Постанова

від 16.02.2021 по справі 908/2023/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2021 року м. Дніпро Справа № 908/2023/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ),

суддів: Кузнецової І.Л., Чус О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінет"

на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.10.2020 р.

( суддя Смірнов О.Г., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 27.10.2020 р.)

у справі

за позовом Комунального підприємства "Наше місто" Запорізької міської ради

( м. Запоріжжя )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінет"

( м. Запоріжжя )

про стягнення 14 286,24 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Комунальне підприємство "Наше місто" Запорізької міської ради звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінет" про стягнення заборгованості в сумі 14 286,24 грн. за договором сервітуту № 839/2017/02/сіт від 27.02.2017 р..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем неналежним чином виконано умови договору сервітуту № 839/2017/02/сіт від 27.02.2017р., в частині повної та своєчасної оплати за отриманні послуги.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Запорізьської області від 21.10.2020 р. позовні вимоги задоволено - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінет" на користь Комунального підприємства "Наше місто" Запорізької міської ради заборгованість в сумі 14 286 грн. 24 коп..

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено суду факт порушення з боку Відповідача своїх зобов`язань за Договором щодо не здійснення в повному обсязі оплати за користування сервітутом, а також доведено порушення Відповідачем строку здійснення оплати за користування сервітутом, встановленого умовами Договору, а наявність заборгованості в розмірі 14 286,24 грн. підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком основного боргу з урахуванням здійснених часткових оплат боргу. Відповідач докази сплати боргу в повному обсязі суду не надав, заявлених до нього позовних вимог не спростував.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лінет" подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що Господарським судом Запорізької області неповно встановлені обставини, які мають значення для справи, допущені процесуальні порушення, що призвело до неповного збирання, дослідження та оцінки доказів по справі, що залучені до матеріалів справи, не в повному обсязі досліджені усі обставини справи.

Скаржник звертає увагу суду на той факт, що Відповідач не мав можливості надати докази на свій захист, відзив на позов, та користуватися процесуальними правами наданими законодавством України Відповідачу по справі оскільки Позивачем не було надіслано на адресу Відповідача позовної заяви з усіма додатками, а також Господарським судом Запорізької області не було надіслано ухвали про відкриття провадження у справі.

Скаржник також вказує на те, що суд першої інстанції не з`ясував обставини справи повністю, а саме, суд не мав доказів щодо оплат Відповідача по договору, про що вказав у рішенні суду.

Скаржник зазначає на тому, що судом не було призначено звірку взаєморозрахунків між сторонами, за відсутності якої неможливо з`ясувати стан розрахунків між сторонами та прийняти обґрунтоване рішення. Крім того, Господарським судом Запорізької області стягнуто борг за період, що перевищує строк позовної давності, тому Скаржник просить під час розгляду апеляційної скарги та перегляду рішення суду першої інстанції, застосувати строк позовної давності, який сплив.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від Комунального підприємства "Наше місто" Запорізької міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство просить рішення Господарського суду Запорізької області від 21.10.2020 р. у справі № 908/2023/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки господарським судом у повному обсязі досліджено обставини зазначеної справи та у сукупності оцінено надані сторонами докази.

Зокрема, в обгрунтування своїх доводів, Товариство посилається на те, що право Відповідача на захист, а саме на отримання інформації щодо розгляду справи Господарським судом Запорізької області не було порушено судом. Позивач вважає, що Відповідач був належним чином повідомлений про відкриття провадження у даній справі, оскільки відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що місцезнаходження Відповідача відповідає адресі, на яку судом направлялась ухвала про відкриття провадження від 21.08.2020 р..

Разом з тим, Позивач стверджує, що доказів про належне виконання умов Договору Відповідач до суду не надав.

