Постанова

від 17.02.2021 по справі 149/1667/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 149/1667/20

Провадження № 22-ц/801/430/2021

Категорія: 44

Головуючий у суді 1-ї інстанції Олійник І. В.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 рокуСправа № 149/1667/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Міхасішина І. В., Сопруна В. В.

Секретар: Кузьменко Б. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області

на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 07 грудня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області про відшкодування шкоди, завданої самовільним використанням земельної ділянки,

Рішення ухвалив суддя Олійник І. В.

Рішення ухвалено об 11.45 год у м. Хмільнику Вінницької області

Повний текст рішення складено 07 грудня 2020 року,

Встановив:

07 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 і Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області про відшкодування шкоди, завданої самовільним використанням земельної ділянки, у якому просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь грошові кошти в сумі 11 037,64 грн., які є шкодою, завданою самовільним зайняттям земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,1486 га та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн.

Свої вимоги мотивував тим, що він є спадкоємцем за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . До складу спадкового майна входить земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 2,1486 га кадастровим номером 0524885800:05:000:0099, яка знаходиться на території Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької обалсті.

Після смерті матері ОСОБА_3 , він 06 липня 2011 року звернувся до Чечельницької районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де було відкрито спадкову справу № 217, про що свідчить витяг № 27430340.

Під час підготовки документів для оформлення спадщини йому стало відомо, що земельною ділянкою з 2011 року користувався ОСОБА_2 і сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою на рахунок Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району.

На його запитання землевпорядник Пустовійтівської сільської ради повідомив, що ОСОБА_2 уклав договір оренди земельної ділянки, яка належала його матері ОСОБА_3 , як на невитребуваний пай і на його підставі сплачував орендну плату за землю на рахунок Пустовійтівської сільської ради.

05 березня 2020 року він оформив свої спадкові права на спадкове майно ОСОБА_3 , у тому числі на 1/2 частину земельної ділянки кадастровим номером 0524885800:05:000:0099 і звернувся до сільської ради за роз`ясненням. Пустовійтівська сільська рада повідомила його про те, що підставою для користування земельною ділянкою були договори оренди землі, які вона укладала із ОСОБА_2 на підставі рішення сесії сільської ради відповідно до приписів статті 1258 ЦК України та ч. 5 статті 4 Закону України Про оренду землі . Такі рішення він вважає неправомірними, оскільки він своєчасно прийняв спадщину, а відповідно до частини 5 статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Отже, жодних документів, які б підтверджували правомірність передачі в оренду ОСОБА_2 його земельної ділянки та отримання Пустовійтівською сільською радою орендної плати, йому не надано. Такі рішення відсутні на офіційному сайті сільської ради. Також сільська рада не надала йому документів, що вона пройшла процедуру визнання особою, яка управляє спадщиною із 2012 року.

Все це свідчить про те, що Пустовійтівська сільська рада незаконно передала в оренду ОСОБА_2 , який в свою чергу незаконно користувався належною позивачу 1/2 часткою земельної ділянки.

Таким незаконним заволодінням земельної ділянки йому завдано шкоду, яка згідно Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25 липня 2007 року, становить 11 037, 64 грн.

Позивач вважає, що відповідачі спільно незаконно заволоділи та незаконно користувалися у 2012-2019 роках належною йому земельною ділянкою, а тому повинні нести солідарну відповідальність за нанесену йому шкоду в сумі 11 037,64 грн.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 07 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області на користь ОСОБА_1 частину доходу (прибутку), отриманого внаслідок управління майном за користування частиною належної йому земельної ділянки у розмірі 11 037,64 грн. і судові витрати - судовий збір в сумі 840,80 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач Пустовійтівська сільська рада Хмільницького району Вінницької області просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у позові до Пустовійтівської сільської ради про відшкодування шкоди, завданої самовільним використанням земельної ділянки і стягнути з позивача на його користь 1261,20 грн. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Зазначив, що рішення суду вважає незаконним та необґрунтованим, оскільки суд при вирішенні справи допустив порушення норм процесуального законодавства, а саме принципу диспозитивності цивільного судочинства, задекларованого у статті 13 ЦПК України, вийшовши за межі позовних вимог, самостійно змінив предмет та підставу заявленого позивачем позову та вирішив справу поза межами заявлених позовних вимог. Також судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме положення частини 3 статті 1283 та частини 5 статті 1268 ЦК України. Позивач, прийнявши у шестимісячний термін спадщину, тривалий час не оформляв своїх спадкових прав на земельну ділянку. Тобто протягом майже дев`яти років позивач знаючи, що йому належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, нею не цікавився, не вирішував питання щодо управління своїм спадковим майном, передачу його в оренду. Тому отримання сільською радою оплати впродовж тривалого часу по причині неналежного ставлення позивача до реалізації своїх прав на спадкове майно та його управління, повинно було розцінено судом як можливість позивача довідатися про можливе порушення своїх прав не у травні 2020 року, а відразу після прийняття спадщини у липні 2011 року. Проте позивач не цікавився успадкованою земельною ділянкою, ким вона використовується, які доходи отримуються внаслідок її обробітку, оскільки земельна ділянка не могла заростати бур`янами. Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що лише у травні 2020 року позивач дізнався про порушення своїх прав, проте він міг довідатися про це у 2011 році після прийняття спадщини. Тому суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин строк позовної давності та не відмовив позивачу у позові у зв`язку із збігом строку позовної давності.

Позивач ОСОБА_1 рішення суду не оскаржив; подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги і залишити в силі оскаржуване рішення. Зазначив, що суд першої інстанції виніс рішення, виходячи із наявних в матеріалах справи доказів, зокрема і тих, які були надані суду відповідачем, із яких вбачається, що відповідач Пустовійтівська сільська рада передала в користування відповідачу ОСОБА_2 належну йому земельну ділянку і отримувала неправомірні виплати від ОСОБА_2 . Отже, суд стягнув із сільської ради кошти, які є частиною доходу, отриманого сільською радою від ОСОБА_2 , не є зміною предмета заявленого ним позову, оскільки при обґрунтуванні судом рішення бралися до уваги лише ті докази, які були надані суду сторонами, в тому числі і сільською радою. Вважає, що при вирішенні спору судом було правильно застосовані норми матеріального права, зокрема суд зробив правильний висновок щодо відсутності правових підстав для застосування позовної давності.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, та не обмежений доводами і вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається із матеріалів цивільної справи рішення суду, яким позов задоволено частково, оскаржив лише відповідач Пустовійтівська сільська рада в тій частині, що стосується лише його інтересів, а інші учасники справи і в іншій частині рішення суду не оскаржили.

З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції на предмет законності та обґрунтованості перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача Пустовійтівської сільської ради в частині задоволених позовних вимог про стягнення із Пустовійтівської сільської ради на користь ОСОБА_1 частини (доходу) прибутку, отриманого внаслідок управління майном за користування частиною належної йому земельної ділянки в розмірі 11 037,64 грн.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно Витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі № 27430340 від 06 липня 2011 року зареєстровано спадкову справу за № 217 після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 12).

05 березня 2020 року позивач ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину земельної ділянки площею 2,1486 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0524885800:05:000:0099, що розташована на території Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області та належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 матері позивача ОСОБА_3 (а. с. 10, 11, 59).

Рішенням 18 сесії 6 скликання Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області № 182 від 24 січня 2013 року земельну ділянку (пай) загальною площею 2,1486 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить померлій ОСОБА_3 надано в користування ОСОБА_2 до оформлення права власності спадкоємців. Плату за користування земельною ділянкою вирішено надавати у вигляді благодійної допомоги на розвиток територіальної громади. На підставі цього рішеня між Пустовійтівською сільською радою та ОСОБА_2 укладено угоду на користування земельною ділянкою, яка належить померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 до встановлення спадкоємця та виготовлення правовстановлюючих документів. Визначено, що плата за користування земельною ділянкою в розмірі встановленої орендної плати в поточному році буде надходити в Пустовійтівську сільську раду як благодійна допомога та буде використовуватися на благоустрій (а. с. 40, 41, 81).

Із наданої Пустовійтівською сільською радою інформації від 23 вересня 2020 року встановлено, що сума коштів, які відповідно до угоди про користування земельною ділянкою надходили від ОСОБА_2 у вигляді благодійної допомоги на потреби села становить 2013 рік - 1600 грн., 2014 рік - 1600 грн., 2015 рік - 2000 грн., 2016 рік - 4000 грн., 2017 рік - 5650 грн., 2018 рік - 7000 грн., 2019 рік - 7000 грн., а всього 28 850 грн. (а. с. 64, 70).

