ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
======================================================================
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2021 року Справа № 915/757/20
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Степановій С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Берилл» , вул. 68 Десантників, буд. 29, корп. А, м. Миколаїв, 54003 (код ЄДРПОУ 31268455)
про стягнення коштів в сумі 114 020, 83 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Самсонова Т.Б., зам. керівника;
від позивача: Бєлік С.В., адвокат:
від відповідача: представник не з`явився;
ВСТАНОВИВ:
До господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Берилл» з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Державного підприємства "Дослідний завод Інституту імпульсних процесів і технологій Національної академії наук України" загальну суму боргу у розмірі 114 020, 83 грн., яка складається з основного боргу - 92 800, 00 грн., пені - 17 135, 32 грн., інфляційного збільшення боргу - 2 169, 40 грн., 3 % річних - 1 916, 11 грн.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 09.06.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 09.07.2020 року. Витребувано у відповідача оригінали документів.
У зв`язку з перебуванням судді Олейняш Е.М. на навчанні з підготовки суддів, судове засідання по справі № 915/757/20, призначене на 09.07.2020 року, не відбулось.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 13.07.2020 року розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 01.09.2020 року.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 01.09.2020 року відкладено розгляд справи в судовому засіданні на 07.09.2020 року.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 07.09.2020 року здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Розпочато розгляд справи зі стадії відкриття провадження у справі (підготовчого провадження). Замінено судове засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Відкладено підготовче засідання по справі на 30.09.2020 року.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 30.09.2020 року вжито відносно відповідача заходи процесуального примусу шляхом тимчасового вилучення доказів для дослідження судом. Зупинено провадження у даній справі № 915/757/20 до закінчення виконавчого провадження з вилучення доказів для дослідження судом.
20.11.2020 року до господарського суду Миколаївської області від Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшов супровідний лист (вх. № 14798/20) з постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 09.10.2020 року ВП № 63201909.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 01.12.2020 року поновлено провадження у справі № 915/757/20 та призначено підготовче засідання на 22.12.2020 року.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 22.12.2020 року відкладено підготовче засідання по справі на 21.01.2021 року.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області 21.01.2021 року закрито підготовче провадження у справі № 915/757/20 та розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 04.02.2021 року.
Відповідач явку повноважного представника в судові засідання 01.09.2020, 07.09.2020, 30.09.2020, 21.01.2021, 04.02.2021 року не забезпечив.
Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (арк. 40, 75, 91, 100, 115).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.
В судовому засіданні 04.02.2021 року судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
1. Правова позиція позивача.
Позивач зазначає, що предметом спору є вимога про стягнення грошової заборгованості. Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договорів про надання поворотної фінансової допомоги (позики) від 15.08.2017 року № 1, від 22.08.2017 року № 2 та від 30.11.2017 року № 3, укладених між сторонами, а саме: зобов`язань щодо повернення суми поворотної фінансової допомоги (позики), внаслідок чого позивачем заявлено до стягнення заборгованість у спірній сумі та нараховано відповідачу пеню, інфляційні втрати та 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 530, 549, 551, 610-612, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України та умовами договорів.
2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги укладеними між ТзОВ «Берилл» та Державним підприємством "Дослідний завод Інституту імпульсних процесів і технологій Національної академії наук України" трьома договорами про надання поворотної фінансової допомоги (позики) від 15.08.2017 року № 1, від 22.08.2017 року № 2 та від 30.11.2017 року № 3, на виконання умов яких позивачем надано відповідачу фінансову допомогу (позику), а саме:
- на виконання умов договору про надання поворотної фінансової допомоги (позики) від 15.08.2017 року № 1 позивач перерахував відповідачу грошові кошти 15.08.2017 року у розмірі 15 000, 00 грн.;
- на виконання умов договору про надання поворотної фінансової допомоги (позики) від 22.08.2017 року № 2 позивач перерахував відповідачу грошові кошти 22.08.2017 року у розмірі 44 800, 00 грн.;
- на виконання умов договору про надання поворотної фінансової допомоги (позики) від 30.11.2017 року № 3 позивач перерахував відповідачу грошові кошти 30.11.2017 у розмірі 33 000, 00 грн.
1. Обставини справи по договору про надання поворотної фінансової допомоги (позики) від 15.08.2017 року № 1.
15.08.2017 року між ДП «Дослідний завод Інституту імпульсних процесів і технологій Національної академії наук України» (позичальник) та ТзОВ «Берилл» (позикодавець) укладено Договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) № 1 від 15.08.2017 року (арк. 13), відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику кошти у вигляді поворотної фінансової допомоги (позики), а позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1 договору № 1).
