Постанова

від 11.02.2021 по справі 156/493/18

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 156/493/18 Головуючий у 1 інстанції: Ференс-Піжук О. Р. Провадження № 22-ц/802/174/21 Категорія: 47 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2021 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання - Савчук О. В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Грядівська сільська рада Іваничівського району Волинської області, про усунення перешкод у користуванні власною земельною ділянкою за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 19 листопада 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Грядівська сільська рада Іваничівського району Волинської області, про усунення перешкод у користуванні власною земельною ділянкою.

Позовні вимоги мотивував тим, що йому на праві приватної власності належить земельна ділянка загальною площею 0,2448 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться по АДРЕСА_1 .

Позивач зазначав, що відповідач ОСОБА_2 , яка є суміжним землекористувачем, чинить йому перешкоди у користуванні його земельною ділянкою, оскільки самовільно та незаконно змістила встановлену між їхніми земельними ділянками межу, захопивши частину належної йому земельної ділянки, за рахунок чого збільшила площу своєї земельної ділянки. На його неодноразові звернення щодо усунення порушень, відповідач не реагує та продовжує далі чинити йому перешкоди у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою.

Також вказував, що 05 вересня 2014 року рішенням Грядівської сільської ради Іваничівського району Волинської обалсті № 33/9 йому було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею до 0,25 га. Для оформлення права власності на вищевказану земельну ділянку він звернувся до проектної організації Іваничівського відділення Волинської регіональної філії центру ДЗК з метою виготовлення необхідної технічної документації на землю. 14 травня 2015 року був складений акт визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі між суміжними землекористувачами, зокрема між ним та відповідачем ОСОБА_2 , який остання підписувати відмовилася, не обґрунтовуючи своєї позиції. У зв`язку з цим, він звернувся до Грядівської сільської ради Іваничівського району Волинської області, земельна комісія якої прийняла рішення про визнання акту погодження меж земельної ділянки між позивачем та відповідачем дійсним за відсутності підпису ОСОБА_2 .

Зазначав, що 15 грудня 2015 року отримав витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого він є власником земельної ділянки площею 0,2448 га, яка надана йому для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 805919707211, кадастровий номер 0721181205:05:001:0115.

Вважає, що внаслідок здійснення відповідачем ОСОБА_2 як суміжним землекористувачем перешкод у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою, самовільно зайнявши її частину, порушуються його права як власника земельної ділянки.

Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просив суд зобов`язати відповідача ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні належною йому на праві приватної власності земельною ділянкою площею 0,2448 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), шляхом приведення самовільно зайнятої земельної ділянки до попереднього стану в межах, передбачених актом визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 14 травня 2015 року згідно з технічною документацією із землеустрою, виготовленою ДП ЦДЗ , шляхом знесення побудованого на ній паркану із металевої сітки та звільнення земельної ділянки від насаджень дерев, а також стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_2 понесені по справі судові витрати.

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 19 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належної йому на праві приватної власності земельною ділянкою площею 0,2448 га, наданої йому для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом приведення самовільно зайнятої земельної ділянки до попереднього стану в межах, передбачених правовстановлюючими документами, зокрема актом визначення та погодження меж земельної ділянки згідно з технічною документацією з землеустрою, складеною ДП ЦДЗК , шляхом знесення побудованого на ній паркану із металевої сітки та звільнення земельної ділянки від насаджених дерев.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , покликаючись на неправильну оцінку судом зібраних доказів та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки судом не було враховано тієї обставини, що позивач не надав доказів на підтвердження того, яким чином та у який спосіб відповідач ОСОБА_2 чинить позивачу перешкоди у користуванні земельною ділянкою. Не надано також доказів щодо збільшення площі її земельної ділянки за рахунок земельної ділянки позивача, як і не доведено обставин щодо знищення відповідачем межових знаків і зведення на межі огорожі із сітки та насадження дерев. Лише в 2015 році позивач, після виготовлення технічної документації, за його орієнтуванням щодо меж земельної ділянки для передачі у власність, встановив нові межі земельної ділянки на свій розсуд, з врахуванням його особистих побажань під час приватизації площі в розмірі приблизно 0,25 га. Тому вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , вважаючи оскаржуване рішення правильним по суті і справедливим, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення позивача, відповідача та його представника, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходячи з таких мотивів.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що межі земельної ділянки ОСОБА_2 , вказані у державному акті на право приватної власності на землю ІІІ-ВЛ № 001356, не відповідають межам в натурі, а межа між земельними ділянками позивача та відповідача зміщена в сторону позивача, а оскільки відповідач самовільно зайняла частину земельної ділянки позивача, побудувавши на ній огорожу із металевої сітки, дійшов висновку, що відповідача слід зобов`язати усунути такі перешкоди позивачу у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 05 вересня 2014 року Грядівською сільською радою Іваничівського району Волинської області позивачу ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в с. Хренів Іваничівського району Волинської області орієнтовною площею 0,25 га, що підтверджується витягом з рішення Грядівської сільської ради Іваничівського району Волинської області від 05 вересня 2014 року № 33/9 (а.с.6, том 1).

Рішенням Грядівської сільської ради Іваничівського району Волинської області від 23 жовтня 2015 № 42/11 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, передано позивачу ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд кадастровий номер 0721181205:05:001:0115, площею 0,2448 га, яка розташована в с. Хренів Іваничівського району Волинської області (а.с.7, том 1). Дана обставина підтверджується копією технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень (а.с.10-12, 19, том 1).

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житловий будинок від 17 липня 2006 року, копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, житловий будинок АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить позивачу ОСОБА_1 (а.с.8, 9, 14, том 1)

Рішенням Грядівської сільської ради Іваничівського району Волинської області від 12 лютого 1997 року № 8/3 відповідачу ОСОБА_2 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку в с. Хренів Іваничівського району Волинської області площею 0,25 га (а.с.134, 135-149, том 1).

