Постанова

від 18.02.2021 по справі 910/18205/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18205/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗА-УРС"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗА-УРС"

до Київської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Конкорд-К"

про скасування рішення.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Балабон В. О. (адвокат), Невальонна Н. М., відповідача - Баранов М. С.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "БАЗА-УРС" (далі - ТОВ "БАЗА-УРС") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - міськрада) про скасування рішення міськради від 28.07.2016 № 879/879 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 20.07.2007 № 79-6-00521, укладеного між міськрадою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Конкорд-К" (далі - ТОВ "Конкорд-К") на підставі рішення міськради від 15.03.2017 № 304/965" (далі - спірне рішення).

1.2. Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що оскільки спірне рішення унеможливлює виконання укладеного між ТОВ "Конкорд-К" та ТОВ "БАЗА-УРС" договору про передачу частини функцій замовника будівництва від 09.02.2015, будівництво на земельний ділянці кадастровий номер 8000000000:79:130:0009 на вул. Метрологічній, 14-Д у Голосіївському районі м. Києва та отримання ТОВ "БАЗА-УРС" 80 % квартир і нежитлових приміщень об`єкта, хоча ТОВ "БАЗА-УРС" вже було частково виконано свої обов`язки за договором та оплачено грошові кошти, а ТОВ "БАЗА-УРС" вважає спірне рішення незаконним та необґрунтованим та вимушене звертатися до суду за захистом своїх прав.

Крім цього, ТОВ "БАЗА-УРС" стверджує, під час прийняття спірного рішення міськрадою було порушено: норми законодавства, які регулюють розірвання договору оренди в односторонньому порядку; норми, що регулюють припинення права користування земельною ділянкою для забудови у разі використання земельної ділянки для забудови, а рішення прийнято з підстави використання земельної ділянки не за цільовим призначенням за відсутності доказів нецільового використання земельної ділянки. Крім того, позивач зауважує, що він, від імені ТОВ "Конкорд-К" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Новий дім", як замовників будівництва вчинив дії, спрямовані на забудову земельної ділянки, що свідчать про відсутність вини позивача у незавершенні будівництва в указаний в договорі оренди землі строк.

1.3. Заперечуючи проти заявленого позову, міськрада посилалася, зокрема, на такі обставини та обґрунтовує свою позицію у справі наступними доводами:

- спірне рішення прийнято міськрадою в межах повноважень, з урахуванням вимог чинного законодавства та умов договору оренди землі;

- розірвання договору оренди землі передбачено в односторонньому порядку шляхом вчинення стороною одностороннього правочину, що оформляється прийняттям рішення у встановленому порядку;

- умовами договору оренди землі були передбачені самостійні підстави для його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, в тому числі незалежно від критерію істотності допущення порушення;

- факт неналежного виконання умов договору підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 30.06.2016 № 16/1177-01, який складено Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу міськради (Київської міської державної адміністрації), згідно із зазначиним актом земельна ділянка частково огороджена металевим гратчастим парканом та для будівництва земельна ділянка не використовується, будівельного паспорта об`єкта не виявлено;

- ТОВ "БАЗА-УРС" у позовній заяві додатково підтверджує неналежність виконання орендарем за договором його умов щодо забудови земельної ділянки, оскільки стверджує, що станом на час прийняття міськрадою спірного рішення дозвіл на виконання будівельних робіт отримано не було;

- спірне рішення було предметом розгляду в справі № 910/17556/16 за позовом ТОВ "Конкорд-К" до міськради про визнання незаконним та скасування рішення. За результатами розгляду справи у задоволені позовних вимог було відмовлено повністю, тобто в судовому порядку визнано законність оскаржуваного рішення;

- оскільки у справі № 910/17556/16 учасником була міськрада і саме її оскаржуване рішення було предметом розгляду цієї справи, тому відповідач вважає, що обставини встановлені, у справі № 910/17556/16 не підлягають доказуванню;

- спірним рішенням не порушено права та охоронювані законом інтереси позивача, адже розірвано договір оренди, укладений між ТОВ "Конкорд-К" та міськрадою, а тому рішення є актом індивідуальної дії та породжує права та обов`язки лише для сторін договору оренди;

- позивач звернувся до господарського суду із пропуском позовної давності, оскільки оскаржуване рішення прийнято 28.07.2016, а позов подано до суду 19.12.2019.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.04.2020 у справі № 910/18205/19 (суддя Підченко Ю. О.) позовні вимоги задоволено повністю.

2.2. Судове рішення аргументоване тим, що оскільки позивач уклав договір про передачу частини функцій замовника будівництва від 09.02.2015, вчинив дії на виконання функцій замовника (отримано містобудівні умови та обмеження, висновки, погодження, технічні умови, укладені договори та інші документи, долучені до справи), тому наявне порушене право позивача.

Щодо преюдиції судового рішення у справі № 910/17556/16, то місцевий господарський суд зазначив, що ТОВ "БАЗА-УРС" не було учасником справи № 910/17556/16. Водночас при розгляді справи № 910/17556/16 судами не були досліджені та не встановлені обставини, які вирішуються при розгляді цієї справи та мають вирішальне значення при визначенні істотності порушення ТОВ "Конкорд-К" умов договору оренди землі та вини третьої особи у недотриманні умов договору оренди в частині своєчасної забудови. Крім того, не було досліджено доказів вчинення дій, спрямованих на забудову земельної ділянки, оскільки такі дії вчинені ТОВ "БАЗА-УРС", яке не було учасником справи № 910/17556/16.

Місцевий господарський суд також встановив, що договором оренди землі дійсно передбачено порядок одностороннього розірвання договору. При цьому у пункті 11.6. договору оренди чітко вказано, що розірвання цього договору не потребує укладення додаткової угоди, а договір вважається розірваним з моменту прийняття орендодавцем відповідного рішення, однак суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність шкоди, завданої відповідачу, оскільки законодавством прямо встановлена заборона органам місцевого самоврядування вимагати від замовника будівництва передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Окрім цього, місцевий господарський суд дійшов висновку, що строк позовної давності ТОВ "БАЗА-УРС" було пропущено з поважних причин, оскільки позивач лише 22.10.2019 дізнався, що договір оренди земельної ділянки розірваний згідно з рішенням міськради від 28.07.2016 № 879/879.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 (Агрикова О. В. - головуючий, судді Мальченко А. О., Чорногуз М. Г.) рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2020 у справі № 910/18205/19 скасоване та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "БАЗА-УРС" відмовлено в повному обсязі.

2.4. Апеляційний господарський суд, установивши, що: у позивача відсутні будь-які правовідносини з міськрадою щодо користування земельною ділянкою на вул. Метрологічній, 14-Д (кадастровий номер 8000000000:79:130:0009) у Голосіївському районі м. Києва; умови договору про передачу частини функцій замовника будівництва від 09.02.2015 передбачають, що всі функції щодо землекористування залишились у ТОВ "Конкорд-К", а тому і всі права на зазначену земельну ділянку; позивачу не було передано прав щодо оренди земельної ділянки на вул. Метрологічній, 14-Д (кадастровий номер 8000000000:79:130:0009) у Голосіївському районі м. Києва відповідно до умов договору про передачу частини функцій замовника будівництва від 09.02.2015, дійшов висновку, що спірне рішення стосується виключно правовідносин ТОВ "Конкорд-К" з міськрадою, які випливають з договору оренди земельної ділянки від 13.07.2007, а спірне рішення від 28.07.2016 № 879/879 про розірвання договору оренди земельної ділянки від 13.07.2007 року № 79-6-00521, укладеного між міськрадою та ТОВ "Конкорд-К" на підставі рішення міськради від 15.03.2007 року № 304/965, відповідачем не порушує будь-яких прав позивача, оскільки, як встановлено вище, останній не є стороною договору оренди земельної ділянки, а також в останнього відсутні будь-які права на земельну ділянку на вул. Метрологічній, 14-Д (кадастровий номер 8000000000:79:130:0009) у Голосіївському районі м. Києва.

Зазначивши, що, уклавши договір про передачу частини функцій замовника будівництва від 09.02.2015 року, ТОВ "Конкорд-К" залишив за собою всі права землекористувача, а тому питання щодо контролювання строків забудови земельної ділянки, або ж звернення до міськради щодо продовження таких строків залишилось також за ТОВ "Конкорд-К", апеляційний господарський суд дійшов висновку, що спірне рішення стосується виключно прав та обов`язків ТОВ "Конкорд-К".

Також апеляційний господарський суд, досліджуючи доводи апеляційної скарги, зауважив, що право землекористування ТОВ "Конкорд-К" припинилося автоматично, в силу положень закону, зокрема, положень статті 416 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 102-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Крім цього, суд апеляційної інстанції з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог з підстав відсутності порушення прав позивача не досліджував питання щодо строку позовної даності.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 у справі № 910/18205/19, ТОВ "БАЗА-УРС" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову, а рішення місцевого господарського суду залишити без задоволення.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Зокрема, скаржником зазначено, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України у справах № 6-32цс13 (постанова від 12.06.2013) та № 3-166гс15 (постанова від 20.05.2015), Верховним Судом у справах: № 910/11511/18 (постанова від 14.05.2019), № 910/7164/19 (постанова від 28.05.2020), № 910/5963/17 (постанова від 21.03.2018), № 910/8424/18 (постанова від 18.06.2019), № 910/4198/19 (постанова від 27.06.2018), № 910/2566/16 (постанова від 25.07.2019), № 911/3023/15 (постанова від 20.06.2018), № 925/1074/17 (постанова від 13.02.2018), № 903/523/17 (постанова від 10.09.2018), № 904/6160/17 (постанова від 10.09.2018), № 922/4255/15 (постанова від 12.10.2018), № 911/2050/16 (постанова від 17.10.2018), № 910/15271/17 (постанова від 13.11.2018), № 914/489/18 (постанова від 11.12.2018), № 973/9/18 (постанова від 26.06.2018), № 906/763/15 (постанова від 07.08.2018), № 910/13545/17 (постанова від 19.06.2018), № 21/295-09 (постанова від 01.06.2018) та Вищим господарським судом України у справах: № 911/1461/16 (постанова від 14.03.2017), № 906/873/14 (постанова від 16.09.2015), № 17/5007/1093/12 (постанова від 20.05.2015), № 927/976/17 (постанова від 12.06.2018), № 5011-51/1150-2012 (постанова від 02.02.2013), № 910/1753/14 (постанова від 23.04.2015).

3.3. Крім цього, скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, рішення міськради від 28.07.2016 № 879/879, яке прийнято також з підстав використання земельної ділянки не за цільовим призначенням за відсутності доказів нецільового використання земельної ділянки.

Скаржник також наголошує на безпідставній відмові судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

4.2. Як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій, рішенням міськради від 15.03.2007 № 304/965 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Конкорд-К" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з підземним паркінгом та нежитловими приміщеннями громадського призначення на вул. Метрологічній, 14-д у Голосіївському районі м. Києва" вирішено передати ТОВ "Конкорд-К", за умови виконання пункту 4 цього рішення, у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 1,34 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з підземним паркінгом та нежитловими приміщеннями громадського призначення на вул. Метрологічній, 14-Д у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

На підставі зазначеного рішення міськради № 304/965 між ТОВ "Конкорд-К" (орендар) та міськрадою (орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки від 13.07.2007 (далі - договір оренди). Договір оренди зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 20.07.2007 за № 79-6-00521 у книзі записів.

Відповідно до п. 1.1 договору оренди, орендодавець на підставі рішення міськради від 15.03.2007 № 304/965 за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.

Згідно з пунктом 2.1 договору оренди - об`єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Метрологічна 14-д у Голосіївському районі міста Києва; площа - 13430 кв.м.; цільове призначення - для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового комплексу з підземним паркінгом та нежитловими приміщеннями громадського призначення; кадастровий номер - 8000000000:79:130:0009.

Відповідно до пункту 3.1 - договір оренди укладено на 15 років.

Згідно із пунктом 8.4. договору оренди орендар зобов`язаний, зокрема, завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору та використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.

Договір оренди може бути розірваний, у тому числі в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням останнього від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України у разі, коли орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, цільовим призначенням, систематично не сплачує орендну плату (протягом півроку), порушує строки завершення забудови земельної ділянки, встановлені п. 8.4. договору оренди, здійснює без згоди орендодавця передачу або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам (п. 11.4. договору).

Сторони договору оренди також погодили, що договір може бути розірваний у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, визначених у пунктах 5.1. та 8.4. договору оренди. Розірвання не потребує укладання додаткової угоди. Договір вважається розірваним з моменту прийняття орендодавцем відповідного рішення, якщо інше не встановлено рішенням (пункти 11.5., 11.6. договору оренди).

09.02.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Новий дім", ТОВ "Конкорд-К" (далі разом - Сторона-1) та ТОВ "БАЗА-УРС" (далі також - Сторона-2) укладено договір про передачу частини функцій замовника будівництва (далі - договір), згідно з предметом якого Сторона-1 та Сторона-2 зобов`язуються збудувати об`єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: пров. Феофанівський, 14-Б, вул. Метрологічна, 14-Д у Голосіївському районі м. Києва.

Для реалізації цього договору Сторона-1 передає, а Сторона-2 приймає частину функцій замовника. Обсяг прав та обов`язків, що передаються Стороні-2 для виконання функцій замовника будівництва об`єкта, визначено цим договором. Кожна зі сторін діє в межах функцій та обов`язків, що визначені договором. Кожна сторона самостійно веде фінансовий, бухгалтерський та податковий облік результатів своєї діяльності (п. п. 2.2., 2.3. договору).

Пунктом 4.4. договору передбачено, що Сторона-1 надала Стороні-2 право укладати та підписувати будь-які договори, пов`язані з виконанням нею функцій замовника і самостійно визначати їх умови. Договори укладаються Стороною-2 від власного імені, за винятком договорів із організаціями, що здійснюють електро-, газо-, тепло-, водопостачання та водовідведення, що можуть укладатися від імені Сторони-1, проте всі дії, необхідні для укладення цих договорів, вчиняються Стороною-2.

Відповідно до п. 4.5. договору Сторона-2 отримує висновки, дозволи, погодження, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, технічні умови, інші документи, необхідні для здійснення підготовчих та будівельних робіт та введення об`єкту в експлуатацію, на ім`я Сторони-1.

За виконання частини функцій замовника будівництва Сторона-2 має отримати у власність частину об`єкта у вигляді окремих квартир та нежитлових приміщень об`єкта, згідно з Актом розподілу, який підписується сторонами після введення об`єкта в експлуатацію, у співвідношенні 80 % від загальної площі таких приміщень.

28.07.2016 міськрада прийняла рішення № 879/879 про розірвання договору оренди земельної ділянки від 20.07.2007 № 79-6-00521, укладеного між міськрадою та ТОВ "Конкорд-К" на підставі рішення міськради від 15.03.2007 № 304/965.

Як убачається Із зазначеного рішення, його було прийнято міськрадою керуючись Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", статтями 9, 141 ЗК України, статтею 31 Закону України "Про оренду землі", статтею 188 ГК України та статтею 416 ЦК України, пунктами 8.4., 11.4. договору оренди та тим, що ТОВ "Конкорд-К" не виконало умов п. 8.4. договору оренди, а саме - не завершило забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектно-кошторисною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору оренди; земельна ділянка використовувалася не за цільовим призначенням, враховуючи численні звернення громадськості.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

4.3. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволенні позовних вимог в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Оцінюючи доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд виходить з того, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (такий висновок було зроблено в постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Суд звертається до правової позиції, викладеної в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11 (абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Верховний Суд зауважує, що постанова Вищого господарського суду України не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, тому суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання скаржника на обґрунтування підстав касаційного оскарження на постанови Вищого господарського суду України у справах № 911/1461/16 (постанова від 14.03.2017), № 906/873/14 (постанова від 16.09.2015), № 17/5007/1093/12 (постанова від 20.05.2015), № 927/976/17 (постанова від 12.06.2018), № 5011-51/1150-2012 (постанова від 02.02.2013), № 910/1753/14 (постанова від 23.04.2015).

Щодо інших посилань у касаційній скарзі, то позивач не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норму права, а саме положення статей 15, 16 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладено Верховним Судом України у справі № 6-32цс13 (постанова від 12.06.2013) та Верховним Судом у справах № 910/11511/18 (постанова від 14.05.2019), № 910/7164/19 (постанова від 28.05.2020).

Колегія суддів Касаційного господарського суду, проаналізувавши оскаржуване судове рішення та судові рішення Верховного Суду України та Верховного Суду, висновки з яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, зазначає таке.

Так, у справі № 6-32цс13 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства енергопостачальної компанії "Чернігівобленерго", Публічного акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго", Комунального підприємства "Чернігівводоканал" Чернігівської міської ради, Комунального підприємства "ЖЕК-13" Чернігівської міської ради, Комунального підприємства "ЖЕК-10" Чернігівської міської ради про здійснення перерахунку оплати за комунальні послуги.

Звертаючись до суду з позовом за захистом, позивачі посилалися на невизнання відповідачами їхнього права на перерахунок оплати за комунальні послуги у зв`язку з наявністю в них права на 50-відсоткову знижку.

Верховний Суд України, скасовуючи судове рішення у справі № 6-32цс13 та направляючи справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, зазначив, що правовий аналіз положень ЦК України, статті 44 Закону України "Про статус суддів" дозволяє дійти висновку про те, що обраний позивачами спосіб захисту своїх прав, а саме їх права на 50-відсоткову знижку плати за займане ними та членами їхніх сімей житло та комунальні послуги, не суперечить положенням статті 16 ЦК України. Зокрема, частиною 2 зазначеної статті передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У справі № 910/11511/18 Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімекс Лімітед" звернулося до Приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод технічного вуглецю" та Фізичної особи-підприємця Овчаренка Віталія Юрійовича з позовом про визнання удаваним правочином договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 23.05.2018, укладеного відповідачами, встановивши, що насправді зазначені особи уклали не договір про надання правової допомоги, визначений пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а договір про надання послуг, передбачений статтею 901 ЦК України.

Позовна заява мотивована тим, що Фізична особа-підприємець Овчаренко Віталій Юрійович не є адвокатом, що здійснює діяльність індивідуально, наявність у нього статусу особи, що провадить незалежну професійну діяльність спростовується даними податкового обліку. Тому укладення сторонами спірного Договору порушує права Позивача, оскільки Відповідач-2 надає Відповідачу-1 в іншому провадженні підприємницькі послуги під виглядом адвокатських, заявляючи вимоги до Позивача про забезпечення витрат на професійну правничу допомогу.

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, Верховний Суд зазначив, що сама по собі вимога про визнання правочину удаваним спрямована на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору, зокрема, у випадку звернення з позовною вимогою про визнання правочину недійсним, а такий спір у цій справі відсутній, Верховний Суд дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав або законних інтересів не є ефективним, оскільки матиме наслідком лише те, що відносини сторін за таким правочином регулюватимуться правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, ці правила також застосовуватимуться при вирішенні спору за таким правочином чи стосовно нього.

У справі № 910/7164/19 Товариство з обмеженою відповідальністю "Компані

"Плазма" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного Товариства "Альфа-Банк" про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору від 25.07.2016 № 36226451 на комплексне банківське обслуговування суб`єктів господарювання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що одностороння відмова відповідача від договору на комплексне банківське обслуговування суб`єктів господарювання, укладеного з позивачем, є незаконною, оскільки відповідач необґрунтовано встановив позивачу неприйнятно високий ризик, що стало підставою для видачі відповідачем розпорядження про відмову від підтримання ділових відносин з позивачем. Крім того, відповідач не вживав жодних заходів з метою зменшення виявлених ризиків та не повідомляв позивача про необхідність здійснення додаткової перевірки.

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції, якими відмовлено у задоволенні позову, Верховний Суд серед іншого наголосив, що судами попередніх інстанцій у розгляді питання щодо обрання позивачем ефективного способу захисту порушених прав не враховано те, що вимога про визнання недійсною односторонньої відмови банку від договору від 25.07.2016 № 36226451 на комплексне банківське обслуговування суб`єктів господарювання є законним та ефективним способом захисту порушених прав у судовому порядку.

Разом з тим предметом розгляду справи № 910/18205/19, що переглядається, є вимога ТОВ "БАЗА-УРС" про скасування рішення міськради від 28.07.2016 № 879/879 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 20.07.2007 № 79-6-00521, укладеного між міськрадою та ТОВ "Конкорд-К" на підставі рішення міськради від 15.03.2017 № 304/965".

Позивач на обґрунтування наявності порушеного права зазначає, що спірне рішення міськради від 28.07.2016 № 879/879 унеможливлює виконання укладеного ТОВ "Конкорд-К" із позивачем договору про передачу частини функцій замовника будівництва від 09.02.2015, будівництво на земельний ділянці, кадастровий номер 8000000000:79:130:0009, на вул. Метрологічній, 14-Д у Голосіївському районі м. Києва та отримання ТОВ "БАЗА-УРС" 80 % квартир та нежитлових приміщень об`єкта, хоча ТОВ "БАЗА-УРС" вже було частково виконано свої обов`язки за договором та сплачено грошові кошти.

Водночас суд апеляційної інстанції під час розгляду справи установ, що позивач не є стороною договору оренди земельної ділянки, у нього відсутні будь-які права на земельну ділянку на вул. Метрологічній, 14-Д (кадастровий номер 8000000000:79:130:0009) у Голосіївському районі м. Києва, а тому у задоволенні позову слід відмовити з підстав відсутності порушення прав позивача.

Верховний Суд зазначає, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи та обґрунтуванням позовних вимог, зокрема щодо порушеного права, і з огляду на встановлені обставини цього спору така різниця має значення для висновків про належність обраного позивачем способу захисту.

