуації та в своїй апеляційній скарзі не просить суд зменшити розмір неустойки, а лише звертає увагу на ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апелянта (відповідача) стосовно неповного дослідження всіх обставин справи, порушення норм матеріального права та недотримання норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про часткове задоволення позову.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 у справі №910/4622/20.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 у справі №910/4622/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 у справі №910/4622/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4622/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 16.02.2021.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська