Ухвала

від 11.02.2021 по справі 910/18390/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18390/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О. О. Мамалуй - головуючий, Л. В. Стратієнко, В. І. Студенець

за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2020р.

у складі колегії суддів: М. Л. Яковлєв - головуючий, Є. Ю. Шаптала, В. В. Куксов

та на рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2020р.

суддя: О. В. Марченко

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н"

до акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

про визнання недійсним договору

за участю представників:

від позивача: Є.Л. Раскевич,

від відповідача: А.В. Тищенко

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Старт-Н" звернулося до господарського суду з позовом до АТ КБ "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки №4К15088/П від 26.10.2016.

Позов обґрунтовано тим, що договір поруки №4К15088/П від 26.10.2016 був укладений позивачем під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.07.2020 у справі №910/18390/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2020р., відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, а також не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

ТОВ "Старт-Н", не погоджуючись з судовими рішеннями, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження скаржник визначає п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та посилається на постанову Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №308/12128/15-ц щодо застосування ст. 230 ЦК України.

Також скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ст. 230 ЦК України у подібних правовідносинах.

Відзивів чи заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.

Відповідно до положень ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою касаційного оскарження скаржник визначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цієї норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020р. у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г).

За положеннями ст. 230 ЦК України, про порушення якої зазначає скаржник, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Предметом спору у справі № 308/12128/15-ц, на яку посилається скаржник, є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та скасування реєстрації об`єкту нерухомого майна. Позов обґрунтовано тим, що після смерті сина та чоловіка позивач проживає у однокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , є пенсіонеркою і перебуває на обслуговуванні Ужгородського міського територіального центру соціального обслуговування з 2012 року. Крім неї у квартирі ніхто не проживає та не зареєстрований. Після тривалого лікування з червня по жовтень 2014 року (прооперували очі), у жовтні 2014 року виявила відсутність документів на вказану квартиру, копії яких вона мала надати до Ужгородського міського територіального центру соціального обслуговування. До неї до дому приходили племінниця ОСОБА_1 зі своєю матір`ю та нотаріусом з документами на підпис, однак їхній зміст позивач не знала, оскільки прочитати вказані документи вона не могла через вади зору. Позивач вважала, що вказані документи будуть надані до Ужгородського міського територіального центру соціального обслуговування, у якому вона знаходиться на обслуговуванні з 2012 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольнили зазначений позов, пославшись при цьому на те, що сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину не дотримано встановлених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України вимог; правочин не направлений на досягнення сторонами правових наслідків, а вчинений під впливом обману, тому підлягає визнанню недійсним.

Верховний Суд у постанові від 14.02.2019 у справі № 308/12128/15-ц, залишаючи без змін ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій, виходив із встановлених судами обставин: позивач є особою похилого віку, має вади зору, особисто не могла прочитати текст договору і договір нотаріусом не зачитувався, продавати квартиру у неї наміру не було, а кошти за договором не отримувала, тому відповідач під час укладення договору купівлі-продажу, не ознайомивши позивача з його текстом, ввела останню в оману шляхом замовчування. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини дають підстави вважати, що дії відповідача під час укладання спірного договору суперечили волевиявленню позивача, що свідчить про умисел у таких діях відповідача, спрямованих на введення особи похилого віку в оману.

Натомість у справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, а також не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Суди встановили, що отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договорів поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627 ЦК України.

Суди обох інстанцій дійшли висновків про помилковість тверджень позивача щодо мети укладення спірного договору поруки, зокрема, отримання прибутку від реалізації активів, що передані позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами.

Таким чином, у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Встановивши, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду у постанові від 14.02.2019 у справі № 308/12128/15-ц та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №910/18390/19, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2020р. та на рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2020р. у справі №910/18390/19 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Крім того, хоча скаржник і не визначає підставою касаційного оскарження п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, проте по тексту касаційної скарги посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ст. 230 ЦК України у подібних правовідносинах.

Вказані доводи Судом відхиляються, оскільки наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень ст. 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

Так, у справах № 910/18599/19 та № 910/60/20 предметом позову було визнання недійсними договорів поруки. В обґрунтування підстав позовних вимог позивачі стверджували, що відповідач (АТ КБ "Приватбанк"), як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфелю ПАТ КБ "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, увів в оману про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукав позивачів до укладення з ним кредитних договорів та договорів поруки. Позивачі, окрім того, зазначали, що АТ КБ "Приватбанк" не виконує умови пунктів 8, 10 договору поруки, що свідчить про те, що останній не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у вигляді цінних для позивача активів. Вважали, що АТ КБ "Приватбанк" використовував інформацію про такі активи для спонукання позивачів укласти кредитні договори та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" та ввів позивачів в оману щодо істотних умов договорів.

У справах № 910/18599/19 та № 910/60/20, як і у справі, що переглядається, в задоволенні позовів про визнання недійсними договорів поруки відмовлено повністю з тих підстав, що позивач не довів обставин, які б свідчили про введення його в оману відповідачем згідно зі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Переглядаючи судові рішення у вказаних справах у касаційному порядку, зокрема в частині дотримання судами попередніх інстанцій приписів ст. 230 ЦК України, Верховний Суд у постановах від 16.12.2020 у справі № 910/18599/19 та від 24.12.2020 у справі № 910/60/20 дійшов висновку, що суди правильно відмовили у задоволенні позову, оскільки встановили, що позивач не довів обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно зі ст. 230 ЦК України.

Керуючись ст. ст. 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2020р. та на рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2020р. у справі №910/18390/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Судді Л. В. Стратієнко

В. І. Студенець