Що стосується не врахування судом строку позовної давності, Позивач вказує на те, що Відповідач заяви про сплив позовної давності до суду першої інстанції не подавав, своїм правом не скористався.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції

Автоматичною системою документообігу для розгляду справи визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Кузнецової І.Л., Чус О.В.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.12.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінет" на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.10.2020 р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

7. Встановлені судом обставини справи

27.02.2017 р., між Комунальним підприємством "Наше місто" Запорізької міської ради ( Підприємство ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінет" ( Сервітуарій ) укладений Договір сервітуту № 839/2017/02/сіт, відповідно до п. 2.1. якого, предметом даного Договору є надання права на розміщення телекомунікаційної мережі. Зміст надання права на розміщення телекомунікаційної мережі ( Право ): Підприємство надає Сервітуарію право на розміщення телекомунікаційної мережі та/або технічних елементів телекомунікаційної мережі, з метою надання телекомунікаційних послуг мешканцям житлових будинків, що знаходяться на балансі Підприємства згідно Додатків № 1, № 2 до дійсного договору, що є невід`ємною частиною Договору, а Сервітуарій здійснює оплату за надане Підприємством право на умовах, що зазначені в Договорі.

До вказаного Договору, між сторонами укладені додаткові угоди, а саме: № 1 від 01.11.2017р., № 2 від 26.12.2018р., № 3 від 26.12.2018р., № 4 від 01.01.2019р..

П. 3.2. Договору передбачений обов`язок Сервітуарія, а саме: своєчасно та в повному обсязі вносити плату за користування сервітутом.

Згідно із п. п. 6.1., 6.2. Договору ( в первісній редакції ) станом на дату укладення договору у Сервітуарія обліковано 94 точок, перелік зазначених точок наведено у Додатку № 1 до цього Договору. Розмір плати за надане Право розраховується на підставі формули, що визначена рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 157 від 21.04.2011 р. (зі змінами), і становить 2 345,28 грн. ( в т. ч. ПДВ ) за один календарний місяць, яка сплачується до 20 числа поточного місяця. Перелік точок та розрахунок вартості за кожну точку наведено у Додатку № 2 до цього Договору.

До редакції пунктів 6.1. та 6.2. Договору сторонами вносились зміни додатковими угодами, а саме:

1) Додатковою угодою № 1 від 01.11.2017 р., відповідно до якої станом на 01.11.2017 р. у Сервітуарія обліковано 14 точок, перелік зазначених точок наведено у Додатку № 1 в редакції додаткової угоди № 1 від 01.11.2017р. до цього договору. Розмір оплати за надане Право розраховується на підставі формули, що визначена рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 157 від 21.04.2011р. (зі змінами), і становить 328 грн.15 коп. (триста двадцять вісім грн. 15 коп.) (в т.ч. ПДВ) за один календарний місяць, яка сплачується до 20 числа поточного місяця. Перелік точок та розрахунок вартості за кожну точку наведено у Додатку № 1 в редакції додаткової угоди № 1 від 01.11.2017р. до цього договору. Сторони домовились, що згідно із ч. 3 ст. 631 ЦК України, умови Договору розповсюджуються на відносини, які виникли між сторонами до його укладення, а саме - з 01.11.2017р..

2) Додатковою угодою № 2 від 26.12.2018р., відповідно до якої станом на 01.01. 2018 р. у Сервітуарія обліковано 11 точок, перелік зазначених точок наведено у Додатку № 1 в редакції додаткової угоди № 2 від 26.12.2018р. до цього договору. Розмір оплати за надане Право розраховується на підставі формули, що визначена рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 157 від 21.04.2011р. (зі змінами), і становить 247 грн. 60 коп. (двісті сорок сім грн. 60 коп.) (в т.ч. ПДВ) за один календарний місяць, яка сплачується до 20 числа поточного місяця. Перелік точок та розрахунок вартості за кожну точку наведено у Додатку № 1 в редакції додаткової угоди № 2 від 26.12.2018р. до цього договору. Сторони домовились, що згідно із ч. 3 ст. 631 ЦК України умови Договору розповсюджуються на відносини, які виникли між сторонами до його укладення, а саме - з 01.01.2018р..

3) Додатковою угодою № 3 від 26.12.2018р., відповідно до якої станом на 01.05.2018 р. у Сервітуарія обліковано 10 точок, перелік зазначених точок наведено у Додатку № 1 в редакції додаткової угоди № 3 від 26.12.2018 р. до цього договору. Розмір оплати за надане Право розраховується на підставі формули, що визначена рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 157 від 21.04.2011р. (зі змінами), і становить 238 грн. 64 коп. (двісті тридцять вісім грн. 64 коп.) (в т.ч. ПДВ) за один календарний місяць, яка сплачується до 20 числа поточного місяця. Перелік точок та розрахунок вартості за кожну точку наведено у Додатку № 1 в редакції додаткової угоди № 3 від 26.12.2018р. до цього договору. Сторони домовились, що згідно із ч. 3 ст. 631 ЦК України умови Договору розповсюджуються на відносини, які виникли між сторонами до його укладення, а саме - з 01.05.2018р..

4) Додатковою угодою № 4 від 01.01.2019р., відповідно до якої станом на 01.07.2018 р. у Сервітуарія обліковано 8 точок, перелік зазначених точок наведено у Додатку № 1 в редакції додаткової угоди № 4 від 01.01.2019р. до цього договору. Розмір оплати за надане Право розраховується на підставі формули, що визначена рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 157 від 21.04.2011р. (зі змінами), і становить 212 грн. 37 коп. (двісті дванадцять грн. 37 коп.) (в т.ч. ПДВ) за один календарний місяць, яка сплачується до 20 числа поточного місяця. Перелік точок та розрахунок вартості за кожну точку наведено у Додатку № 1 в редакції додаткової угоди № 4 від 01.01.2019р. до цього договору. Сторони домовились, що згідно із ч. 3 ст. 631 ЦК України умови Договору розповсюджуються на відносини, які виникли між сторонами до його укладення, а саме - з 01.07.2018р..

Умовами п. 6.3. - 6.5. Договору визначено, що плата перераховується на поточний рахунок підприємства. Оплата вартості споживаної телекомунікаційним обладнанням електроенергії проводиться на підставі укладених Сервітуарієм договорів з енергопостачальною компанією. Розмір плати або формула розрахунку за сервітут встановлюється відповідним рішенням Запорізької міської ради.

Згідно із п. 7.1., 7.2. Договору даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017 р.. Сторони, керуючись п. 3 ст. 631 ЦК України домовилися що умови даного договору застосовуються до відносин між ними, які виникли між ними до її укладення, а саме з 01.09.2016 р.. У разі відсутності письмового повідомлення однієї із сторін про припинення дії Договору протягом одного календарного місяця після закінчення строку його дії, даний Договір продовжується на один календарний рік.

Докази припинення дії Договору в матеріалах справи відсутні, а відтак його умови є чинними станом на момент розгляду даної справи судом.

Позивач в позові вказує, що у червні 2017 р. Відповідачу був направлений акт на оплату за надані послуги за вересень 2016 р.- травень 2017р., на суму 21 107,52 грн., однак відповідачем лише частково у липні 2019 р. та у грудні 2019 р. було здійснено оплату, за період вересень 2016 р. - травень 2017 р. - 5 966,00 грн. та 5 470,37 грн. відповідно, що підтверджує розрахунок основного боргу. При цьому зазначає, що в порушення п. 6.2. Договору плата за надане право протягом дії Договору здійснювалася частково та не в повному обсязі, таким чином зобов`язання зі своєчасного внесення плати за отримані послуги відповідачем належним чином не виконується. Просить стягнути з Відповідача заборгованість згідно розрахунку боргу в сумі 14 286,24 грн.

В матеріалах справи містяться акти надання послуг за підписом лише Позивача, які містять посилання на договір сервітуту № 839/2017/02/сіт від 27.02.2017р., а саме акт надання послуг № 4803 від 31.05.2017р., на суму 21 107,52 грн. (за вересень 2016 р.- травень 2017р.) та акт надання послуг № 6654 від 30.06.2017 р., на суму 2 345,28 грн. (за червень 2017р.), акт надання послуг № 8198 від 31.07.2017р., на суму 2 345,28 грн. (за липень 2017р.), який підписаним обома сторонами; акт надання послуг № 9981 від 31.08.2017р., на суму 2 345,28 грн. (за серпень 2017р.), який підписаний Позивачем та містить печатку Відповідача.

