Постанова

від 17.02.2021 по справі 826/5526/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/5526/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,

секретаря Ткаченка В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - адвокат Буняк Ю.І.,

від відповідача - Пущук М.В.,

від третьої особи 1 - не прибув,

від третьої особи 2 - не прибув,

від третьої особи 3 - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ластівка ЛТД до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Приватне підприємство Югагротрейд , Товариство з обмеженою відповідальністю НСК-Агро , Товариство з обмеженою відповідальністю Аратанія , про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2020 року, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Ластівка ЛТД (далі - позивач, ТОВ Ластівка ЛТД ) звернулось у суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, якими визначено грошове зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб, військовому збору, податку на додану вартість, податку на прибуток та штрафним санкціям за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що всі витрати, враховані у податковому обліку, підтверджені належним чином. Визначена контролюючи органом сума заниження грошових зобов`язань з податка на додану вартість, на доходи фізичних осіб та військового збора обумовлена безпідставним застосуванням положень статті 173 Податкового кодексу України до операцій продажу товариством автомобілей, а твердження відповідача про завищення податкового кредита по податку на додану вартість не ґрунтується на нормах Податкового кодексу України.

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2018 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, залучено Приватне підприємство Югагротрейд , Товариство з обмеженою відповідальністю НСК-Агро , Товариство з обмеженою відповідальністю Аратанія .

Рішенням суду від 04 серпня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15 січня 2018 року №0132140302, №0133140302, №0122615147, №0132615147 та від 28.03.2018 р. №1682615147. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов відхилити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає ті самі доводи, які були викладені у відзиві на позов.

У відзивах на апеляційну скаргу позивач та треті особи наголошують на тому, що відповідач не навів у чому саме полягає порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Наголошують на тому, що рішення є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.

В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у місті Києві заявило клопотання про заміну відповідача правонаступником.

За приписами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до постанов Кабінета Міністрів України Про затвердження положення про Державну податкову службу України та Державну митну службу України від 06 березня 2019 року №227, Про утворення територіальних органів Державної податкової служби від 19 червня 2019 року №537 та розпорядження від 21 серпня 2019 року №682-р, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві почало діяльність як орган виконавчої влади та є правонаступником Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Отже, клопотання про заміну відповідача у справі Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), підлягає задоволенню.

Заслухавши суддю-доповідача , пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.

Судом установлено, що у період з 29 листопада по 12 грудня 2017 року ГУ ДФС у м. Києві провело документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2017 року, за результатами якої 19 грудня 2017 року складено акт.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

- підпункта 134.1.1 пункта 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування на загальну суму 11404049,00 грн., а саме, за 2015 рік на загальну суму 1275400,00 грн., за 2016 рік на загальну суму 426562,00 грн. (в т.ч. за 4 квартал 2016 на загальну суму 426562 грн.), за 1 квартал 2017 року на загальну суму 8629606,00 грн., за 1 півріччя 2017 року на загальну суму 9702087,00 грн.;

- пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість (далі - ПДВ), що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 161174,00 грн., у тому числі за січень 2017 р. у сумі 85312,00 грн., за лютий 2015 р. на суму 75862,00 грн., та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредита наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 1934302,00 грн., у тому числі за червень 2017 у сумі 1934302,00 грн.;

- підпункта 164.2.4, підпункта е підпункта 164.2.17 пункта 164.2 статті 164, пункта 164.5 статті 164, пункта 167.1 статті 167, підпункта 168.1.1 пункта 168.1 статті 168, підпункта а пункта 171.2 статті 171, пункта 173.1 статті 173, підпункта є підпункта 14.1.47, підпункта 14.1.180 пункта 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження сум податка на доходи фізичних осіб за період, який перевірявся на суму 74643,92 грн. (в т.ч. за 2015 р. - 74643,92 грн.);

- підпункта 168.1.1 пункта 168.1, підпункта 168.4.4 пункта 168.4 статті 168 Податкового кодексу України, заниження податкового зобов`язання по військовому збору в сумі 5689,64 грн. (в т.ч. за 2015 р. - 5689,64 грн.);

- пункта 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до несвоєчасної реєстрації протягом періоду, що перевірявся податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом 15 січня 2018 року прийняті наступні рішення:

№0132140302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податка на доходи фізичних осіб у розмірі 93304,90 грн., з яких за податковими зобов`язаннями - 74643,92 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 18660,98 грн.;

№0133140302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по військовому збору у розмірі 7112,05 грн., з яких за податковими зобов`язаннями - 5689,64 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1422,41 грн.;

№0122615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по ПДВ у розмірі 201468,00 грн., з яких за податковими зобов`язаннями - 161174,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 40294,00 грн.;

№0132615147, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ у розмірі 1934302,00 грн.;

№0152615147, яким до позивача:

- за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних на 15 і менше календарних днів на суму ПДВ 2772,64 грн. застосовано штраф у розмірі 10% у сумі 277,26 грн.;

- за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних від 16 до 30 календарних днів на суму ПДВ 7008,63 грн. застосовано штраф у розмірі 20% у сумі 1401,73 грн.;

- за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних від 61 і більше календарних днів на суму ПДВ 2916,66 грн. застосовано штраф у розмірі 40% у сумі 1166,66 грн.;

№0142615147, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2015 рік у сумі 1275400,00 грн., за 2016 рік у сумі 426562,00 грн., за 1 півріччя 2017 року у сумі 9702087,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень Державна фіскальна служба України рішенням від 23 березня 2018 року скаргу позивача задовольнила частково, скасувала податкове повідомлення-рішення від 15 січня 2018 року №0142615147 в частині зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за рахунок збільшення перевіркою фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, по операціях з ФОП ОСОБА_1 , а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та решту рішень залишила без змін.

На підставі акта перевірки, згідно рішення Державної фіскальної служби України від 23 березня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві прийняло податкове повідомлення-рішення від 28 березня 2018 року №1682615147, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2016 рік у сумі 426562,00 грн., за 1 півріччя 2017 року у сумі 9702087,00 грн.

Не погоджуючись з правомірністю цих рішень, ТОВ Ластівка ЛТД звернулось з позовом до суду.

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано усі належним чином оформлені первинні документи, якими, у сукупності із іншими наданими позивачем та дослідженими судом доказами підтверджується реальність здійснення господарських операцій між позивачем та третіми особами. Також відповідачем не надано доказів на підтвердження здійснення позивачем продажу автомобілів фізичним особам за цінами, які нижче середньоринкової вартості таких транспортних засобів.

Здійснюючи перегляд рішення місцевого суду, колегія суддів керується положеннями частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто переглядає таке в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до підпункта 134.1.1 пункта 134.1. статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ16), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.

Згідно з пунктом 4 П(С)БУ 16 об`єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов`язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капітала підприємства (за винятком зменшення капітала внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені (пункт 6 П(С)БУ 16).

Згідно з пунктом 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Фінансова звітність складається з баланса (звіта про фінансовий стан), звіта про фінансові результати (звіта про сукупний дохід) (далі - звіт про фінансові результати), звіта про рух грошових коштів, звіта про власний капітал і приміток до фінансової звітності.

У Звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.

Джерелом відомостей для заповнення Звіта про фінансові результати є дані регістрів бухгалтерського обліку, що містять інформацію про доходи, витрати, прибуток, збитки та сукупний дохід.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-ХІV з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №996-ХІV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно зі статтями 1 та 3 названого Закону первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Первинні документи по відображенню господарських операцій являються основою і для податкового обліку.

Тому, будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 Закону України №996-ХІV).

Згідно з визначенням, закріпленим у статті 1 Закону України №996-ХІV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Як закріплено у підпункті 9.1.3 пункта 9.1 статті 9 ПК України, податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків.

Податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V ПК України (підпункт 14.1.178 пункта 14.1 статті 14 ПК України).

Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункта 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункта 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Відповідно до підпункта а пункта 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Приписи пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України визначають, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послу.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України закріплено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За правилами пункта 198.6 цієї правової норми не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу

З аналізу наведених норм убачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредита, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на відображення у податковому обліку господарської операції є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та/або послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Слід зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих витрат та податкового кредита первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми відповідного податка, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредита з податка на додану вартість, визначену постачальником.

Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

У разі ж надання податковим органом достатньо переконливих доводів та доказів відносно того, що насправді господарські операції контрагентами не здійснювалися, а схема взаємодії учасників господарської операції свідчить про їх недобросовісність, суд не повинен обмежуватися перевіркою формальної відповідності поданих платником документів вимогам податкового законодавства, а має оцінити усі докази у справі у сукупності та взаємозв`язку з ціллю виключення внутрішніх протиріч та суперечливостей між ними у процесі перевірки реального руху активів між заявленими учасниками операції.

Оцінюючи висновки податкового органу про заниження позивачем грошових зобов`язань по податку на прибуток та на додану вартість, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.

Як убачається із акта, за результатами перевірки контролюючим органом встановлено, що ПП Югагротрейд , ТОВ Аратанія , ТОВ НСК-Агро та ФОП ОСОБА_1 не залучали до виконання послуг власні трудові ресурси, товарно-матеріальні цінності, основні засоби, що надало б можливості стверджувати про надання послуг, продаж товарів власними силами та фактично дані роботи, товари були передачі замовнику. Отже позивач безоплатно отримав послуги та товари від третіх осіб. Також контролюючим органом з наведених вище підстав встановлено завищення позивачем витрат по порядку Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг). Одночасно, суб`єктом владних повноважень встановлено факт перерахування позивачем зазначеним суб`єктам господарювання грошових коштів, які за своєю суттю є безповоротною фінансовою допомогою, яка підлягає включенню до рядка Інші витрати , що мало наслідком заниження зазначеного показника.

Аналогічні обставини обумовили висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредита з податка на додану вартість.

Як установлено судом, 01 листопада 2016 року між позивачем, як замовником, та ТОВ НСК-Агро , як виконавцем, укладено договір на транспортування і перевалювання вантажів №Н-16/022 (далі - Договір №Н-16/022) , який визначає порядок і умови доставки до борту морського судна і перевантаження на судно вантажу, що належить замовнику, з подальшою зачисткою каботажного флоту силами виконавця; послуги, що надаються виконавцем, включають організацію і здійснення: подання власних або залучених ним суден каботажного флоту для навантаження біля причалу термінала, згідно інструкції замовника із подальшим транспортуванням вантажу до місця перевантаження (порт Херсон); перевалювання вантажу з каботажного флоту на морське судно по варіанту борт-борт; зачистка трюмів каботажного флоту після закінчення перевалювання на морське судно.

На виконання умов цього Договора ТОВ НСК-Агро надало позивачу відповідні послуги (транспортування та перевалювання вантажу; користування несамохідною баржею) на загальну суму 2923435,00 грн., в т.ч. ПДВ 487239,20 грн., на підтвердження чого надано відповідні копії актів надання послуг та податкових накладних №5 від 23 листопада 2016 року, №5 від 12 квітня 2017 року, №4 від 11 квітня 2017 року, №3 від 10 квітня 2017 року, №2 від 09 квітня 2017 року, №1 від 08 квітня 2017 року, №8 від 05 березня 2017 року, №3 від 05 березня 2017 року, №2 від 05 березня 2017 року, №1 від 02 березня 2017 року, №15 від 02 березня 2017 року та №4 від 07 червня 2017 року.

Факт оплати позивачем наданих послуг за Договором №Н-16/022 на загальну суму 2923435,00 грн., в т.ч. ПДВ 487239,20 грн., підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (платіжними дорученнями).

Окрім того, на підтвердження реальності зазначених господарських операцій позивачем надані суду відповідні копії актів опломбування, актів навантаження на борт та товарно-транспортних накладних.

При цьому, ТОВ НСК-Агро надало суду відповідні копії договорів перевезення, укладені з метою належного виконання власних зобов`язань як виконавця перед іншими контрагентами, зокрема, позивачем.

09 березня 2017 року між позивачем, як замовником, та ПП Югагротрейд , як експедитором, укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування №09/03-1 (далі - Договір №09/03-1) , за умовами якого замовник доручає, а експедитор (від свого імені, за рахунок замовника) здійснює комплекс дій (юридичних і фактичних) по транспортно-експедиторському обслуговуванню вантажу (ів) замовника при його / їх відправку до судна, номінованим замовником, за погодженням з експедитором в порядку і на умовах, визначених цим договором.

Згідно з додатком №1 до цього договора, експедитор прийняв на себе відповідальність за транспортно-експедиторське обслуговування зовнішньоторговельних вантажів замовника (соя насипом в кількості 270 метричних тон +/- 5% та кукурудза насипом в кількості 1500 метричних тон +/- 5% в портах (терміналах) Херсонської області).

На виконання Договора №09/03-1 ПП Югагротрейд надало позивачу відповідні послуги по транспортно-експедиторському обслуговуванню кукурудзи/сої на загальну суму 528810,00, в т.ч. ПДВ 88135,00 грн., на підтвердження чого складено акт надання послуг №14 від 27 березня 2017 року та податкову накладну №4 від 27 березня 2017 року.

Факт оплати позивачем наданих послуг за Договором №09/03-1 та додатком №1 на загальну суму 528810,00, в т.ч. ПДВ 88135,00 грн., підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою (платіжним дорученням).

При цьому, ПП Югагротрейд надало суду відповідні копії договорів на транспортування та перевалювання вантажу, укладені з метою належного виконання власних зобов`язань як виконавця перед іншими контрагентами, зокрема, позивачем.

Також, 09.03.2017 р. між позивачем, як покупцем, та ТОВ Аратанія , як постачальником, укладено договори поставки №090317-1Р та №090317-1Р, за умовами яких постачальник передає, а покупець приймає у власність і оплачує 270 тон +/- 5% сої врожаю 2016 року на загальну суму 3753000,00 грн., в т.ч. ПДВ 625500,00 грн., та 945 тон +/- 5% кукурудзи врожаю 2016 року на загальну суму 4914000,00 грн., в т.ч. ПДВ 819000,00 грн.

На виконання умов вказаних вище договорів поставки ТОВ Аратанія поставило позивачу сою врожаю 2016 року на загальну суму 3753000,00 грн., в т.ч. ПДВ 625500,00 грн., та кукурудзу врожаю 2016 року на загальну суму 4912440,00 грн., в т.ч. ПДВ 818740,00 грн., на підтвердження чого надано видаткові накладні від 17 березня 2017 року №21 та №22, складські квитанції та податкові накладні від 17 березня 2017 року №8 та №9.

Факт оплати позивачем поставленого товара на загальну суму 8665440,00 грн., в т.ч. ПДВ 1444240,00 грн., підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (платіжними дорученнями).

Окрім того, на підтвердження реальності зазначених господарських операцій ТОВ Аратанія надало суду відповідні копії товарно-транспортних накладних, договору складського зберігання зерна разом з актами здачі-приймання робіт (наданих послуг), копії договорів поставки разом з актами приймання-передачі, видатковими накладними, за якими контрагентом позивача придбано сою та кукурудзу.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що вказані вище договори укладались позивачем з названими контрагентами з метою здійснення власної господарської діяльності щодо оптової торгівлі зерном.

Відповідно до положень пункта 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці 2 пункта 44.7 цієї статті, платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

В абзаці 2 пункта 44.7 цієї правової норми передбачено, що протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, платник податків має право подати контролюючому органу, що проводив перевірку, заперечення та/або додаткові документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, усі подані ТОВ Ластівка ЛТД до позовної заяви документи, були подані платником податків і до заперечень на акт перевірки.

Також колегія суддів зауважує, що в пункті 2.7 розділа ІІ акта перевірки зазначено, що запити щодо надання ТОВ Ластівка ЛТД окремих документів (копій документів), пояснень, довідок, інформації, тощо не надавались.

З огляду на викладене, колегія суддів не приймає до уваги твердження відповідача про неможливість прийняття судом та надання оцінки доказам, поданим позивачем та третіми особами до суду.

Додатково, колегія суддів акцентує увагу, що за результатами розгляду скарги платника податків Державна фіскальна служба України констатувала, що висновки перевірки щодо заниження фінансового результата по оподаткуванню, визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку по операціях з ФОП ОСОБА_1 та порушень чинного законодавства є необґрунтованими.

Однак, відповідач наведеного не врахував та під час розгляду справи наголошував на порушенні позивачем вимог законодавства під час взаємовідносин із ФОП ОСОБА_1 .

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України №996-ХІV документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи статті 9 вказаного Закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім того, згідно пункта 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Враховуючи вищевказані норми законодавства, первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Обґрунтовуючи правомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, відповідач наголошує на тому, що у контрагента позивача відсутні трудові ресурси для виконання такого обсягу робіт за визначений у документах термін.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, судова колегія вважає, що позивачем доведено реальність виконання господарської операції з придбання товарів та послуг, а тому відсутність у податковій звітності інформації про необхідну кількість найманих працівників та матеріальних активів, не підтверджує висновок податкового органу про нереальність таких операцій.

Також колегія суддів звертає увагу, що контрагенти позивача не позбавлені можливості отримувати активи в оренду не від платників податка на додану вартість, що виключає підстави внесення інформації про такі угоди в Єдиний реєстр податкових накладних, а також укладати договори з фізичними особами для виконання необхідних робіт, які зареєстровані суб`єктами господарської діяльності, що виключає підстави для відображення сплачених таким особам сум у податковій звітності контрагента позивача.

З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання безтоварними господарських операцій позивача із його контрагентами.

Колегія суддів уважає за необхідне також зазначити наступне.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем, на момент виписування податкових накладних позивачу його контрагенти були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб`єкти підприємницької діяльності, а також платниками податка на додану вартість, а факт реальності господарських операцій, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами. До того ж, за результатами виконання договорів контрагенти позивача визначили собі податкові зобов`язання з податка на додану вартість. Даних про те, що ці зобов`язання анульовані, податковим органом не надано. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що правових підстав для прийняття податкових повідомлень - рішень № 0132615147 та № 0142615147 у відповідача не було.

Надаючи правову оцінку висновкам контролюючого органа про заниження позивачем грошових зобов`язань з податка на додану вартість, на доходи фізичних осіб та військового збора, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, контролюючим органом під час перевірки встановлено, що позивач здійснив реалізацію легкових автомобілів (Toyota Venza та New Mazda 6) фізичним особам за цінами, що є нижче середньоринкової вартості таких автомобілів.

Правовою підставою для такого висновка контролюючим органом визначено пункт 173.1 статті 173 ПК України.

Означена правова норма міститься у розмірі IV, яким містить положення щодо податка на доходи фізичних осіб.

Так, пунктом 173.1 статті 173 ПК України передбачено, що дохід від продажу (обміну) легкового автомобіля, мотоцикла, мопеда визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його оціночної вартості, визначеної згідно із законом (за вибором платника податку).

Аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що саме дохід фізичної особи, який така особа отримала від продажу, зокрема легкового автомобіля, визначається не нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його оціночної вартості, визначеної згідно із законом (за вибором платника податку).

Проте, порядок визначення доходів юридичних осіб врегульований положеннями розділа ІІІ ПК України.

Жодних застережень щодо особливого порядка визначення дохода за результатами реалізації транспортних засобів або основних засобів, якими у даному випадку виступають легкові автомобілі, означений розділ не містить.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для висновку про заниження позивачем об`єкта оподаткування податком на додану вартість, на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Посилання відповідача на пункт 173.3 статті 173 ПК України колегія суддів уважає помилковим, оскільки положення зазначеного пункта поширюються на правовідносини, в яких фізична особа виступає продавцем та отримує дохід від продажу автомобіля. Натомість у спірних правовідносинах фізичні особи виступали покупцями та понесли витрати на придбання автомобілів.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 33, 34, 242-244, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2020 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді О.Є. Пилипенко

Л.Т. Черпіцька

(Повний текст постанови складений 17 лютого 2021 року.)