Постанова

від 15.02.2021 по справі 489/4068/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

15.02.21

22-ц/812/81/21

Єдиний унікальний номер справи № 489/4068/19

Провадження № 22-ц/812/81/21 Головуючий в апеляційній інстанції - Лисенко П.П.

№ 22-ц/812/124/21

П О С Т А Н О В А

іменем України

15 лютого 2021 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника Миколаївської міської ради Дрібко Г.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційними скаргами Миколаївської міської ради та ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом Сулимою Вадимом Володимировичем рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, яке ухвалене 22 вересня 2020 року о 12 годині 36 хвилин, повний текст якого виготовлено 26 жовтня 2020 року, в приміщенні того ж суду, під головуванням судді Румянцевої Н.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради, треті особи - Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради, Комунальне підприємство Миколаївської міської ради "Центр захисту тварин" про відшкодування шкоди заподіяної ушкодженням здоров`я та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

У липні 2019 року ОСОБА_3 пред`явила до Миколаївської міської ради, зазначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Комунальне підприємство Миколаївської міської ради Центр захисту тварин (далі - КП Миколаївської міської ради Центр захисту тварин ) вищевказаний позов, який обґрунтовувала наступним.

14 квітня 2019 року приблизно об 11 годині, на перехресті вул. Херсонське шосе та вул. Космонавтів, на неї безпричинно та не спровоковано, здійснено напад зграєю безпритульних собак.

Внаслідок нападу, позивач отримала тілесні ушкодження у вигляді укушеної подряпини задньої поверхні правого стегна та пошкодження одягу.

Наслідки перенесеної травми, призвели до появи негативних психосоматичних та психоемоційних змін: порушення сну, швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, нервозність, дратівливість, тощо.

Після чого вона вимушена була звернутися до лікарів, проходити курс вакцинації від сказу та перебувала на амбулаторному лікуванні з 15 по 20 квітня 2019 року.

Згідно висновку фахівця психолога від 16 липня 2019 року, позивачу заподіяно моральну шкоду у розмірі 18 мінімальних заробітних оплат, розмір яких приймається рівним розміру мінімальній заробітній платі в Україні, прийнятої на момент винесення рішення суду.

Крім того, матеріальна шкода, завдана позивачу складає 748 гривень, в яку входить вартість пошкодженого одягу та витрат на лікування.

Посилаючись на те, що внаслідок таких подій вона пережила фізичний біль, сильний стрес та душевні страждання з приводу можливості зараження на сказ, який є смертельною хворобою, а також у зв`язку із необхідністю проходити лікування та робити щеплення, позивач, після уточнення позовних вимог, кінцево просила стягнути з Миколаївської міської ради на її користь 85 000 гривень у відшкодування моральної шкоди, 748 гривень матеріальної та 6 300 гривень витрат на правничу допомогу, а всього на суму 92 048 гривень, оскільки вважає, що саме внаслідок бездіяльності міської ради, яка не вживала належних заходів щодо протидії поширення сказу в м. Миколаєві, вилову та щеплення безпритульних собак, і сталася така подія.

Протокольною ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 січня 2020 року в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, у справі залучені Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (далі - Департамент ЖКГ Миколаївської міської ради) та КП Миколаївської міської ради Центр захисту тварин .

У відзиві на позовну заяву Миколаївська міська рада зазначила, що проти задоволення позову заперечує, оскільки твердження позивача про спричинення шкоди саме безпритульним собакою не ґрунтуються на доказах, як і не доведено, що її вкусив саме безпритульний собака, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях. Питання безпритульних собак були вирішені міською радою шляхом створення КП ММР Центр захисту тварин . Весь комплекс робіт поводження з безпритульними тваринами покладено саме на це комунальне підприємство. Також зазначає, що розмір стягнення моральної шкоди є необґрунтованим, завищеним та не підтвердженим доказами.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково.

Стягнуто з Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 678 гривень 80 копійок, моральну шкоду у розмірі 5 000 гривень. В задоволенні вимоги про стягнення з Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу - відмовлено.

Стягнуто з Миколаївської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 134 гривні 86 копійок.

Не погодившись з рішенням суду, Миколаївська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила судове рішенні скасувати та відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи.

ОСОБА_3 також оскаржила вищевказане рішення та просила змінити його, збільшивши стягнення моральної шкоди на її користь з 5 000 гривень до 85 000 гривень.

Заслухавши учасників справи, перевіривши надані докази, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Миколаївського апеляційного суду приходить до висновку, що обидві апеляційні скарги слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, що її покусав бродячий собака, внаслідок чого їй були завдані тілесні ушкодження, вона проходила амбулаторне лікування, в тому числі пройшла курс антирабічної вакцинації.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом І інстанції , вважає їх вірними, обґрунтованими й законними.

За Конституцією України, ст.4, 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263ЦПКУкраїни та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 374 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 375, 383 ЦПК України.

Зокрема, він повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Рішення суду 1 інстанції в повній мірі відповідає виписаному.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 14 квітня 2019 року приблизно об 11 годині, на перехресті вул. Херсонське шосе та вул. Космонавтів на позивача безпричинно та не спровоковано здійснено напад зграєю безпритульних собак, які нанесли їй декілька укусів. Внаслідок нападу вона отримала тілесні ушкодження у вигляді укушеної подряпини задньої поверхні правого стегна та пошкодження одягу. Після укусів собак, вона вимушена була звернутися до лікарів, проходити курс вакцинації від сказу. (а.с. 10, 11).

Згідно довідки МЛШМД міського травматологічного пункту від 14.04.2019 року, ОСОБА_3 звернулася за медичною допомогою об 11 год. 50 хв. з укушеною подряпиною задньої поверхні правого стегна. Надана медична допомога у вигляді огляду та здійснення перев`язки (а.с. 10).

Відповідно до листка непрацездатності серії АДЖ № 139046, ОСОБА_3 перебувала на амбулаторному лікуванні з 15 квітня 2019 року по 20 квітня 2019 року (а.с. 12).

Позивачем було придбано медикаменти та медичні приналежності на загальну суму 228 гривень 80 копійок, що підтверджується товарним чеком від 15 квітня 2019 року, чеком № 89543 від 16 квітня 2019 року; чеком № 185932 від 15 квітня 2019 року; квитанцією від 17 квітня 2019 року (а.с. 13).

17 квітня 2019 року ОСОБА_3 зверталася до лікаря невропатолога за медичною допомогою, що підтверджується довідкою (а.с. 11, 83-86).

Інгульським ВП ГУ НП в Миколаївській області 14 квітня 2019 зареєстровано заяву ОСОБА_3 щодо вчинення на неї нападу безпритульними собаками за № 8444, що підтверджується талоном - повідомлення № 52 від 14 квітня 2019 року (а.с. 9).

Згідно повідомлення Комунального підприємства Миколаївської міської ради "Центр захисту тварин" від 15 травня 2019 року за вих. № 02-45/265, вбачається, що ОСОБА_3 звернулася до Комунального підприємства з заявою щодо нападу на неї агресивних собак, в результаті чого, бригадою ловців КП ММР "Центр захисту тварин" здійснено виїзд на відлов безпритульних тварин за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів/Херсонське шосе та відловлено 2 тварини (а.с. 14, 15-16).

Звертаючись з позовом, ОСОБА_3 посилалась на те, що через нанесені безпритульним собакою тілесних ушкоджень, їй завдано моральної шкоди, компенсувати яку повинна Миколаївська міська рада, бездіяльність якої у сфері благоустрою призвела до такої події.

Наслідки перенесеної позивачем травми, призвели до появи негативних психосоматичних та психоемоційних змін: порушення сну, швидка втомлювальність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, нервозність, дратівливість, тощо. З цього приводу вона отримала консультацію лікарів, що підтверджується висновком психолога.

Відповідно до висновку від 16 липня 2019 року, проведеним ОСОБА_4 , яка є практичним психологом та має право надавати практичну практику психолога, оцінка розміру компенсації спричинених страждань, з посиланням на автора методики професора О. Ерделевського, складає 18 мінімальних заробітних оплат (а.с. 17-19).

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із роз`ясненнями, наданими у пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди за №4 від 31 березня 1995 року з наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайного характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Вказаними нормами закону встановлені загальні підстави відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань, а також особливості відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, з огляду на які для встановлення, чи є підстави для настання відповідальності за спричинення моральної шкоди вказаними органами влади та місцевого самоврядування суду необхідно встановити: наявність шкоди, протиправне діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Статтею 12 Закону України Про захист тварин від жорстокого поводження визначено, що шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує.

У відповідності до статті 180 ЦК України тварини є особливим об`єктом цивільних прав, на який поширюється правовий режим речі, тобто собака є майном, об`єктом права власності.

