Постанова

від 17.02.2021 по справі 906/1251/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року Справа № 906/1251/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівельна компанія "Фундамент" на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.11.2020 р. у справі № 906/1251/20 (суддя Кравець С.Г., повний текст рішення складено 24.11.2020 р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гроус Маркетерс" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівельна компанія "Фундамент" (с.Пиріжки, Малинський р-н., Житомирська обл.)

про стягнення 378 380 грн

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гроус Маркетерс" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівельна компанія "Фундамент" 378 380 грн заборгованості.

Позов з посиланнями на положення ст. ст. 525, 526, 599, 901, 903 ЦК України обґрунтований неналежним виконанням відповідачем обов`язку із оплати наданих послуг по налаштуванню та запуску лідогенерації через мережу в період з грудня 2018 р. по лютий 2019 р. згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.11.2020 р. у справі № 906/1251/20 позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 378 380 грн основного боргу, 5 675,70 грн витрат по сплаті судового збору.

Суд першої інстанції, встановивши факт неналежного виконання відповідачем обов`язку із оплати наданих позивачем послуг по налаштуванню та запуску лідогенерації через мережу в період з грудня 2018 р. по лютий 2019 р. на підставі актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Домобудівельна компанія "Фундамент" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду повністю, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Мотивуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції неправомірно відмовив йому в задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, чим позбавив його права на укладення з позивачем мирової угоди, зокрема передання на погодження представнику позивача проекту мирової угоди в судовому засіданні.

Також скаржник звертає увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про відсутність клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки заявляючи клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, відповідач розраховував на відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.01.2021 р. було відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд скарги призначено на 17.02.2021 р. об 15:30 год.

В судове засідання 17.02.2021 р. представники сторін не з`явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися у встановленому законом порядку, причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду скарги, сторони повідомлені про розгляд скарги (а.с.156-158), явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним судом, в період з грудня 2018 р. по лютий 2019 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Гроус Маркетерс" (позивач) надало Товариству з обмеженою відповідальністю "Домобудівельна компанія "Фундамент" (відповідач) послуги по налаштуванню та запуску лідогенерації через мережу на загальну суму 663 988 грн, що стверджується підписаними та скріпленими печатка сторін актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000009 від 31.12.2018 р. на суму 58000 грн, № ОУ-0000010 від 31.12.2018 р. на суму 58000 грн, № ОУ-0000011 від 31.12.2018 р. на суму 58000 грн, № ОУ-0000012 від 31.12.2018 р. на суму 58000 грн, № ОУ-0000001 від 31.01.2019 р. на суму 48820 грн, № ОУ-0000002 від 31.01.2019 р. на суму 55384 грн, № ОУ-0000003 від 31.01.2019 р. на суму 56224 грн, № ОУ-0000004 від 31.01.2019 р. на суму 50163 грн, № ОУ-0000007 від 28.02.2019 р. на суму 41556 грн, № ОУ-0000008 від 28.02.2019 р. на суму 60703 грн, № ОУ-0000009 від 28.02.2019 р. на суму 63986 грн, № ОУ-0000010 від 28.02.2019 р. на суму 55152 грн (а. с. 86, 88, 90, 92, 94, 96, 98, 100, 102, 104, 106, 108). В актах здачі - прийняття робіт (надання послуг) сторонами не було визначено строк оплати відповідачем наданих послуг.

Позивачем на оплату відповідачу послуг по налаштуванню та запуску лідогенерації через мережу Facebook виставлялись рахунки-фактури: № СФ-0000011 від 03.12.2018 р. на суму 58000 грн (дійсний до сплати до 10.12.2018 р.), № СФ-0000012 від 03.12.2018 р. на суму 58000 грн (дійсний до сплати до 10.12.2018 р.), № СФ-0000013 від 03.12.2018 р. на суму 58000 грн (дійсний до сплати до 10.12.2018 р.), № СФ-0000014 від 03.12.2018 р. на суму 58000 грн (дійсний до сплати до 10.12.2018 р.), № СФ-0000001 від 02.01.2019 р. на суму 48820 грн (дійсний до сплати до 25.01.2019 р.), № СФ-0000002 від 02.01.2019 р. на суму 56224 грн (дійсний до сплати до 25.01.2019 р.), № СФ-0000003 від 02.01.2019 р. на суму 55384 грн (дійсний до сплати до 25.01.2019 р.), № СФ-0000004 від 02.01.2019 р. на суму 50163 грн (дійсний до сплати до 25.01.2019 р.), № СФ-0000007 від 01.02.2019 р. на суму 41556 грн (дійсний до сплати до 25.02.2019 р.), № СФ-0000008 від 01.02.2019 р. на суму 60703 грн (дійсний до сплати до 25.02.2019 р.), № СФ-0000009 від 01.02.2019 р. на суму 63986 грн (дійсний до сплати до 25.02.2019 р.), № СФ-0000010 від 01.02.2019 р. на суму 55152 грн (дійсний до сплати до 25.02.2019 р.) (а. с. 87, 89, 91, 93, 95, 97, 99, 101, 103, 105, 107, 109).

Відповідач частково оплатив надані позивачем послуги по налаштуванню та запуску лідогенерації через мережу на загальну суму 285 608 грн, що підтверджується довідкою банку від 23.10.2020 р. Зокрема відповідачем були здійснені проплати згідно рахунку № СФ-0000013 від 03.12.2018 р. на суму 58000 грн - 20.12.2018 р., згідно рахунку № СФ-0000012 від 03.12.2018 р. на суму 10000 грн - 05.09.2019 р. та на суму 28000 грн - 30.01.2019 р., згідно рахунку № СФ-0000014 від 03.12.2018 р. на суму 6500 грн - 05.09.2019 р. та на суму 51500 грн - 30.01.2019 р., згідно рахунку № СФ-0000001 від 02.01.2019 р. на суму 10000 грн - 05.09.2019 р. та на суму 20000 грн - 14.02.2019 р., згідно рахунку № СФ-0000002 від 02.01.2019 р. на суму 50000 грн - 18.01.2019 р. та на суму 6224 грн - 05.09.2019 р., згідно рахунку № СФ-0000003 від 02.01.2019 р. на суму 5384 грн - 05.09.2019 р. та на суму 10000 грн - 08.10.2020 р., згідно рахунку № СФ-0000004 від 02.01.2019 р. на суму 10000 грн - 05.09.2019 р., згідно рахунку № СФ-0000007 від 01.02.2019 р. на суму 10000 грн - 05.09.2019 р., згідно рахунку № СФ-0000008 від 01.02.2019 р. на суму 10000 грн - 05.09.2019 р. (а. с. 110).

Тобто із встановлених судом обставин вбачається, що відповідачем неоплачено послуги надані позивачем в період з грудня 2018 р. по лютий 2019 р. в розмірі 378 380 грн.

01.09.2020 р. позивач звернувся до відповідача з претензією (досудова вимога), в якій просить сплатити 388 380 грн заборгованості протягом семи календарних днів з моменту отримання вимоги (а. с. 112-115). Докази направлення позивачем вказаної претензії та отримання її відповідачем знаходяться в матеріалах справи (а. с. 53, 63-64, 116).

Відповідач відповіді на зазначену претензію позивачу не надав.

Предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 378 380 грн заборгованості у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем обов`язку із оплати наданих послуг по налаштуванню та запуску лідогенерації через мережу в період з грудня 2018 р. по лютий 2019 р. на підставі актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договору.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, в період з грудня 2018 р. по лютий 2019 р. між позивачем та відповідачем були складені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 663 988 грн, підписані ними без зауважень та заперечень.

Здійснивши аналіз цих актів, апеляційний господарський суд встановив, що фактично в період з грудня 2018 р. по лютий 2019 р. позивач за завданням відповідача надав останньому послуги по налаштуванню та запуску лідогенерації через мережу.

Отже, обставини надання позивачем відповідачу послуг по налаштуванню та запуску лідогенерації через мережу та прийняття відповідачем таких послуг підтверджуються складеними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які підписані сторонами без зауважень та заперечень та засвідчені печатками сторін.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що між сторонами у справі виникли правовідносини з приводу надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України зазначається, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, у даному випадку між сторонами у справі фактично був укладений договір про надання послуг у спрощений спосіб шляхом прийняття позивачем до виконання завдань відповідача, на підставі якого у сторін виникли взаємні права та зобов`язання. В подальшому надання позивачем послуг за завданням відповідача та прийняття відповідачем таких послуг були підтверджені діями обох сторін шляхом складання та підписання двосторонніх актів виконаних послуг, які містять відомості щодо виду послуги, кількості витраченого часу на надання послуги, ціну послуги, які відповідають усім істотним умовам договору про надання послуг, що підтверджує доведеність обставин досягнення сторонами істотних умов угоди щодо надання послуг.

Колегія суддів зазначає, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до визначень термінів, що містяться у ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже, надання позивачем послуг по налаштуванню та запуску лідогенерації через мережу є господарською операцією в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Саме первинні документи, які фіксують факти здійснення господарської операції та містять усі необхідні реквізити, є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Тобто без наявності первинного документу бухгалтер не має права відображати господарську операцію в бухгалтерському обліку.

Дослідивши надані позивачем акти виконаних послуг, господарський суд встановив, що акти містять усі необхідні реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", ними зафіксовано факт надання послуг та прийняття їх без будь-яких заперечень чи зауважень відповідачем, що підтверджується підписом та відтиском печатки відповідача на актах, а також те, що вони містять відомості про відповідні господарські операції щодо виду послуги, кількості витраченого часу на надання послуги, ціну послуги та підтверджують факт їх здійснення.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що саме підписані сторонами акти наданих послуг у даному випадку є первинними документами, що підтверджують надання позивачем послуг та їх прийняття відповідачем, тобто підтверджують реальність здійснених позивачем господарських операцій.

Отже, встановивши неналежне виконання відповідачем зобов`язань в частині здійснення оплати за надані позивачем послуги по налаштуванню та запуску лідогенерації через мережу в період з грудня 2018 р. по лютий 2019 р. за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 378 380 грн, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості в даному розмірі.

Щодо доводів скаржника, викладених нам в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції неправомірно відмовив йому в задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального провадження, чим позбавив можливості відповідача права на укладення з позивачем мирової угоди, колегія суддів зазначає наступне.

Аналіз приписів частин 1, 3, 4 статті 12, частин 1, 2 статті 247 ГПК України дозволяє дійти висновку, що спрощене позовне провадження, як одна із форм господарського судочинства, призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи, тоді як у загальному позовному провадженні розглядаються справи, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному провадженні. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує критерії, визначені ч. 3 ст. 247 ГПК України.

Законодавцем у частині 1 статті 247 ГПК України визначено норму прямої дії щодо розгляду в порядку спрощеного позовного провадження малозначних справ, до яких віднесено справи за наявності у них ознак, визначених частиною 5 статті 12 цього Кодексу, тоді як інші справи, віднесені до юрисдикції господарського суду та відсутні в переліку частини 4 статті 247 ГПК України, можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження за клопотанням позивача, що подається до суду в письмовій формі одночасно з поданням позовної заяви або може міститися у ній (частина 1 статті 249 ГПК України). Таке клопотання позивача розглядається судом, а результат його розгляду викладається ухвалі суду про відкриття провадження у справі (частини 1, 2 статті 250 ГПК України).

Суд зазначає, що питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження належить до дискреційних повноважень суду першої інстанції. Однак, ураховуючи приписи частини 3 статті 247, частини 1 статті 250 ГПК України, суд першої інстанції при вирішенні даного питання (розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження) повинен враховувати такі критерії, зокрема, ціну позову, значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, кількість сторін та інших учасників справи, чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес, думку сторін тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача 378 380 грн заборгованості, позивач заявив клопотання про розгляд його справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Судом першої інстанції, з урахуванням приписів ст. ст. 247, 250 ГПК України, винесено ухвалу від 20.10.2020 р., якою прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В свою чергу, ч. 4 ст. 250 ГПК України на господарський суд покладено обов`язок щодо розгляду заяви (клопотання) відповідача із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та прийняття рішення про залишення без задоволення такої заяви (клопотання) або рішення про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Так, відповідач звернувся до суду першої інстанції із клопотанням про розгляд справи в порядку загального провадження з викликом сторін в судове засідання, яке мотивоване тим, що сума позову для відповідача є значною, протягом дії карантину фінансовий стан відповідача значно погіршився, а також те, що відповідач має бажання домовитись з позивачем про укладення мирової угоди.

Відмовляючи в задоволенні даного клопотання, суд першої інстанції, з урахуванням приписів ст. ст. 12, 247, 250 ГПК України, прийнявши до уваги ціну позову, складність справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Також місцевим господарським судом було прийнято до уваги те, що відповідач в клопотанні про розгляд справи в порядку загального провадження не навів суду достатніх мотивів для необхідності розгляду справи за правилами загального позовного провадження, оскільки посилання відповідача на скрутний фінансовий стан та бажання укласти мирову угоду, не можуть слугувати беззаперечною підставою для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, так як такі доводи стосуються не заперечення наявності у відповідача перед позивачем заборгованості, а вказують на неможливість погашення заборгованості та можливість укладення мирової угоди.

В свою чергу, статтею 330 ГПК України передбачено, що мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.

Питання затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення, задоволення заяви про відмову стягувача від примусового виконання рішення вирішується судом протягом десяти днів з дня надходження до суду відповідної заяви, про що постановляється ухвала.

Відтак, з аналізу ст. 330 ГПК України можна дійти висновку, що мирова угода може бути укладена сторонами і в процесі виконання рішення та передана до суду для затвердження.

Беручи до уваги викладене, враховуючи те, що питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження належить до дискреційних повноважень суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням приписів ст. ст. 12, 247, 250 ГПК України, дійшов обґрунтованого висновку про розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та правомірно відмовив в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Окрім того, колегія суддів приймає до уваги, що законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України), що зумовлює обов`язок суду, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Отже, суд зобов`язаний забезпечити змагальний процес, створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків, оскільки протилежне матиме наслідком порушення гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.

У Рішенні "Мала проти України" у справі від 03.07.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що ключовим для концепції справедливого розгляду справи … є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін (Рішення у справі "Стіл та Морріс проти Сполученого Королівства"). Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом (Рішення від 26.05.2009 у справі "Бацаніна проти Росії"). Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (Рішення у справах "Проніна проти України" від 18.07.2006 та "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21.04.2011).

Так, колегія суддів вказує, що під час спрощеного провадження з повідомленням сторін сторони мали можливість, у тому числі, письмово висловили свою думку та навести свої доводи та міркування з цього приводу, а суд першої інстанції мав можливість і зобов`язаний був надати оцінку таким доводам та документам.

Тобто, враховуючи вказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, забезпечив відповідачу можливості "бути почутим" під час розгляду судом його справи та дотримався "справедливого балансу між сторонами" даного спору.

Колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими посилання скаржника на те, що заявляючи клопотання про розгляд справи в загальному позовному провадженні, відповідач розраховував, що розгляд справи буде відкладено на іншу дату, тому суд першої інстанції дійшов до невірного висновку щодо відсутності клопотання про відкладення розгляду справи, враховуючи слідуюче.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.

Статтею 202 ГПК України встановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

Відповідач до суду першої інстанції не подавав окремого клопотання про відкладення розгляду справи, з метою вчинення ним будь-яких процесуальних дій, а посилання скаржника на те, що заявляючи клопотання про розгляд справи в загальному позовному провадженні відповідач розраховував, що розгляд справи буде відкладено на іншу дату не є клопотанням про відкладенням розгляду справи.

Отже, враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, відсутність представника відповідача не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, судом першої інстанції вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про можливість розгляду даної справи за відсутності відповідача.

Окрім того, судом апеляційної інстанції приймається до уваги те, що розгляд даної справи в суді апеляційної інстанції відбувався з призначенням скарги до розгляду в судовому засіданні. Відповідач, який був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції також не з`явився, причини неявки суд не повідомив.

Окрім того, за приписами ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Роль національних судів полягає в організації судових проваджень таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Колегія суддів вказує, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

Аналізуючи мотивацію прийнятого місцевим господарським судом рішення крізь призму статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зазначеної практики ЄСПЛ, апеляційний суд зазначає про належне виконання покладеного на суд обов`язку щодо мотивації прийнятих рішень, оскільки суд повно дослідив фактичні обставини справи та прийняв рішення по суті спору щодо стягнення заборгованості з дотриманням принципів рівності та змагальності сторін у господарському процесі, тому його висновки за результатами розгляду спору по суті є вірними.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 19.11.2020 р. у справі № 906/1251/20 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівельна компанія "Фундамент" - без задоволення.

Судові витрати покладаються на скаржника згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівельна компанія "Фундамент" на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.11.2020 р. у справі № 906/1251/20 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до ч. 3 ст. 287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений 19 лютого 2021 року

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.