Рішення

від 11.02.2021 по справі 757/45635/16-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/45635/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

при секретарі судових засідань - Мамед О. Ю.,

за участі представника позивача Голєва Ю. В. , представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засідання у м. Києві у залі суду цивільну справу за позовом Національного банку України до ОСОБА_2 , ЗАТ (UAB) LANO SOLUTIONS , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю Інтернет-Інвест про захист ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив суд визнати недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію Національного банку України, інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 у статті під заголовком ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка розміщена на Інтернет-порталі Цензор.НЕТ за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо висловів, які стосуються діяльності Голови Національного банку України та Національного банку в цілому, визнати висловлювання ОСОБА_2 : У нас Президент називає ОСОБА_4 найкращим банкіром усіх часів та народів. Та цю сучку треба підвісити на ліхтарі біля Національного банку за те, що вона зробила із банківською системою за останні два роки. Поклали понад 80 українських банків (пише цифру в блокноті, обводить колом. - О.М.), мотивуючи це тим, що вичищають банківську систему. Брехня! Можливо, частину банків треба було прибрати. Але ж не переважну більшість, які "грохнули" штучно як таке, що принижує та порочить ділову репутацію Національного банку України в особі Голови Національного банку України ОСОБА_4 , зобов`язати власника веб-сайту видалити її і спростувати тим же способом, яким вона була поширена.

В обґрунтування позову вказано, що Національний банк України вважає, що інформація, яку відповідач ОСОБА_2 подав як встановлені факти та поширив її у вищезгаданому інтерв`ю, порочить та підриває ділову репутацію Національного банку. Стаття за своїм змістом є набором неправдивих та вигаданих тез, які створюють негативне враження відносно діяльності Банку, який є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України і спеціальним Законом України Про Національний банк України . З огляду на необхідність Голови як керівника особливого державного органу користуватися довірою загалу, виконуючи покладені на нього обов`язки, відповідно до тієї мети, що лежить в основі покладених на них завдань, функцій, може виникати необхідність захистити Голову Банку від безпідставних і деструктивних нападок, особливо враховуючи її обов`язок утримуватися від реагування на критику. Висловлювання Та цю сучку треба підвісити на ліхтарі біля Національного банку порочить та принижує ділову репутацію не тільки ОСОБА_4 як фізичної особи, а й заподіює шкоду діловій репутації Національного банку України як особливого органу державного управління, що сприяє фінансовій стабільності в України, підриває довіру суспільства до доброчесності банківської системи України в цілому.

Стороною відповідача ОСОБА_2 подано заперечення на позов, не визнаючи вимог і зазначаючи, що вони є безпідставними й необґрунтованими, оскільки висловлювання є оціночними судженнями і не підлягають спростуванню або визнанню їх недостовірними, факт заподіяння позивачеві моральних страждань позивачем не доказаний, власник веб-сайту Цензор.НЕТ не визначений і не залучений до розгляду справи.

Відповідач ЗАТ (UAB) LANO SOLUTIONS не скористався своїм правом на подання відзиву на позов.

Від третьої особи у справі ТОВ Інтернет-Інвест також до суду не надходили пояснення на позов та відзив.

ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.

З вересня 2016 року у провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває вказана справа, провадження у якій для розгляду відкрито ухвалою судді 24 листопада 2016 року /т. І а. с. 38-38а/.

Ухвалою суду від 24 листопада 2016 року задоволено клопотання представника позивача про забезпечення доказів шляхом витребування у Об`єднання підприємств Український мережевий інформаційний центр відомості про власника Інтернет-порталу ЦЕНЗОР.НЕТ , а також адресу його місцезнаходження або місця реєстрації /т. І а. с. 39/.

Відповідач через свого представника у судовому засіданні 23 березня 2017 року подав суду письмові заперечення на позовну заяву /т. І а. с. 64-68/.

На підставі розпорядження № 522 від 29 вересня 2017 року щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ, у зв`язку із перебуванням судді Васильєвої Н. П. на довготривалому лікарняному, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями /т. І а. с. 100-102/.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 вересня 2017 року, матеріали справи 03 жовтня 2017 року передано судді Литвиновій І. В. /т. І а. с. 99/.

15 листопада 2017 року представник відповідача подав до суду додаткові пояснення у справі та додаткові пояснення до заперечень на позову заяву /т. І а. с. 105-106, 114-115/.

На підставі норми пункту 9 частини 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-IV у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу (15 грудня 2017 року), розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою суду від 23 січня 2018 року заяву сторони відповідача про закриття провадження залишено без задоволення /т. І а. с. 132/.

У судовому засіданні представником відповідача подано суду відзив на позовну заяву, на який стороною позивача 19 березня 2018 року подано відповідь /т. І а. с. 133-137, 143-149/.

Окрім того, 19 березня 2018 року представником позивача подано клопотання про залучення співвідповідачем Громадську організацію Інформаційне агентство ЦЕНЗОР.НЕТ /т. І а. с. 153/.

Ухвалою суду від 11 вересня 2018 року залучено ГО Інформаційне агентство ЦЕНЗОР.НЕТ в якості співвідповідача до участі у справі /т. І а. с. 181, 182-183/.

05 жовтня 2018 року до суду від ГО Інформаційне агентство ЦЕНЗОР.НЕТ надійшов відзив на позов /т. І а. с. 189-190/.

Стороною позивача 25 жовтня 2018 року подано до суду клопотання про витребування відомостей про власника Інтернет-порталу ЦЕНЗОР.НЕТ , адресу його місцезнаходження або реєстрації, у Об`єднання підприємств Український мережевий інформаційний центр (ЄДРПОУ 32735063) /т. І а. с 197-200/.

Також позивач 27 травня 2019 подав клопотання про витребування відомостей про власника Інтернет-порталу ЦЕНЗОР.НЕТ , адресу його місцезнаходження або реєстрації, у Дочірнього підприємства Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет (ЄДРПОУ 42986626) /т. ІІ а. с. 4-8/.

24 червня 2019 року ГО Інформаційне агентство ЦЕНЗОР.НЕТ звернулося із заявою про залучення ТОВ Інтернет-Інвест як третьої особи у справі, яка задоволена ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 22 серпня 2019 року, без виходу до нарадчої кімнати /т. ІІ а. с. 16-17, 39-40/.

02 серпня 2019 року від позивача подано додаткові докази на оптичному носії на підтвердження розміщення спірної інформації у мережі Інтернет, які долучено до матеріалів справи, а 08 серпня 2019 року подано заяву про огляд веб-сайту (сторінки) /т. ІІ а. с. 31-33/.

На запити суду щодо витребування інформації WEB-FIX (Дочірнє підприємство Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет УЦПНА) надало письмові пояснення щодо неможливості надати суду запитувані докази, оскільки не є володільцями / розпорядниками інформації /т. ІІ а. с. 45-46, 47-50/.

13 березня 2020 року представник позивача подав до суду клопотання про витребування у ТОВ Інтернет-Інвест даних про реєстранта доменного імені censor.net станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 та на дату надання інформації.

16 червня 2020 року ухвалою суду задоволено клопотання про витребування доказів /т. ІІ а. с. 131-134/.

21 вересня 2020 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про заміну сторони відповідача з неналежного на належного, а саме з ГО Інформаційне агентство Цензор.Нет , обґрунтоване тим, що як встановлено, згідно з наданими відповідями на ухвалу суду від 16 червня 2020 року, що реєстрантом доменного імені censor.net.ua є ЗАТ Lano Solutions (UAB Lano Solutions ), котрий у випадку задоволення вимог позовної заяви зобов`язаний буде розмістити у мережі Інтернет на сайті censor.net.ua, повідомлення про ухвалене у даній справі судове рішення із публікацією тексту його резолютивної частини (пункт 6 резолютивної частини позову).

21 вересня 2020 року ухвалою суду замінено неналежного відповідача ГО Інформаційне агентство Цензор.НЕТ на ЗАТ (UAB) LANO SOLUTIONS .

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позов і просив його задовольнити у повному обсязі.

Присутня у судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 заперечувала проти позову, просила суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на доводи викладені у поясненнях.

Представник відповідача ЗАТ (UAB) LANO SOLUTIONS у судове засідання, про час, дату і місце проведення якого повідомлявся належним чином, не з`явився, про причини неявки не повідомлено суду, заяви по суті та з процесуальних питань до суду не надходили.

Представник третьої особи у справі також не з`явився у судове засідання, про причини неявки не повідомлено суду, заяви по суті та з процесуальних питань до суду не надходили.

Суд, заслухавши обґрунтування представника позивача і заперечення представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 19 червня 2014 року № 1530-VII на посаду Голови Національного банку України призначено ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 у статті під заголовком ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка розміщена на Інтернет-порталі Цензор.НЕТ за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 висловився: У нас Президент називає ОСОБА_4 найкращим банкіром усіх часів та народів. Та цю сучку треба підвісити на ліхтарі біля Національного банку за те, що вона зробила із банківською системою за останні два роки. Поклали понад 80 українських банків (пише цифру в блокноті, обводить колом. - О. М.), мотивуючи це тим, що вичищають банківську систему. Брехня! Можливо, частину банків треба було прибрати. Але ж не переважну більшість, які грохнули штучно .

Відповідно до листа від 08 липня 2020 року № 212 ТОВ Інтернет-Інвест , на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 16 червня 2020 року, ТОВ Інтернет-Інвест надає послуги з реєстрації доменного імені censor.net.ua на підставі публічного (сервісного) договору, згідно з ст.ст. 633, 641 ЦК України, договір у письмовій формі не укладався. З ІНФОРМАЦІЯ_1 по 08 липня 2020 року зміни реєстранта доменного імені не відбувалося: реєстрант UAB Lano Solutions /т. І а. с. 150/.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Основним Законом України проголошено найвищою соціальною цінністю людину, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, кожен має право на повагу до його гідності (ст.ст. 3, 28 Конституції України).

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з частиною другою та третьою статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Статтею 201 Цивільного кодексу України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 Цивільного кодексу України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

У відповідності до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи від 27 лютого 2009 року за № 1, у пункті 6, позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Відповідно до положень статті 39 Цивільного процесуального кодексу України при поширенні такої недостовірної інформації стосовно малолітніх, неповнолітніх чи недієздатних осіб з відповідним позовом до суду вправі звернутися їх законні представники. Якщо поширено недостовірну інформацію про особу, яка померла, з відповідним позовом вправі звернутися члени її сім`ї, близькі родичі та інші заінтересовані особи, навівши у заяві такі обставини: характер свого зв`язку з особою, щодо якої поширено недостовірну інформацію; у який спосіб це порушило особисті немайнові права особи, яка звертається до суду. У разі поширення недостовірної інформації, що порушує особисті немайнові права юридичної особи або її структурного підрозділу, позов вправі пред`явити орган цієї юридичної особи. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (частина друга статті 3, стаття 45 ЦПК).

Отже, вказаний позов Національного банку України як юридичної особи не може бути поданий також в інтересах ОСОБА_4 , хоч вона і займала станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 посаду Голови.

Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною першою статті 302 Цивільного кодексу України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України Про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

У пунктах 1,19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи судам роз`яснено, що беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі Нова газета та Бородянський проти Росії , що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підстав: закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 11 факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

У частині другій статті 30 Закону України Про інформацію визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, згідно зі статтею 277 Цивільного кодексу України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі Лінгенс проти Австрії ).

Разом з тим, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У відповідності до положень статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, маючи рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За положеннями статті 29 Закону України Про інформацію суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

У відповідності до правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховної Суду, викладеної у Огляді судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах про захист гідності, честі та ділової репутації від 02 вересня 2019 року, суспільство також має право на отримання інформації яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.

За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та / або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини.

Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях Газета Україна-центр проти України , Нікула проти Фінляндії , Яповський проти Польщі та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

За змістом частини другої статті 30 Закону України Про інформацію якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Національне законодавство не містить визначення понять брутальної, принизливої чи непристойної форми висловлення суб`єктивної думки, позаяк це є морально-етичними категоріями, які визначаються судом в кожній справі окремо із врахуванням всіх обставин справи, таких як: час, місце, інтонація, характер висловленої інформації, щодо кого та ким така інформація висловлена тощо.

Водночас, враховуючи зазначені вище вимоги законодавства, положення Декларації та Резолюції, практику Європейського суду з прав людини, позиція національних судів під час розгляду таких справ полягає у необхідності відмови у задоволенні позову про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди при застосуванні таких висловів як: організована банда , організований бандит , організована банда при владі , отморозки , ворують, зламують , знищують бізнес , не діє як чиновник , він вкрав , злодійський спосіб (постанова Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 725/5585/16-ц); ублюдок та свинство (постанова Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 591/3667/16-ц) тощо.

- Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що вислови відповідача не містять завідомо неправдивої інформації і надмірності оціночних суджень, а також підстави кваліфікувати його слова, як подану у брутальній, принизливій чи непристойній формі, оскільки оскаржувані фрази відповідача ОСОБА_2 виражають його особисте, суб`єктивне відношення до діяльності Національного банку України.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про необґрунтованість позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі положень статті 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову судові витрати, у тому числі судовий збір, покладається на позивача.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст. ст. 3, 8, 21, 24, 28, 32, 34, 55, 129, 129-1 Конституції України,

ст. ст. 201, 277, 297, 299, 302, 1167 Цивільного кодексу України,

ст. ст. 29, 30 Закону України Про інформацію ,

ст. ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Національного банку України до ОСОБА_2 , ЗАТ (UAB) LANO SOLUTIONS , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю Інтернет-Інвест про захист ділової репутації, залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 16 лютого 2021 року.

Суддя І. В. Литвинова