Згідно із статтею 1 Закону України Про захист тварин від жорстокого поводження тварини - біологічні об`єкти, що відносяться до фауни: сільськогосподарські, домашні, дикі, у тому числі домашня і дика птиця, хутрові, лабораторні, зоопаркові, циркові; домашні тварини - собаки, коти та інші тварини, що протягом тривалого історичного періоду традиційно утримуються і розводяться людиною, а також тварини видів чи порід, штучно виведених людиною для задоволення естетичних потреб і потреб у спілкуванні, що, як правило, не мають життєздатних диких популяцій, які складаються з особин з аналогічними морфологічними ознаками, та існують тривалий час у їх природному ареалі; безпритульні тварини - домашні тварини, що залишилися без догляду людини або утворили напіввільні угруповання, здатні розмножуватися поза контролем людини.

Положеннями статті 15 даного Закону встановлено, що для утримання безпритульних тварин створюються притулки для тварин, які можуть створюватися органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадськими і благодійними організаціями та фізичними особами. Притулки для тварин діють за рахунок коштів їх власників, а також будь-яких інших не заборонених законом джерел. Місцеві бюджети можуть передбачати кошти на створення притулків для тварин та відшкодування витрат притулкам по утриманню тварин незалежно від форм власності.

Відповідно до частин 1, 7, 9, 10 статті 24 Закону України Про захист тварин від жорстокого поводження собаки, незалежно від породи, належності та призначення, у тому числі й ті, що мають нашийники з номерними знаками і намордники, але знаходяться без власника на вулицях, площах, ринках, у скверах, садах, на бульварах, пляжах, у громадському транспорті, дворах та інших громадських місцях, вважаються безпритульними і підлягають вилову.

Виловлені безпритульні домашні тварини протягом семи днів з дня їх вилову обов`язково утримуються на карантинних майданчиках служби або підприємства, що здійснює вилов, і можуть бути повернуті власникам із дозволу ветеринарної установи після пред`явлення реєстраційного посвідчення та оплати вартості витрат на вилов і утримання.

Якщо протягом двох місяців з моменту заявлення про затримання безпритульної тварини не буде виявлено її власника або він не заявить про своє право на неї, право власності на цю тварину переходить до особи, у якої вона була на утриманні та в користуванні.

У разі відмови особи від набуття права власності на неї ця тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої її було виявлено.

У відповідності до пункту 13 Правил тримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджених Міністерством житлово-комунального господарства УРСР, Міністерством сільського господарства, Міністерства охорони здоров`я від 17 червня 1980 собаки, незалежно від породи, належності і призначення, у тому числі і ті, що мають ошийники з номерними знаками і намордники, які знаходяться без власника на вулицях, площах, ринках, у скверах, садах, парках, на бульварах, пляжах, у громадському транспорті, дворах та інших громадських місцях, а також бездоглядні коти вважаються бродячими і підлягають відлову.

Із зазначених норм законодавства вбачається, що безпритульні та бродячі тварини підлягають вилову, поміщенню в карантинний майданчик та послідуючої передачі власнику або у спеціалізований притулок.

Шкода, заподіяна ними у разі не виявлення їхнього власника, підлягає відшкодуванню територіальною громадою, на території якої їх виловлено.

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Статтею 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації, установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля (стаття 1 Закону України Про благоустрій населених пунктів ).

Частинами 1, 2 статті 20 Закону України Про благоустрій населених пунктів передбачено, що організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом.

Благоустрій здійснюється в обов`язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста).

Система місцевого самоврядування відповідно до статті 5 Закону України Про місцеве самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Встановивши, що потерпіла ОСОБА_3 зазнала нападу безпритульних собак на вулиці міста Миколаєва, внаслідок чого їй було завдано тілесних ушкоджень, через що остання відчувала фізичний біль; перенесла медичні процедури (перев`язки, ін`єкції, тощо), стрес, відчувала страх, побоювання за своє здоров`я, суд вірно дійшов висновку, що позивачу було завдано моральної шкоди.

Суд визначив компенсацію моральної шкоди, взявши до уваги характер та обсяг фізичних, душевних та психічних страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, їх тривалість, суд також правильно визначився із розміром компенсації моральної шкоди, яку оцінив у 5 000 гривень, та що шкода підлягає відшкодуванню Миколаївською міською радою.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, оскільки судом повно та всебічно встановлені обставини справи, характер спірних правовідносин та визначені норми права, які підлягають застосуванню, і ці висновки ґрунтуються на повно та всебічно досліджених доказах в їх сукупності та взаємозв`язку, та відхиляє аргументи апеляційної скарги.

