Постанова

від 08.02.2021 по справі 927/1123/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2021 р. Справа№ 927/1123/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Мартюк А.І.

Пашкіної С.А.

при секретарі судового засідання Позюбан А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Обрій на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 02.12.2020 про відмову у відкритті провадження

у справі № 927/1123/20 (суддя Шморгун В. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Обрій

до Борзнянського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії по зняттю арешту з нерухомого майна

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Обрій звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовною заявою до Борзнянського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії по зняттю арешту з нерухомого майна.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 02.12.2020 у справі № 927/1123/20 відмовлено у відкритті провадження у справі.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, ТОВ Обрій звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 02.12.2020 у справі № 927/1123/20 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Також до апеляційної скарги апелянт додає клопотання про витребування доказів судом - матеріалів виконавчого провадження.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала прийнята місцевим господарським судом при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права. Так, апелянт стверджує, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що саме в рамках виконавчого провадження по виконанню рішення Господарського суду Чернігівської області у справі № 14/165/27 могла бути допущенна бездіяльність відповідача - арешт з майна апелянта не був вчасно знятий, що зумовило порушення прав останнього. Також позивач зазначає, що оскільки оскаржуються дії органів державної виконавчої служби саме у зв`язку з неправомірною бездіяльністю в рамках виконання судового рішення господарської юрисдикції, то, на думку скаржника, позовна заява підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. Крім того, за доводами апелянта, для з`ясування питання щодо належності розгляду справи в порядку господарського судочинства, суд першої інстанції повинен був відкрити провадження у справі та витребувати матеріали виконавчого провадження, в рамках якого було накладено арешт, і вже після цього приймати рішення про розгляд справи по суті чи закриття провадження у справі. Однак Господарський суд Чернігівської області цього не зробив, чим позбавив апелянта можливості розгляду справи господарським судом у випадку з`ясування, що арешт накладений саме в рамках виконання судового рішення господарської юрисдикції.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2021, апеляційну скаргу у справі № 927/1123/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 поновлено позивачу пропущений строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Чернігівської області від 02.12.2020; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Обрій на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 02.12.2020; розгляд справи призначено на 08.02.2021; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

Вказану ухвалу суду згідно повідомлення про вручення поштового відправлення отримано відповідачем 19.01.2021, однак, письмового відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом процесуальний строк від сторони не надходило, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судове засідання 08.02.2021 представник відповідача не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про що свідчить долучене до матеріалів справи повідомлення про вручення рекомендованого відправлення.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання розумних строків розгляду справи за апеляційною скаргою на ухвалу суду, враховуючи те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, повідомленого належним чином про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Колегією суддів в судовому засіданні 08.02.2021 поставлено на обговорення заявлене позивачем клопотання про витребування у відповідача матеріалів виконавчого провадження. Однак представник позивача повідомила про його відкликання, що зафіксовано в протоколі судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні 08.02.2021 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив оскаржувану ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Згідно з п. 7) ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про відмову у відкритті провадження у справі.

За змістом ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали оскарження, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Матеріалами справи підтверджується, що предметом розгляду у даній справі є вимога ТОВ Обрій про:

- визнання бездіяльності посадових осіб Борзнянського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не зняття арешту з нерухомого майна ТОВ Обрій (код ЄДРПОУ 03795997) неправомірною;

- зобов`язання посадових осіб Борзнянського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції провести виконавчі дії по зняттю арешту з нерухомого майна ТОВ Обрій (код ЄДРПОУ 03795997) на підставі постанови Борзнянської ДВС № 1723 від 20.03.2007;