Поряд з цим Позивач надав до матеріалів справи у засвідчених копіях реєстри на відправлення Відповідачу актів та рахунків, а саме: реєстр № 19-06/20 від 15.06.2020р., реєстр № 19-05/20 від 19.05.2020р., реєстр № 19-04/20 від 21.04.2020р., реєстр № 19-03/20 від 11.03.2020 р., реєстр № 19-02/20 від 20.02.2020 р., реєстр № 19-01/20 від 20.01.2020 р., реєстр № 19-12/19 від 03.01.2020 р., реєстр № 19-10/19 від 27.11.2019р., реєстр № 23-10/19 від 25.10.2019р., реєстр № 19-09/19 від 19.09.2019р., реєстр від 20.08.2019р., реєстр від 15.05.2019р., реєстр від 29.03.2019р., реєстр від 11.01.2019р., реєстр від 18.02.2019р., реєстр від 25.04.2019р., реєстр № 06-12/18 від 06.12.2018р..

Враховуючи те, що умовами Договору не передбачено складання актів надання послуг та рахунків на їх оплату, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Сервітуарій ( Відповідач ) зобов`язаний здійснювати оплату за надане Право самостійно щомісяця у строк до 20 числа поточного місяця, що вбачається з п. 6.2. Договору.

На підтвердження заборгованості, яка є предметом позовних вимог в даній справі, Позивач надав суду розрахунок основного боргу за Договором, з якого вбачається, що борг виник за період з вересня 2016 р. по червень 2020 р..

Матеріали справи свідчать, що додатковими угодами № 1, 2, 3, 4 до Договору сума плати за користування сервітутом за один календарний місяць змінювалася, а саме: первісно в Договорі розмір плати з 01.09.2016 р. складав 2345,28 грн.; з 01.11.2017р. розмір плати складав 328,15 грн.; з 01.01.2018 р. розмір плати складав 247,60 грн.; з 01.05.2018 р. розмір плати складав 238,64 грн.; з 01.07.2018р. розмір плати складав 212,37 грн.

Загальний розмір плати за користування сервітутом за період з вересня 2016 р. по червень 2020 р. відповідно до розрахунку Позивача складає 40 054,78 грн.

З розрахунку основного боргу, наданого Позивачем, вбачається, що за вказаний період Відповідач здійснив часткові оплати боргу в загальній сумі 25 768,54 грн. При цьому докази на підтвердження здійснення Відповідачем вказаних в розрахунку часткових оплат Позивач суду не надав.

Однак, у позовній заяві Позивач самостійно визнає, що вВдповідач здійснював часткові оплати за Договором.

Разом з тим, Відповідач будь-яких заперечень щодо факту здійснення ним часткових оплат боргу за Договором за вказаний спірний період суду не надав.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Звертаючись до місцевого господарського суду, Позивач просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінет" суму основного боргу за користування сервітутом, за період з вересня 2016 р. по червень 2020 р.

Отже, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні Відповідача до сплати заборгованості плати за користування сервітутом, обумовленої договором.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору сервітуту № 839/2017/02/сіт.від 27.02.2017р. та додаткових угод до нього за № 1 від 01.11.2017р., № 2 від 26.12.2018р., № 3 від 26.12.2018р., № 4 від 01.01.2019р.. кореспондуючі права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини пов`язані з сервітутом.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно із ч. 1 ст. 402 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Приписами ч. 1-5 ст. 403 ЦК України визначено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Частиною 1 ст. 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Відповідно до вимог Господарського кодексу України, договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціни.

Сторони досягли всіх істотних умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну, порядок та терміни проведення розрахунків, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 639, 401 ЦК України та ст. ст. 180, 181 ГК України, він вважається укладеним згідно ч. 7 ст. 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 ЦК України).

Враховуючи викладене, Відповідач не має правових підстав для ухилення від виконання обов`язку по здійсненню своєчасного внесення плати за користування сервітутом.

Враховуючи те, що позивач самостійно визнає факт здійснення відповідачем часткових оплат боргу, які згідно розрахунку складають 25 768,54 грн., а відповідач проти вказаних обставин не заперечив, місцевий господарський суд врахував зазначені в розрахунку часткові оплати при визначенні розміру заборгованості за Договором.

З урахуванням розміру оплати, встановленого в п. 6.2. Договору та внесеними до цього пункту Договору змінами додатковими угодами № 1, 2, 3, 4, вартість плати за користування сервітутом за період з вересня 2016 р. по червень 2020 р. складає 40 054,78 грн.

Як вказано вище, враховуючи те, що умовами Договору не передбачено складання актів надання послуг та рахунків на їх оплату суд дійшов висновку про те, що Сервітуарій (відповідач) зобов`язаний здійснювати оплату за надане Право самостійно щомісяця у строк до 20 числа поточного місяця, що вбачається з п. 6.2. Договору.

Оплату за надане право, Відповідач згідно умов п. 6.2. Договору повинен був здійснювати щомісяця до 20 числа поточного місяця.

Колегією суддів взято до уваги, а судом першої інстанції враховано, що строк оплати вартості за користування сервітутом, за спірний період з вересня 2016 р. по червень 2020 р., настав.

Так, з урахуванням розміру здійснених Відповідачем часткових оплат боргу в сумі 25 768,54 грн., розмір боргу Відповідача складає 14 286,24 грн. Втім, Відповідач обов`язок із здійснення оплати за користування сервітутом в сумі 14 286,24 грн. не виконав, що й стало причиною виникнення спору.

Колегією суддів відхиляється твердження Позивача про не отриманням Відповідачем інформації про здійснення судочинства, що є порушенням його процесуальних прав, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21.08.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2023/20, присвоєно справі номер провадження 12/166/20, визначено здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами без проведення судового засідання.

хвала Господарського суду Запорізької області від 21.08.2020 р. про відкриття апеляційного провадження, направлена на адресу Відповідача, була повернута на адресу суду першої інстанції із довідкою пошти від 31.08.2010 р., про повернення з позначкою адресат не розыскан .

Так, місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ( ст . 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ).

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань вбачається, що місцезнаходження Відповідача відповідає адресі, на яку направлялась ухвала господарського суду від 21.08.2020 р. про відкриття провадження у даній справі, а саме: 69118. м. Запоріжжя, вул. Привокзальна (перейменована, стара назва Луначарського), буд. 1.

При цьому, матеріалами справи підтверджується направлення позовної заяви з доданими до неї документами, у тому числі, і розрахунку заявлених вимог, на адресу Відповідача.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 120 ГПК України.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "адресат не розыскан» , вважається днем вручення Відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень ст. 242 ГПК України.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії ( висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2018 р. у справі № 904/9904/17 ).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду та повернення його до суду з поміткою «за закінченням терміну зберігання» є наслідком свідомого діяння ( бездіяльності ) Скаржника щодо його належного отримання, тобто є власною волею Відповідача.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України ( ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» ).

Апеляційним судом критично оцінюється твердження Відповідача про перевищення судом першої інстанції строку позовної давності, оскільки ТОВ "Лінет" не звертався до суду першої інстанції із заявою про сплив позовної давності, та про її застосування.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила( ч.1 ст.261 ЦК України).

За приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Що стосується клопотання Скаржника під час розгляду апеляційної скарги та перегляду рішення суду першої інстанції, застосувати строк позовної давності, то Центральний апеляційний господарський суд, враховуючи приписи ст. 269 ГПК України та те, що Відповідач не звертався до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності у справі, не вбачає підстав застосувати приписи ст. ст. 256 - 258 ЦК України без заяви Відповідача, поданої до ухвалення рішення у суді першої інстанції.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких судвстановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже, обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Отже, відповідно до правил доказування Відповідач, заперечуючи позовні вимоги та посилаючись на відсутність заборгованості перед Позивачем повинен довести зазначені обставини.

Однак, Відповідач не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, навіть до апеляційного суду не надав доказів на спростування висновків місцевого господарського суду викладених в оскаржуваному рішенні.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості за договором сервітуту № 839/2017/02/сіт від 27.02.2017 р., в межах заявлених Позивачем вимог.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінет" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 21.10.2020 р. у справі № 908/2023/20 залишити без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на Апелянта - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінет"

Поновити дію рішення Господарського суду Запорізької області від 21.10.2020 р. у справі № 908/2023/20, яка була зупинена ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.12.2020 р. у справі № 908/2023/20.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню у зв`язку із малозначною справою, крім випадків передбачених ч. 2 п. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя І.Л. Кузнецова

Суддя О.В. Чус