Постанова

від 18.02.2021 по справі 708/1005/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/290/21Головуючий по 1 інстанції Справа № 708/1005/20 Категорія: 301010300 Попельнюх А. О. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Новікова О.М., Бондаренка С.І., Фетісової Т.Л. за участю секретаряЧуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стаська Олега Григоровича на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 01 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Рацівської сільської ради про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2020 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог вказував, що позивачеві належить житловий будинок АДРЕСА_1 . Даний будинок фактично є його приватною власністю, але документи щодо реєстрації права власності не були ним виготовлені.

Факт належності ОСОБА_3 будинку підтверджується довідками із Рацівської сільської ради та технічним паспортом на будинок, який виготовлено на його ім`я. Відповідно до довідки від 07 вересня 2020 року за № 923, виданої виконавчим комітетом Рацівської сільської ради, та копії з погосподарської книги Рацівської сільської ради, вказане домоволодіння перейшло до позивача на підставі його реєстрації в даному господарстві у 2001 році.

Крім того, рішенням Рацівської сільської ради від 18 березня 2020 року № 54-4/VІІ Про надання дозволу на розробку та виготовлення технічної документації із землеустрою ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку та виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва і обслуговування житлового будинку.

ОСОБА_1 на даний час позбавлений можливості розпоряджатися на власний розсуд даним будинком, оскільки а державний реєстратор відмовив позивачу у проведенні державної реєстрації права власності на житловий будинок, що і стало підставою для звернення до суду.

Тому, на підставі ст. 392 ЦК України, позивач просив суд визнати за ним право власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 01 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 за наведених ним обставин не може вважатися власником спірного домоволодіння та вимагати визнання за ним права власності на домоволодіння в порядку ст. 392 ЦК України, оскільки наведені в обґрунтування позову факти та обставини підтверджують наявність спору щодо спадкування майна після смерті його прадіда.

У рішенні місцевим судом наголошено, що суд розглядає спір лише в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, відповідно до ст. 13 ЦПК України, у зв`язку із чим суд позбавлений можливості оцінювати правомірність набуття ОСОБА_1 права власності на спадкове майно, оскільки вказані обставини не входять до предмета доказування по вказаній цивільній справі.

Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, оскаржив його в апеляційному порядку.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд при розгляді справи не повно з`ясував фактичні обставини справи, а також не повно, не всебічно та не об`єктивно дослідив докази по справі, прийнявши незаконне та необґрунтоване рішення.

Так, скаржник стверджує, що не може отримати у власність спірне домоволодіння в порядку спадкування, оскільки вказане воно вже належить йому, відповідно майно не входить до складу спадкової маси померлого прадіда.

З матеріалів справи не вбачається, що позивач є спадкоємцем майна померлого за законом, що він прийняв спадщину після свого прадіда, що інших спадкоємців у померлого не було, що спірні правовідносини є спадковими, тому мотиви місцевого суду є неналежними.

Апелянт зазначає, що суд необґрунтовано прив`язався у своїх висновках виключно до норм ЦК України, які регулюють спадкові правовідносини, не з`ясувавши при цьому в установлений спосіб чи відкривалися спадкові справи після смерті у 2004 році ОСОБА_4 , коло його спадкоємців та інші необхідні для винесення законного рішення обставини.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції належним чином та в повному обсязі не врахував вказані вище аргументи, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, а тому просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції перевіряє законність судового рішення лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, та в межах доводів апеляційної скарги. (ст. 367 ЦПК України)

З матеріалів справи встановлено, що згідно погосподарських книг по Рацівській сільській раді за ОСОБА_4 рахувався будинок за адресою: АДРЕСА_1 до 2006 року.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Рацівської сільської ради від 07 вересня 2020 за № 923 у зв`язку зі смертю власника будинку ОСОБА_4 (помер в 2004 році) дане домоволодіння згідно погосподарських книг 2006 - 2007 років, ст. 39, особовий рахунок № НОМЕР_1 , перейшло на правнука - ОСОБА_1 на підставі його реєстрації в даному господарстві з 2001 року.

Згідно з довідкою КП ЧООБТІ від 03 лютого 2020 року за № 50/о станом на 01 січня 2013 року домоволодіння АДРЕСА_1 не зареєстровано у КП ЧООБТІ .

Відповідно до копії погосподарської книги на домоволодіння по АДРЕСА_1 , встановлено, що власником вказаного господарства був ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також членом домогосподарства з 17 квітня 2001 року зазначений позивач по справі ОСОБА_1 .

Згідно технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовлений 08 лютого 2018 року, житловий будинок (А-1) побудований у 1959 році. В подальшому, на присадибній земельній ділянці, площею 0,25 га, були добудовані інші господарські будівлі та споруди.

Питання набуття права власності на той час регулювалося Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-Х1, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пунктом 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначено, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним такого з додержанням вимог законодавства.

Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час закінчення будівництва спірного житлового будинку (1959 рік) регулювалася вже підзаконними нормативними актами, зокрема, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56.

Згідно з пунктом 6 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.

Підстави набуття права власності на житловий будинок, споруди та належність цього майна особі визначаються законодавством, чинним на час набуття права власності.

Законодавством, яке діє на час відкриття спадщини, врегульовано питання спадкування цього майна, а не його належність спадкодавцю.

З введенням в дію з 15 квітня 1991 року Закону України Про власність колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулювалось нормами ЦК УРСР 1963 року.

Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.

Так, згідно зі статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Правильне застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР 1963 року передбачає з`ясування питання про віднесення будинку до відповідної суспільної групи господарств.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15, постанові від 03 липня 2019 року у справі № 346/4483/16-ц.

Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.

Відомості про позивача ОСОБА_1 були внесені до погосподарської книги 17 квітня 2001 року, вже після ліквідації колгоспних дворів, на підставі Інструкції про затвердження форм та Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських (селищних) радах, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 17 липня 2000 року N 234.

Тому, відповідно до п. 8, 9, 11 вказаної інструкції у редакції станом на час внесення запису про позивача, особові рахунки домогосподарств у Погосподарській книзі відкриваються під час закладення книг за станом на 1 січня на всіх осіб, що прописані і постійно проживають на території сільської ради. Усі записи в особових рахунках проводяться безпосередньо в домогосподарствах шляхом опитування голови або іншого дорослого члена домогосподарства. До Погосподарської книги записуються члени домогосподарств, що прописані і постійно проживають на території сільської ради, незалежно від наявності в них будівель, садиби та худоби. Не змінюється також номер особового рахунку в разі заміни члена домогосподарства, записаного першим (наприклад, у зв`язку із смертю або з інших причин). У цих випадках особовий рахунок домогосподарства не переписується на новий, водночас: а) у верхній частині особового рахунку вписується прізвище, ім`я та по батькові члена домогосподарства (сім`ї), якого записано першим, прізвище попереднього закреслюється.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 6 Постанови Пленуму ВС України № 20 від 22 грудня 1995 року Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності до правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

Із системного аналізу вказаних норм підзаконних нормативно-правових актів слід зробити висновок про те, що оскільки запис про позивача у погосподарську книгу був внесений вже після ліквідації колгоспних дворів, ОСОБА_1 не був членом колгоспного двору, а тому і не набув права на частку у його майні, тому, відповідно, і не отримав його у власність після смерті ОСОБА_4 .

Доводи апелянта у цій частині колегія суддів відхиляє, оскільки позивач помилково ототожнює внесення відомостей про себе у погосподарську книгу із набуттям права на частку у майні колишнього колгоспного двору.

ОСОБА_4 за життя не оформив права власності на належне йому домоволодіння, проте останнє фактично було його власністю, а тому увійшло до складу спадкового майна на момент смерті останнього 19 грудня 2004 року.

Отже, при вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно суду слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самого спадкодавця на момент закінчення будівництва будинку, а також положеннями ЦК Української РСР 1963 року, Законом України Про власність , Законом України Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування в Україні , постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР , а також положеннями ЦК України від 16 січня 2003 року в ході вирішення питання щодо визнання права власності на спірне домоволодіння в порядку спадкування у порядку ст. 1216 ЦК України, а не ст. 392 ЦК України, про що вірно вказано судом першої інстанції в оскаржуваному рішення.

Відповідно до пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, пунктом 45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 19 січня 1976 року № 1/5, підтвердженням належності будинку може служити відповідна довідка виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, в якій, крім підтвердження належності жилого будинку (частини будинку) відчужувачу на підставі запису в погосподарській книзі повинно бути також зазначено: дані про склад будинку, розмір загальної жилої площі і розмір земельної ділянки.

Виходячи з наведеного, підтвердженням належності жилого будинку (його частини) певній особі є запис в погосподарських книгах, ведення яких на той час передбачалось наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов`язковим. Виникнення права власності на жилі будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права чи від прийняття його до експлуатації.

Вказана позиція підтверджується позицією ВС, викладеною у постанові від 13 червня 2018 року за результатами розгляду справи №303/6130/15-ц.

Посилання апелянта на порушення судом норм ч. 4 ст. 206 ЦПК України та на те, що суд, відхиляючи визнання позову відповідачем через суперечливість закону чи порушення таким визнанням прав, свобод чи інтересів інших осіб, не заслуговують на увагу, адже такі посилання на процесуальні порушення висновкійв районного суду по суті справи не спростовують.

Аргументи апелянта в частині обов`язку суду (у разі визнання правовідносин спадковими) досліджувати чи відкривалися спадкові справи після смерті у 2004 році ОСОБА_4 , коло його спадкоємців та інші необхідні дані, колегією суддів відхиляються, оскільки районний суд розглянув справу у межах заявлених позовних вимог щодо визнання права власності в порядку ст. 392 ЦК України, встановлючи саме ті обставини та досліджуючи докази, якими обґрунтовував свій позов ОСОБА_1 .

Встановивши, що спірний будинок відноситься до спадкового майна померлого прадіда ОСОБА_4 , районний суд вірно відмовив у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки визнання за останнім права власності на спірний будинок у порядку спадкування є предметом іншого позову.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Підстав для задоволення апеляційної скарги не встановлено.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стаська Олега Григоровича залишити без задоволення.

Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 01 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 19 лютого 2020 року.

Судді