Правовідносини у справах № 6-32цс13, № 910/11511/18, № 910/7164/19 та № 910/18205/19 різняться за суб`єктним складом учасників, об`єктами та предметами правового регулювання, умовами застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин), а також обґрунтуванням позовних вимог, а саме щодо порушених прав позивачів, що свідчить про неподібність наведених справ.

У касаційній скарзі позивач також не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норму права, а саме положення статей 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі" (щодо підстави розірвання договору оренди землі) без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом України у справі № 3-166гс15 (постанова від 20.05.2015).

У справі № 3-166гс15 прокурор Володарсько-Волинського району в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області, Володарсько-Волинської районної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Приватного підприємства "ВлаБоДе" (далі - ПП "ВлаБоДе") та (з урахуванням уточнень) просив суд розірвати договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 07.11.2005, укладений між ПП "ВлаБоДе" та Володарсько-Волинською районною державною адміінстрацією, припинити права ПП "ВлаБоДе" на зазначену земельну ділянку та повернути її Володарсько-Волинській районній державній адміністрації.

Заяву обґрунтовано тим, що ПП "ВлаБоДе" не користується орендованою земельною ділянкою, в тому числі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - її цільового призначення, що суперечить істотним умовам договору оренди та вимогам статті 629 Цивільного кодексу ЦК України, статей 22, 96, частини 1 статті 141 та частини 1 статті 143 ЗК України, статті 25 Закону України "Про оренду землі", статей 35, 36 Закону України "Про охорону земель".

Верховний Суд у постанові від 20.052015 у справі № 3-166гс15 зазначив, що Вищий господарський суд України дійшов обґрунтованого висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі в судовому порядку може бути належним чином доведений факт використання орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням, який передбачає дію - використання земельної ділянки для інших, ніж передбачено договором, цілей, що не було належним чином доведено відповідачем.

Водночас у справі № 910/18205/19, що розглядається, питання щодо розірвання будь-якого договору оренди з підстав використання орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням не розглядалося.

Таким чином, зазначена постанова свідчать, що предмет і підстава позову, зміст позовних вимог, установлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин у справі № 3-166гс15 є відмінними від предмета, підстав позову, змісту позовних вимог та обставин у справі № 910/18205/19, правовідносини у цих справах є різними, позивачі зверталися до суду за захистом різних прав.

Також, у касаційній скарзі позивач не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норму права, а саме положення статей 614, 651 ЦК України (щодо відсутності вини у порушенні строків забудови) без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справах № 910/8424/18 (постанова від 18.06.2019), № 910/4198/16 (постанова від 27.06.2018), № 910/2566/16 (постанова від 25.07.2019), № 911/3023/15 (постанова від 20.06.2018).

У справі № 910/8424/18 міськрада звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Схід-2" про розірвання договору оренди земельної ділянки від 30.03.2007 № 63-6-00409, укладеного між міськрадою і Закритим акціонерним товариством "Схід-2", зобов`язання ПрАТ "Схід-2" повернути міськраді земельну ділянку площею 0,3827 га, кадастровий номер 8000000000:63:257:0007, розташовану на вул. Соромовській, 7 у Дарницькому районі м. Києва, у стані, придатному для її подальшого використання.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ПрАТ "Схід-2" не дотрималося вимог пункту 8.4 договору оренди щодо термінів забудови земельної ділянки, тому договір оренди слід розірвати, а земельну ділянку повернути орендодавцеві.

У справі № 910/4198/16 Товариство з обмеженою відповідальністю "Скай-Буд ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування Рішення ІІІ сесії VII скликання міськради від 28.05.2015 №562/1426 про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 0,6247 га біля станції метро "Осокорки", непарна сторона у Дарницькому районі м. Києва (кадастровий номер № 8 000 000 000:90:325:0014), укладеного 31.08.2010 між міськрадою та ТОВ "Скай-Буд ЛТД".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення відповідача про розірвання договору оренди, прийняте з підстав невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років, є протиправними та такими, що суперечать законодавству, оскільки: (1) позивачем не порушено обов`язку приступити до використання земельної ділянки для забудови протягом трьох років; (2) договір розірвано в односторонньому порядку, що не передбачено умовами договору; (3) рішення відповідача прийняте з порушенням встановленого порядку його прийняття (регламенту ради); (4) розірвання договору оренди з підстав невдоволення громади через забудову переданої в оренду земельної ділянки та необхідності розміщення на земельній ділянці скверу не передбачено діючим законодавством.

У справі № 910/2566/16 Релігійна організація "Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до міськради про визнання незаконним та недійсним рішення міськради від 24.09.2015 № 6/1909 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 0,9289 га на вул. Глибочицькій, 5 у Шевченківському районі м . Києва, укладеного між міськрадою та Релігійним управлінням Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні № 91-6-00490 від 26.09.2005".

Позовні вимоги Релігійної організації "Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні" обґрунтовано тим, що рішення міськради від 24.09.2015 № 6/1909 прийняте відповідачем з порушенням норм діючого законодавства, є незаконним та протиправним, а тому його слід визнати недійсним. Позивач, зокрема, зазначає, що міськрада оскаржуваним рішенням фактично скасувала раніше прийняте рішення від 17.03.2005 № 149/2725 "Про передачу земельної ділянки Релігійному Управлінню Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні для будівництва та обслуговування молитовного будинку з недільною школою на вул. Глибочицькій, 5 у Шевченківському районі м. Києва", яким земельна ділянка площею 0,9289 га була передана Релігійному Управлінню у довгострокову оренду на 25 років.

З викладеного слідує, що у справах № 910/8424/18 (постанова від 18.06.2019), № 910/4198/16 (постанова від 27.06.2018), № 910/2566/16 (постанова від 25.07.2019) спір стосується правовідносин, які виникли між сторонами договору оренди. Водночас у справі № 910/18205/18 з позовом звертається не сторона договору оренди, а сторона договору про передачу частини функцій замовника будівництва, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах.

У справі № 911/3023/15 заступник прокурора міста Ірпеня Київської області звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Бучанської міської ради про визнання недійсною укладеної між виконавчим комітетом Бучанської міської ради, Комунальним підприємством "Бучабудзамовник" та ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" додаткової угоди від 03.07.2012 № 3 до інвестиційно - підрядного договору від 21.04.2006 № 39. Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю спірної додаткової угоди положенням ЦК України, ГК України, Закону України "Про планування і забудову територій", Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Проте у справі № 910/18205/18 позивач не обґрунтовував позовні вимоги невідповідністю спірного рішення положенням Закону України "Про планування і забудову територій" та Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", таких висновків не містить і зміст оскаржуваної постанови.

Таким чином, зазначена постанова свідчить, що предмет і підстава позову, зміст позовних вимог, установлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних правідносин у справі № 911/3023/15 є відмінними від предмета, підстав позову, змісту позовних вимог та обставин у справі № 910/18205/19, правовідносини у цих справах є різними, позивачі зверталися до суду за захистом різних прав.

У касаційній скарзі позивач також не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норму права, а саме положення статі 416 ЦК України та статті 102-1 ЗК України (щодо автоматичного припинення земельною ділянкою) без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладено Верховним Судом у справі № 910/5963/17 (постанова від 21.03.2018).

У справі № 910/5963/17 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговельний Універсал" звернулося з позовом до міськради про визнання незаконним та скасування рішення міськради від 23.07.2015 № 921/1785 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного між міськрадою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговельний Універсал" від 16.07.2007 № 75-6-00351 на підставі рішення міськради від 24.05.2007 № 537/1119".

Позовна заява мотивована тим, що позивач на підставі договору оренди від 16.07.2007 № 75-6-00351 є орендарем земельної ділянки площею 3727 м. кв на вул. Булгакова, 9 у м. Києві для будівництва, експлуатації та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з паркінгом, що свідчить про неподібність правовідносин із справою № 910/18205/19, у якій з позовом звертається не сторона договору оренди, а сторона договору про передачу частини функцій замовника будівництва.

За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Щодо доводів скаржника про безпідставну відмову судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі та неврахування висновків щодо застосування положень статті 227 ГПК України (про зупинення провадження) у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справах № 903/554/17 (постанова від 10.09.2018), № 904/6160/17 (постанова від 10.09.2018), № 922/4255/15 (постанова від 12.10.2018), 911/2050/16 (постанова від 17.10.2018), № 910/15271/17 (постанова від 13.11.2018), № 914/489/18 (постанова від 11.12.2018), № 973/9/18 (постанова від 26.06.2018), № 906/763/15 (постанова від 07.08.2018), № 910/13545/17 (постанова від 19.06.2018), № 21/295-09 (постанова від 01.06.2018), Верховний Суд зазначає таке.

Як свідчать матеріали справи, 28.09.2020 до апеляційного господарського суду від ТОВ "БАЗА-УРС" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення У справі 640/18733/20.

На обґрунтування підстав для зупинення провадження у справі №910/18205/19 позивач посилається на те, що підставою подання апеляційної скарги Органу самоорганізації населення "Будинковий комітет "Науковець" є порушення його прав, які виникли на підставі рішення міськради від 06.07.2017 № 725/2887 "Про надання статусу парку відпочинку земельним ділянкам на вул. Метрологічній, 14-д та у пров. Феофанівському, 14-б у Голосіївському районі м. Києва", однак позивач звертає увагу, що рішення міськради від 06.07.2017 № 725/2887 оскаржується в Окружному адміністративному суді міста Києва, а саме у справі № 640/18733/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Новий дім" та ТОВ "Конкорд-К" до міськради про визнання протиправним та нечинним рішення міськради від 06.07.2017 № 725/2887. На підставі вищевикладеного позивач просить суд зупинити апеляційне провадження у справі № 910/18205/19 до набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/18733/20.

У своєму клопотанні позивач посилається на положення пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, якою встановлено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Верховний Суд зауважує, що сама по собі взаємопов`язаність двох справ не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у справі. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі. Тобто зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України можливе лише тоді, коли певні обставини, підстави, факти тощо не можуть бути з`ясовані та встановлені судом у даному процесі, проте які мають значення для справи. Натомість вищевказана процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Апеляційний господарський суд, розглядаючи клопотання позивача про зупинення провадження у справі, встановив, що заявляючи клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення справи № 640/18733/20, заявником не надано суду належним чином завіреної копії позовної заяви, тому суд позбавлений можливості з`ясувати пов`язаність справ та встановити чи розглядаються в іншій справі обставини, без яких вирішення даної справи є неможливим. Заявник не навів мотивів, на підставі яких він вважає об`єктивно неможливим розгляд даної справи, неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору на підставі наявних в матеріалах справи доказів, неможливість здійснення судом перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції відповідно до викладених у ньому висновків. Сама по собі подібність справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення в іншій справі, оскільки незалежно від результатів розгляду справи № 640/18733/20 апеляційний господарський суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті цієї справи № 910/18205/19.

Ураховуючи наведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що обставини даної справи суд може встановити самостійно в межах її розгляду, оскільки суд в даній ситуації жодним чином не обмежений ні своєю юрисдикцією, ні можливістю самостійно встановити обставини справи шляхом дослідження наявних у справі доказів.

З огляду на те, що у справі № 910/18205/19 достатньо матеріалів справи для встановлення всіх обставин справи та враховуючи те, що у справі № 910/18205/19 є вимога про скасування рішення міськради № 879/879 від 28.07.2016, що свідчить про дослідження цього рішення на відповідність чинному законодавству у даній справі, яке не залежить від вирішення справи № 640/18733/20, в якому оскаржується зовсім інше рішення міськради № 725/2887 від 06.07.2017 "Про надання статусу парку відпочинку земельним ділянкам на вул. Метрологічній, 14-д та у пров. Феофанівському, 14-Б у Голосіївському районі м. Києва", колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про відхилення клопотання представника позивача про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва по справі № 640/18733/20.

Ураховуючи наведене та беручі до уваги те, що зібрані у справі докази дозволяли встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду у цій справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для зупинення провадження у справі № 910/18205/19 до розгляду адміністративної справи № 640/18733/20 і порушень норм процесуального права при наданні такого висновку судоми апеляційної інстанції не допущено.

З урахуванням викладеного Верховний Суд наголошує, що у цьому разі у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для урахування висновків, викладених Верховним Судом у справах № 903/554/17 (постанова від 10.09.2018), № 904/6160/17 (постанова від 10.09.2018), № 922/4255/15 (постанова від 12.10.2018), № 911/2050/16 (постанова від 17.10.2018), № 910/15271/17 (постанова від 13.11.2018), № 914/489/18 (постанова від 11.12.2018), № 973/9/18 (постанова від 26.06.2018), № 906/763/15 (постанова від 07.08.2018), № 910/13545/17 (постанова від 19.06.2018), № 21/295-09 (постанова від 01.06.2018) щодо застосування положень статті 227 ГПК України, наведених скаржником на обґрунтування підстав касаційного оскарження.

Щодо решти доводів, викладених скаржником у касаційній скарзі, то Верховний Суд зазначає, що умовою для застосування положень пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України не підтвердилися.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Зважаючи на те, що підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/18205/19 за касаційною скаргою ТОВ "БАЗА-УРС" у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.3. За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.4. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, а тому вимоги касаційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржувану постанову слід залишити без змін.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України закрити, в решті касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗА-УРС" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 у справі № 910/18205/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