Постанова

від 16.02.2021 по справі 911/2366/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2021 р. Справа№ 911/2366/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Тех"

на рішення Господарського суду Київської області

від 05.02.2020 (повний текст складено 28.02.2020)

у справі №911/2366/19 (суддя Бацуца В.М.)

за позовом керівника Фастівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Фастівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Тех"

про стягнення 205634,89 грн,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Фастівської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Фастівської міської ради із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Тех" про стягнення 205634,89 грн безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,74 га з кадастровим номером 3211200000:08:006:0032.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач користується земельною ділянкою загальною площею 0,74 га з кадастровим номером 3211200000:08:006:0032, яка розташована в м. Фастів по вул. А. Шептицького, 28, без відповідних правовстановлюючих документів, без укладання договору оренди, внаслідок чого позивачем було недоотримано безпідставно збережені кошти у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою. Прокурор обґрунтував підстави звернення з позовом у цій справі тим, що визначений ним компетентний орган - Фастівська міська рада не здійснює захист інтересів держави, хоча має повноваження на звернення до суду (бездіяльність позивача з примусового стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати, яка пов`язана з відсутністю в міському бюджеті коштів для сплати судового збору, підтверджується листом Фастівської міської ради від 17.07.2019 вих. №06-16/3765, стала підставою для звернення прокурора до суду).

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.02.2020 у справі №911/2366/19 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Тех" на користь Фастівської міської ради 205634,89 грн основної заборгованості та судові витрати 3084,52 грн судового збору.

Судове рішення мотивоване тим, що у відповідача, як фактичного користувача земельної ділянки, виникло зобов`язання повернути власнику земельної ділянки загальною площею 0,74 га з кадастровим номером 3211200000:08:006:0032, яка розташована в м. Фастів по вул. А. Шептицького, 28 - Фастівській міській раді безпідставно збережені кошти, які відповідач мав сплатити за користування нею.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аларіт Тех" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 05.02.2020 у справі №911/2366/19 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник стверджує, що відповідач не був повідомлений належним чином про розгляд справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про невручення відповідачеві поштової кореспонденції суду через інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення . Апелянт стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження розміру орендної плати, а саме: відсутній витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, що унеможливлює встановлення правильності розрахунку заявлених до стягнення грошових коштів. Також апелянт вважає, що земельна ділянка за вказаним в оскаржуваному рішенні суду кадастровим номером 3211200000:08:006:0032 не може бути об`єктом цивільних прав через відсутність відомостей про неї в Державному земельному кадастрі. Крім того, апелянт стверджує про відсутність підстав для представництва прокуратурою інтересів позивача у даній справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Тех" на рішення Господарського суду Київської області від 05.02.2020 у справі №911/2366/19; постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників учасників справи в письмовому провадженні.

09.11.2020 через канцелярію суду від керівника Фастівської місцевої прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду постановлено у відповідності до вимог чинного законодавства.

11.11.2020 через канцелярію суду надійшла заява про долучення до матеріалів справи додаткових доказів - копії адвокатського запиту вих. №04-11/20 від 04.11.2020 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області та копію відповіді на даний адвокатський запит. При цьому апелянт зазначив, що вказані докази підтверджують позицію відповідача про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3211200000:08:006:0032 не існує, просив визнати причини пропуску строку подання доказів поважними та долучити їх до матеріалів справи.

Колегією суддів визнано причини пропуску строку подання доказів поважними, задоволено клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи даних доказів.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2020, для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Тех" на рішення Господарського суду Київської області від 05.02.2020 у справі №911/2366/19 у зв`язку із перебуванням на лікарняному судді Козир Т.П. сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги по суті спочатку колегією суддів у складі: Коробенка Г.П. (головуючий суддя, доповідач), суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г., яка призначена протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 17.12.2020; постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників учасників справи в письмовому провадженні.

Відповідно до частини десятої статті 270 ГПК України розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З наявної в матеріалах справи інформаційної довідки №158081896 від 01.03.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що ТОВ "Аларіт Тех" є власником адмінбудинку загальною площею 92,5 кв.м, що розташований за адресою: Київська область, місто Фастів, вулиця Червоний Шлях, будинок 28, набутого на підставі договору купівлі-продажу №143 від 22.02.2006, посвідченого приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Сушановою Т.В.