З довідки Грядівської сільської ради Іваничівського району Волинської області від 23 травня 2018 року № 385 вбачається, що власниками суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_1 є позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 (а.с.20, том 1).

Розпорядженням Грядівської сільської ради Іваничівського району Волинської області від 30 березня 2015 року утворено комісію з метою фіксації перенесення огорожі на земельній ділянці ОСОБА_2 (а.с.37, том 1).

Розпорядженням Грядівської сільської ради Іваничівського району Волинської області № 03-аг від 02 квітня 2015 року було утворено комісію з метою встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_2 (а.с.38, том 1).

Відповідно до акту, складеного за заявою ОСОБА_2 від 03 квітня 2015 року, комісія вирішила, що межові знаки встановлюють організації, які виготовляють проектно-кошторисну документацію по землеустрою в присутності власників земельних ділянок (а.с.132, том 1). Після встановлення межових знаків, земельні ділянки передаються під охорону землекористувачам. Також роз`яснено ОСОБА_2 , що їй необхідно звернутись до організації, яка має відповідні вимірювальні прилади і виготовить таку документацію.

Згідно з актом погодження меж із суміжними землекористувачами (землевласниками) від 17 квітня 2015 року, представник Грядівської сільської ради Іваничівського району Волинської області землевпорядник ОСОБА_5 , сільський голова ОСОБА_6 у присутності позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_7 погодили в натурі межі земельної ділянки ОСОБА_2 із суміжними землекористувачами (землевласниками) ОСОБА_7 та ОСОБА_1 (а.с.133, том 1).

Рішенням Грядівської сільської ради Іваничівського району Волинської області № 40/13 від 21 липня 2015 року затверджено акт по розгляду заяви позивача ОСОБА_1 про погодження акта в натурі і погодження меж земельної ділянки (а.с.41, том 1).

Відповідно до акту, складеного по заяві ОСОБА_2 , комісією у складі голови комісії ОСОБА_8 , членів комісії ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , було проведено огляд земельної ділянки ОСОБА_2 і встановлено, що земельна ділянка останньої відповідає параметрам, згідно межових знаків, які було встановлено 09 вересня 2015 року (а.с.42, 43, том 1).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовував тим, що внаслідок здійснення відповідачем ОСОБА_2 як суміжним землекористувачем перешкод у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою, самовільно зайнявши її частину, порушуються його права як власника земельної ділянки, а тому для приведення самовільно зайнятої земельної ділянки до попереднього стану в межах, передбачених актом визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 14 травня 2015 року, відповідача слід зобов`язати знести побудований на ній паркан із металевої сітки та звільнити земельну ділянку від насаджень дерев.

Згідно із ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При ухваленні рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції покликався на висновок експерта № 8478-8479 від 22 серпня 2019 року (а.с.29-32, том 2) з якого вбачається, що площа фактичного використання земельної ділянки ОСОБА_1 (кадастровий номер 072118205:05:001:0115) становить 0,2418 га, а площа земельної ділянки відповідно до правовстановлюючих документів становить - 0,2448 га, тобто різниця складає 0,003 га, тобто 30 кв. м. Разом з тим, експертом не надано відповіді на питання щодо визначення площі фактичного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 . Також експертом встановлено, що паркан між землекористувачами ОСОБА_1 та ОСОБА_11 встановлений не у відповідності до правовстановлюючих документів, що призвело до зменшення/збільшення фактичного землекористування ОСОБА_1 та ОСОБА_11 на 30 кв. м по суміжній межі.

Отже, даючи відповіді на поставлені питання експерт надав висновки щодо площі фактичного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 , які суперечать між собою, а саме: даючи відповідь на друге питання експерт зазначив, що встановити площу фактичного користування земельною ділянкою ОСОБА_11 неможливо, а у відповіді на третє питання експерт зазначає збільшення фактичного землекористування ОСОБА_11 на 30 кв.м.

Згідно із ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Позивач не довів, що відповідач самовільно зайняла частину (30 кв. м) земельної ділянки позивача, побудувавши на ній огорожу із металевої сітки. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд першої інстанції вирішуючи спір, не встановив кому саме належить паркан із металевої сітки, який просив зобов`язати знести позивач, та на якій земельній ділянці (позивача чи відповідача) знаходяться дерева, від яких просив звільнити земельну ділянку позивач та помилково вважав, що відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні належною йому земельною ділянкою.

З пояснень позивача та відповідача в суді апеляційної інстанції встановлено, що паркан, який ОСОБА_1 просив суд зобов`язати знести відповідача, побудований саме позивачем на земельній ділянці, яка належить йому на праві власності, а дерева від яких просив звільнити земельну ділянку знаходяться на земельній ділянці відповідача. Крім того, в позовній заяві позивач не зазначив від яких саме насаджених дерев та їх кількість необхідно звільнити земельну ділянку, та яким чином дерева, які знаходяться на земельній ділянці відповідача порушують його право користування належною йому земельною ділянкою, не встановлено таких обставин і судом та не зазначено в оскаржуваному рішенні.

Таким чином, обраний позивачем ОСОБА_1 спосіб захисту своїх прав, а саме зобов`язання відповідача знести належний саме позивачу паркан, суперечить завданням і основним засадам цивільного судочинства. Позивачем не доведено ту обставину, що розташований на його земельній ділянці та побудований ним же паркан на межі земельних ділянок, які належать сторонам на праві власності, порушує його права як власника земельної ділянки.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 19 листопада 2020 року в даній справі скасувати і ухвалити нове судове рішення.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Грядівська сільська рада Іваничівського району Волинської області, про усунення перешкод у користуванні власною земельною ділянкою відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: