Постанова

від 09.02.2021 по справі 910/16981/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2021 р. Справа№ 910/16981/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Кубей В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу громадянина Канади ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 року

у справі № 910/16981/20 (суддя:Мельник В.І.)

за заявою громадянина Канади ОСОБА_1

про забезпечення позову

ВСТАНОВИВ:

Громадянин Канади ОСОБА_1 (далі - заявник) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ХАУЗ , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Відділ з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ХАУЗ , визначення розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ХАУЗ та розмірів часток учасників у такому Товаристві.

Крім того, Громадянин Канади ОСОБА_1 (далі - заявник) звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову відповідно до якої просить суд:

- накласти арешт на належну Відповідачеві частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР ХАУЗ" (ідентифікаційний код 40674655), яке зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 1 010 000,00 грн , що становить 100% від загального розміру статутного капіталу Товариства;

- заборонити суб`єктам державної реєстрації здійснювати реєстраційні дії, пов`язані з переходом прав на частку Відповідача у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР ХАУЗ" (ідентифікаційний код 40674655), яке зареєстроване за адресою: 01024, місто Київ, вул. Круглоуніверситетська, будинок 14, квартира 7, в розмірі 1 010 000,00 грн, що становить 100% від загального розміру статутного капіталу Товариства та внесенням будь-яких змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань щодо зазначеної частки у статутному капіталі ТОВ "СТАР ХАУЗ".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 року відмовлено громадянину Канади ОСОБА_1 в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Не погодившись з прийнятим рішенням, громадянин Канади ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 у даній справі та ухвалите нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин правову позицію Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі №910/1040/18.

Так, за твердженням скаржника, суд першої інстанції при відмові у задоволенні заяви фактично обмежився посиланням на те, що позивачем не було доведено, що невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Крім того, скаржник зазначив, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову відповідають обставинам справи та, водночас, їх вжиття не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано лише на збереження існуючого становища сторін до розгляду справи по суті, оскільки мають тимчасовий характер.

Також, скаржник вказав, що заявлені заходи забезпечення позову, ніяким іншим чином не обмежують права Товариства щодо його господарської діяльності до вирішення спору по суті, оскільки унеможливлюють лише відчуження частки відповідачем та внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань щодо відповідача у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/16981/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою громадянина Канади ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 року у справі №910/16981/20 своєю ухвалою від 08.12.2020 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 року продовжив строк розгляду апеляційної скарги громадянина Канади ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 року у справі №910/16981/20. Відклав розгляд апеляційної скарги громадянина Канади ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 у справі №910/16981/20 на 26.01.2021 року.

25.01.2021 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про розгляд справи №910/16981/20 без участі учасника судового процесу, яке було задоволено судом.

Північний апеляційний господарський суд відклав розгляд апеляційної скарги громадянина Канади ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 року у справі №910/16981/20 на 09.02.2021 року своєю ухвалою від 26.01.2021 року.

Представники сторін у судове засідання 09.02.2021 року не з`явилися. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 року, телефонограмами та розпискою про наступне судове засідання від 26.01.2021 року.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду ухвали місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки ухвали Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників сторін, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга громадянина Канади ОСОБА_1 - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За положеннями ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Так, в обґрунтування вжиття заходів забезпечення позову, заявник вказує, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неможливості та значного ускладнення виконання рішення суду, у разі задоволення позову, оскільки у разі подальшого відчуження спірної частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ХАУЗ позивач не зможе захистити своє порушене право у даному судовому процесі та буде вимушений звертатись із такими ж позовними вимогами до нових учасників товариства. У разі зміни власника спірної частки у позивача виникає необхідність змінювати предмет позову та залучати до розгляду справи інших осіб, що у свою чергу призведе до того, що розгляд справи по суті буде затримано, а позивача буде позбавлено оперативного та вчасного захисту належних йому прав.

Так, наразі єдиним учасником Товариства, станом на 20.10.2020 року є відповідач, який володіє часткою розміром 101000,00 грн, що дорівнює 100% від загального розміру статутного капіталу Товариства.

За твердженням заявника, його не було повідомлено про державну реєстрацію змін щодо складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ХАУЗ в ЄДРПОУ, а остання була заборонена до повного розрахунку з позивачем, у нього виникли підстави вважати, що за час розгляду справи судом спірна частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ХАУЗ може зазнати наступного перепродажу, або відступлення, що унеможливить захист позивачем своїх прав за відповідним позовом та унеможливить виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог.

Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення, тобто, це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, з метою забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Одночасно, заходи щодо забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Аналогічні правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 року у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 року у справі №916/10/18, від 23.06.2018 року у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 року у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 року у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 року у справі №909/526/18, від 21.01.2019 року у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 року у справі №925/288/17, від 26.09.2019 року у справі №904/1417/19, тощо.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

За положеннями ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, в тому числі, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

За змістом цих норм обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.

Як вбачається із матеріалів оскарження, предметом спору, зокрема є розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ХАУЗ , визначення розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ХАУЗ та розмірів часток учасників у такому Товаристві, тобто вимоги немайнового характеру.

На підтвердження зазначених доводів ОСОБА_4 до заяви про забезпечення позову, зокрема, додано копію договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ХАУЗ від 30.09.2020 року, копію акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ХАУЗ від 30.09.2020 року, копія відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ХАУЗ станом на 20.10.2020 року.

По суті, подана позивачем заява ґрунтується на непідтверджених припущеннях за відсутності достовірних відомостей про наступний перепродаж або відступлення відповідної частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР ХАУЗ . Тобто, відсутні достатні ознаки, що відповідач має намір в порушення прав позивача здійснити відчуження спірної частки у статутному капіталі Товариства.

Так, згідно ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Належними згідно ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, апеляційна колегія зазначає, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, при поданні заяви про забезпечення позову, заявник повинен обов`язково надати докази щодо наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Так, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження фактів вчинення відповідачем дій, на які посилається заявник, або ж їх підготовку, з якими діюче законодавство пов`язує доцільність застосування заходів щодо забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду або ефективний захист (поновлення порушених (оспорюваних)) прав в разі невжиття таких заходів. Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що доводи заявника про наявність підстав для забезпечення позову є необґрунтованими та передчасними.

З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як підставу для скасування оскаржуваної ухвали, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову відповідають обставинам справи та, водночас, їх вжиття не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано лише на збереження існуючого становища сторін до розгляду справи по суті, оскільки мають тимчасовий характер.

При цьому, твердження скаржника, що суд першої інстанції при відмові у задоволенні заяви фактично обмежився посиланням на те, що позивачем не було доведено, що невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, спростовуються вищевикладеними висновками.

Колегія суддів бере до уваги посилання скаржника на необхідність застосування правової позиції Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2018 року у справі №910/1040/18.

Проте, як було вказано вище, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б підтверджували достатню обґрунтованість припущення, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення прав та інтересів позивача.

Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційних скаргах доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу громадянина Канади ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 року у справі № 910/16981/20 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 року у справі №910/16981/20 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали оскарження №910/16981/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич

Дата складення повного тексту 17.02.2021 року.