Рішенням Фастівської міської ради Київської області №3/38-XVII-V від 29.03.2007 "Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "Аларіт Тех" в м. Фастів по вул. Червоний шлях, 28" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо оформлення земельної ділянки площею 0,74 га в оренду ТОВ "Аларіт Тех" для здійснення виробничої діяльності в м. Фастів по вул. Червоний Шлях, 28; передано зазначено ділянку площею 0,74 га в оренду терміном на 5 років із застосуванням коефіцієнту підвищення для встановлення орендної плати "5". Крім того, вказаним рішенням зобов`язано відповідача в місячний термін зареєструвати договір орендної ділянки.

Рішенням Фастівської міської ради Київської області №23/1-XXXIV-VI від 29.11.2012 "Про внесення змін до рішення Фастівської міської ради № 3/38-XVII-V від 29.03.2007 "Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "Аларіт Тех" в м. Фастів по вул. Червоний шлях, 28" внесені зміни до п. 2 відповідного рішення Фастівської міської ради Київської області та викладено його у наступній редакції:

"Передати зазначену земельну ділянку площею 0,74 га в оренду терміном на 10 років для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій в м. Фастів по вул. Червоний Шлях, 28 ТОВ "Аларіт Тех", із застосуванням коефіцієнту підвищення для встановлення орендної плати "5".

У липні 2016 р. позивач звернувся до відповідача із претензією № 06-31/3418 від 27.07.2016 про невиконання рішення Фастівської міської ради щодо укладення договору оренди землі, у якій він вимагав в десятиденний термін з дня отримання листа здійснити державну реєстрацію земельної ділянки в базі Державного земельного кадастру, отримати довідку про нормативно-грошову оцінку земель та звернутися до відділу з питань раціонального використання земель та майна для укладення договору оренди землі з його подальшою реєстрацією.

У вересні 2018 р. позивач звернувся до відповідача із листом № 06-31/3230 від 04.09.2018, у якому він повідомив позивача про те, що станом на 2018 р. договір оренди земельної ділянки не укладено, а оренда плата не сплачується, у зв`язку з чим комісією з питань визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачавам було складено акт № 13 від 14.08.2018, яким було вирішено стягнути з ТОВ "Аларіт Тех" суму безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,74 га, розташованої по вул. А. Шептицького (Червоний Шлях), 28, за період з 01.08.2015 по 01.08.2018 в сумі 324839,94 грн.

У березні 2019 р. позивач звернувся до відповідача із листом №06-31/1305 від 12.03.2019, у якому він повідомив позивача про те, що, у зв`язку з ухиленням останнього від укладення договору оренди землі та реєстрації права оренди земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на засіданні комісії з питань визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам було вирішено розрахувати суму безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 01.03.2016 по 01.03.2019 за земельну ділянку по вул. А. Шептицького (Червоний шлях), 28, на якій розташовано об`єкт нерухомого майна - адмінбудинок загальною площею 92,5 кв. м., який належить на праві власності ТОВ "Аларіт Тех", про що було складено акт № 2 від 05.03.2019, яким було вирішено стягнути з ТОВ "Аларіт Тех" суму безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,74 га, розташованої по вул. А. Шептицького (Червоний Шлях), 28, за період з 01.03.2016 по 01.03.2019 в сумі 205634,89 грн.

Відповідачем не було належним чином оформлене право користування земельною ділянкою, на якій розташовано належне відповідачу майно та здійснювалось фактичне користування вказаною земельною ділянкою без достатніх правових підстав.

Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Фастівської міської ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Тех" 205634, 89 грн безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди за період з 01.08.2015 по 01.08.2018, керівник Фастівської місцевої прокуратури правовою підставою заявлених вимог визначає ст. 1212 ЦК України; вказує, що внаслідок несплати відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою, територіальна громада позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду.

Прокурор обґрунтував підстави звернення з позовом у цій справі тим, що визначений ним компетентний орган - Фастівська міська рада не здійснює захист інтересів держави, хоча має повноваження на звернення до суду (бездіяльність позивача з примусового стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати, яка пов`язана з відсутністю в міському бюджеті коштів для сплати судового збору, підтверджується листом Фастівської міської ради від 17.07.2019 вих. №06-16/3765, стала підставою для звернення прокурора до суду).

Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень статей 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).

Колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Разом з тим, обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

В матеріалах справи міститься лист Фастівської міської ради від 17.07.2019 вих. №06-16/3765, в якому повідомлено керівника Фастівської місцевої прокуратури про відсутність коштів для сплати судового збору за позовом до ТОВ "Аларіт Тех".

Враховуючи наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, судом апеляційної інстанції встановлено, що зверненню прокурора з даним позовом передувало відповідне листування з Фастівською міською радою, з якого вбачається, що компетентний орган був достеменно обізнаний з фактом наявності заборгованості зі сплати орендної плати, проте самостійно не захистив інтереси держави в суді через відсутність коштів для сплати судового збору за подання позову.

З наведених мотивів суд апеляційної інстанції вважає, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статями 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

У силу статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Як встановлено вище, відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідних договорів оренди з позивачем та державної реєстрації такого права.

З огляду на викладене, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15, від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15, від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15, № 922/5468/14, які обґрунтовано враховані і судами попередніх інстанцій.

Отже, місцевий господарський суд, встановивши факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за її використання, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів ст. 1212 ЦК України.

Разом з тим суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване рішення суду про задоволення заявлених у даній справі позовних вимог не можна визнати законними та обґрунтованими з огляду на таке.

За змістом статей 74, 77, 86 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Нормами статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі.

Визначення земельної ділянки наведено в частині 1 статті 79 ЗК України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено приписами частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).

Отже, позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі №923/921/17.

Як встановлено вище, заявлені у даній справі позовні вимоги стосуються стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 0,74 га, яка розташована в м. Фастів по вул. А. Шептицького, 28, з кадастровим номером 3211200000:08:006:0032 (відповідно до технічної документації від 11.01.2007 із землеустрою щодо оформлення права оренди земельної ділянки під існуючим нежитловим приміщенням ТОВ "Аларіт Тех").

Разом з тим, враховуючи те, що спірна земельна ділянка не зареєстрована в Державному земельному кадастрі, в порядку, встановленому ст. 79-1 ЗК України, що підтверджується наявним в матеріалах справи листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 10.11.2020 вих.№29-10-0.222-14513/2-20, така земельна ділянка не може бути об`єктом цивільних прав.

Колегією суддів встановлено, що при розрахунку безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати було застосовано базову вартість 1 кв.м земель міста Фастів, коефіцієнт функціонального використання земель промисловості 1,2 та коефіцієнт підвищення, затверджений рішенням Фастівської міської ради від 20.05.2010, який становить 3%.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

В матеріалах справи відсутній витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.

Отже, з урахуванням положень статті 79-1 ЗК України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", здійснений прокурором розрахунок суми втрат бюджету за користування земельною ділянкою площею 0,74 га, яка розташована в м. Фастів по вул. А. Шептицького, 28, є недоведеним, зокрема в частині застосування нормативної грошової оцінки, оскільки відповідна земельна ділянка не сформована як об`єкт цивільних прав, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги керівника Фастівської місцевої прокуратури про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Тех" на користь Фастівської міської ради 205634,89 грн безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,74 га з кадастровим номером 3211200000:08:006:0032 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно доводів апелянта про не повідомлення місцевим господарським судом належним чином відповідача про розгляд справи, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статей 2, 7, 13 ГПК України основними засадами господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін; правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 42 ГПК України учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Статтею 120 ГПК України визначено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвали місцевого господарського суду від 22.10.2019 про відкриття провадження у справі №911/2366/19, від 20.11.2019 про відкладення розгляду справи, від 18.12.2019 про закриття підготовчого провадження та призначення до судового розгляду по суті, від 15.01.2020 про відкладення розгляду справи (в яких судом явка учасників справи визнавалась обовязковою) були направлені Товариству з обмеженою відповідальністю "Аларіт Тех" за адресою: 09001, Київська область, Сквирський район, Сквира, вул. Рози Люксембург, 66, літ. Б.

Разом з тим, поштові конверти із вказаними відправленнями, разом із повідомленнями про вручення поштового відправлення, повернуті відділенням поштового зв`язку із зазначенням причини повернення: інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення .

Перевіряючи дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів звертає увагу на те, що приписи ГПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення ухвали суду про призначення розгляду скарги з вказівкою причини повернення: інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Повернення із вказаної причини не свідчить ні про відмову сторони від одержання відправлення, ні про її незнаходження за адресою, повідомленою суду.

Подібна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №906/142/18, від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ Гурепка проти України № 2 наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог господарського процесуального законодавства щодо належного повідомлення учасника справи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Тех", не забезпечив останньому можливості реалізувати надані йому законом права, оскільки розглянув справу за його відсутності, не повідомленого належним чином про розгляд справи.

Відповідно до частин першої, третьої ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема, справу розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

За результатами перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Тех" підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Київської області від 05.02.2020 у справі №911/2366/19 - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 277, 281 - 283 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Тех" задовольнити.

Рішення Господарського суду Київської області від 05.02.2020 у справі №911/2366/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Стягнути з Фастівської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Тех" 4627,50 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Київської області видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

Матеріали справи №911/2366/19 повернути Господарському суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз