Постанова

від 18.02.2021 по справі 902/904/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

18 лютого 2021 року Справа № 902/904/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Мазур О.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік-Конд"

на рішення Господарського суду Вінницької області від 22.10.2020р.

(ухвалене о 15:34 год. у м. Вінниці, повний текст складено 02.11.2020р.)

у справі № 902/904/19 (суддя Яремчук Ю.О.)

за позовом заступника керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі позивача Вороновицької селищної ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік - конд"

про стягнення 59 436,00 грн

Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі позивача Вороновицької селищної ради звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік - конд" про стягнення 59 436 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що ТОВ "Вік-конд" використовує земельну ділянку площею 0,9314 га земель запасу комунальної власності на території Вороновицької селищної ради без оформлення документів, що посвідчують право користування земельної ділянкою.

Зазначає, що відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а Вороновицька селищна рада втратила належне їй майно (кошти від орендної плати) у розмірі 59 436 грн.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 22.10.2020р. у справі №902/904/19 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік-конд" на користь Вороновицької селищної ради 59 436 грн збитків. Здійснено розподіл судових витрат.

При ухвалені вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Оскільки, відповідач не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а тому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

За наведеного, суд дійшов висновку що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розглядаючи спірні правовідносини судом було застосовані відповідні положення ст. ст. 22, 1166, 1212 ЦК України, ст. ст. 80, 93, 120, 122, 123, 124, 152, 156, 157 Земельного кодексу України.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Вік-Конд", у якій просить рішення Господарського суду Вінницької області від 22.10.2020 у справі 902/904/19 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає таке.

Позов ґрунтується на розрахунках зроблених комісією районної державної адміністрації на підставі лише листа Вороновицького селищного голови.

Керівника відповідача на засідання комісії по визначенню розміру збитків, заподіяних безоплатним використанням вказаної земельної ділянки не було запрошено, а тому він не зміг надати комісії копії документів які підтверджують блокування працівниками селищної ради та земельного відділу можливостей фактичного використання земельної ділянки.

Суд мав дослідити Акт по визначенню збитків, що відшкодовуються Вороновицькій селищній раді, завданих використанням земельної ділянки площею 0,9314 га ТОВ "Вік-конд" на території Вороновицької селищної ради, в межах населеного пункту та інші докази якщо їх об`єктивність є ключовим питанням правового спору.

21.08.2018 відповідач звернувся до ДП Вінницький науково-дослідний та проектний інститут для отримання кадастрового номеру.

Однак в зв`язку з відсутності оригінала технічної документації на земельну ділянку який був переданий Вороновицькій селищній раді 04.07.2008 відповідачу було відмовлено.

На звернення відповідача до селищної ради повернути оригінали документів, остання повідомила про їх відсутність.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача.

При ухваленні рішення від 22.10.2020 Господарський суд Вінницької області не дослідив наявні в матеріалах справи документи, які підтверджують спроби ТОВ "Вік-Конд" оформити договір оренди земельної ділянки.

За наведеного відповідач вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 22.10.2020 у справі 902/904/19 ухвалене на підставі не повністю досліджених доказів.

Від заступника керівника Вінницької місцевої прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просить оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити, з огляду на таке.

Комісія при райдержадміністрації, вважаючи, що ТОВ "Вік-конд" завдало власнику земельної ділянки (територіальній громаді смт. Вороновиця) збитки у вигляді неодержаних доходів, мала право та повноваження скласти акт з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а також затвердити його відповідним рішенням.

Зазначає, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно в користувача землі виникає обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди. Якщо цей обов`язок не виконується, то користувач без законних підстав зберігав за собою майно - кошти за оренду землі, які й повинен повернути. До того моменту, поки користувач землі не оформить право оренди землі, у такого користувача виникають лише кондикційні зобов`язання перед власником землі. Відповідач, який користувався земельною ділянкою без правової на те підстави, акумулював у себе певну суму за рахунок власника землі - суму, яку він повинен був заплатити за оренду. Саме цю суму користувач і має повернути власникові відповідно до статті 1212 ЦК України. Обов`язок повернути безпідставно набуте майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки повертається тільки майно, яке безпідставно було отримано

Вказує, що позивач ні у відзиві на позовну заяву, ні в апеляційній скарзі не заперечує будь-яку з обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема, ним не спростовуються факти використання без правовстановлюючих документів земельної ділянки та не здійснення нарахування та сплати місцевого податку за фактичне використання вказаної земельної ділянки.

Зважаючи на викладене, прокурор вважає, що наведені відповідачем в апеляційній скарзі обставини не спростовують факт використання ним земельної ділянки без правовстановлюючих документів та без плати за землю, а тому рішення Господарського суду Вінницької області від 22.10.2020 у справі 902/904/19 є законним, ухваленим на підставі встановлених судом обставин.

Вороновицька селищна рада не скористалася правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідача, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що рішенням Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області 18 сесії 5 скликання від 16 липня 2008 року за заявою директора ТОВ "Вік-конд" затверджено технічну документацію та передано в оренду для обслуговування нерухомого майна ТОВ "Вік-конд" земельну ділянку по вул. Київська, 3, площею 0,9314 га, строком на 49 років (т. 1, а. с. 31).

Згідно п. п. 3-6 вказаного рішення встановлено орендну плату в розмірі 25 000 грн за згодою сторін в рік; доручено селищному голові протягом 10 днів з моменту підписання рішення укласти договір оренди земельної ділянки; покладено обов`язок на ТОВ "Вік-конд" зареєструвати договір оренди земельної ділянки згідно вимог чинного законодавства, виконувати обов`язки землекористувача відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України.

Матеріали справи не містять доказів укладання між позивачем та відповідачем договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до Свідоцтва № 78 про право власності на виробничі будівлі від 19.11.2004 виданого виконавчим комітетом Вороновицької селищної ради, рішення № 377, Товариству з обмеженою відповідальністю "Вік-конд", що засвідчує право приватної власності на виробничі будівлі, за адресою вул. Київська, 3, смт. Вороновиця (т. 1, а. с. 36).

Позивачем стверджується, що плата за використання вказаної земельної ділянки протягом 2017-2018 років до бюджету Вороновицької селищної ради не надходила.

За даним фактом, комісією по регулюванню земельних відносин Вороновицької селищної ради був складений Акт, затверджений 10.01.2019 селищним головою, відповідно до якого на території селищної ради знаходяться землекористувачі (в тому числі і відповідач) та не сплачують орендну плату. Комісія здійснила попередній розрахунок витрат по неодержаній орендній платі за 2017, 2018 роки із поданням на розгляд комісії Вінницької районної державної адміністрації по визначенню та затвердженню збитків, що відшкодовуються землекористувачами (т. 1, а. с. 33-34).

Відповідно до вказаного акту, попередній розрахунок ТОВ "Вік-конд" за 2017-2018 роки складає 59 436 грн.

В подальшому, розпорядженням голови Вінницької районної державної адміністрації № 108 від 01.04.2019 затверджено Акт по визначенню збитків, що відшкодовуються Вороновицькій селищній раді, завданих використанням земельної ділянки площею 0,9314 га ТОВ "Вік-конд" на території Вороновицької селищної ради, в межах населеного пункту, розмір збитків за період з 2017-2018 роки становить 59 436 грн (т. 1, а. с. 25-27).

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження сплати відповідачем коштів за використання земельної ділянки.

Зазначене підтверджується, зокрема довідкою Вороновицької селищної ради від 17.09.2019 № 02- 29/358 та інформацією ГУ ДПС у Вінницькій області від 03.10.2019 № 2487/02- 32-50-04 (т. 1, а. с. 41, 61).

Зазначені фактичні обставини стали підставою для звернення з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Відповідач є власником нерухомого майна, яке знаходиться на земельній ділянці по вул. Київська, 3 у смт. Вороновиця площею 0,9314 га.

За приписами статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтями 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

У силу статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно із пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України передбачає, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).

Отже, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15, № 922/5468/14.

За змістом ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону).

Частиною 1 ст. 11 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

При цьому у ст. 15 зазначеного Закону наведено перелік відомостей про земельні ділянки, за змістом якого до Державного земельного кадастру включаються такі відомості: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині 2 статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування статті 79-1 Земельного кодексу України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема, в постановах від 29.01.2019 у справах №922/3780/17 та №922/536/18, від 11.02.2019 у справі №922/391/18, від 12.04.2019 у справі №922/981/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог ст.77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).

Отже, позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі №923/921/17.

Проаналізувавши матеріали господарської справи, суд апеляційної інстанції констатує, що в них відсутні докази на підтвердження обставини формування земельної ділянки в розумінні ст. 79-1 ЗК України.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов переконливого висновку, що вказана земельна ділянка в період, за який позивачем нараховується до стягнення сума безпідставного збагачення у вигляді несплаченої орендної плати (2017-2018 роки), не була сформована як об`єкт права оренди, оскільки не має ані визначених меж, ані кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру.

Окрім того, статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що платою за землю є обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Оскільки відповідач не є ні власником, ні постійним землекористувачем земельної ділянки, він відповідно до п. 14.1.72 статті 14 Податкового кодексу України не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а тому єдиною можливою для нього формою плати за землю як землекористувача може бути лише орендна плата (стаття 288 Податкового кодексу України), яка є регульованою ціною.

В постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 922/748/19 викладено висновок щодо необхідності перевірки судом обґрунтованості розрахунку позовних вимог, заявлених позивачем саме як безпідставно збережені грошові кошти в розмірі орендної плати за користування відповідачем сформованою земельною ділянкою.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).

За змістом статей 15, 20, 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Зважаючи на наведені норми, визначення розміру орендної плати за земельну ділянку комунальної власності, у розмірі якої нараховано до стягнення спірну суму безпідставно збережених грошових коштів здійснюється на основі нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.

При цьому, наявність між сторонами позадоговірних кондикційних правовідносин не є підставою для незастосування при визначенні розміру несплаченої відповідачем орендної плати за земельну ділянку як безпідставно збережених грошових коштів затвердженої у встановленому законом порядку нормативної грошової оцінки цієї ділянки.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Апеляційний господарський суд, звертає увагу на те, що ні позивачем, ні прокурором не долучено до матеріалів справи витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Київська, 3 у смт. Вороновиця площею 0,9314 га.

Підсумовуючи викладене, зокрема, що земельна ділянка не була сформованою як об`єкт права, відсутність витягу з нормативно-грошової оцінки в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення 59 436 грн належним чином не обґрунтована, оскільки вона має базуватися на даних нормативно-грошової оцінки виходячи з розміру земельної ділянки, який зареєстрований Державному земельному кадастрі, а тому така вимога не підлягає до задоволення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №922/393/18 від 11.09.2019.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Скаржник, не обґрунтовував вимоги апеляційної скарги, доводами про те, що земельна ділянка не була сформована, а також відсутністю витягу з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

В той же час, ч. 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставою для скасування судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права (п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи, що суд першої інстанції не встановив обставини щодо формування земельної ділянки, відсутності в матеріалах справи витягу з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та прийшов до хибного висновку про задоволення позову, тому рішення Господарського суду Вінницької області від 22.10.2020 у справі № 902/904/19 слід скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

Оскільки, суд апеляційної інстанції скасовує рішення місцевого господарського суду з інших підстав, ніж викладені в апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік-конд", то остання підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік-конд" задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 22.10.2020р. у справі № 902/904/19 скасувати.

Ухвалити нове.

В позові відмовити.

3. Стягнути з Вінницької обласної прокуратури (21050, Вінницька обл., місто Вінниця, вул. Монастирська, будинок 33, код 02909909) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік-конд" (21100, Вінницька обл., місто Вінниця, вул. 1. Федорова, будинок б/н, код 32976779) - 2881 грн 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Господарському суду Вінницької області видати наказ на виконання цієї постанови.

5. Справу № 902/904/19 надіслати Господарському суду Вінницької області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Маціщук А.В.