Із листа Пустовійтівської сільської ради № 75 від 12 травня 2020 року і листа Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області № 6265/222/01-2020 від 26 травня 2020 року вбачається, що належна матері позивача земельна ділянка знаходилася у користуванні ОСОБА_2 на підставі усної домовленості із власником ОСОБА_3 . Оскільки позивач тривалий час не оформляв своїх спадкових прав після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 , дана земельна ділянка, у відповідності до приписів статті 1285 ЦК України, частини 5 статті 4 Закону України Про оренду землі , передана Пустовійтівською сільською радою в оренду попередньому користувачу ОСОБА_2 , а плата за користування орендованою земельною ділянкою у розмірі річної орендної плати надходила територіальній громаді у вигляді надання благодійної допомоги (а. с. 13, 14).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку розмір шкоди, завданої самовільним використанням земельної ділянки за період з 2012 року по 2019 рік становить 11 037,64 грн. (а. с. 15-19).

Задовольняючи позов частково і стягуючи із відповідача Пустовійтівської сільської ради суму 11 037,64 грн., суд першої інстанції виходив із того, що між Пустовійтівською сільською радою і ОСОБА_2 було укладено договір на управління спадщиною на виконання якого Пустовійтівська сільська рада передала земельну ділянку і в подальшому отримувала від ОСОБА_2 прибуток, отриманий внаслідок управління майном в сумі 28 850 грн. і ця сума входить до складу спадщини. Оскільки позивач є одним із двох спадкоємців за заповітом і по 1/2 частці кожен із спадкоємців прийняв спадщину - земельну ділянку площею 2,1486 га, тому на користь позивача підлягає до стягнення 14 425 грн. (28 850 : 2), але з урахуванням заявлених позовних вимог та принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, до стягнення на користь позивача підлягає сума в межах заявлених позовних вимог - 11 037,64 грн.

Такий висновок суду першої інстанції є неправильним, оскільки він неґрунтується на вимогах закону матеріального і процесуального та на встановлених по справі обставинах.

Суд першої інстанції задовольнивши частково позовні вимоги ОСОБА_1 , стягнув із відповідача Пустовійтівської сільської ради частину (доходу) прибутку, отриманого внаслідок управління майном за користування частиною належної йому земельної ділянки в розмірі 11 037,64 грн.

До встановлених судом обставин суд застосував такі норми матеріального права: статтю 1283 ЦК України - охорона спадкового майна; статтю 1285 ЦК України - управління спадщиною, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Так, відповідно до статті 1283 ЦК України охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями (ч. 1). Нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідні органи місцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців вживають заходів щодо охорони спадкового майна (ч. 2). Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини (ч. 3). Витрати на охорону спадкового майна відшкодовуються спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині (ч. 4).

Згідно правил, закріплених у статті 1285 ЦК України, якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою (ч. 1). Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з`явлення спадкоємців або до прийняття спадщини (ч. 2). Особа, яка управляє спадщиною, має право на плату за виконання своїх повноважень (ч. 3).

При цьому суд виходив із безпідставності доводів позивача про самовільне зайняття земельної ділянки відповідачами, з урахуванням того, що Пустовійтівською сільською радою було прийнято рішення № 182 від 24 січня 2013 року щодо надання спірної земельної ділянки в користування ОСОБА_2 і на виконання цього рішення було укладено угоду про користування землею. Суд вважав безпідставними доводи Пустовійтівської сільської ради щодо передачі в користування земельної ділянки ОСОБА_2 відповідно до договору оренди землі і прийшов до висновку, що між відповідачами було укладено договір на управління спадщиною на виконання якого Пустовійтівська сільська рада передала земельну ділянку і в подальшому отримувала від ОСОБА_2 прибуток, отриманий внаслідок управління майном, в розмірі 28 850 грн., тому ці кошти входять до складу спадщини. Оскільки є два спадкоємці, частки у спадщині яких є рівними, на користь позивача підлягає до стягнення сума 14 425,00 грн. (28 850 : 2). Та з урахуванням заявлених позовних вимог і принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд прийшов до висновку про стягнення на користь позивача суми в межах заявлених ним позовних вимог - 11 036,64 грн.

Проте, позивач не заявляв саме таких вимог із такими підставами та із таким обґрунтуванням і не просив стягнути прибуток, отриманий внаслідок управління майном, він просив стягнути на його користь шкоду, завдану самовільним використанням земельної ділянки.

За таких обставин заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги в тому, що суд допустив порушення норм процесуального законодавства, а саме принципу диспозитивності цивільного судочинства, задекларованого у статті 13 ЦПК України, вийшовши за межі позовних вимог, самостійно змінив предмет та підставу заявленого позивачем позову і вирішив справу поза межами заявлених позовних вимог та неправильно застосував норми матеріального права, а саме положення частини 3 статті 1283 та частини 5 статті 1268 ЦК України, що згідно вимог статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній відповідачем частині з ухваленням нового рішення в цій частині, та з урахуванням наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 15 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (чатсина 1). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина 3).

Відповідно до статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом (частина 1). Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина 2).

У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (частина 1 статті 175 ЦПК України).

Згідно вимог пунктів 4 і 5 частини 3 статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них (пункт 4); виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункт 5).

З дотриманням зазначених вимог позивач, розпорядившись своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, звернувся в суд із позовною заявою до: відповідача 1 - ОСОБА_2 і до відповідача 2 - Пустовійтівської сільської ради, заявивши вимоги про відшкодування шкоди, завданої самовільним використанням земельної ділянки, обґрунтувавши такі заявлені вимоги тим, що відповідачі самовільно зайняли земельну ділянку, належну йому на праві власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_3 , власником якої вона була згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 187327, виданого Хмільницькою районною державною адміністрацією Вінницької області 13 вересня 2004 року. Передавши відповідачу ОСОБА_2 в оренду дану земельну ділянку, Пустовійтівська сільська рада самовільно, незаконно розпорядилася нею, не пройшовши процедури визнання її особою, яка управляє спадщиною з 2012 року. Позивач у позові вказав, що таким незаконним заволодінням земельною ділянкою йому завдано шкоди, яка згідно Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України 25 липня 2007 року за № 963, становить 11 037,64 грн. (а. с. 1-6).

Згідно з п. б ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення, як зокрема, самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до абзацу шістнадцятого статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Стаття 152 ЗК України визначає способи захисту прав на земельні ділянки, згідно вимог якої держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю (ч. 1); власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2); захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відшкодування заподіяних збитків (пункт ґ ч. 3).

Статтею 153 ЗК України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю передбачена статтею 154 ЗК України, за правилами якої органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження (частина 1). Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою (частина 2).

Відповідно до статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Та обставина, що Пустовійтівська сільська рада самовільно розпорядилася не належною їй земельною ділянкою і на розпорядження якою вона не була наділена відповідними повноваженнями від власника земельної ділянки, визнана учасниками справи, у тому числі відповідачем Пустовійтівською сільською радою, про що вона зазначила у своєму відзиві на позовну заяву (а. с. 35-37).

Крім того ця обставина встановлена судом належним та допустимим доказом щодо вчинення відповідачем Пустовійтівською сільською радою протиправних дій із самовільного зайняття земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,1486 га, кадастровий номер 0524885800:05:000:0099, що знаходиться на території Пустовійтівської сільської ради і на праві власності згідно Державного акта на право власності на землю серії ВН № 187327 належала ОСОБА_3 , спадкоємцем якої є позивач по справі ОСОБА_1 , який прийняв спадщину у визначеному законом порядку і строк, яким є рішення № 182 Пустовійтівської сільської ради 18 сесії 6 скликання від 24 січня 2013 року (а. с. 40).

Цим рішенням Пустовійтівська сільська рада розпорядилася без наявності відповідних на те повноважень, належною на праві власності ОСОБА_3 , земельною ділянкою, передавши її в оренду ОСОБА_2 .

Розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, визначається відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25 липня 2007 року.

Ця Методика спрямована на визначення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним та фізичним особам, на всіх категоріях земель внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (пункт 1). Розмір шкоди визначається окремо по кожному із зазначених правопорушень (п. 2). Розмір шкоди не включає витрати на: знесення будинків, будівель і споруд, які самочинно збудовані чи будуються на самовільно зайнятих земельних ділянках чи на земельних ділянках, не відведених в установленому порядку на цю мету; приведення земельних ділянок у стан, придатний для їх подальшого використання за цільовим призначенням; проведення рекультивації порушених земель (п. 3).

Згідно із пунктом 4 Методики розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, визначається: для всіх категорій земель (крім земель житлової та громадської забудови) за такою формулою: Шс = Пс х Нп х Кф х Кі (1), де Шс - розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, гривень; Пс - площа самовільно зайнятої земельної ділянки, гектарів; Нп - середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням, визначений у додатку 1, з урахуванням переліків, наведених у додатках 2 і 3; Кф - коефіцієнт функціонального використання земель, визначений у додатку 4; Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, який дорівнює добутку коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 2007 та наступні роки, що визначаються відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 р. № 783 (Офіційний вісник України, 2000 р., № 20, ст. 823).

Таким чином самовільним зайняттям земельної ділянки кадастровим номером 0524885800:05:000:0099 площею 2,1486 га її власнику завдано шкоди, розмір якої після обрахування за наведеною формулою складає 22 075,28 грн.

З урахуванням того, що позивач, згідно свідоцтва про право на спадщину на заповітом від 05 березня 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за № 230, є власником 1/2 частини даної земельної ділянки, яка є спадковим майном, прийнятим позивачем 06 липня 2011 року, що вбачається із заведеної спадкової справи № 217 (відомості із Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі - а. с.12), зайнятої самовільно, шкода, яка йому завдана, вираховується в сумі 11 037,64 грн. (22 075,28 грн. : 2).

З урахуванням наведеного підлягають до задоволення вимоги позивача про стягнення на його користь завданої йому шкоди самовільним зайняттям земельної ділянки в сумі 11 037,64 грн.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про безпідставне незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин строків позовної давності та відмову позивачу у позові у зв`язку із збігом строку позовної давності, за наступних підстав.

За правилами статей 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, умежах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частин 3 і 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України свідчить про те, що строком позовної давності є термін, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до суду для захисту своїх порушених прав у цивільних правовідносинах.

При цьому початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Враховуючи викладене, при вирішенні питання про дотримання строку позовної давності для звернення до суду слід встановити дату, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, встановити дату, коли особа звернулася до суду, з`ясувати, чи у межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду.

Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги відповідача Пустовійтівської сільської ради про застосування позовної давності, апеляційний суд виходить із того, що позивач не пропустив строк звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки він став повноправним власником земельної ділянки, отримавши 05 березня 2020 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом (а. с. 10), а про порушення свого права власності (користування, розпорядження і володіння майном) на дану земельну ділянку, яке виразилося у вигляді самовільного використання цієї земельної ділянки, він дізнався із наданої йому відповіді Пустовійтівської сільської ради від 12 травня 2020 року за № 75 (а. с. 13). Із позовом до суду позивач звернувся 07 серпня 2020 року, тобто, в межах строків позовної давності.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої самовільним використанням земельної ділянки, заявлені до Пустовійтівської сільської ради, підлягають до задоволення.

Згідно положень ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом частини другої цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем Пустовійтівською сільською радою частині підлягає до скасування із ухваленням нового судового рішення в цій частині, про задоволення позову.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову до суду першої інстанції позивач сплатив судовий збір в сумі 840,80 грн. (а. с. 20).

При поданні до суду апеляційної скарги на рішення суду Пустовійтівська сільська рада сплатила судовий збір в сумі 1261,50 грн. (а. с. 96).

У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги та задоволенням позовних вимог в повному розмірі до Пустовійтівської сільської ради, сплачений позивачем судовий збір підлягає до стягнення з відповідача Пустовійтівської сільської ради на користь позивача.

На підставі викладеного і керуючись ст. 141, 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області задовольнити частково.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 07 грудня 2020 року скасувати в частині задоволення позовних вимог до Пустовійтівської сільської ради і ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області про відшкодування шкоди, завданої самовільним використанням земельної ділянки, задовольнити.

Стягнути з Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області (22036 Вінницька область Хмільницький район с. Пустовійти вул. Леніна, 108А код ЄДРПОУ 04331768) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Чечельницьким РВ УМВС України у Вінницькій області 29 грудня 1999 року, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) шкоду, завдану самовільним зайняттям земельної ділянки, в сумі 11 037,64 грн. і судовий збір в сумі 840,80 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіІ. В. Міхасішин В. В. Сопрун