Постанова

від 09.02.2021 по справі 755/14291/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 755/14291/18

провадження № 61-15220св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство Укрвакцина Міністерства охорони здоров`я України,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 лютого 2019 року у складі судді Галагана В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лівінського С. В., Нежури В. А.,

у справі за позовомОСОБА_1 до Державного підприємства Укрвакцина Міністерства охорони здоров`я України, третя особа - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства Укрвакцина Міністерства охорони здоров`я України (далі - ДП Укрвакцина МОЗ України), третя особа - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що з 11 квітня 2018 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ДП Укрвакцина МОЗ України на різних посадах.

Наказом від 14 серпня 2018 року № 18-ос ОСОБА_1 звільнено з посади виконуючого обов`язки (далі - в. о.) головного бухгалтера через відсутність на роботі без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Копія наказу про звільнення позивачу не вручалась, про існування цього наказу позивач дізнався випадково.

Також ОСОБА_1 зазначав, що дійсно був відсутнім на роботі з 06 по 13 серпня 2018 року, однак причина його відсутності була поважною, оскільки він був відсутнім на роботі у зв`язку із травмою (пошкодженням зв`язок на нозі), яку він отримав на тренуванні 03 серпня 2018 року, однак не надавши цьому значення, поїхав на роботу для виконання своїх обов`язків. Згодом біль почала посилюватися, та поїхавши на обід додому, він зрозумів, що не в змозі пересуватися, про що він у той же день попередив генерального директора ДП Уквакцина МОЗ України ОСОБА_4 , а також головного інженера ДП Укрвакцина МОЗ Україна ОСОБА_5

14 серпня 2018 року позивач з`явився на роботу та з`ясував, що на підприємстві призначено нового в. о. генерального директора ОСОБА_2 , який почав чинити на нього тиск та вимагав, щоб останній звільнився з роботи за власним бажанням, оскільки він звільнитися відмовився, після чого ОСОБА_2 повідомив його про звільнення за прогул.

Враховуючи вищевказане, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним наказ від 14 серпня 2018 року № 18-ос та поновити його на займаній посаді в. о. головного бухгалтера ДП Укрвакцина МОЗ України; стягнути з ДП Укрвакцина МОЗ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 6 000 грн; стягнути з ДП Укрвакцина МОЗ України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі, визначеному на день ухвалення рішення суду про поновлення на роботі.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами протиправності дій відповідача під час його звільнення та не надано доказів порушення його трудових прав.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі у ДП Укрвакцина МОЗ України на посаді в. о. головного бухгалтера.

Стягнуто з ДП Укрвакцина МОЗ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 281 000 грн (обрахований з врахуванням податків та обов`язкових платежів).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що обставини отримання позивачем травми були встановлені судом першої інстанції, та зважаючи на те, що ОСОБА_1 за згодою керівника не був присутнім на роботі, тобто, факт відсутності на роботі без поважних причин, не підтверджений, отже його звільнення є незаконним.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року виправлено описку, допущену у мотивувальній частині постанови Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року, а саме: замість: Апеляційний суд погоджується з такими висновком суду з огляду на таке читати: Апеляційний суд не погоджується з такими висновком суду з огляду на таке ; замість: Зважаючи на те, що ОСОБА_1 ні в суді першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надав доказів на поважність причин відсутності на роботі у період з 6 серпня 2018 року по 13 серпня 2018 року та не спростував наявні в матеріалах справи акти про відсутність на робочому місці без поважних причин, то апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. читати: Зважаючи на те, що ОСОБА_1 в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції надав докази на поважність причин відсутності на роботі у період з 6 серпня 2018 року по 13 серпня 2018 року та спростував наявні в матеріалах справи акти про відсутність на робочому місці без поважних причин, то апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов незаконного та необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 25 березня 2020 року касаційну скаргу ДП Укрвакцина МОЗ України задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд врахував показання свідків ( ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ), які вказували на відсутність позивача на робочому місці у спірний період з підстав отримання ним травми 03 серпня 2018 року під час тренування, не оцінивши їх у сукупності з усіма наявними доказами у справі.

Отже, суд апеляційної інстанції частково задовольнив позовні вимоги на підставі одних і тих же доказів, що були досліджені судом першої інстанції, проте не мотивував підстави, з яких не взяв до уваги оцінку цих доказів, здійснену місцевим судом, тобто, здійснив переоцінку доказів.

Крім того, виправляючи описки в ухвалі від 14 листопада 2019 року, апеляційний суд не взяв до уваги, що ухвала про виправлення описки не повинна змінювати зміст судового рішення, мотивів його ухвалення, а лише усуває неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задоволено частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2019 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Стягнуто з ДП Укрвакцина МОЗ України на користь ОСОБА_1 6 000 грн середнього заробітку за час за затримки розрахунку при звільненні.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами протиправності дій відповідача під час його звільнення та не надано доказів порушення його трудових прав.

Проте, виплату належних позивачу при звільненні коштів здійснено не в день звільнення - 14 серпня 2018 року, а 22 серпня 2018 року, що підтверджується копією банківської довідки, тому розрахунок затримано на 6 днів, що суд першої інстанції не врахував та безпідставно відмовив в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 , подав касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у даній справі, оскільки апеляційний суд під час повторного апеляційного перегляду мав би викликати і опитати свідків, чим порушив вимоги статей 89, 213, 229 ЦПК України.

Крім того, суди попередніх інстанцій допустили неправильне тлумачення пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Також, відповідач не виконав обов`язку, встановленого частиною першою статті 149 КЗпП України, а саме до застосування дисциплінарного стягнення уповноважений власником орган не зажадав від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, внаслідок чого допустив порушення процедури застосування дисциплінарного стягнення і допустив незаконне звільнення за прогул.

Отже, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що прогул вчинено з поважних причин, порядок застосування дисциплінарних стягнень не дотримано, пояснення не відібрано, з наказом про звільнення не ознайомлено.

Разом з тим, заявник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, не сформована єдина правозастосовча практика стосовно того чи можуть покладатися в основу судового рішення показання свідків, яких не було опитано тим складом суду, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У грудні 2020 року ДП Укрвакцина МОЗ України подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що прогул позивача здійснено без поважних причин, що встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, порядок застосування дисциплінарних стягнень дотримано, оскільки матеріали справи містять докази щодо відсутності позивача на робочому місці, відмови його ознайомлюватись з наказом про звільнення та відмови про надання пояснень щодо причин відсутності на робочому місці.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин справи з дослідженням всіх доказів у справі, які ґрунтуються на засадах верховенства права, є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, відповідають завданням цивільного судочинства.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Дніпровського районного суду м. Києва .

09 грудня 2020 року справа № 755/14291/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом від 10 квітня 2018 року № 07-ос ОСОБА_1 з 11 квітня 2018 року прийнято на посаду головного бухгалтера ДП Укрвакцина МОЗ України.

13 квітня 2018 року наказом МОЗ України № 39-Адм Про проведення перевірки в ДП Укрвакцина МОЗ України відсторонено ОСОБА_4 від посади генерального директора ДП Укрвакцина МОЗ України на період здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні з 13 квітня до 08 червня 2018 року. Призначено в. о. генерального директора ДП Укрвакцина МОЗ України ОСОБА_9., першого заступника генерального директора ДП Укрвакцина . Утворено та затверджено склад комісії для проведення перевірки діяльності ДП Укрвакцина МОЗ України.

Листом МОЗ України від 11 травня 2018 року повідомлено ДП Укрвакцина МОЗ України про непогодження призначення ОСОБА_1 на посаду головного бухгалтера ДП Укрвакцина МОЗ України у зв`язку із невідповідністю кваліфікаційним вимогам, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 336.

На підставі листа МОЗ України від 11 травня 2018 року наказом ДП Укрвакцина МОЗ України та за згодою ОСОБА_1 останнього 11 травня 2018 року переведено на посаду бухгалтера ДП Укрвакцина МОЗ України.

25 травня 2018 року рішенням зборів управління ДП Укрвакцина МОЗ України (протокол від 25 травня 2018 року № 3) призначено в. о. генерального директора ДП Укрвакцина головного інженера ОСОБА_5.

Наказом ДП Укрвакцина МОЗ України з 01 червня 2018 року покладено на ОСОБА_1 за його згодою обов`язки головного бухгалтера ДП Укрвакцина МОЗ України.

18 липня 2018 року наказом МОЗ України № 77-Адм Про внесення змін до наказу МОЗ України від 13 квітня 2018 року № 39-Адм покладено виконання обов`язків генерального директора ДП Укрвакцина МОЗ України на заступника генерального директора ДП Укрвакцина МОЗ України ОСОБА_2 .

Відповідно до акта, складеного начальником служби безпеки ОСОБА_12., у присутності референта ОСОБА_10 та старшого бухгалтера ОСОБА_7 , в. о. головного бухгалтера ОСОБА_1 був відсутній на роботі 06 серпня 2018 року з 09.00 год. до 18.00 год. (весь робочий день).

Актом від 07 серпня 2018 року встановлено неявку в. о. головного бухгалтера ОСОБА_1 на роботі 06 серпня 2018 року з 09.00 год. до 18.00 год., а також 07 серпня 2018 року з 09.00 год. до 18.00 год.

Відповідно до акта від 08 серпня 2018 року встановлено неявку в. о. головного бухгалтера ОСОБА_1 на роботі 08 серпня 2018 року з 09.00 год. до 18.00 год.

Актом від 09 серпня 2018 року встановлено неявку в. о. головного бухгалтера ОСОБА_1 на роботі 09 серпня 2018 року з 09.00 год. до 18.00 год.

Відповідно до акта від 10 серпня 2018 року з приводу причин відсутності на роботі за період з 06 по 09 серпня 2018 року включно в. о. головного бухгалтера ОСОБА_1 надати будь-які письмові пояснення відмовився.

Актом від 13 серпня 2018 року встановлено неявку в. о. головного бухгалтера ОСОБА_1 на роботі 13 серпня 2018 року з 09.00 год. до 18.00 год.

14 серпня 2018 рок наказом № 18-ос ДП Укрвакцина МОЗ України за підписом в. о. генерального директора ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю на роботі з 06 по 13 серпня 2018 року без поважних причин в. о. головного бухгалтера ОСОБА_1 14 серпня 2018 року звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

З наказом про звільнення ОСОБА_1 письмово не ознайомився.

Згідно з доповідною запискою, складеною інспектором з кадрів на ім`я в. о. директора ДП Укрвакцина МОЗ України ОСОБА_2, на виконання ухвали суду від 08 лютого 2019 року, під час перевірки документів було встановлено відсутність оригіналу акта щодо відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 10 серпня 2018 року, а також при прийманні кадрової документації (акт від 19 грудня 2018 року № 1) від ОСОБА_11 , помічника генерального директора з кадрових питань, не було отримано документів, які є підставами для видання наказів з кадрових питань, що не увійшли до складу особових справ.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 5-1 КЗпП України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

В пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06 листопада 1992 року судам роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Отже, за змістом пункту 4 статті 40 КЗпП України обов`язковою умовою звільнення працівника за прогул є його відсутність на роботі без поважних причин більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що відсутні докази вчинення протиправних дій з боку відповідача та докази поважності причин відсутності позивача на роботі у робочий час, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність позивача на робочому місці у робочий час без поважних причин, що стало підставою для звільнення позивача з роботи за прогул без поважних причин відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з чим суд відмовив у задоволенні позову в частині визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Разом з тим, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 6 000 грн, встановивши, що виплату належних позивачу при звільненні коштів здійснено не в день звільнення, а 22 серпня 2018 року, тобто розрахунок затримано на 6 днів, дійшов правильного висновку про стягнення з ДП Укрвакцина МОЗ України на користь ОСОБА_1 6 000 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не виконав обов`язку, встановленого частиною першою статті 149 КЗпП України є безпідставними, оскільки невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є саме по собі підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 359/2091/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 141/1061/15-ц, від 19 листопада 2019 року у справі № 310/10016/18-ц.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у даній справі є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд, при новому розгляді даної справи, надав належну оцінку доказам у справі та ухвалив законне судове рішення, з урахуванням висновків, викладених Верховним Судом.

Інші доводи касаційної скарги щодо процесуальних порушень, допущених судом апеляційної інстанції, не заслуговують на увагу, оскільки згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, а відповідно до частини другої статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанову апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 лютого 2019 року в нескасованій частині та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький