Постанова

від 16.02.2021 по справі 120/4384/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4384/20-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Наталія Володимирівна

Суддя-доповідач - Совгира Д. І.

16 лютого 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Матохнюка Д.Б. Франовської К.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року (повний текст складено в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.11.2020 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

З матеріалів справи встановлено наступні обставини.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки б/н, кадастровий номер 0510600000:07:001:0242 площею 1,00 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно СТА 466509, виданого реєстраційною службою по місту Ладижин Тростянецького міськрайонного управління юстиції Вінницької області 26.05.2015 року, індексний номер 38073294 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №38077189 від 26.05.2015.

Крім того, згідно відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позивачу на праві власності належить нежитлова будівля загальною площею 3301,4 м.кв., яка розташована за адресою, що співпадає з адресою вищезазначеної земельної ділянки, а саме: АДРЕСА_1 .

Також судом встановлено, що 03.12.2018 відповідачем була винесена податкова вимога № 643-02, відповідно до якої станом на 03.12.2018 сума податкового боргу позивача з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки становить 19134,92 грн.

Оскаржувана вимога була сформована на підставі податкового повідомлення-рішення від 05.04.2018 за №0099658-5002-0255, яким позивачу визначено податкове зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік на суму 10564,48 грн., винесеного Головним управлінням ДФС у Вінницькій області з урахуванням наявної станом на 31.12.2017 недоїмки в сумі 8570,44 грн.

В подальшому, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 05.06.2019 №0210890-5006-0228, яким позивачу визначено податкове зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік на суму 12291,11 грн.

Позивач із зазначеними податковою вимогою та податковими повідомленнями-рішеннями не погоджується, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню. На переконання позивача він вже не є власником відповідного нерухомого майна, адже останнє демонтоване в 2010 році, про що свідчить довідка відділу містобудування та архітектури Ладижинської міської ради Вінницької області №7-21/222 від 23.05.2016.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що станом на 2017 та 2018 роки були наявні правові підстави для визначення позивачу суми податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за вказаний нежитловий будинок, а тому суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для скасування податкових повідомлень-рішень від 05.04.2018 за №0099658-5002-0255, від 05.06.2019 №0210890-5006-0228, і як наслідок податкової вимоги від 03.12.2018 №643-02.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються в залежності від майна, яке є об`єктом оподаткування.

Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням об`єкта житлової нерухомості відомості стосовно пільг, наданих ними відповідно до цього підпункту.

Згідно з абзацом б підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

Судом встановлено, що відповідно до відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на праві власності належить нежитлова будівля загальною площею 3301,4 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Ладижинської міської ради вінницької області №390 від 11.07.2017 Про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2018 рік та затвердження положення до них встановлено ставку податку у розмірі 0,1 мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня звітного (податкового року за кв. м бази оподаткування).

Позивач не заперечує факт наявності права власності на вищенаведений об`єкт, водночас, посилається, як на підставу неправомірності розрахунків сум податку, на те що даний об`єкт було демонтовано ще у 2010 році, що підтверджується: довідкою відділу містобудування та архітектури Ладижинської міської ради Вінницької області №7-21/222 від 23.05.2016, в якій зазначено, що належна ОСОБА_1 земельна ділянка площею 1,0000 га, яка розташована по АДРЕСА_1 на час формування довідки є вільною від забудови; технічним звітом Вінницької обласної асоціації спеціалістів з охорони праці ТОВ "АСПО-ЛТД", датований вереснем 2006 року, в якому міститься висновок про те, що об`єкт нежитлової нерухомості, розташований за адресою АДРЕСА_1 знаходиться в аварійному стані; Дефектним актом на "Реконструкція заводу по виробництву цегли м. Ладижин (демонтажні роботи)" за №771 від 25.09.2010, складений ТОВ "Вінеко-Пром"; Локальним кошторисом №2-1-1 на будівельні роботи реконструкція технологічного приміщення по виробництву цегли, складений ТОВ "Вінеко-Пром"; Актом приймання виконаних робіт за серпень 2010 року, складений ТОВ "Вінеко-Пром"; Договірною ціною.

Суд не може погодитися з таким аргументом з огляду на наступне.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам`яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника.

Згідно з положеннями статті 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулюються Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 20 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що порядок подання заяв у сфері державної реєстрації прав та повідомлення власника об`єкта нерухомого майна про подані заяви визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553) (надалі Порядок) визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Пунктом 75 Порядку передбачено, що для державної реєстрації припинення права власності на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва у зв`язку з його знищенням подаються:

1) документ, відповідно до якого підтверджується факт такого знищення;

2) документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав або коли такі документи було знищено одночасно із знищенням такого об`єкта).

Отже, для припинення права власності на нерухоме майно у разі його знищення недостатньо лише факту фізичного знищення нерухомості, оскільки закон передбачає проведення процедури державної реєстрації припинення права власності на такі об`єкти.

Аналіз зазначених норми дає підстави дійти висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статі 349 ЦК Украйни, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру та проведення відповідної реєстраційної дії.

Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові 17 січня 2019 року у справі № 708/254/18 (провадження № 61-46123св18).

Відтак, позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт державної реєстрації припинення права власності на вищенаведений об`єкт нерухомого майна.

Крім того, в апеляційній скарзі позивач вказує, що податкові повідомлення-рішення №0210890-5006-0228 від 05.06.2019 виписано на загальну суму 12291,11 гривень, та податкове повідомлення-рішення № 0099658-5002-0255 від 05.04.2018 на загальну суму 10564,48 гривень, а вимога форми Ф від 03.12.2018 за № 643-02 на суму 19134,92 гривень, що містить розбіжності між сумами, тому скаржник просив витребувати додаткові докази. Однак, відповідно до зворотного боку облікової картки платника податків 18.09.2018 позивачу було нараховано податок на нерухомість (ППР № 0099658-5002-0255 від 05.04.2018) у сумі 10564,48 грн., а станом на 31.12.2017 року за ним рахувалась заборгованість у сумі 8570,44 грн., у зв`язку з чим позивачу було виставлено податкову вимогу від 03.12.2018 №643-02 на загальну суму боргу 19134,92 грн.

Враховуючи наведене , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові повідомлення-рішення №0210890-5006-0228 від 05.06.2019 та № 0099658-5002-0255 від 05.04.2018, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також податкова вимога від 03.12.2018 №643-02 прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений законом.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Совгира Д. І. Судді Матохнюк Д.Б. Франовська К.С.