Відповідно до п. 8.1 Договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до моменту повернення поворотної фінансової допомоги (позики).
Договір підписано сторонами.
Доказів визнання недійсним договору суду не подано.
Умовами договору № 1 сторони передбачили наступне.
Відповідно до п. 1.2 договору поворотна фінансова допомога сума грошових коштів у національній валюті України, передана платнику податку в користування на визначений строк відповідно до цього Договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами (відповідно до п. 14.1.257 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 1.3 договору поворотна фінансова допомога має бути повернена позичальником позикодавцю в повному обсязі та не є доходом позичальника.
Відповідно до п. 2.1 договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 15 000,00 грн. Поворотна фінансова допомога надається позикодавцем не пізніше ніж через 7 (сім) календарних днів із дати підписання такого договору.
Відповідно до п. 2.2 договору поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.
Відповідно до п. 2.3 договору поворотна фінансова допомога надається шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок або в касу позичальника з розрахункового рахунка або готівкою позикодавця.
Відповідно до п. 2.4 договору поворотна фінансова допомога надається до моменту вимоги її повернення позикодавцем, але на строк, не більший ніж 24 календарних місяців.
Відповідно до п. 3.1 договору повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позикодавця в установі банку.
Відповідно до п. 7.1 договору позикодавець зобов`язаний надати поворотну фінансову допомогу позичальникові в розмірі, передбаченому п. 2.1 цього договору.
Позивачем на виконання умов договору № 1 від 15.08.2017 року перераховано відповідачу кошти в сумі 15 000, 00 грн. із зазначенням призначення платежу зворотня фінансова допомога зг. Договору № 1 від 15.08.2017 р. без ПДВ , що підтверджується банківською випискою по рахунку за період з 15.08.2017 року по 15.08.2017 року (арк. 14).
Суду не подано доказів повернення поворотної фінансової допомоги (позики) відповідачем позивачу.
2. Обставини справи по договорам про надання поворотної фінансової допомоги (позики) від 22.08.2017 року № 2 та від 30.11.2017 року № 3.
Звертаючись до суду із даним позовом позивач в порядку ч. 3 ст. 164 ГПК України просив суд витребувати у відповідача договори від 22.08.2017 року № 2 та від 30.11.2017 року № 3, оскільки вони відсутні у позивача.
Ухвалами господарського суду Миколаївської області від 09.06.2020 року, від 01.09.2020 року, від 07.09.2020 року у відповідача судом тричі витребовувались докази.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 30.09.2020 року вжито відносно відповідача заходи процесуального примусу шляхом тимчасового вилучення доказів для дослідження судом. Зупинено провадження у даній справі № 915/757/20 до закінчення виконавчого провадження з вилучення доказів для дослідження судом.
20.11.2020 року до господарського суду Миколаївської області від Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшов супровідний лист (вх. № 14798/20) з постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 09.10.2020 року ВП № 63201909.
Відповідно до постанови Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 09.10.2020 ВП № 63201909 виконавчий документ (ухвалу суду) повернуто, у зв`язку з відсутністю у боржника майна, яке він повинен передати (арк. 82-83).
Натомість в матеріалах даної господарської справи наявні дві квитанції, які підтверджують факт надання позивачем відповідачу поворотної фінансової допомоги, а саме:
- квитанція до прибуткового касового ордера № 100 від 30.11.2017 року на суму 33 000 грн. (арк. 15);
- квитанція до прибуткового касового ордера № 70 від 22.08.2017 року на суму 44 800 грн. (арк. 105).
В обидвох вищевказаних квитанціях підставою внесення коштів в касу відповідача (призначення платежу) зазначено "возвратная финансовая помощь". Прийнято від ТОВ "Берилл". Обидві квитанції скріплені підписами головного бухгалтера та касира відповідача ДП «Дослідний завод Інституту імпульсних процесів і технологій Національної академії наук України» та скріплені печаткою останнього.
В судовому засіданні 04.02.2021 року (протокол судового засідання від 04.02.2021 року) представником позивача надано суду для огляду оригінали вищевказаних квитанцій. Судом встановлено, що наявні в матеріалах справи копії (арк. 15, 105) відповідають їх оригіналам. Оригінали квитанцій повернуто судом в судовому засіданні 04.02.2021 представнику позивача.
Судом також встановлено наступні обставини.
