Постанова

від 15.02.2021 по справі 916/2783/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 916/2783/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранс-Термінал"

на рішення Господарського суду Одеської області від 29.11.2018 (суддя Гут С. Ф.)

і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020 (головуючий суддя Разюк Г. П., судді Головей В. М., Колоколов С. І.)

у справі № 916/2783/17

за позовом 1) Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси і 2) Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранс-Термінал"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Міністерство оборони України

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

(у судове засідання з`явився уповноважений представник відповідача Тертицький В. О.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1.У листопаді 2017 року Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси (далі позивч-1, КЕВ м. Одеси), Військова частина НОМЕР_1 (далі позивач-2, ВЧ НОМЕР_1 ) звернулися до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранс-Термінал" (далі відповідач, ТОВ "Югтранс-Термінал") за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Міністерства оборони України (далі третя особа, МОУ), в якій просили суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ВЧ НОМЕР_1 загальною площею 1 669кв.м, шляхом демонтажу самовільно встановленого металевого паркану та повернення (встановлення) паркана, який був незаконно знесений.

2.Позовні вимоги обґрунтовувались неправомірними діями відповідача, а саме знесенням залізобетонного паркану, що належав військовій частині та самовільним встановленням металевого паркану на земельній ділянці, яка належить військовій частині.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3.Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.11.2018 позов задоволено та зобов`язано ТОВ "Югтранс-Термінал" усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ВЧ НОМЕР_1 загальною площею 1 669 кв.м шляхом демонтажу самовільно встановленого металевого паркану та повернути (встановити) паркан, який був незаконно знесений, а також стягнуто з ТОВ "Югтранс-Термінал" на користь ВЧ А3571 1 600 грн витрат по сплаті судового збору.

4.Суд дійшов висновку, що позивачами доведено належними і допустимими доказами факт знаходження спірної земельної ділянки в користуванні ВЧ НОМЕР_1 та факт зайняття відповідачем спірної земельної ділянки, знесення паркану та встановлення металевого паркану на території ВЧ НОМЕР_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

5.Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020 рішення Господарського суду Одеської області від 29.11.2018 змінено, зобов`язано ТОВ "Югтранс-Термінал" усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою Військової частини НОМЕР_1 загальною площею 1 669 кв.м шляхом перенесення металевого паркану на межу земельної ділянки ТОВ "Югтранс-Термінал" кадастровий номер 5110136900:52:001:0128.

6.Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що суміжна відповідачу земельна ділянка перебуває в користуванні ВЧ НОМЕР_1 на законних підставах, а відповідач незаконно розташував частину металевого паркану на території цієї військової частини, у зв`язку з чим правомірною є вимога позивачів про зобов`язання ТОВ "Югтранс-Термінал" усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ВЧ НОМЕР_1 загальною площею 1 669 кв.м.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7.Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

8.Скаржник зазначає, що касаційна скарга подана з підстав передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), при необхідності формування єдиної правозастосовчої практики, відносно правових норм, закріплених статтями 19, 20, 77, 92, 116, 125, 126 Земельного кодексу України (далі ЗК України), статтею 2 Закону України "Про використання земель оборони", статтями 2, 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483 (далі Положення № 483), щодо правовідносин, які регулюють право користування земельними ділянками військовими частинами (позивачами), в тому числі щодо документів, які підтверджують таке право користування.

9.Скаржник посилається на недослідження судами першої і апеляційної інстанції зібраних у справі доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, що передбачено пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України).

10.Скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази відведення спірної земельної ділянки позивачам на підставі рішення компетентної ради, або закріплення спірної земельної ділянки на праві оперативного управління за військовою частиною на підставі рішень прийнятих Кабінетом Міністрів України і Міністерством оборони України.

11.Скаржник посилається на відсутність у матеріалах справи документів про встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та яка належить (перебуває у користуванні) позивачам (позивачів), а також на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо правовідносин стосовно визначення особи (позивача) у справах, у яких порушуються права держави власника земель оборони.

12.Також скаржник зазначає що суди першої і апеляційної інстанції встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що визначено пунктом 4 частини третьої статті 310 ГПК України (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України).

13.Відповідач наголошує на тому, що висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 13.03.2018 № 21807/17-41, наданий в рамках експертизи, призначеної в іншій справі (порушення частини третьої статті 98 ГПК України), не містить фактів та обставин, які підлягають доказуванню в даній справі та потребують спеціальних знань (порушення частини другої статті 98 ГПК України) і предметом висновку експерта не можуть бути питання права (порушення частини другої статті 98 ГПК України), тому таких висновок не є належним і допустимим доказом у цій справі.

14.Окрім того, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та прийняв рішення, яким задовольнив вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, чим припустився порушення норм частини п`ятої статті 269 ГПК України.

Позиція інших учасників справи

15.Позивач-2 подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, просить відмовити у її задоволенні у повному обсязі. У відзиві позивач 2 зазначає, що земельна ділянка, на якій розміщувалося, зокрема, військове містечко №10 у м. Одесі, відноситься до земель оборони та належить державі. Оскільки ця земельна ділянка відводилася у користування у 1948 році, коли діяв Земельний кодекс УРСР 1922 року, який не передбачав встановлення державного акту на право постійного користування земельними ділянками, то саме по собі рішення звуженого виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1948 № 021 було достатньою правовою підставою. В матеріалах справи відсутні докази припинення у встановленому порядку права користування чи права власності на спірну земельну ділянку, а Технічний звіт по інвентаризації земельної ділянки Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, що знаходяться у користуванні військового містечка №10 (ґрунтовий аеродром 3 класу " ІНФОРМАЦІЯ_1 "), а також Технічна документація по інвентаризації земельної ділянки військового містечка №10 дозволяють чітко ідентифікувати місцезнаходження, межі, координати земельної ділянки аеродрому " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".

16.МОУ подало відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. У відзиві третя особа наголошує, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, належить державі на праві власності, користувачем якої є ВЧ НОМЕР_1 , а доводи касаційної скарги відповідача про неналежність, недопустимість доказів приналежності земельної ділянки аеродрому " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військового містечка №10) до земель оборони, які законно на сьогодні використовуються ВЧ НОМЕР_1 , перебувають на обліку КЕВ м. Одеси, є безпідставними і незаконними.

17.КЕВ м. Одеси подало відзив, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача в повному обсязі. У відзиві позивач-1 зокрема наголошує на тому, що судами першої і апеляційної інстанції в повній мірі досліджені докази по справі, та їх рішення є такими, що відповідають нормам діючого законодавства та повністю є обґрунтованими.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18.Рішенням звуженого виконкому Одеської міської Ради депутатів трудящих від 10.12.1948 № 021 (далі Рішення № 021) надано право на користування земельною ділянкою загальною площею 326,7 га на аеродромі Шкільний 5 Повітряній армії, на якій на теперішній час розташоване військове містечко № 10 ВЧ НОМЕР_1 .

19.Розпорядженням Міністрів Української РСР від 14.04.1951 № 445-013рс (далі Розпорядження № 445-013рс) відведено в постійне користування військового міністерства СРСР земельні ділянки, зокрема, для розширення аеродрому першої групи " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".

20.Відповідно до наказу начальника Одеського гарнізону від 18.06.2012 № 32 Про закріплення казармено-житлового фонду, інженерних мереж та споруд, земельних ділянок за командирами військових частин Одеського гарнізону (далі Наказ № 32) військове містечко № НОМЕР_2 (м. Одеса, проспект Маршала Жукова (Шкільний аеродром) закріплено за командиром ВЧ НОМЕР_1 .

21.Згідно з довідкою начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси від 30.10.2017 № 3499 земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_2 (м. Одеса, проспект Маршала Жукова (Шкільний аеродром) перебуває на оперативному обліку КНВ м. Одеси та передана для утримання та експлуатації ВЧ А3571.

22.29.09.2017 на ділянці території ВЧ НОМЕР_1 , що межує з територією підприємства торгівельного центру "Сіті-Центр", представниками підрядної організації на замовлення ТОВ "Югтранс-Термінал" самовільно встановлено металевий паркан (26 секцій) розміром 80,14 метрів у довжину та 11,4 метри у ширину, загальною площею 913,6 кв.м.

23.Представниками ВЧ НОМЕР_1 було викликано слідчу групу Київського районного відділу поліції м. Одеси, яка прийняла заяву про самозахоплення земельної ділянки на території військової частини та склала протокол огляду місця події. Зазначена заява занесена до журналу єдиного обліку заяв Київського районного відділу поліції м. Одеси під №25271 від 29.09.2017.

24.29.10.2017 на ділянці території ВЧ НОМЕР_1 , що межує з територією підприємства, представниками підрядної організації на замовлення ТОВ "Югтранс-Термінал" (північно-східна частина аеродромної зони, 500 метрів від КПП №2) представниками підрядника, який виконує замовлення, самовільно, додатково до раніше встановленого, встановлено ще 28 секцій металевого паркану розміром 84 метри у довжину та 9 метрів у ширину, загальною площею 756 кв.м.

25.За фактом незаконного будівництва була складена заява керівнику слідчої групи Київського районного відділу поліції м. Одеси та складений протокол огляду місця події. Зазначена заява занесена до журналу єдиного обліку заяв Київського районного відділу поліції м. Одеси під №28163 від 29.10.2017.

26.Керівництву торгівельного центру, яке прибуло на місце події, було запропоновано в добровільному порядку припинити зазначене самовільне захоплення та звільнити земельну ділянку військової частини, але невідомі особи наголосили, що у них є дозвільні документи, які не були пред`явлені, та не реагуючи на вимоги щодо припинення будівельних робіт, продовжили встановлення металевого паркану та знесли старий залізобетонний паркан, що належав ВЧ НОМЕР_1 .

27.У матеріалах справи наявний лист відповідача на адресу в.о. командира ВЧ НОМЕР_1 , у якому відповідач запевнив, що після завершення будівництва дитячого спортивного комплексу ТОВ "Югтранс-Термінал" самостійно та за власний рахунок перенесе на первинне місце усю демонтовану частину паркану (т.1 а.с. 127).

28.У матеріалах справи наявний висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 13.03.2018 №21807/17-41 (витребуваний місцевим господарським судом за клопотанням позивача-2) у якому зазначено, що внаслідок встановлення ТРЦ "Сіті-Центр" металевого паркану зайнято частину земельної ділянки саме аеродрому " ІНФОРМАЦІЯ_1 " ВЧ НОМЕР_1 , площею 0,1579 га (1 579 м), яка перебуває в користуванні вказаної військової частини на підставі рішення виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1948 № 021 та розпорядження Міністрів Української РСР від 14.04.1951 №445-013рс, і межі якої уточнені на підставі технічного звіту по інвентаризації земельної ділянки Південного територіального KEУ МО України, що знаходиться в користуванні військового містечка № 10 (ґрунтовий аеродром 3 класу "Одеса-Шкільний"), за адресою: м. Одеса, вул. Шкільний аеродром, 1-а, виконаного ДП "Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" в 2007 році.

29.Також, у висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №21807/17-41 від 13.03.2018 встановлено, що Рішення звуженого виконкому Одеської міської Ради депутатів трудящих від 10.12.1948 № 021 та Розпорядження Міністрів Української РСР від 14.04.1951 № 445-013рс є документами, що посвідчують право на земельну ділянку аеродрому " ІНФОРМАЦІЯ_1 " ВЧ НОМЕР_1 , а межі вказаної земельної ділянки були уточнені на підставі технічного звіту по інвентаризації земельної ділянки Південного територіального КЕУ МО України, що знаходиться в користуванні військового містечка № НОМЕР_2 , виконаного ДП "Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" в 2007 році.

30.Також, у матеріалах справи наявний висновок судової земельно-технічної експертизи від 29.07.2020 №19-1629-1631 (проведеної на виконання ухвали апеляційного господарського суду від 14.03.2019) у якому зазначено, що частина нині існуючого металевого паркану довжиною 81,38 м розташована на земельній ділянці ТОВ "Югтранс-Термінал" кадастровий номер 5110136900:52:001:0128 із заступом на ділянку від 0,00 м до 1,64 м, а частина металевого паркану довжиною 77,90 м розташована поза межами земельної ділянки відповідача кадастровий номер 5110136900:52:001:0128 з відступом від межі ділянки від 0,00 м до 0,63 м. При цьому у висновку зазначено, що визначити чи знаходиться нині існуючий металевий паркан на земельній ділянці позивачів за адресою: м. Одеса, вул. Шкільний аеродром 1,1-а не надається можливим, оскільки на вказану ділянку не надано документів із землеустрою.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

31.Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

32.Підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі, яка переглядається, скаржник визначив пункти 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Щодо суті касаційної скарги

33.Як уже зазначалося, предметом цього судового провадження є вимога позивачів про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ВЧ НОМЕР_1 загальною площею 1 669кв.м, шляхом демонтажу самовільно встановленого металевого паркану та повернення (встановлення) паркана, який був незаконно знесений.

34.Позовні вимоги аргументовані протиправністю дій відповідача по відношенню до земельної ділянки на якій розташована ВЧ НОМЕР_1 .

35.Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Частиною другою вказаної статті ЗК України визначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади.

36.Відповідно до частини першої статті 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

37.Статтею 1 Закону України Про використання земель оборони передбачено, що землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, визнаються землями оборони. Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України (стаття 2 цього Закону).

38.Спеціальні положення ЗК України та законодавства, яке регулює правовий режим земель оборони, передбачають належність земельних ділянок до земель оборони фактично за їх суб`єктною ознакою надання їх для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).

39.Відповідно до статті 14 Закону України Про Збройні Сили України земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

40.Відповідно до абзацу 3 частини п`ятої статті 20 ЗК України, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України Про використання земель оборони.

41.Частиною першою статті 2 Закону України Про використання земель оборони передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України (стаття 4 вказаного Закону).

42.Судами попередніх інстанцій, в межах визначених процесуальним законом повноважень, установлено, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні ВЧ А3571 на законних підставах, що підтверджується долученими позивачами до матеріалів справи доказами. Вказане, з урахуванням наведеного у пункті 39 цієї Постанови, свідчить про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо належності спірної земельної ділянки до земель оборони.

43.У постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 5017/2972/2012 і від 24.04.2019 у справі № 5017/3706/2012 містяться такі правові висновки: "Відповідно до частин першої, другої статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту права власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Судами встановлено, що передані товариству з обмеженою відповідальністю за спірними договорами оренди землі належать до земель оборони, відповідно до статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" належать державі на праві власності, знаходяться в управлінні МОУ та закріплені за відповідними військовими формуваннями, з огляду на наведене Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що позивачі не можуть бути належними землекористувачами, оскільки їх права не порушені та не підлягають захисту. При цьому, враховуючи наведені обставини, наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його визначено законом, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 926/1017/14".

44.Суд відхиляє помилкові доводи відповідача щодо відсутності висновку Верховного Суду у правовідносинах, які регулюють право користування земельними ділянками військовими частинами, в тому числі щодо документів, які підтверджують таке право користування, оскільки як зазначено вище, Верховний Суд уже неодноразово висловлював свою позицію щодо правового режиму використання земель оборони, зокрема, стосовно того, що: 1) правовий режим земель оборони передбачає належність земельних ділянок до земель оборони фактично за їх суб`єктною ознакою (пункт 39 цієї Постанови); 2) наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його визначено законом (пункт 44 цієї Постанови).

45.Доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі щодо відсутності висновку Верховного Суду у спірних правовідносинах, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно належності спірної земельної ділянки ВЧ НОМЕР_1 , зокрема в частині встановлення ТРЦ "Сіті-Центр" металевого паркану та спрямовані на переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин стосовно того, що: 1) на спірній земельній ділянці розташоване військове містечко № 10 (ґрунтовий аеродром 3 класу "Одеса-Шкільний"), право на цю земельну ділянку посвідчено Рішенням № 021 і Розпорядженням № 445-013рс, межі цієї земельної ділянки уточнені на підставі технічного звіту по інвентаризації земельної ділянки Південного територіального КЕУ МО України та вказане військове містечко №10 закріплено за ВЧ НОМЕР_3 на підставі Наказу № 32; 2) відповідачу відведена власна земельна ділянка кадастровий номер 5110136900:52:001:0128 і частина металевого паркану незаконно розташована на суміжній земельній ділянці, яка перебуває у користуванні ВЧ А3471. Окрім того, судом першої інстанції було встановлено, що відповідач у листі на адресу в.о. командира ВЧ НОМЕР_1 визнав факт зайняття частини території цієї військової частини.

46.В цій частині Суд, враховуючи приписи статті 300 ГПК України, наголошує, що переоцінка вже оцінених судами доказів виходить за межі повноважень касаційного суду.

47.Стосовно тверджень скаржника про недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, зокрема, в частині відсутності, за твердженням скаржника, доказів відведення спірної земельної ділянки позивачам у встановленому законодавством порядку, документів про встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), Суд зазначає таке.

48.Так, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

49.Отже, якщо підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України визнані необґрунтованими, то у скаржника не виникає права вимагати скасування судового рішення з підстав порушення судом норм процесуального права, за таких обставин перегляд судового рішення у касаційному порядку з цієї підстави є неможливим. Аналогічну правову позицію викладено в ухвалі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 915/1734/18 та у постанові Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 910/18249/19.

50.Враховуючи, що підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України), у цьому випадку не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим такі доводи як неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів не можуть братися до уваги судом касаційної інстанції.

51.Доводи скаржника про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо правовідносин стосовно визначення особи (позивача) у справах, у яких порушуються права держави власника земель оборони, а також доводи, викладені у пункті 14 цієї Постанови, не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними пунктами 1 4 частини другої статті 287 ГПК України.

52.Щодо доводів відповідача, викладених у пункті 13 цієї Постанови, Суд зазначає таке.

53.За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

54.Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

55.Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 ГПК України).

56.З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.05.2018 клопотання ВЧ НОМЕР_1 про витребування доказів (вх.ГСОО№2-2745/18 від 31.05.2018) задоволено, витребувано у Київського районного суду м. Одеси або у Військової прокуратури Одеського гарнізону належним чином завірену копію висновків експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 13.03.2018 за №21807/17-41, які містяться в матеріалах кримінального провадження №42017161010000401 та уповноважено повноважного представника позивача-2 на отримання витребуваних ухвалою господарського суду Одеської області від 31.05.2018 доказів.

57.Вказаний висновок експертів долучений ВЧ А3571 до матеріалів справи 12.06.2018 через канцелярію Господарського суду Одеської області.

58.Із оскаржуваних судових рішень вбачається, що висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 13.03.2018 за №21807/17-41 прийнято як належний доказ у справі та оцінено судами разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 ГПК України.

59.Доводи відповідача стосовно того, що вказаний висновок експертів не є належним доказом вже були предметом оцінки апеляційного господарського суду та обґрунтовано відхилені ним, з посиланням на приписи статей 73, 74, 77 ГПК України. Доводи касаційної скарги вказаних висновків апеляційного господарського суду не спростовують.

60.За таких обставин, Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

61.У контексті наведеного, Суд також вважає за необхідне звернутися до власних позицій, у яких неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

62.Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

63.Твердження відповідача стосовно недоведеності позивачами наявності їх порушених прав та / або охоронюваних законом інтересів були оцінені судами попередніх інстанцій з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень. Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій з`ясували істотні обставини із застосуванням передбачених статтею 86 ГПК України критеріїв дослідження доказів щодо оцінки кожного такого доказу окремо і їх сукупності в цілому та забезпечили дотримання стандартів доказування, визначених процесуальним законом. Доводи касаційної скарги вказаних висновків Суду не спростовують.

64.Водночас, за змістом статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

65.Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

66.Зважаючи на те, що після відкриття касаційного провадження у цій справі виявилося, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження, касаційне провадження, в цій частині необхідно закрити на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.

67.Доводи касаційної скарги, в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга ТОВ "Югтранс-Термінал" в цій частині підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у незміненій частині без змін.

Розподіл судових витрат

68.Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 916/2783/17 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранс-Термінал" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020 і рішення Господарського суду Одеської області від 29.11.2018 в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранс-Термінал" в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020 і рішення Господарського суду Одеської області від 29.11.2018 у справі № 916/2783/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Случ

СуддіН. О. Волковицька

С. К. Могил