Оцінивши вказані докази, як кожен окремо, так і докази в їх сукупності та взаємозв`язку, надавши їм належну оцінку, суд обґрунтовано вважав доведеними позовні вимоги.

Доказів іншого, а саме, що позивача покусав не безпритульний собака, а тварина, яка має господаря, відповідачем суду не надано, а тому заперечення відповідачем вказаного факту, а саме, що шкоди позивачу завдано внаслідок нападу безпритульної тварини, колегією суддів, з огляду на наведені вище докази, відхиляються.

Колегія суддів також не бере до уваги доводи апеляційної скарги Миколаївської міської ради про те, що судом помилково покладено відповідальність за заподіяну позивачу шкоду саме на міську раду та не застосована стаття 10 Закону України Про благоустрій населених пунктів , тоді як міською радою в повному обсязі виконані завдання, покладені на неї частиною 1 цієї статті, і як наслідок, суд неправильно встановив орган, відповідальний за порушення у сфері благоустрою, якими є: КП Миколаївської міської ради Центр захисту тварин , Виконавчий комітет міської ради та балансоутримувачі майна, а також не враховано створення відповідачем спеціального підприємства для вирішення проблеми безпритульних тварин у місті.

Так, колегія суддів дійшла висновку, що спірні правовідносини щодо відшкодування потерпілій особі ( ОСОБА_3 ) завданої внаслідок нападу безпритульної собаки шкоди виникли між цією особою та особою, яка утримувала безпритульного собаку. На підставі аналізу положень статей 12, 24 Закону України Про захист тварин від жорстокого поводження , статті 341 ЦК України колегія суддів вважає, що саме територіальна громада, інтереси якої представляє відповідна рада (у даній справі - Миколаївська міська рада), є особою, яка утримує безпритульних домашніх тварин, в тому числі собак, і саме на неї покладається обов`язок з відшкодування завданої такою твариною шкоди.

Створення міською радою спеціалізованого комунального підприємства (такого як КП Миколаївської міської ради Центр захисту тварин ), до повноважень якого відноситься регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами, виявлення фактів наявності на території м. Миколаєва безпритульних собак та котів, відлов тварин, облік та реєстрація тварин, що потрапили до притулку; розміщення безпритульних тварин на карантинному майданчику; стерилізація та вакцинація безпритульних тварин тощо, не перекладає відповідальність за шкоду, заподіяну безпритульним собакою, на це підприємство.

Не є відповідальною особою у спірних правовідносинах й Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, оскільки представником територіальної громади міста Миколаєва є саме Миколаївська міська рада.

Отже, відповідальність за безпритульних тварин покладається на територіальні громади, на території яких їх було виявлено.

Аналогічного висновку дійшов у подібних правовідносинах Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 січня 2019 року у справі N 503/361/17 (провадження N 61-28622св18).

Колегія суддів відхиляє твердження Миколаївської міської ради, що суд не мав повноважень у цивільній справі встановлювати бездіяльність відповідача, тому що спірні правовідносини виникли у зв`язку із завданням шкоди, мають приватно-правовий характер і саме в межах розгляду даного цивільного спору суд, вирішуючи обґрунтованість вимог щодо покладання відповідальності за шкоду, зобов`язаний перевірити наявність усіх складових такої відповідальності, в тому числі правомірності дій (бездіяльності) особи, яка завдала шкоди.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 , в частині стягнення моральної шкоди, яка просить збільшення її розміру, колегія суддів виходить з наступного.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд І інстанції виходив з огляду на встановлені обставини у справі та глибини фізичних і душевних страждань позивача, тяжкості отриманих тілесних ушкоджень та строку її лікування, і колегія суддів вважає правильним визначену суму компенсації в 5 000 гривень та не вбачає підстав для зміни таких висновків.

З урахуванням викладеного, колегія суддів в силу положень статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, яке постановлено з дотриманням вимог процесуального та матеріального права.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки рішення суду першої інстанції залишено без змін, то судові витрати у справі покладаються на сторони.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційні скарги Миколаївської міської ради та ОСОБА_3 , подану її представником ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий: П.П. Лисенко

Судді: Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 16 лютого 2021 року.