В матеріалах справи міститься Аудиторський звіт від 19.08.2019 року № 15-14-14/6 за результатами державного фінансового аудиту діяльності Державного підприємства Дослідний завод Інституту імпульсних процесів і технологій Національної академії наук України за період з 01.12.2015 по 31.03.2019 (арк. 16), в якому зазначено, що в ході аудиту також встановлено, що за період 2016-2019 роки, Дослідним заводом отримувалась поворотна фінансова допомога від суб`єктів господарювання на загальну суму 116, 8 тис. грн. відповідно до договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики), без зазначення мети отримання, у тому числі від ТОВ БЕРИЛЛ за договорами від 15.08.2017 року № 1 15,0 тис. грн., від 22.08.2017 року № 2 44,8 тис. грн., від 30.11.2017 року № 3 - 33,0 тис. грн., терміном на 24 календарні місяці (арк. 16-17).
06.03.2020 року позивачем направлено на адресу відповідача вимогу про погашення заборгованості від 05.03.2020 № 05/03-1, в якій позивач вимагав протягом 7 календарних днів з дати отримання даної вимоги повернути на поточний рахунок ТзОВ «БЕРИЛЛ» загальну суму поворотної фінансової допомоги (позики) в розмірі 92 800, 00 грн., отриману позичальником за договорами про надання поворотної фінансової допомоги (позики) від 15.08.2017 № 1, від 22.08.2017 № 2 та від 30.11.2017 № 3 (арк. 18). Факт направлення та отримання 11.03.2020 року відповідачем вимоги № 05/03-1 від 05.03.2020 підтверджується поштовою накладною, описом вкладення та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (арк. 19-20).
Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
ІV. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
1. Щодо вимоги про стягнення суми основного боргу.
На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив (постанова Першої судової палати КЦС ВС від 28.12.2020 № № 499/144/17).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Встановивши, що грошові кошти відповідач взяв у позивача у борг, проте у розписках не зазначено строк повернення цих коштів, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що борг має бути повернутий у порядку та строки, що встановлено ч. 1 ст. 1049 ЦК України, тобто протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це (постанова Першої судової палати КЦС ВС від 28.12.2020 № № 499/144/17).
Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору про надання поворотної фінансової допомоги (позики) № 1 від 15.08.2017 перераховано відповідачу суму фінансової допомоги в розмірі 15 000, 00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку за період з 15.08.2017 року по 15.08.2017 року.
Умовами п. 2.4 договору № 1 від 15.08.2017 сторони погодили, що поворотна фінансова допомога надається до моменту вимоги її повернення позикодавцем, але на строк, не більший ніж 24 календарних місяців.
Відповідно до ч. 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Отже, граничним строком повернення грошових коштів (позики) в сумі 15 000 грн. за договором є 15.08.2019 року (включно). З 16.08.2019 року відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання щодо повернення фінансової допомоги.
Суду не подано доказів повернення відповідачем позивачу грошових коштів в сумі 15 000 грн. за договором № 1 від 15.08.2017, чим порушено право позивача.
Як встановлено судом вище, позивач зазначає, що позика в сумі 44 800, 00 грн. надавалась на підставі договору № 2 від 22.08.2017 року, а позика в сумі 33 000, 00 грн. на підставі договору № 3 від 30.11.2017 року.
Проте, ані копії, ані оригіналів договорів № 2 від 22.08.2017 року та № 3 від 30.11.2017 позивачем суду не подано, у зв`язку з відсутністю вказаних документів у позивача.
Під час розгляду справи ухвалами господарського суду Миколаївської області від 09.06.2020 року, від 01.09.2020 року та від 07.09.2020 року судом тричі було витребувано у відповідача вищевказані договори, а також винесено ухвалу від 30.09.2020 року, якою вжито відносно відповідача заходи процесуального примусу шляхом тимчасового вилучення доказів для дослідження судом.
Постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 09.10.2020 року ВП № 63201909 встановлено відсутність у боржника ДП «Дослідний завод Інституту імпульсних процесів і технологій Національної академії наук України» документів.
Враховуючи відсутність як у позивача, так і у відповідача як копій, так і оригіналів договорів № 2 від 22.08.2017 та № 3 від 30.11.2017, суд, керуючись положеннями ч. 6 ст. 91 ГПК України, дійшов висновку, що факт укладення договорів не доведено.
Щодо посилань в аудиторському звіті на вищевказані договори, то суд зазначає, що в силу приписів ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Укладення договору може підтверджуватись самим договором (у письмовій або електронній формі). Відсутність договору позбавляє можливості суд встановити як факт його укладення, так і умови договору.
Натомість, в матеріалах справи наявні докази передачі позивачем відповідачу грошових коштів (поворотної фінансової допомоги) на загальну суму 77 800 грн., що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру № 70 від 22.08.2017 року на суму 44 800 грн. та № 100 від 30.11.2017 року на суму 33 000 грн., оригінали яких досліджено судом судовому засіданні 04.02.2021 (арк. 15, 105).
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, вищевказані квитанції до прибуткового касового ордеру в спірному випадку є доказом не лише укладення договору, але й посвідчують факт передання грошової суми позичальнику.
В силу положень ч. 2 ст. 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Як вказано вище, 06.03.2020 року позивач звернувся до відповідача з вимогою № 05/03-1 про повернення загальної суми поворотної фінансової допомоги (позики) в розмірі 92 800, 00 грн. Вимога була вручена відповідачу 11.03.2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового виправлення (арк. 19).
Отже, обов`язок відповідача щодо повернення суми поворотної фінансової допомоги (позики) у розмірі 77 800, 00 грн. мав бути виконаний відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України протягом тридцяти днів, тобто з 12.03.2020 року по 10.04.2020 року включно. З 11.04.2020 року боржник є таким, що прострочив виконання зобов`язання щодо повернення коштів.
Суду не подано доказів повернення відповідачем позивачу грошових коштів в сумі 77 800 грн., чим порушено право позивача.
Враховуючи вищевикладене, станом на день розгляду справи суду не подано доказів сплати заборгованості в розмірі 92 800, 00 грн. (15 000 грн. + 77 800 грн.), строк оплати якої настав, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості.
Враховуючи вищевикладене, позовна вимога про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання зобов`язань щодо повернення поворотної фінансової допомоги (позики) в сумі 92 800, 00 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.
2. Щодо вимоги про стягнення трьох процентів річних та індексу інфляції.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Позивачем нараховано відповідачу 1 916, 11 грн. - 3 % річних, а саме:
- на суму неповернутої в строк позики в розмірі 15 000, 00 грн. за договором № 1 від 15.08.2017 року нараховано 361, 23 грн. за період з 16.08.2019 року до 03.06.2020 року;
- на суму неповернутої в строк позики в розмірі 77 800, 00 грн. за квитанціями до прибуткового касового ордеру (44 800, 00 грн. + 33 000, 00 грн.) нараховано 1 554, 88 грн. (1 053, 1 грн. + 504, 78 грн.) за період з 23.08.2019 по 03.06.2020 року.
Детальний розрахунок здійснений позивачем наявний в матеріалах справи (арк. 25).
Перевіривши розрахунок розміру 3 % річних, судом встановлено, що при нарахуванні суми 3 % річних позивачем неправильно визначено період нарахування 3 % річних.
Як встановлено судом вище, зобов`язання щодо повернення позики в сумі 15 000, 00 грн. мало бути виконано відповідачем до 15.08.2019 включно (п. 2.4 договору № 1 від 15.08.2017). З 16.08.2019 року відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання щодо повернення фінансової допомоги в сумі 15 000, 00 грн.
Зобов`язання щодо повернення позики в сумі 77 800, 00 грн. за квитанціями до прибуткового касового ордеру (44 800, 00 грн. + 33 000, 00 грн.) мало бути виконано відповідачем до 10.04.2020 року включно (ч. 1 ст. 1049 ЦК України). З 11.04.2020 року відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання щодо повернення фінансової допомоги в загальній сумі 77 800, 00 грн.
Судом здійснено перерахунок розміру 3 % річних та встановлено:
- 3 % річних, нараховані на суму неповернутої в строк позики в розмірі 15 000, 00 грн. за договором № 1 від 15.08.2017 року, за період з 16.08.2019 по 03.06.2020 року становлять 360, 71 грн.;
- 3 % річних, нараховані на суму неповернутої в строк позики в розмірі 77 800, 00 грн. за квитанціями до прибуткового касового ордеру за період з 11.04.2020 року по 03.06.2020 року становлять 344, 36 грн.
Всього 3 % річних становлять 705, 07 грн. (360, 71 грн. + 344, 36 грн.).
Детальний розрахунок 3 % річних, здійснений судом, наявний в матеріалах справи (арк. 120-121). Розрахунок розміру 3 % річних здійснено судом за допомогою Бази "Законодавство".