- зобов`язання посадових осіб Борзнянського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії по вилученню з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про обтяження № 4693509, зареєстрованого 26.03.2007 09:47:24 реєстратором Борзнянської районної державної нотаріальної контори на підставі постанови Борзнянської ДВС № 1723 від 20.03.2007.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що після винесення постанови Господарським судом Чернігівської області від 01.11.2011 у справі № 5028/4/151б/2011 про визнання ТОВ Обрій банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, всі виконавчі провадження, що знаходилися на виконанні у відділі Державної виконавчої служби Борзнянського районного управління юстиції в Чернігівській області, були закінчені на підставі п. 7 ч. 1 ст. 49 Закону України Про виконавче провадження у зв`язку із передачею виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника-юридичної особи. При цьому, посилаючись на приписи ч. 3 ст. 49, ч. 2 ст. 50, ч.ч. 2, 3 ст. 67 Закону України Про виконавче провадження (в редакції на час існування спірних відносин) позивач вказував на те, що оскільки виконавчі провадження стосовно заявника були закінчені у зв`язку з передачею виконавчих документів ліквідаційній комісії (або ліквідатору), то арешт з майна боржника підлягав зняттю, що державним виконавцем неправомірно не було здійснено. Крім того позивач, вказуючи на неправомірне перебування його майна під арештом, правовою підставою визначив приписами ст. ст. 321, 328, 334, 391 ЦК України.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкриті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами у справі не існує спору про право та з огляду на положення ст. 339 ГПК України позивач має право звернутися з відповідною скаргою на дії та рішення виконавця щодо виконання судового рішення до суду, який видав виконавчий документ. В порядку ч. 6 ст. 175 ГПК України судом першої інстанції роз`яснено, що спір щодо відмови ДВС зняти арешт з майна позивача може бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів, за результатами перегляду апеляційної скарги на ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, погоджується з вищевикладеними висновками суду, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом ст. 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист ? це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням права слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Визначення належності справи суду певної юрисдикції здійснюється за правилами, чинними на час звернення з позовом до суду, якщо інше не передбачено законодавством.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що така заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 ГПК України, яка визначає, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Отже, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин (приватноправовий характер правовідносин); наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що підставою для звернення до суду в позовному провадженні є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді.

Так, предметом спору у цій справі є звільнення з-під арешту належного позивачу майна, накладеного постановою державної виконавчої служби.

Згідно ст. 1 Закону України Про виконавче провадження (в редакції чинній на час накладення арешту на майно) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ст. 55 названого Закону (в редакції чинній на час накладення арешту на майно) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Арешт застосовується: 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до ст. 339 ГПК України (в редакції на час подання позову) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України Про виконавче провадження (в редакції на час подання позову) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців під час виконання судових рішень у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Із правового контексту вищенаведеної норми слідує, що особа, яка не є стороною виконавчого провадження задля захисту свого порушеного права вправі звернутися до суду з позовною заявою про зняття арешту з майна. При цьому обов`язковою умовою застосування вищенаведеного способу захисту є доведення позивачем того, що майно, на яке накладено арешт, не належить боржнику, а є власністю заявника.

Отож особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18).

Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки останні у такому випадку не здійснюють порушення прав позивача.

У випадку, коли особа наділена статусом боржника у виконавчому провадженні, їй необхідно звертатись до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця в порядку, передбаченому розділом X Закону України Про виконавче провадження та відповідними розділами Цивільного процесуального кодексу або Господарського процесуального кодексу України. Отже, у цьому випадку законодавством України передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, шляхом оскарження боржником дій/бездіяльності державного виконавця в рамках виконавчого провадження, при здійсненні якого було накладено арешт на майно. У даному випадку відсутній спір про право, а має місце наявність оскарження неправомірності дій/бездіяльності державного виконавця.

Як стверджує позивач у своїй позовній заяві, 08.05.2020 ТОВ Обрій з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна стало відомо, що до реєстрів було внесено запис про обтяження № 4693509, зареєстрований 26.03.2007 09:47:24 реєстратором Борзнянської районної державної нотаріальної контори на підставі постанови Борзнянської ДВС № 1723 від 20.03.2007.

При цьому сторона стверджувала, що виконавчі провадження були відкриті відділом Державної виконавчої служби Борзнянського районного управління юстиції на підставі виконавчих листів Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2010 по справі №2а-3829/10/2570, від 02.08.2010 по справі №2а-2345/10/2570, від 02.08.2010 по справі №2а-2345/10/2570, від 07.07.2010 по справі №2а-2344/10/2570, від 07.07.2010 по справі №2а-2344/10/2570, від 25.06.2009 по справі №2а-9086/2009/2570, від 08.04.2009 по справі №2а-664/09/2570, від 10.03.2009 по справі №2а-97092008, від 28.05.2008 по справі №2-а-7542008, виконавчим листом Господарського суду Чернігівської області від 30.01.2007 по справі №14/165/27, в яких позивач був боржником.

Таким чином, як вірно встановлено місцевим господарським судом, з вимогою про зняття арешту з нерухомого майна звернувся сам боржник (сторона виконавчого провадження), якому належить зазначене майно, а відтак правовий механізм, визначений ч. 1 ст. 59 Закону України Про виконавче провадження , не може бути застосований у даній справі в контексті доведення порушеного права позивача.

Позивач, наполягаючи на наявності спору про право, при зверненні з позовом посилався на те, що бездіяльність органу державної виконавчої служби із зняття арешту з належного боржнику майна порушує його право власності, що стало підставою для пред`явлення цього позову.

З приводу наведеного, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що відповідачем - Борзнянським районним відділом державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не заперечується, не оспорюється та не ставиться під сумнів право власності позивача на нерухоме майно. Тобто з матеріалів справи не вбачається, як підставно зауважено місцевим господарським судом, існування спору щодо права власності на це майно у іншої, крім ТОВ Обрій , особи. У зв`язку з цим, посилання останнього у позовній заяві на норми цивільного законодавства щодо захисту права власності в порядку ст. ст. 321, 328, 334, 391 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки ним не визначено особи, яка порушує це право, що свідчить про відсутність спору про право.

Поряд з цим, ст. 14 ГПК України унормовано принцип диспозитивності господарського судочинства, який передбачає позицію позивача щодо вибору способу захисту з урахуванням тієї обставини, що роль суду зведена до організації господарського процесу, сприяння реалізації прав учасників процесу та контролю за виконанням ними законодавчо визначених обов`язків, і суд не повноважний визначати спосіб захисту без відповідного звернення зацікавленої особи, оскільки суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Посилання позивача у позовній заяві на положення ст. 391 ЦК України щодо захисту права власності є безпідставними, оскільки за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється. Тобто арешт майна не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження органами державної виконавчої служби.

За наведених обставин, з урахуванням відсутності спору про право власності, вимоги ТОВ Обрій до Борзнянського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про звільнення майна з-під арешту, заявлені позивачем у цій справі в порядку позовного провадження шляхом подання позовної заяви, не підлягають вирішенню у господарських судах і відмова суду першої інстанції у відкритті провадження з цих мотивів є правомірною.

Крім того апеляційна інстанція вважає за необхідне зауважити, що позивач був боржником у виконавчому провадженні, в рамках якого на належне йому на праві власності нерухоме майно накладено арешт. Саме позивач, як сторона виконавчого провадження та власник нерухомого майна, зобов`язаний знати та володіти доказами, з яких би вбачалось, на примусове виконання якого саме виконавчого документа відкрито виконавче провадження і чи вжито усіх належних заходів щодо скасування усіх заборон після виконання рішення суду. Відтак посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд в повній мірі не з`ясував обставин накладення арешту в рамках того чи іншого виконавчого провадження (за судовими рішеннями адміністративної чи господарської юрисдикції) визнаються судовою колегією необґрунтованими та відхиляються за їх безпідставністю, оскільки в господарському судочинстві діє принцип диспозитивності, який наділяє, зокрема, позивача правом на власний розсуд розпоряджатися наявною правосуб`єктністю щодо предмета спору шляхом викладення в позові предмета і підстави позову.

Колегія суддів, серед іншого, звертає увагу на те, що вимоги позивача про зняття арешту з його майна обґрунтовані саме бездіяльністю органу державної виконавчої служби в рамках вчинення виконавчих дій з виконання судового рішення. Тобто ефективний та належний спосіб захисту порушеного права та інтересу особи - боржника внаслідок наявності обтяжень, накладеного державним виконавцем на його майно в межах виконавчого провадження є оскарження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби в порядку, передбаченому розділом VI ГПК України.

Сторони, інші учасники можуть звернутися до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавців та посадових осіб державної виконавчої служби в порядку ч. 1 ст. 74 Закону України Про виконавче провадження , якщо цей виконавчий документ виданий на виконання судового рішення, або - до адміністративного суду в порядку частини другої цієї ж статті, якщо він виданий на виконання рішення іншого органу (посадових осіб), та/або за умови перебування його у зведеному виконавчому провадженні, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 904/51/19.

При цьому, Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає звернення до адміністративного суду зі скаргою, а відтак, у разі оскарження рішень державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби учасник виконавчого провадження може звернутись до адміністративного суду із позовною заявою.

Натомість за правилами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості розгляду позовів щодо неправомірної бездіяльності органу державної виконавчої служби в порядку позовного провадження, що виключає можливість його розгляду згідно приписів названого процесуального закону та свідчить про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в порядку п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України. В контексті викладеного твердження апелянта про те, що поданий ним позов підлягає розгляду у порядку господарського судочинства відхиляються за їх необґрунтованістю.

Підсумовуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувана ухвала прийнята місцевим господарським судом при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, ухвала Господарського суду Чернігівської області від 02.12.2020, відповідає загальним вимогам, встановленим статтями 175, 234 ГПК України, а тому правових підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Обрій на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 02.12.2020 про відмову у відкритті провадження підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (позивача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 255, 269, 271, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Обрій на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 02.12.2020 про відмову у відкритті провадження у справі № 927/1123/20 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 02.12.2020 про відмову у відкритті провадження у справі № 927/1123/20 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю Обрій .

4. Матеріали справи № 927/1123/20 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді А.І. Мартюк

С.А. Пашкіна

Повний текст постанови складено 16.02.2021