Ухвала від 15.02.2021 по справі 300/910/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

"15" лютого 2021 р. справа № 300/910/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Могили А.Б.,

за участі:

секретаря судового засідання Фолизюк Р.В.,

представника відповідача Лаврука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕБ" до Головного управління ДПС України в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 позов ТОВ"ДІАМЕБ" задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0000720502 від 30.01.2020, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 4 878 273 грн., №0000710502 від 30.01.2020, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 13 123 грн.

Цим же рішенням стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС України в Івано-Франківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕБ" сплачений судовий збір у розмірі 21 020 грн. та понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 260 грн.

Представник позивача - адвокат Жарський Т.В. 05.02.2020 подав заяву про ухвалення додаткового судового рішення, попередньо зробивши заяву про це в судовому засіданні 01.02.2021.

В заяві представник позивача просив включити до судових витрат гонорар успіху та стягнути із суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС України в Івано-Франківській 104600 грн., відповідно до додаткової угоди №2 від 01.02.2021 до договору №Д-20-01-02 від 03.01.2020.

Представник відповідача подав заперечення на заяву про ухвалення додаткового судового рішення. Вказав, що процесуальним законодавством такий вид витрат, як гонорар успіху не передбачений. Посилаючись на низку рішень Європейського суду з прав людини, вважав, що зазначений вид витрат між позивачем та його представником не є необхідним для надання правничої допомоги та стосується взаємовідносин тільки між ними.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в заяві про ухвалення додаткового судового рішення просив розгляд заяви проводити за його відсутності.

Представник відповідача з приводу заяви заперечив, просив відмовити в її задоволенні з підстав викладених в запереченні на заяву.

Вирішуючи вказану заяву про ухвалення додаткового рішення, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 Кодексу передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

За положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Слід звернути увагу, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України , від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України , від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України , від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Матеріали справи, а саме договір від 03.01.2020 №Д-20-01-02 з урахуванням додатку №1 від 04.05.2020 до нього, укладений між позивачем та адвокатським об`єднанням "Юридична компанія "Лігал Групп", платіжне доручення №8889 від 04.05.2020 свідчать, що загалом правову допомогу під час розгляду даної справи оцінено в 16260 грн. (т.1, а.с.29-30, 173)

Судом надано оцінку обґрунтованості витрат на правничу допомогу в рішенні суду від 01.02.2021 по даній справі та задоволено вимоги позивача в цій частині, стягнуто на його користь 16260 грн. вказаних витрат.

Підставою звернення до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення стала, як зазначає представник позивача, наявність витрат згідно додатку від 01.02.2021 до договору №2, а саме гонорару успіху в розмірі 104600 грн.

На думку суду, для встановлення підстав стягнення 104600 грн. гонорару успіху слід встановити чи є достатньою вже стягнута сума правової допомоги 16260 грн. в контексті вирішення спірних правовідносин.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, на яку також посилається представник позивача, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху , у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Велика Палата Верховного суду також зазначила, що відповідна сума (гонорар успіху), обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат.

Разом з тим, суд вважає, що в даній справі в задоволенні вимог про стягнення з відповідача суми гонорару успіху , що передбачена додатком від 01.02.2021 до договору №2, слід відмовити з огляду на таке.

Суд вважає необґрунтованими витрати гонорару успіху в розмірі 104600 грн. по відношенні до складності предмету спору. Заявником в заяві про ухвалення додаткового рішення позицію обґрунтовано виключно віднесенням гонорару успіху до витрат на правову допомогу, проте даний факт не лишає представника позивача по справі обов`язку належним чином обґрунтувати його розмір з урахуванням складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо.

Посилання представника позивача, що розмір гонорару успіху відповідає співмірності із заявленими позовними вимогами є необґрунтованими із урахуванням факту стягнення витрат на правову допомогу по даній справі в сумі 16260 грн., яку суд вважав обґрунтованою та об`єктивною, і такою, що підпадає під критерій розумності витрат на професійну правничу допомогу.

У відповідності до частини 3 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Суд встановив, що додаток №2 від 01.02.2021 до договору про надання правничої допомоги не був поданий до вирішення спору по суті. Докази надання цих послуг і стосовно їх оплати не представлені суду й на момент розгляду цієї заяви.

До того ж, представником позивача роблячи в судовому засіданні 01.02.2021 відповідну заяву про намір звернутися до суду із заявою щодо ухвалення додаткового судового рішення, жодним чином не обумовлено поважність причин не подання до закінчення судових дебатів додатку №2 до договору, яким власне і обумовлений гонорар у разі досягнення мети представництва.

Виходячи з того, додаток №2 до договору про надання правничої допомоги сформований в день проголошення судом судового рішення по даній справі, суд вказує на відсутність факту неминучості та обґрунтованості несення позивачем таких витрат, як гонорар успіху .

Таким чином, оскільки сума гонорару успіху передбачена додатком до договору №2, укладеним лише 01.02.2021, а попередній розрахунок суми судових витрат позивачем було подано разом з позовною заявою, в якому сума витрат на правничу допомогу була вказана в розмірі 16260 грн. без суми гонорару успіху , тобто позивач при попередньому визначенні витрат однозначно міг передбачити витрати на гонорар успіху , а розмір витрат разом з гонораром успіху істотно перевищує ті, що були заявлені в попередньому розрахунку, то суд вважає, що вимога про стягнення з відповідача зазначеної суми є безпідставною внаслідок недоведеності їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності їх розміру.

До того ж, узгодженість гонорару успіху становить обов`язковий характер лише для клієнта та адвоката, ці витрати не пов`язані безпосередньо із представництвом та наданням послуг адвоката, з огляду на те, що судом уже стягнуто 16260 грн. витрат на правову допомогу, чим не обґрунтовується понесення клієнтом додаткових витрат на гонорар адвоката у зв`язку із досягненням мети представництва.

Що стосується посилань представника позивача на рішення Великої Палати Верховного суду від 12.05.2020 у справі за №904/4507/18, то суд зазначає, що такі висновки про гонорар успіху адвоката зроблено з урахуванням конкретних обставин у тій справі та наданих доказів сторонами.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлена сума в розмірі 104600 грн. без належного обґрунтування цих витрат, не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості та становить надмірний тягар для відповідача, тому у стягненні з відповідача витрат, пов`язаних з досягненням адвокатом успіху, тобто гонорару успіху слід відмовити.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 132, 134, 139, 241-246, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви представника позивача - адвоката Жарського Т.В. про включення гонорару успіху в сумі 104600 грн. до судових витрат, що стягуються з відповідача, -відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.

Ухвала складена в повному обсязі 17.02.21.