Отже, вимога про стягнення 3 % річних в розмірі 705, 07 грн. є обґрунтованою та підставною. В решті 3 % річних в розмірі 1 211, 04 грн. слід відмовити, у зв`язку з безпідставністю.
Позивачем також нараховано відповідачу 2 169, 40 грн. - інфляційних втрат, а саме:
- на суму неповернутої в строк позики в розмірі 15 000, 00 грн. за договором № 1 від 15.08.2017 року нараховано 420, 00 грн. - інфляційних втрат за період з вересня 2019 року по червень 2020 року;
- на суму неповернутої в строк позики в розмірі 77 800, 00 грн. за квитанціями до прибуткового касового ордеру (44 800, 00 грн. + 33 000, 00 грн.) нараховано 1 749, 40 грн. (1 254, 40 грн. + 495, 00 грн.) за період з вересня 2019 по червень 2020 року.
Детальний розрахунок здійснений позивачем наявний в матеріалах справи (арк. 24).
Перевіривши розрахунок розміру інфляційних втрат, судом встановлено, що аналогічно нарахуванню інфляційних втрат при нарахуванні суми інфляційних втрат позивачем неправильно визначено період нарахування та застосовано заокруглення.
Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат та встановлено:
- інфляційні втрати, нараховані на суму неповернутої в строк позики в розмірі 15 000, 00 грн. за договором № 1 від 15.08.2017 року, за період з вересня 2019 року по червень 2020 року становлять 501, 27 грн.;
- інфляційні втрати, нараховані на суму неповернутої в строк позики в розмірі 77 800, 00 грн. за квитанціями до прибуткового касового ордеру за період з квітня 2020 року по червень 2020 року становлять 1 014, 98 грн.
Всього інфляційні втрати становлять 1 516, 25 грн.
Детальний розрахунок інфляційних втрат, здійснений судом, наявний в матеріалах справи (арк. 122-123). Розрахунок розміру інфляційних втрат здійснено судом за допомогою Бази "Законодавство".
Отже, вимога про стягнення інфляційних втрат в розмірі 1 516, 25 грн. є обґрунтованою та підставною. В решті інфляційних втрат в розмірі 653, 15 грн. слід відмовити, у зв`язку з безпідставністю.
3. Щодо вимоги про стягнення пені.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу , яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .
Позивачем нараховано відповідачу 17 135, 32 грн. - пені. Детальний розрахунок здійснений позивачем наявний в матеріалах справи (арк. 23).
Умовами договору № 1 від 15.08.2017 року передбачено, що сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором відповідно до чинного законодавства України (п. 4.1 договору).
Натомість, умовами вказаного договору не передбачено ані права на нарахування та стягнення неустойки (пені), ані її розміру.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 наголосила, що розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Чинне законодавство України не містить обов`язку щодо сплати пені за порушення зобов`язань щодо повернення позики.
Оскільки між сторонами не укладався відповідний письмовий правочин щодо забезпечення виконання відповідачем зобов`язання у вигляді сплати останнім неустойки у формі пені на користь позивача, а чинним законодавством України не встановлено обов`язкове нарахування пені у спірних правовідносинах, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині визнаються судом необґрунтованими та в задоволенні вимоги про стягнення пені судом відмовлено.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір в розмірі 1 751, 81 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.
Судовий збір в розмірі 350, 19 грн. слід покласти на позивача.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з відповідача Державного підприємства "Дослідний завод Інституту імпульсних процесів і технологій Національної академії наук України", вул. Чкалова, 197, м. Миколаїв, 54055 (код ЄДРПОУ 05410381) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Берилл» , вул. 68 Десантників, буд. 29, корп. А, м. Миколаїв, 54003 (код ЄДРПОУ 31268455) (IBAN № НОМЕР_1 , АТ КБ "ПриватБанк" м. Миколаїв, МФО 326610):
- 92 800, 00 грн. (дев`яносто дві тисячі вісімсот грн. 00 коп.) - основного боргу;
- 705, 07 грн. (сімсот п`ять грн. 07 коп.) - 3 % річних;
- 1 516, 25 грн. (одна тисяча п`ятсот шістнадцять грн. 25 коп.) - інфляційних втрат;
- 1 751, 81 грн. (одна тисяча сімсот п`ятдесят одна грн. 81 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
4. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено 15.02.2021 року.
Суддя Е.М. Олейняш
Суд | Господарський суд Миколаївської області |
Дата ухвалення рішення | 04.02.2021 |
Оприлюднено | 17.02.2021 |
Номер документу | 94931448 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Миколаївської області
Олейняш Е.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні